- •3.Початок людського суспільства та його еволюція на території України.
- •4.Трипільська культура.
- •5.Кочові народи на півдні України.
- •7. Проблема етногенезу східних слов’ян
- •8.Перші державні утворення на території України
- •10.Перші київські князі. Їх внутрішня та зовнішня політика
- •11.Християнізація Русі та її значення.
- •12.Реформаторська діяльність Ярослава Мудрого.
- •13.Еволюція політичного устрою Київської Русі. Причини політичної децентралізації Русі.
- •14.Історичне значення та проблема спадщини Київської Русі.
- •15.Етапи політичної історії Галицько-Волинської держави.
- •16.Внутрішня і зовнішня політика Данила Галицького.
- •18.Українські землі у складі Великого князівства Литовського.
- •19.Наступ Польщі на українські землі. Утворення Речі Посполитої.
- •21.Політика гетьмана п.Конашевича- Сагайдачного.
- •23.Брестська церковна унія 1596 р. Та її історичне значення.
- •24.Причини, характер та періодизація національно-визвольної війни 1648-1676 рр.
- •25.Формування української державності в ході національно-визвольної війни 1648-1676 рр.
- •26.Березневі статті: умови і правове значення.
- •27.Постать б.Хмельницького в українській історії. Оцінки діяльності.
- •28.Україна після смерті б.Хмельницького. Гетьмани і.Виговський та ю.Хмельницький.
- •29 Андрусівське перемир’я 1667 р., “Вічний мир” та їх значення для України..
- •30.Гетьманування Петра Дорошенка.
- •31.Причини поразки української національної революції 1648-1676 рр. Та її історичне значення.
- •33.Гетьман і.Мазепа: оцінки діяльності.
- •34.Конституція п.Орлика та її історичне значення
- •35.Українська політика Петра і. Наступ Росії на українську автономію.
- •39.Сутність українського національного відродження XIX століття, його передумови та етапи.
- •40.Декабристський рух в Україні.
- •41.Кирило-Мефодіївське братство. Т.Г.Шевченко.
- •42.Національно-визвольний рух у Наддніпрянській Україні в другій половині хіх століття
- •43.Національно-визвольний рух у Західній Україні в першій половині XIX столітті.
- •44.Національно-визвольний рух в Західній Україні в другій половині XIX століття.
- •45.Утворення перших політичних партій в Україні, їх програми
- •46.Соціально-економічна модернізація України в другій половині хіх століття.
- •47.Активізація революційно-визвольної боротьби в Україні на початку хх століття.
- •48.Аграрна політика п.А.Столипіна в Україні, її наслідки.
- •49.Україна в першій світовій війні.
- •50. Заснування Української Центральної Ради,її соціальна база і програма
- •52.Ііі Універсал Центральної Ради. Проголошення унр
- •53.Проголошення радянської унр. Війна більшовиків проти Центральної Ради.
- •54.IV Універсал. Брестський мир і Україна.
- •55.Українська держава гетьмана п.Скоропадського.
- •56.Директорія унр, її склад, внутрішня та зовнішня політика.
- •58.Перемога більшовиків в Україні. “Воєнний комунізм”.
- •59.Причини поразки, уроки і наслідки української національно-демократичної революції 1917-1920 років.
- •60.Союзний договір віл 30 грудня 1922 року, його сучасна політична оцінка.
- •61. Українське національно-культурне відродження 1920-х років.
- •62.Соціально-економічні перетворення в Україні на основі неПу.
- •63.Сталінська політика індустріалізації.
- •64.Колективізація українського села. Голодомор 1932/1933 років.
- •65.Тоталітаризм як явище світового порядку, його суть і особливості в Радянському Союзі.Масові репресії 30-х років в Україні, їх наслідки.
- •II. Соціально-економічне гноблення
- •68.Радянсько-німецькі договори 1939 року і західноукраїнські землі.
- •69.Напад Німеччини на срср. Початковий період війни.
- •70.Німецький окупаційний режим і антинацистський опір в Україні.
- •71.Визволення України від німецьких загарбників. Закінчення другої світової війни. Вклад України в розгром гітлерівської Німеччини і її сателітів.
- •72.Україна в системі міжнародних відносин після другої світової війни. Возз'єднання українських земель.
- •73.Труднощі відбудовчого періоду в Україні. Голод 1946-1947 рр.
- •75.Суспільно-політичне життя в Україні наприкінці 1940-х - початку 1950-х років. Сталінські репресії.
- •76.Проблеми розвитку народного господарства України в середині 50-х- першій половині 60-х років XX ст.
- •77.Спроби лібералізації суспільно-політичного життя України у другій половині 1950-х - першій половині 1960-х років. Шестидесятники.
- •78.Посилення кризових явищ в соціально-економічному житті України протягом 60-80-х років XX ст.
- •79.Дисидентський рух в Україні.
- •1968-1976 Р.Р. - піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля.
- •80.Перебудовчі процеси в срср. Зростання суспільно-політичної активності населення України наприкінці 80-х - початку 90-х років.
- •81.Акт проголошення незалежності України. Всеукраїнський референдум та вибори Президента України 1 грудня 1991 року.
- •82.Розпад срср та створення снд. Україна в системі снд.
- •83.Розбудова незалежної української держави. Вибори до Верховної Ради України в 2006 р. Вибори Президента України в листопаді 2004 р., їх результати.
- •84.Україна на міжнародній арені. Основні напрямки зовнішньої політики в сучасних умовах.
- •85.Суспільно-політичні рухи та політичні партії в Україні в сучасних умовах.
- •86.Національно-культурне відродження в Україні на сучасному етапі. Найбільші релігійні конфесії в Україні.
- •87.Конституційний процес. Основні положення Конституції України.
59.Причини поразки, уроки і наслідки української національно-демократичної революції 1917-1920 років.
З'ясуємо основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 р.р.
1. Низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху. Очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни - політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними. Робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України.
2. Відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім'я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР.
3. Несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги:
в Наддніпрянській Україні - радянська Росія, білогвардійці, війська Антанти;
в Західній Україні - Польща, яку підтримувала Антанта.
60.Союзний договір віл 30 грудня 1922 року, його сучасна політична оцінка.
На основі ленінського плану I з'їзд рад СРСР 30 грудня 1922 р. прийняв рішення про утворення СРСР. До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська РСР, Білоруська РСР, Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). У документах, покладених в основу СРСР (Декларація і Договір), права центру превалювали над правами республік. Так, із 29 пунктів Союзного договору лише один стосувався прав республік. Формально кожна республіка мала право виходу із СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено.
Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1924 р., коли була прийнята Конституція СРСР.
Конституція СРСР позбавила союзні республіки права на зовнішню політику, зовнішню торгівлю, оборону, транспорт, зв'язок. Повноваження республік обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням. Але і ці повноваження зводилися нанівець керівництвом РКП(б), яке визначало внутрішню і зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема.
IX Всеукраїнський з’їзд рад (травень 1925 р.) затвердив зміни в Конституції УСРР, законодавчо закріпивши входження республіки до складу СРСР.
Формально СРСР був федерацією, але фактично - унітарною, централізованою державою, імперією нового типу. Україна втратила рештки державного суверенітету і незабаром, як і інші союзні республіки, перетворилася на звичайну адміністративну одиницю Радянського Союзу
61. Українське національно-культурне відродження 1920-х років.
Українізація - це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-ті роки. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:
висування українців на керівні посади;
впровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади;
розвиток національної за формою й радянської за змістом культури;
створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.
Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки перебували під впливом національно-визвольної боротьби українців 1917-1921 р.р. і прагнули забезпечити собі підтримку населення України.
Українізація здійснювалася в певних, дозволених центром рамках.
Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 20-ті роки керували прибічники національного ві Література і мистецтво досягли значних успіхів завдяки таким діячам, як М.Хвильовий, М.Зеров, Г.Косинка, М.Рильський, В.Яловий, В.Сосюра, Лесь Курбас, О.Довженко, Г.Верьовка і багатьом іншим.
Українізація почала виходити за дозволені центром рамки:
вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;
зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії;
українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Прибічники національного комунізму вважали, що не можна нав'язувати усім народам російський шлях до комунізму, що кожен народ, в т.ч. і український, повинен іти до комунізму своїм шляхом, пристосовуючи його до специфічних національних умов. Основними ідеологами українського національного комунізму були письменник М.Хвильовий, нарком освіти з 1924 по 1926 р.р. О.Шумський, економіст М.Волобуєв.
Микола Хвильовий звертався до українських письменників із закликом виявити національну свідомість, самобутність, не копіювати культурні надбання інших народів, зокрема російського.
Олександр Шумський доводив необхідність прискорення темпів українізації, наполягав на відкликанні з України генерального секретаря ЦК КП(б)У Л.Кагановича, який гальмував процес українізації.
Михайло Волобуєв переконував, що економіка України повинна становити єдиний народногосподарський комплекс, який може інтегруватися у світову економіку без посередництва Росії.
“Хвильовизм”, “шумськізм” і “волобуєвщина” були оголошені проявом “буржуазного націоналізму”, небезпечним “націоналістичним ухилом”.
Таким чином, українізація набувала характеру боротьби за національну незалежність.
З кінця 20-х років політика українізації поступово згортається. У 1933 р. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець українізації. Радянська влада повертається до русифікаторської політики, активних учасників українізації було репресовано.