- •Текст лекцій з дисципліни «історія україни» для усіх спеціальностей Лекція 1. Вступ до курсу історії України
- •Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу.
- •Проблеми періодизації курсу історії України
- •Історичні джерела та історіографія курсу історії України.
- •Література:
- •Лекція 2. “Первісна доба та період стародавніх цивілізацій на території України”. План.
- •Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території України.
- •Стародавні цивілізації на теренах України
- •Перші держави на українських землях
- •Ранні слов’яни, їх матеріальна та духовна культура.
- •Література
- •Лекція 3. Українські землі в добу раннього середньовіччя.
- •Виникнення держави у східних слов’ян. Норманська та антинорманська теорії походження Київської Русі.
- •Політичний та соціально-економічний розвиток держави. Законодавство.
- •Економічний розвиток
- •Утвердження християнства на Русі та його історичне значення.
- •4. Галицько-Волинська держава – спадкоємиця Київської Русі.
- •Лекція 4. Українські землі в добу пізнього середньовіччя (XIV-XVI ст.) План
- •1. Утворення Великого князівства Литовського. Інкорпорація українських земель до його складу.
- •Соціально-економічний розвиток українських земель.
- •Господарське життя
- •Литовсько-польські унії та їх вплив на подальшу долю українського народу.
- •Лекція 5. Доба козаччини Частина і. Козацтво та його роль в історичній долі українського народу (2 години). План
- •Виникнення козацтва.
- •Запорозька Січ та її устрій.
- •Заняття, звичаї та побут козаків.
- •Боротьба проти національного та соціально-релігійного гніту. Селянсько-козацькі повстання.
- •Лекція 5. Доба козаччини Частина іі. Українська національна революція хvіі ст. (2 години)
- •Причини, характер та рушійні сили, хід та особливості української революції.
- •Договір з Московією. “Березневі статті” 1654 р., їх умови, правове та історичне значення.
- •Доба Руїни.
- •Лекція 6. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій (кінець XVIII початок XX ст.)
- •1. Соціально-економічне та політичне становище українських земель в кінці хvііі – на початку хіх ст.
- •Основні етапи українського національно-культурного відродження.
- •Революційні події 1905-1906 рр. В Україні та їх наслідки.
- •Україна в Першій світовій війні.
- •Лекція 7. Національно-демократична революція в Україні. Боротьба за відродження української державності (1917-1921 рр.) План
- •1. Утворення Центральної Ради. Її внутрішня та зовнішня політика.
- •2. Держава гетьмана Скоропадського.
- •Відродження унр. Політика Директорії.
- •Доля зунр.
- •5. Причини поразки й уроки українських національно-визвольних змагань.
- •Лекція 8. Міжвоєнний період (1921-1939 рр.)
- •Радянська Україна у 1920-х рр.
- •2. Суспільно-політичний та економічний розвиток урср у 30-х рр.
- •3. Західноукраїнські землі у 20-30-х рр. Хх ст.
- •Література
- •Лекція 9. Україна в роки Другої світової війни (19391945 рр.)
- •1. Українське питання напередодні Другої світової війни.
- •2. Початок війни, включення західноукраїнських земель до складу урср.
- •3. Напад Німеччини на срср. Спроба відновлення Української держави.
- •Спроба відновлення Української держави.
- •4. Окупаційний режим та Рух опору в Україні
- •Окупаційний режим
- •5. Визволення України від окупантів.
- •Література
- •Лекція 10. Радянська Україна у 1945-1991 рр. (4 год.)
- •Повоєнна відбудова і розвиток України у др. Пол. 40-х – на початку 50-х рр.
- •2. Економічний розвиток і соціально-політичне життя в Україні у другій половині 50-х – на початку 60-х рр.
- •3. Радянська Україна в умовах загострення кризи комуністичного ладу та спроб оновлення соціалізму (60–80 рр.). Політичні проблеми
- •Соціально-економічний розвиток урср
- •Екологічні проблеми
- •Література
- •Лекція 11. Україна – суверенна незалежна держава (1991 – 2004 рр.) План
- •Україна в роки “Перебудови”.
- •2. Українська національна антикомуністична революція 19891991 рр.
- •3. Політичні й соціально-економічні проблеми державного будівництва.
- •Соціально-економічні проблеми
- •Внутрішньої геополітики пост-помаранчевої України.
- •1. Ідеологічні принципи функціонування нової влади в Україні.
- •Економічна реформа
- •Політична реформа.
- •Загальна оцінка реформ
- •3. Регіональна політика.
- •4. Конфлікти й проблеми в гуманітарній сфері.
- •5. Феномен реприватизації.
- •2. Західний вектор геополітики.
- •3. Східний вектор геополітики.
- •4. Перша «газова війна» Російської Федерації з Україною.
- •Контрольні запитання та завдання:
-
Історичні джерела та історіографія курсу історії України.
Історичні джерела – це різноманітні пам’ятки того чи іншого історичного періоду в житті народу, залишки минулого життя суспільства, або матеріали сучасної дійсності, що свідчать про історію людського суспільства і використовуються при дослідженні процесів соціально-економічного, політичного та культурного розвитку суспільства.
Якщо звернутись до періодизації історичних джерел, то умовою їх можна поділити на кілька видів:
-
Джерела матеріальної культури (будівлі, знаряддя і предмети праці, побуту).
-
Прикладні джерела (твори прикладного мистецтва, карти, креслення, малюнки).
-
Етнографічні джерела (дані побуту, звички людей).
-
Лінгвістичні джерела (дані історії мови, топоніми тощо).
-
Усні джерела (билини, історичні пісні, прислів’я, приказки тощо).
Як історичні джерела, все більше значення набувають статистичні матеріали, кіно-фоно-фото-документи, договори між державами. До історичних джерел, у певному розумінні, відносять також наукові праці, твори художньої літератури тощо.
Одні джерела опубліковані, інші зберігаються в архівах. Існує певний порядок здачі та зберігання документів в архівах установи, підприємства, району, міста, області, держави. Є навіть спеціальна історична наука – джерелознавство. Вона вивчає походження історичних джерел, їх достовірність, розробляє класифікацію джерел і методи їх критичного аналізу.
Історіографія історії України.
Спираючись на перераховані та інші джерела, історики досліджують різні історичні періоди, події чи діяльність окремих осіб. Твори істориків складають історіографію історії України. Іншими словами, історіографія – це сукупність досліджень, присвячених певному історичному періоду або всій історії України. Історіографія – це також спеціальна галузь знань, яка вивчає історію і закономірності розвитку історичної науки, еволюцію її теоретико-методологічних, джерелознавчих принципів, а також повноту дослідження її проблем.
Ознайомившись з поняттям історіографія, ми можемо проаналізувати історичну літературу, присвячену історії України.
Першими писемними матеріалами з історії України є Літописи. Їхня назва походить від того, що велися вони за роками і розпочиналися словами “в літо таке”. Найдавнішим літописом є “Повість минулих літ”. Ця пам’ятка свідчить про високий розквіт культури Київської імперії. Точної дати, як і точного авторства твору на сьогодні встановити неможливо. Щодо цього – існує кілька версій. Зокрема, одні історики стверджують, що твір створено за часів князювання Ярослава Мудрого, інші – наполягають – на рубежі XI-XII століть, а треті – називають 1113-1116 рр. Авторство ж приписують вченим – монахам – Нестору, або – Силовестру.
Літописи створювалися не тільки в XI-XII ст. Для XIV-XVII ст. цінними історичними джерелами є Густинський, Львівський, Межигірський, Острозький, Київський та ін. літописи. В них розповідаються важливі події того часу – селянсько-козацькі повстання.
Козацько-старшинські літописи складають окрему групу літописів XVII-XVIII ст., найвідоміші з яких - “Літопис Самовидця”, “Літопис Самійла Величка”, “Літопис Григорія Грабянки” - розповідають про українську народну революції XVII ст. та інші події.
Важливе історіографічне значення мають такі джерела, як Спогади. До нас дійшли спогади XVI-XVII ст., написані як українцями, так й іноземцями. Серед них зазначимо записки посла Литви до Криму Михалона Литвина, французького інженера Гійома де Боплана, австрійського дипломата Еріха Лясоти, польського військовика Якова Собеського та ін.
Цінними джерелами є історичні пісні та думи. У XVIII ст. з’явилися історичні твори, що поєднували козацько-гетьманську добу з княжою добою Київської русі. Зокрема, 1730 року Василь Рубан видав “Краткое описание Малороссии” Олександра Безбородька. Цікаві історичні твори видавали Григорій Покас, Петро Симоновський, Опанас Шафанський, Михайло Антоновський, Яков Маркович, Георгій Кониський, Григорій Полетика тощо.
Виходили праці, присвячені історії України і за кордонаом. Зокрема, наприкінці XVIII ст. вийшли дослідження Жана-Бенуа Шерер, Каола Гаммерсдорфера та Йогана-Хрістіана Енгеля.
Важливою пам’яткою історичної думки кінця XVIII – поч. XIX ст. стала “Історія Русів”. Довгий час цей патіротичний твір поширюдвався в копіях. Ним користувався Т.Г.Шевченко, О.С.Пушкін, М.В.Гоголь.
Систематичний курс історії України від найдавніших часів і до кінця XVIII- ст. знайшов відображення в “Истории Малой России” в 4-х т. (1822 р.) Дмитра Бантиш-Каменського. І хоча в дослідженні широко використані документи московських архівів, сама праця написана суб’єктивно в дусі лояльності до російської держави. Микола Маркевич в “Истории Малороссии” в 5-ти т. (1842-1843 рр.), використав також великий документальний масив, навпаки, історію України висвітлив з національно-патріотичних позицій. Відзначимо й “Історію України” Олекси Мартоса, яка відома тільки в уривках.
Ще більшу увагу вивченню історії та публікації історичних праць почали приділяти в другій половині 19 ст. Так ректор Київського університету Михайло Максимович (1865-1873 рр.) пише розвідки, присвячені історії козаччини, Йосип Бодянський видає багато джерел з історії України, Микола Закревський – досліджує історію Києва, Аполлон Скальковський стає першим істориком Одеси, автором численних праць з історії Запорозької Січі на півдня України.
У цей час набули поширення історичні товариства. Зокрема, 1839 року в Одесі засновано “Общество истории и древностей Российских”, що видавало свої “Записки”. Активно працюють на ниві історії Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Олександр Лазаревський, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Дмитро Яворницький та ін.
У XIX - на поч. XX ст. історію України також вивчали деякі російські та польські дослідники. Щоправда їхній підхід до Української історії був суб’єктивним і тенденційним. З російських істориків виділимо Сергія Соловйова, Геннадія Карпова, Олексія Шахматова, Олександра Преснякова, Бориса Грекова, а з польських – Михайла Грабовського, Кароля Шайноху, Олександра Яблоновського, Тадеуша Корзона, Людовика Кубаля, Стефана Кучинського.
Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934 рр.) створив на початку ХХ ст. науково обґрунтовану схему історії українського народу на заселеній ним території як суцільний і нерозривний процес. Він закликав вивчати не тільки російську, але й українську та білоруську історію, тобто історію східних слов’ян, яку російські історики виставляли як суто російську історію. Разом з тим, М.С.Грушевський закликав вивчати історію “кожної народності” (української, російської, білоруської) окремо, в її генетичному у зв’язку від початків до сучасності. М.С.Грушевський переконливо довів, що український народ має свою самобутню мову, історію, культуру, а за своїми антропологічними, психофізичними і культурними прикметами він відрізняється від інших народів. Історичним часом його появи можна вважати IV ст., коли він був зафіксований у візантійських джерелах. Свої ідеї М.С.Грушевський реалізував у створеній ним багатотомній “Історії України-Руси”, а його концепція лежить в основі сучасного викладання курсу історії України.
Поряд з М.С.Грушевським у Києві та Харкові працювали відомі історики Д.Багалій, О.Оглоблин, Н.Полонська-Василенко, В.Романовський, В.Барвинський, М.Горбанья, А.Козаченко. У цей час владний режим все більше афішує марксистський напрям М.Яворського та його співробітників і учнів – М.Рубчаса, З.Гуревича, М.Свідзинського. Але невздовзі його школа зазнала цькування як “буржуазно-націоналістична “ і була знищена.
Стосовно Західної України – в 20-30 – х рр. там працювали відомі історики, обєднані навколо наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка (НТШ) – І.Крип’якевич, М.Кардуба, С.Томашівський, С.Терлецький, В.Герасимчук, М.Чубатий, М.Андрусяк та ін. По Другій світовій війні історична наука в Україні фактично перестала існувати. Як в цілому в СРСР, так і в Україні зокрема, у 30-50-ті рр. історична наука була підпорядкована на владі і перетворена на інструмент утвердження тоталітаризму. Тільки хрущовська “відлига” започаткувала деяку лібералізацію громадського життя. І лише з середини 80-х рр., так звані перебудовчі процеси в СРСР розчистили дослідницький простір від догматизму й стереотипів. Хоча ці роки, на фоні нечисленних виважених історичних досліджень, позначені безліччю непрофесійних популярних “розвідок”, які відсунули справжню науку на другий план.
Разом з тим, перебудова сприяла підвищенню інтересу до власної історії. З’явилися праці в яких неупереджено розкривалися складні сторінки історії України, з якими ми будемо знайомитися протягом вивчення курсу історії України. А зараз я хочу познайомити вас з деякими головними підручниками і посібниками, якими ви маєте користуватися при підготовці до семінарських занять і модульних контрольних робіт.