2. Економічний розвиток і соціально-політичне життя в Україні у другій половині 50-х – на початку 60-х рр.

Курс нового керівництва на часткову лібералізацію комуністичного режиму

5 березня 1953 року помер Й.Сталін. Розпочалась боротьба за владу в вищих ешелонах керівництва. Один з головних претендентів на роль нового диктатора, голова органів державної безпеки Л.Берія влітку цього ж року був заарештований, звинувачений в антипартійних та антидержавних діях і незабаром розстріляний. Натомість зміцнив свої позиції М.Хрущов, якого у вересні 1953 року обрали першим секретарем ЦК КПРС. В країні почалась нова епоха. І.Еренбург влучно назвав цей новий період радянської історії “відлигою”, бо здійснені з метою лібералізації суспільства заходи першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова призвели до значного пом’якшення політичного режиму.

Зміст політики лібералізації:

• У червні 1953 року першим секретарем Компартії України став О.Кириченко (перший українець на цій посаді). Тоді ж були ліквідовані інструменти масових “чисток” і терору – воєнні трибунали МВС і Особлива нарада при МВС. В той же час, можливість проведення політичних репресій владою отримала свою законодавчу базу (1958 – закон “Про кримінальну відповідальність за державні злочини”, введення до Кримінального Кодексу статті “антирадянська агітація та пропаганда”).

• Реабілітація громадян, звинувачених у співробітництві з нацистами в роки війни, людей, засуджених у післявоєнний час жертв сталінських репресій. До 1957 року було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов’язаних з діяльністю оунівців.

• Політика “десталінізації”: у лютому 1956 р. відбувся ХХ з’їзд КПРС, на якому Хрущов виступив з доповіддю про культ особи Сталіна, що поклало початок розвінчанню культу особи.

Розуміючи, що в державі без Сталіна можуть розпочатись небажані процеси, Хрущов розуміє необхідність певних змін у суспільно-політичній й економічній сфері. Він не збирався змінювати принцип однопартійної політичної системи, але усвідомлює, що злочини сталінського режиму, за які він також ніс відповідальність, потрібно якось пояснити народові й виправити. Чим він і зайнявся. ХХ з’їзд, на якому Хрущов виступив із розвінчанням сталінських злочинів, відбувся 14-25 лютого 1956 року. Досі невідомі психологічні мотиви, які штовхнули його на цей крок. Тут змішались і політичні міркування, і образа за страх минулих років і смерть сина Хрущова. Цікавий парадокс: відкриваючи з’їзд, Хрущов запропонував почтити вставанням пам’ять Й.Сталіна. Доповідь Хрущова вважалась секретною й читалась в ніч з 24 на 25 лютого. Вона була сумбурна, неповна й вибіркова. Вперше депутати почули про політичний заповіт Леніна, злочини вождя, сфабриковані їм заговори, воєнну некомпетентність, що призвела до катастрофи 1941-42 рр., репресії. Але “жертвами культу особи Сталіна” були названі лише члени партії, а не народ, і про відповідальність партії перед суспільством за ці злочини також не було сказано ні слова, як і про колективізацію, голод 1932-33 рр., мільйони репресованих людей. Хрущов на з’їзді одержав перемогу. Весь наступний рік в Президії ЦК проти нього готувався заколот. 7 з 11 членів Президії (Каганович, Маленков, Булганін ті інші), скориставшись поїздкою Хрущова в Фінляндію, зажадали його відставки. Однак Хрущов домігся скликання Пленуму ЦК, на який Жуков привіз на воєнному літаку місцевих секретарів обкомів – членів ЦК, які були своїм становищем винні Хрущову. Пленув засудив “фракційну діяльність антипартійної групи” Кагановича та інших, і врятував Хрущова.

Рішучість у розвінчання культу особи Сталіна була продемонстрована на ХХІІ з’їзді КПРС у 1961 році, коли один з депутатів негадано запропонував винести з мавзолею тіло Сталіна. Захоплені зненацька депутати одноголосно проголосували “за”. До закриття з’їзду тіла Сталіна у мавзолеї вже не було.

Але впроваджені Хрущовим політичні заходи створювали лише ілюзію перетворень, й не зачіпали основ тоталітаризму. У критичних випадках застосовували сталінських методів, як, наприклад, розстріл демонстрації у Новочеркаську в 1962 році. Замість культу особи Сталіна поступово формувався новий культ особи.

Важливою політичною акцією цього періоду стала передача Криму УРСР. Президія Верховної Ради СРСР на честь 300-річчя “возз’єднання Росії з Україною” 19 лютого 1954 року прийняла таке рішення, мотивуючи його спільністю економіки тісними територіальними, господарськими й культурними зв’язками Криму й України.

Пошуки нових економічних методів господарювання

Важливі зміни відбулися й у соціально-економічній сфері. До реформ спонукали такі причини, як відставання від провідних капіталістичних країн по якісним економічним показникам, диспропорційний розвиток економіки (перенасичення економіки України промисловими підприємствами), зниження темпів зростання виробництва й продуктивності праці в промисловості. Окрім того, потрібно було нагодувати, одягти людей, покращити їх життєвий рівень, що у післявоєнний час залишався дуже низьким, зміцнити оборону країни шляхом виробництва нових видів озброєнь.

Початок реформуванню було покладено у 1953 році на вересневому Пленумі ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на розвиток сільського господарства. Позитивне значення мали такі заходи, як підвищення закупочних цін на с/г продукцію (м’ясо, молоко, масло, зерно) в 2-5 разів; списання боргів; зменшення обсягу обов’язкових поставок державі с/г продукції, зниження податків; укріплення матеріальної бази колгоспів; ліквідація системи трудоднів, введення грошової оплати праці; паспортизація села. Ці заходи дещо оживили вмираюче сільське господарство, підвищили прибутки колгоспників, але вдарили по міському населенню. В той же час деякі заходи в силу своєї непродуманості або суперечливості носили негативний характер. До них слід віднести реорганізацію МТС. У 1958 році МТС були ліквідовані, а трактори і сільськогосподарські машини належало передати у власність колгоспів. Але колгоспи мали викупити цю техніку. Бідні колгоспи, яких була більшість, було розорені таким рішенням. Іншим негативним кроком уряду стала боротьба з присадибними господарствами. У 1955 році розміри цих господарств було зменшено вдвічі, потім встановлено податок на утримання худоби в містах, і нарешті було заборонено тримати худобу в містах і робітничих селищах, селянам же належало продавати своїх корів колгоспам. В цей же час розпочалась політика укрупнення колгоспів з метою індустріалізації с/г, з’явились “неперспективні” села, скоротилась кількість колгоспників. Ця реформа принесла шкоду господарствам і викликала незадоволення селян.

Негативно відбилися на с/г й економіці УРСР в цілому так звані надпрограми М.Хрущова, які носили волюнтаристський характер (волюнтаризм – соціально-політична практика, яка ігнорує об’єктивні закони історичного процесу й керується суб’єктивними бажаннями або довільними рішеннями осіб, що її здійснюють). Першою надпрограмою у 1954 році стала програма освоєння цілинних земель Північного Казахстану, Сибіру, Алтаю і Південного Уралу. Молодь з ентузіазмом відправлялась на освоєння цих земель. Цілинний хліб дав короткочасну, хоча й суттєву надбавку до врожаю кріїни. Його частка у рекордному 1956 році становила 126 тонн або 50%. Це суттєво підняло авторитет Хрущова. Але цілинні землі з тонкими чорноземами не спроможні давати постійно високі врожаї, а екстенсивне освоєння цілини заважало інтенсифікації с/г. Окрім того, величезні матеріальні засоби й людські сили були спрямовані на цю програму, яка вичерпувала з України усі ресурси й послаблювало місцеве с/г.

Іншою надпрограмою стало поспішне й невиправдане розширення площ посівів кукурудзи –“цариці полів” й “диво-культури”. У 1955 році Хрущов наказав повсюдно сіяти кукурудзу, почалась кукурудзяна лихоманка. Цю південну культуру саджали навіть в Архангельській області. Але ця програма не тільки не вирішила зернову проблему (після неврожаю 1963 р. зерно почали імпортувати з Канади та США), а ще більше погіршила ситуацію в с/г.

Третьою надпрограмою (1957 р.) став проект Хрущова у галузі тваринництва. Проголошувалась мета: у найближчі часи, за 2-3 роки потроїти виробництво м’яса, й відповідно висувався лозунг: “Наздогнати й перегнати Америку щодо виробництва м’яса, масла і молока на душу населення”. Але за півтора роки м’ясна продукція зросла на 8%. Був навіть випадок, коли в запалі ентузіазму, секретар Рязанського обкому пообіцяв потроїти продукцію за 1 рік, отримав авансом орден Леніна, а потім наказав забити весь приплід 1959 року, частину молочного стада, особистий скот колгоспників і скот, куплений у сусідніх областях, щоб здати його й стримати слово. Коли його афера була розкрита, він покінчив з собою. Гонка за лідером закінчилась тим, що виробництво продукції тваринництва у 1964 р. впало до 92% рівня 1958 р.

Ці надпрограми та інші непродумані заходи призвели до того, що з 1958 року у с/г виробництві розпочався спад.

До важливих змін в промисловій сфері призвела реформа управління, яка включала в себе низку наступних заходів:

• передачу багатьох підприємств і установ в підпорядкування УРСР, (частка республіканської промисловості зростає з 30 до 76%);

• скорочення управлінського штату і відомств;

• ліквідацію у 1957 році галузевого, вертикального центрального управління, впровадження системи раднаргоспів (територіального планування і управління у рамках адміністративно-економічних районів). Ліквідовано 10 союзних і 15 союзно-республіканських, 11 промислових і будівничих міністерств з метою подолання хиб галузевої системи управління (Приклад: Закарпатська тютюнова фабрика одержувала пакувальну фанеру з м.Пінськ БРСР, а Ужгородський фанерно-меблевий комбінат не знав, куди збувати свою фанеру). Створені адміністративно-економічні райони: Київський, Львівський, Вінницький, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Запорізький, Одеський, Сталінський, Станіславський, Харківський, Херсонський (у 1960 році створено ще Кримський, Полтавський і Черкаський раднаргоспи), у яких створювались Ради народного господарства (раднаргоспи).

Розвитку промислової сфери сприяли й такі заходи, як:

• Формування нових паливних баз: Львівсько-Волинський вугільний басейн, буро-вугільна промисловість Правобережжя, район газової промисловості в Харківській області, нафтопромисли в Чернігівській і Полтавській.

• Реконструкція та модернізація шахт Донбасу – об’єднання, закриття нерентабельних.

• Виникнення нових виробничих об’єднань і комплексів (Львів - взуттєва фабрика “Прогрес”)

Нова система управління мала позитивні наслідки: сприяла кооперації і розподілу праці в межах економічного регіону, прискорила формування виробничої та соціальної інфраструктури; давала можливість повніше використовувати місцеві ресурси. Але водночас вона мала серйозні недоліки: неспроможність забезпечити єдність технічної політики, гальмувала впровадження нової техніки, зберігала принцип централізованого планування тощо. В цей період спостерігаються такі економічні тенденції, як: зростання обсягу промислового виробництва (з 1959 по 1963 – на 56%), зростання продуктивності праці (на 29%), занепад легкої промисловості.

З 1962 року посилюються централізаторські тенденції в управлінні, об’єднання раднаргоспів. Країну було поділено на три великі економічні райони: Донецько-Придніпровський, Південно-Західний і Південний, у яких діяли ради з координації і планування. Але ці заходи не ліквідували недоліків системи, після чого знову почав набирати сили централізм в управлінні. У 1965 році відновлено республіканські й загальносоюзні міністерства, ліквідовано раднаргоспи.

Таким чином, намагаючись децентралізувати управління економікою, Хрущов не розумів, що комуністична система, що породила цю економіку, в принципі не може бути реформована і вимагає лише централізованої економіки.

Зміни в соціальній сфері та культурному житті

- Соціальні зміни: покращення матеріального становища трудящих; підвищення зарплати робітників і службовців; збільшення пенсій (на 80%); був скорочений робітничий день до 7 годин; збільшення капіталовкладень у житлове будівництво (малогабаритні квартири – “хрущовки”); пенсійний вік жінок знижений до 55 років, чоловік – до 60 років; збільшена тривалість відпусток; у 1958 році припинена система держзаймів у населення. Але грошова реформа 1961 року призвела до вилучення грошових накопичень у населення, були підвищені ціни на продукти харчування.

В культурній сфері спостерігалися такі тенденції:

• Державні асигнування на освіту, науку, культуру, мистецтво; розширення системи спеціальної освіти;

• Русифікація (особливо шкільної системи, ЗМІ);

• Антицерковна кампанія (закриття православних храмів – закрито 46% за 1957-64 рр., антирелігійна агітація);

• Поява і розвиток нових тенденцій в літературі та мистецтві (І.Драч, О.Довженко, Л.Костенко, О.Заливаха, А.Горська, В.Стус, В.Симоненко та інші)

• Зародження дисидентського руху – “шістдесятників” розпочалось з “культурництва”, яке бере початок у 1955 році, коли О.Довженко закликав “розширювати творчі рамки соціалістичного реалізму”.

Висновки: реформи Хрущова мали як позитивні, так і негативні моменти. Внаслідок їх половинчатості й непослідовності позитивні моменти багато в чому зводились нанівець, оскільки ці реформи не зачіпали основ командно-адміністративної системи. Й сама постать Хрущова була дуже суперечливою. І найкраще усього це зрозумів гнаний Хрущовим видатний скульптор Е.Нєізвєстний, що створив пам’ятник на могилі Хрущова. Він представлений бронзовою скульптурою М.Хрущова на фоні білого і чорного мармуру.