9. Теологічні та наукові концепції релігії:

Історично першою формою релігієзнавства стає теологія або богослов'я -учення про Бога. Така доктрина виходить з реального існування Бога, Абсолюта, "трансцендентного " ( потустороннього, тобто того, що знаходиться за межами людського та природного існування, яке безпосередньо відчувається людиною), "світової душі" й будь-чого іншого такого роду, що стає об'єктом релігійних поклонінь. Це може бути "зустріч" людини зі святим, трансцендентним, що породжує у психіці особливі почуття і переживання. Теології пояснюють релігійну віру "божественним чудом", яке стає результатом звернення Бога до людини й народженням діалогу між ними.

Теоретик католицизму Фома Аквінський розробив п'ять раціональних доказів існування Бога, які передбачають посилання на методику наукового дослідження:

- якщо у світі все рухається, змінюється, то має існувати першоджерело руху взагалі, яким і є Бог.

• якщо у світі існує загальна причинна обумовленість явищ і процесів, то мусить існувати першопричина, себто Бог.

• у світі існують випадкові явища, які стають результатом певної невідповідності закладеному у світі порядку, змінити який може тільки Бог.

• якщо речі -відмінні за ступенем досконалості, то для порівняння має існувати зразок досконалості, абсолютна досконалість, якою є Бог.

• якщо у світі існує доцільність в усьому, то Бог ототожнює своєрідний алгоритм розви гку всесвіту.

У XIX столітті кола інтелектуалів захопила хвиля теорії еволюції. Нова ера наукових досліджень викликала у багатьох людей сумніви щодо усталених систем, у тому числі й релігійних. Критики релігії пішли у рішучій наступ і висунули твердження: " Бог -це ніщо інше, як продукт людської уяви", "Релігія - це опіум народу". За допомогою психології, соціології, антропології, археології та інших наук вчені намагалися з'ясувати, як і чому виникла релігія. Серед багатьох теорій найбільш відомою стала концепція анімізму, яку висунув англійський антрополог Едвард Тайлор. За словами Тайлора. релігія почалася з припущення, що душа продовжує жити після смерті і зрештою люди почали обожнювати померлих та предмети, в які, на їхню думку, переходили душі.У сучасному світі через популярність атеїзму багато людей вважає доведеним те, що Бога немає. На основі цього вони роблять висновок, що пояснення існування релігії слід шукати в самій людині, тобто в її мисленні, в потребах, в побоюваннях та в її "комплексах".

10. Провідні функції релігії.

Світоглядна. Релігійний світогляд замінює реальні знання ілюзорними уявленнями, своєрідним осмисленням природи, людини і суспільства, істинність яких не піддається сумнівам. Він сприймається без доказів на віру, носить догматичний характер. Релігія інтуїтивна та ірраціональна. На цій основі релігія стає пізнанням Бога та життям у спілкуванні з Богом.

1. Компенсаційна функція. Проявляється у намаганні віруючого досягти душевного спокою та злагоди з самим собою. Релігія дає втіху, полегшує страждання, відводить від негативних проявів людського існування, в уяві віруючого надає йому того, чого бракує у реальному житті. Це найголовніша функція релігії - надавати втіху. Важливим є психологічний аспект компенсації: зняття стресу, катарсис, духовна насолода, надія на милосердя Бога.

1. Регулятивна функція. Релігія через систему своїх духовних цінностей, норм і правил впливає на приватне та суспільне життя людини, визначає її життєву позицію, поведінку, весь уклад існування. Прихильники релігійного обгрунтування моральності спираються на такі аргументи: моральні настанови історично уперше сформульовані у релігії; певний догматизм релігії вимагає визнання абсолютної незаперечності, тобто божественного походження моральних норм.

2. Така позиція може викликати заперечення у тому розумінні, що не ураховує реальну життєдіяльність людей на різних етапах розвитку людського роду, історичний процес самоусвідомлення особистого "Я", яке на основі совісті, "внутрішнього закону"( за Е.Кантом) реалізує відповідальність індивідуальної поведінки загальнолюдському досвіду і залишає особистості певне право варіантності, альтернативності вибору.

3. Інтегративна функція. Релігія є засобом об'єднання людської спільноти на основі єдиного віровчення. Масштаби цього об'єднання поширюються у межах певної релігійної громади і навіть усього суспільства. Релігія постає як основа соціальності тому, що солідарність, тобто почуття спільної причетності людей до- чогось цілого, єдиного "ми" породжується єдиним зв'язком з Богом, в якому вони уперше почувають себе родиною, громадою, народом. Релігія може інколи допомогти суспільству уникнути деспотизму або анархії у тому розумінні, що служіння державі, народу, соціальній групі, ідеї тощо грунтується на служінні Божій волі і поза цим взагалі немає нічого такого, що б змусило людину служити правді і правдою.

Культурозберігаюча. Реалізується у впливі релігії на розвиток писемності, книгодрукування, мистецтва, збереження цінностей релігійної культури, передачу досвіду від покоління до покоління. Релігія завжди відігравала у суспільстві важливу культурно-історичну роль, виступала як засіб збереження традицій і звичаїв. Релігія у сучасному світі набуває все більше актуальності у плані відчуття єдності людського роду, значущості неперехідних загальнолюдських моральних норм і цінностей.