10.Перші київські князі. Їх внутрішня та зовнішня політика

Князі об’єднали майже всі східнослов’янські племена, підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру. Консолідації племен сприяла боротьба з кочовиками і Візантійською імперією. Відповідно, східний і південний напрямки були головними в зовнішньополітичній діяльності київських князів.

За князювання Олега та Ігоря до складу держави увійшли поляни, сіверяни, древляни, кривичі, радимичі, уличі, ільменські словени, а також неслов’янські племена чудь і меря. Здійснюючи походи на схід – до Каспію, та проти Візантії, князі зміцнювали кордони держави та забезпечували Русі ринки збуту.

Дружина Ігоря, Ольга, в зовнішній політиці віддавала перевагу дипломатії перед війною. Вона здійснила податкову реформу (це перша на Русі реформа ), чітко визначивши розміри дані та місця її збору. Ольга першою із великих київських князів прийняла християнство.

Син Ігоря і Ольги Святослав розширив територію держави, поширивши владу на в’ятичів, що мешкали в межиріччі Волги і Оки. Князь здійснював надзвичайно активну зовнішню політику, приєднавши території Дунайської Болгарії та Північного Кавказу (пізніше ці території були втрачені). Святослав розгромив Хозарський каганат, але місце хозарів зайняли більш войовничі печеніги

11.Християнізація Русі та її значення.

Надзвичайно важливим було запровадження Володимиром у 988 р. християнства, обумовлене такими причинами, як необхідність укріплення єдності Русі, князівської влади, підняття міжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією. Прийняття християнства сприяло розвитку давньоруської культури, входженню Русі в сім’ю європейських народів.

12.Реформаторська діяльність Ярослава Мудрого.

Після смерті Володимира між його синами спалахнула міжусобна боротьба, в якій переміг Ярослав, прозваний у народі Мудрим.

Однією із найбільших заслуг Ярослава вважається запровадження на Русі першого збірника законів – “Руської правди”.

Завдяки підтримці Ярослава зростала церква, стрімко розвивалася культура. Він заснував Києво-Печерську лавру, збудував багато церков, серед яких був і Софійський собор, зведений у Києві на честь перемоги над печенігами.

Ярослав Мудрий зміцнив стосунки Русі з європейськими державами, правителі яких вважали за честь мати шлюбні зв’язки з київською династією. Дружина Ярослава була шведською принцесою, троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, угорського і норвезького королів. Не дивно, що історики називають Ярослава тестем Європи.

13.Еволюція політичного устрою Київської Русі. Причини політичної децентралізації Русі.

Вступивши в смугу феодальних усобиць, Русь фактично розпалася на окремі князівства.

Онук Ярослава Мудрого – Володимир Мономах, зайнявши великокняжий престол, припинив усобиці і об’єднав ³/₄ території Русі, відродив її престиж. В.Мономах здійснив успішні походи проти половців, які зайняли місце печенігів, і зупинив їх натиск на Русь.

Син Володимира Мономаха – Мстислав – продовжу-вав централістську політику батька, та після його смерті Русь вступає в полосу роздробленості

Великі простори держави при відсутності тісних економічних зв'язків за умов панування натурального господарства.

Напади степових кочовиків, які, з одного боку, сприяли консолідації Русі, а з іншого – підривали її сили.

Розвиток і піднесення удільних князівств і земель, що сприяло зростанню місцевого сепаратизму і загостренню міжкнязівських взаємин.

Посилення боярства, яке ставило місцеві інтереси вище загальнодержавних.

Зміна торговельної кон'юнктури. Західна Європа почала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом, а Київська держава залишилася поза світовими торговельними шляхами.

Роздробленість, що охопила Русь, отримала назву феодальної, оскільки вона була закономірним наслідком еволюції феодальних відносин (розвиток феодального землеволодіння – вотчин, посилення удільних князів і бояр).

Роздробленість кваліфікують також як політичну, бо вона призвела до змін в державному устрої Русі, а саме – до децентралізації системи управління. Київський князь втратив контроль над удільними князівствами, влада в яких зосередилася в руках місцевих князів.

Централізована форма державної влади змінилася на поліцентричну.

Роздробленість, спричинивши політичне ослаблення Київської Русі, не призвела до занепаду економічного і культурного життя князівств і земель.