1968-1976 Р.Р. - піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля.

Активізації діяльності дисидентів сприяли:

Інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., що викликала хвилю обурень і протестів;

Видання впродовж 1970-1974 р.р. у Львові самвидавчого журналу “Український вісник”, головним редактором якого був В.Чорновіл. Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху;

Нарада по безпеці і співробітництву в Європі у 1975 р. Радянський Союз підписав Гельсінський Акт, який передбачав гарантію громадянських прав і свобод у країнах, учасницях наради. У 1976 р. в Україні для сприяння і контролю за реалізацією Гельсінського Акта була створена Українська Гельсінська Група, яку очолив письменник М.Руденко. Це була перша легальна дисидентська організація. Її членами стали 37 чоловік - усі найбільш активні дисиденти того часу: В.Чорновіл, Л.Лук'яненко, В.Стус, І.Кандиба, Ю.Шухевич та ін. Влада вчинила погром групи. 23 чоловіки були заарештовані і позбавлені волі. У неволі загинули В.Стус, О.Тихий, Ю.Литвин. Розгром групи і репресії призвели до спаду активності дисидентського руху.

З середини 80-х років – з початком перебудови – діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження.

(Цей етап дисидентського руху висвітлюється далі – при огляді суспільно-політичного життя України в період перебудови).

80.Перебудовчі процеси в срср. Зростання суспільно-політичної ак­тивності населення України наприкінці 80-х - початку 90-х років.

Після смерті Л.Брежнєва в 1982 р. нове керівництво партії - Ю.Андропов (1982-1984) та К.Черненко (1984-1985) - виявилося не в змозі належним чином відреагувати на вимоги часу.

Загальна криза суспільства загострювалася. Питання змін перетворилося в питання життя чи смерті радянської системи. У березні 1985 р. новим генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачова, з ініціативи якого в СРСР почалася перебудова суспільства.

1985-1988 - період розробки концепції перебудови і здійснення перших економічних реформ. Визрівання політичного курсу перебудови.

1988-1991 - період активних політичних перетворень під лозунгом побудови демократичного, гуманного соціалізму.

Визначимо далі зміст перетворень, що відбувалися на кожному із цих етапів перебудови.

Проведення економічних реформ

1. Квітень 1985 р. - програма прискорення соціально-економічного розвитку країни, яка передбачала:

до 2000 року створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створеному за 70 років радянської влади;

вирішити традиційні соціальні проблеми - продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного попиту.

У результаті: програма виявилася утопічною і свідчила про нерозуміння керівництвом глибини соціально-економічної кризи. Перш ніж проводити прискорення, необхідно було здійснити глибоку перебудову всього господарського механізму.

Замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку, продовжувалося їх падіння, загострювалися соціальні проблеми.

Червень 1987 р. - реформа М.Рижкова - Л.Абалкіна.

Сутність реформи виражена в трьох "С" - самостійність, самоокупність, самофінансування.

Були прийняті - "Закон про державне підприємство (об'єднання)", "Закон про кооперацію" та інші, які передбачали:

переведення підприємств на госпрозрахунок;

утворення кооперативного сектора;

тісний зв'язок заробітної плати з результатами господарської діяльності;

сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу та ін.

У результаті: реформа була непослідовною, половинчатою, проводилася невпевнено і зазнала провалу. У 1990 р. вперше за багато років почалося скорочення обсягів суспільного виробництва. Національний доход України скоротився на 1,5%.

Непродумана фінансова політика призвела до сплеску інфляції в країні.

Стало зрозуміло, що тільки перехід до ринкової економіки зможе вивести країну з глибокої економічної кризи.

Червень 1990 р. - Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до регульованої ринкової економіки, яка з самого початку виявилася нежиттєздатною.

Інфляція, розбалансованість економіки, дефіцит бюджету зростали. Безсистемна перебудова вела до розвалу народного господарства.

Бурхливі зміни в суспільстві сприяли відродженню національно-визвольних процесів. Суспільно-політичний рух, що відбувався в Україні в період перебудови, мав одночасно демократичний і національно-визвольний характер.

Розглянемо, як же розгорталася боротьба національно-демократичних сил, логічним результатом якої стало проголошення державної незалежності України.

З 1985 по 1988 р. суспільно-політичний рух проявлявся, в основному, в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури.

Із забуття почали повертатися твори М.Грушевського, М.Костомарова, В.Винниченка та інших, здійснювалися спроби заповнити “білі плями історії” (голодомор 1933 р., сталінські репресії, ОУН-УПА, Центральна Рада...). Відбувалася реабілітація жертв сталінських репресій.

Неформальні організації, що почали виникати в Україні (Товариство Лева, Український культурологічний клуб та інші), вимагали оновлення соціалізму, гарантування прав людини, суверенітету України на основі нового союзного договору.

У 1988 р. населення України переходить від критики до активних політичних дій, відбувається радикалізація суспільно-політичного руху.

Упродовж 1988-1989 р.р. масово виникають неформальні органіазції, які очолюють демократичний, національно-визвольний рух: Українська Гельсинська спілка (сформувалася на базі відомої Вам Української Гельсинської Групи), Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка, екологічна організація “Зелений світ”, антисталінське товариство “Меморіал”, студентське об’єднання “Громада” та інші.

У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України та інституту літератури АН УРСР була створена масова суспільно-політична органіазція “Народний рух України за перебудову”(Рух) на чолі з І.Драчем. Рух швидко еволюціонізував від поміркованої організації, яка прагнула співпрацювати з владою з метою встановлення справжньої демократії, в антикомуністичну організацію. Із назви Руху було вилучено слова “за перебудову”, а головною метою оголошено вихід України з СРСР, відновлення української державності, усунення комуністичної партії від влади. Рух відіграв надзвичайно велику роль у перебудовчих процесах в Україні: сприяв активізації національно-визвольного руху, визначенню його цілей, консолідації демократичних, національно-свідомих сил.

Важливими чинниками суспільно-політичного життя стали страйки, демонстрації, мітинги, збори, політичні дискусії.

Розгортався національний церковний рух за відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та легалізацію Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

Значними завоюваннями національно-демократичних сил стало прийняття у жовтні 1989 р. закону “Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) Української СРСР” (йшлося, зокрема, про демократизацію виборчої системи, про зміни щодо розмежування повноважень між представницькими, виконавчими та судовими органами, про зміни у статусі Верховної Ради), а також закону “Про мови в УРСР”, який проголосив державний статус української мови.

Комуністична партія виявилася неспроможною ефективно діяти в нових умовах і швидко втрачала контроль над перебудовчими процесами. Партійне керівництво ігнорувало вимоги опозиційних сил, процеси демократизації. Все це призвело до послаблення позицій КПРС (КПУ) в суспільстві, викликало глибоку кризу партії. Почався масовий вихід комуністів із її рядів. Критично мислячі комуністи у березні 1990 р. з метою демократизації партії утворили Демократичну платформу в КПУ. Їх вимогою став вихід КПУ із складу КПРС, проведення політики в інтересах українського народу. Однак, керівництво КПУ не пішло шляхом демократизації і продовжувало орієнтуватися на Москву.

У 1990 році, після ліквідації статті 6 Конституції СРСР та прийняття Верховною Радою України постанови “Про порядок реєстрації громадських об’єднань”, починається формування багатопартійної системи. Першою була створена Українська республіканська партія – УРП (на базі Української Гельсинської спілки). Всього ж у 1990-1991 р.р. виникло майже 20 опозиційних партій. Серед них – Демократична партія України, Партія зелених України, Партія Демократичного відродження України (виникла на базі Демократичної платформи КПУ), ліберально-демократична партія та інші. Переважна більшість новостворених партій виступала за суверенітет і незалежність України.

Зрозуміло, що нові партії були слабкі організаційно та матеріально, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної бази. Та все ж таки, їх поява і діяльність, безумовно, прискорювали політизацію суспільної свідомості, створювали передумови для завоювання суверенітету і незалежності України.

Значний вплив на досягнення Україною суверенітету справили і події у країнах Східної Європи, падіння в них тоталітарних режимів, розпуск Організації Варшавського договору, послаблення міжнародного впливу СРСР.