75.Суспільно-політичне життя в Україні наприкінці 1940-х - початку 1950-х років. Сталінські репресії.

У суспільно-політичному житті України відбувалися ті ж процеси, що мали місце в Радянському Союзі:

Утвердився режим одноособової влади Сталіна, культ його особи досяг апогею. Україна не мала ніяких прав для здійснення самостійної політики. І незалежно від того, хто стояв на чолі владних структур України (першими секретарями ЦК КП(б)У були М.Хрущов (1943-1946 та 1948‑1949), Л.Каганович (1947 р.), А.Мельников (1950-1953), О.Кириченко (1953-1957), усі вони слухняно проводили політику центру, а будь-які спроби відійти від цього курсу закінчувалися перестановкою кадрів або й репресіями.

Відсутність демократії і свобод громадян, зловживання владою, посилення масових репресій. В Україні пік репресій припав на 1947 р., коли ЦК КП(б)У очолював найближчий соратник Сталіна - Л.Каганович.

З 1946-1947 р.р. під керівництвом секретаря ЦК ВКП(б) Жданова почалася ідеологічна кампанія по "наведенню порядку" в галузі науки, культури, літератури і мистецтва.Метою "ждановщини" в Україні було придушення національно-визвольного руху, будь-яких проявів української самостійницької ідеї. Розгорнулася нищівна критика інститутів історії України та історії української літератури Академії Наук, творчих спілок, редакцій ряду газет і журналів. Здійснювалися кампанії проти видатних діячів української культури - письменників М.Рильського, В.Сосюри, Ю.Яновського, композитора В.Данькевича, кінорежисера О.Довженка та інших, яких звинувачували в "ідеологічних помилках" і "українському буржуазному націоналізмі".

Українцям ще раз нагадували, що вони живуть в державі, не зацікавленій у розвитку їхньої національної культури.

Таким чином, історичний розвиток України в 1945-1953 р.р. відбувався в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму.

76.Проблеми розвитку народного господарства України в середині 50-х- першій половині 60-х років XX ст.

Реформи в політичній сфері - сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя:

Люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки;

Відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з'їздів і пленумів, критика і самокритика в партії і т.п.);

Зросла роль Рад - як в центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів над державними;

Викрито злочинну діяльність Л.Берії та його посіпак в Україні (П.Мешика та ін.), розпочалася реабілітація жертв масових репресій. У 1954-1956 р.р. в СРСР було реабілітовано майже 8 тис. осіб. Проте ця робота не була завершена. А з 1962 р. комісії по реабілітації поступово припинили свою діяльність. Більше того, паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбувалися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади у їх проведенні. Так, 25 грудня 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон “Про кримінальну відповідальність за державні злочини”. У кримінальний кодекс було введено статтю “антирадянська агітація та пропаганда”. Протягом 1954-1959 р.р. в Україні за антирадянську діяльність репресували 3,5 тис. чоловік.

Засуджено культ особи Сталіна. Це зробив особисто М.Хрущов на ХХ з'їзді КПРС (лютий 1956 р.) у доповіді "Про культ особи і його наслідки". З'їзд засудив репресивну політику сталінського режиму і проголосив курс на демократизацію суспільства. Але культ особи Сталіна не був розвінчаний до кінця: доповідь Хрущова не була опублікована, не були розкриті причини культу особи і репресій - їх пояснювали рядом помилок Сталіна та керівників МВС і КДБ - Єжова і Берії, багато фактів замовчувалося. Згодом склався культ особи самого Хрущова.

Як бачите, реформи в політичній сфері були половинчатими і непослідовними. Вони не зачіпали основ тоталітарного режиму, залишилася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя, недоторканими виявилися догми марксизму-ленінізму.

Повної демократизації життя суспільства не відбулося.

Хрущов здійснив ряд заходів щодо розширення прав республік, в т.ч. і України:

Українці ширше висувалися на керівні посади в республіці. В 1953 р. першим секретарем ЦК КПУ було призначено О.Кириченка - першого українця на цій посаді (1953-1957 р.р.). Відтоді першими секретарями КПУ призначалися тільки українці: М.Підгорний (1957-1962 р.р.),П.Шелест (1962-1972 р.р.), В.Щербицький (1972-1989 р.р.).

Розширилися функції і підвищилася відповідальність КПУ.

Активізувалася діяльність України на міжнародній арені. Якщо в 1953 р. республіка була членом 14 міжнародних організацій, то у 1955 р. – 29.

Внаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль України перейшло 97% заводів республіки, проти 34% в 1953 р. Питома вага республіканської промисловості зросла з 36% у 1953 р. до 76% у 1956 р.

Але всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем центру, до якого згодом знову повернулися його командні функції.