«Красний» Князь Василь Федорович Острозький
(? –1453) –
турівський намісник, фундатор славетного Дерманського монастиря на Волині, будівничий Острозького замку і засновник Дубенського. Сини Василя Красного, Іван і Юрій, дали початок двом лініям: перший – князям Острозьким; другий – Заславським.
По смерті батька, Федора Даниловича, став спадкоємцем його маєтностей і чисельних надань короля Казимира Ягеллончика, якого щиро підтримував.
Князь Василь Федорович володів сильним впливом у політичних колах Литви і Польщі. Він закликав литовців боронити свої литовсько-руські права проти зазіхань Польщі. На чолі свого війська кн. Василь відстоював незалежність України і Литви, воюючи на боці Свидригайла проти Польщі. Василь Красний не раз боронив Волинь від нападів татар.
У 1450 р. кн. Василь Острозький звів новий дерев’яний замок у Дубні, трохи вище за рельєфом від старого, збудованого Федором Острозьким. Це стверджують у своїх працях дослідники: Кардашевич, Мечислав Орлович і митрополит Іван Огієнко, а також автори статті про Острозьких в інтернеті Марія Станьчик, Марія Сосядович і Єва Станьчик.
Помер кн. Василь Острозький в Острозі і був похований у криптах Богоявленської церкви, ним же збудованої, але його внук, кн. Костянтин Іванович, переніс останки до Києво-Печерської лаври й поховав поруч з його батьком, преподобним Феодосієм (Федором).
Талановитий воєначальник Князь Іван Васильович Острозький
(? – 1466) –
Талановитий воєначальник, уславлений перемогами над татарами.
Старший син кн. Василя Красного, який отримав у спадщину Острог і продовжив лінію князів Острозьких.
Однією з вагоміших його перемог була в битві під Теребовлею на Поділлі в 1454 р., коли у полон було взято 9000 татар.
На Дубенщині кн. Іван Васильович володів маєтками Конюхи, Озеряни, Рапатів, які набув у 1463 р.
Молодший син кн. Івана, Костянтин, у 37 років став Великим литовським гетьманом, другою особою після Великого князя.
Захисник землі Волинської Князь Костянтин Іванович Острозький
(1460-1530) –
Неординарна особистість, найбагатший магнат Великого князівства Литовського і Корони Польської, Гетьман Великий литовський (1497 – 1500, 1507-1530 рр.), староста брацлавський, звенигородський і вінницький, маршалок землі Волинської і староста луцький, каштелян віленський і воєвода трокський; переможець у 60 битвах з турками, татарами, Москвою.
Володіння князя К.І. Острозького складали: 91 місто, містечко і село. З-поміж них – Дорогобуж, Городок, Здолбунів, Красилів, Луцьк, Острог, Дубно, Полонне, Рівне, Свитязь, Турів, Чуднів…
Костянтин Іванович був близьким до короля Зигмунта Старого, гаряче підтримував співпрацю Литви з Короною і впливав на цю політику; відігравав визначну роль у поширенні православ’я в Литві.
Був претендентом на польський престол після смерті Сигізмунда II Августа (1572) і московський трон після смерті царя Федора Івановича (1598), допомагав (1579) польскому королю Стефану Баторію в війні з Іваном Грозним, спустошив Сіверську землю і дійшов до стін Смоленська. Острозький, послідовно захищаючи українські політичні права, став одним з лідерів опозиції, яка не підтримувала укладення Люблінської унії 1569. Виступав за те, щоб Україна увійшла на рівних правах з Польщею і Литвою до нового федеративного державного об'єднання – Речі Посполитої.
У 1497 р. князь Острозький зайняв посаду Великого Гетьмана литовського, що стало засвідченням його військових заслуг. Велике значення надавав побудові оборонних споруд. Він перебудував у 1492 р. Дубенський замок, зведений ще його дідом – кн. Василем Красним до 1450 р., і заснував тут місто.Тоді ж поселення Дубно отримало статус міста, а в 1507 р. – Магдебурзьке право. Наше місто стало однією з найбільших фортець Волині, яка стримувала часті набіги кримських татарів.
Князь Острозький немало зробив і для відвернення московської агресії на землі Великого Князівства Литовського. У 1497 р. кн. Костянтин стояв на чолі литовсько-руських військ у війні проти Москви. Поразка його війська біля річки Ведрош у 1500 р. привела до трагічних наслідків: із залишками війська він потрапив до московської неволі. Спочатку князя привезли до Вологди, потім відвезли до Москви і тримали під арештом на вул. Єршавській, де в 1501 р.його відвідали литовські посли.
З полоненим поводилися дуже жорстоко, намагаючись схилити до переходу на московську службу, проте Костянтин Іванович не здавався. Нарешті він постановив собі – навіть ціною порушення клятви вирватися з полону.
У жовтні 1506 р. кн. Костянтин Острозький склав присягу «на вірність» московському цареві Іванові і тим позбувся нагляду. Йому відразу «пожалували» сан боярина. Костянтин Іванович твердо вирішив тікати в Литву, позаяк події того часу могли примусити його битися проти своїх. Успішна боротьба Острозького з татарами на українських землях, зайнятих Москвою, приспала пильність московського уряду, яке доручило новому боярину головне керівництво над окремими південними прикордонними загонами. Цим Костянтин Іванович і скористався. Під благовидним приводом інспекції довірених йому військ кн. Костянтин виїхав з Москви, наблизився до московського кордону і через непрохідні ліси наприкінці вересня 1507 р. дістався Вільна. Незабаром князеві повернули його попередні володіння – староства Брацлав, Вінницю, Звенигород; надали нову посаду луцького старости і маршалка Волинської землі та 200 кіп грошей з луцького мита, а в жовтні 1507 р. затвердили у званні гетьмана. Крім того, Острозький одержав ряд земельних пожалувань і від Сигізмунда, взагалі скупого на подарунки.
У1508 р. кн. Костянтин розбив татарів на Волині і за це отримав привілей на двір у Вільні, місто і замок Турів та привілей на звільнення всіх підданих князя, мешканців Острога, Полонного й Дубна від воловщини (податок від худоби й служби підводами), який поширився на всіх міщан. Тоді ж він отримав села Повчу і Птичу.
Про найбільші битви війська князя Костянтина Острозького проти татарів довідуємося з Острозького літописця.
Перекопський хан Менглі Герей, незважаючи на мирні відносини з Польщею, весною 1512 року вторгнувся в руські землі, що перебували під владою Польщі, і з загоном у двадцять п’ять тисяч чоловік розташувався між Буськом і Олеськом. Звідси татари розбрелися у всіх напрямках, нещадно грабували та розоряли міста і села, а населення забирали в полон. Польські війська під командуванням М. Каменецького і литовські на чолі з К. Острозьким своїми вдалими діями розгромили татар під Вишневцем, які зосередили тут усе награбоване майно і полонених, збираючись повертатися назад. Переможці звільнили з полону близько п’ятнадцяти тисяч жителів, відібрали награбоване майно, а також забрали близько десяти тисяч коней, які належали татарам. Немає сумніву в тому, що автор літопису надавав великого значення у цій перемозі війську під командуванням Костянтина Івановича Острозького, яке складалося переважно з українців, що у XVII столітті нарівні з литовцями та білорусами загалом називалися литовцями.
Ще більшої уваги заслуговує звістка про напад на Україну татар, яка вміщена в Острозькому літописці під 1516 роком . У цьому році відбулися найспустошливіші напади кримських татарів на Поділля і Волинь. За свідченням джерел була зовсім розорена територія на сорок миль удовж і стільки ж вшир, над населенням чинилися неймовірні насильства і грабунки, було забрано в полон понад п’ятдесят тисяч чоловік .
Серед різних звісток під 1527 роком читаємо: «Того же року князь Костантин у Ольшаниці татар побил» . На початку 1527 року двадцять шість тисяч татар напали на литовські володіння. Користуючись тим, що ріки і озера позамерзали, вони дійшли аж до Пінська, розорили Белзьку і Любельську землі, вогнем і мечем руйнуючи і знищуючи все на своєму шляху. Лише князь Костянтин Острозький із своїм загоном переслідував татар і наздогнав їх біля Канева, де вони, повертаючись назад з полоном, зупинилися на ночівлю. Напавши на світанку на татарський табір біля Ольшаниці, Острозький розгромив грабіжників наголову, визволив з полону сорок тисяч в’язнів і спіймав сімсот татар, з якими прибув до Кракова, де його зустріли з пошаною і вдячністю.
Реванш над Москвою Великий Гетьман Литви взяв двічі і обидва рази під Оршею. Коли знову почалася війна з Москвою (1508 р.), кн. Костянтина викликали з Острога, де він давав лад майновим справам, в Новгород, де в той час перебував король Александр, і поставили на чолі війська. Звідси він рушив через Мінськ на Борисов і Оршу, яку невдало обложили московські воєводи. При наближенні Острозького до Орші московське військо залишило облогу і намагалося затримати переправу литовсько-польського війська через Дніпро, але всі сутички завершилися для московських військ невдачею, і ворожі полки, втративши енергію, почали відступати. Литовське військо переслідувало відступаючих «по п’ятах», не дозволяючи отямитись. Князь Острозький здобув місто Біле, зайняв Торопець і Дорогобуж. Це схилило московську сторону до переговорів про перемир’я. 8 жовтня 1508 р. воюючі сторони уклали «вічний» мир, який продовжувався лише чотири роки.
Вдруге кн. Острозький розбив Москву в 1514 р.
Військо, очолюване кн. Костянтином Острозьким, складалося із литовського ополчення («повітові хоругви» з українських, литовських і білоруських земель), польського шляхетського ополчення, найманців із Лівонії, Німеччини і Угорщини та знаменитих польських гусарів – всього близько 30 тис. осіб. Їм протистояло 80000 московитів. У ході битви литовська кіннота, вдаючи втечу, виманила московитів на гармати, а їхній лівий фланг був притиснутий до болота і повністю розгромлений. Річка Кропивна була переповнена тілами московитів. Військо неприятеля стало безладно відступати. Втрати переможених – 40 тис. воїнів, у полон було взято 380 дворян і воєвод. Полонених князь відіслав у подарунок королю Зигмунту. У свою чергу, король влаштував Острозькому тріумфальні в’їзди до Вільна і Кракова.
У хроніці Стрийковського ХVІ ст. вміщена ода на славу князя Острозького – переможця в цій битві:
«Згадайте воїнів відважних і кріваві бої.
Розкажіть, як князь Константин,
Що то рід свій стародавній
Від руських великих монархів виводить,
Литву у війну провадив…»
Кн. Костянтин Іванович був за свого часу загальновизнаним найвизначнішим полководцем на Сході Європи. Король Зигмунт називав його «Руським Сципіоном», а легат папи римського доносив йому, що кн. Костянтин «є чесний, як Нума, хоробрий, як Ромул. Шкода лишень, що -- єретик». Князь Острозький займав перше місце в уряді Литви, хоч це було, як пише О.Галєцкі, «проти літери права», бо він не був католиком, а «схизматиком» (православним).
Трофеї, взяті під Оршею, за «Реєстром скарбів Дубенського замку 1616 року», становили 49 скринь з коштовностями, іменною зброєю та захисним озброєнням, посудом, хутрами, килимами, тканинами, картинами, іконами та інш. Так у сховищах Дубенського замку з’явилися гармати з московськими гербами, ініціалами московського князя і його ж срібна з позолотою (найкоштовніша з чотирьох привезених) булава. Згодом унікальні зразки зброї та захисного озброєння поклали початок колекції кн. Острозького і його нащадків. Ці багатства в подальші роки привертали увагу легких до наживи кримських татарів, але так і залишились неушкодженими принаймні два століття.
Володіючи незліченними багатствами, кн. Костянтин Іванович після смерті залишив чималі борги, які у своєму передсмертному заповіті передав першим особам Польщі і Литви, бо весь його достаток пішов на утримання війська тих держав.
Князеві К.І. Острозькому пізніше довелося воювати проти татарів на Сіверщині і Волині, знову проти Москви. У 1522 р.він отримав від короля привілей печататися червоним воском, що належало лише пануючим родам, та ряд інших привілеїв стосовно мита на торгових шляхах до Луцька, Острога, Дубна, Рівного, Сатиєва.
Багато вельмож Великого князівства Литовського на час гетьманства кн. Острозького вже перейшли із православ’я в католицтво, але авторитет православного впливового магната не похитнувся. І цей авторитет базувався не лише на незрівнянному багатстві, але і в послідовності відстоювання прав православних громад і надання їм меценатської підтримки. Так, наприклад, 1499 р. князь подарував Свято-Троїцькій церкві Дерманського монастиря рукописну книгу «Поучень», а 1507 р. – друковане Євангеліє; побудував у селі Смолевичах Мінського повіту церкву і склав фундуш (пожертву) на неї; передав кошти на будівництво Жидичинського монастиря. З 1491 по 1530 р. в Острозі було збудовано Троїцький монастир, а також храми в Вільні, Новогрудці, Дубні, Турові, Межиричах, Дермані. Князь постійно передавав до різних церков України, Литви і Білорусі посуд, хрести, ризи, ікони. Особливої уваги князя і його родини заслуговувала Києво-Печерська лавра, процвітанням якої він опікувався протягом усього життя і в якій був похований після смерті.
Від первісного пам’ятника вцілів тільки саркофаг із чорного мармуру, поставлений на трьох левах і з білою постаттю князя Костянтина Острозького в позолоченій короні на голові і з великим золоченим ланцюжком, одягненим поверх панцира. Постать князя лежить на саркофазі з подушкою під головою й наче спить, спершись на лікоть правої руки і з відбитим берлом у лівій; обидві ноги трохи зігнуті. Цілу постать заковано в сталеву броню.
Цей пам’ятник уособлює зміст життя князя Костянтина Івановича Острозького – талановитого полководця і державного діяча, поєднання повного розуміння потреб свого народу, гаряче і вміле служіння йому, вірність церкві і високу моральну чистоту.