Талановитіший музикант, ніж воєначальник Князь Михайло Любомирський

(1752-1825) –

генерал-майор коронних військ,кавалер ордену Білого Орла та ордену Св. Станіслава, який увійшов в історію міста як великий його опікун і завзятий господар.

Вже в 24 роки князь Михайло став полковником, а в 28 років – шефом регіменту (полк) Острозької ординації. У 1780 р. заснував масонську ложу «Досконала таємниця», засідання якої відбувалися на другому поверсі Луцької брами. Можливо саме з цим пов’язана перебудова колись оборонного об’єкту, який остаточно втратив тоді свої функції: проїзд крізь браму було закрито, а дорогу прокладено з південного боку. Про закінчення робіт свідчила старовинна таблиця (яка, на жаль, не збереглася до наших днів): «Ця брама відновлена 1785 року».

Прагнучи надати замку князів Острозьких більш парадного вигляду, Михайло Любомирський у 80-х рр. ХVІІІ ст. перебудував в’їзну браму в стилі пізнього Ренесансу, добудував другий поверх до офіцини справа від надбрамного корпусу і змінив внутрішній декор палацу зліва. Таким чином усі парадні і житлові покої палацу, розташовані на першому поверсі, мали декоративне ліплення і були значно вищі від приміщень другого поверху. Просторий вестибюль декоровано гербами Острозьких і Любомирських. Парадні сходи ділили апартаменти на дві частини. Зліва розташовувалися великі салони, а справа – галерея. В ній висіли портрети князів Любомирських, починаючи від їхнього легендарного предка Аттила та портрети інших власників замку з родинами. Особливо пишно були прикрашені бенкетна та бальна зали. Першу оздоблював фриз, який відображав свято Діоніса, з постатями танцюючих вакханок і сатирів, увінчаних виноградними лозами. Бальна зала була найкрасивішою кімнатою, висотою двох поверхів. Довкола її оббігав круг з одинадцяти коринфських колон в плані овалу, які підпирали балюстраду для оркестру. Квадратні площини над глибокими віконними отворами заповнювали ліпні гірляндові вінці. У двох коротких стінах зали, одна навпроти одної, містилися ніші (конхи) зі склепінням, покриті касетонами і призначені для статуй.

У 1781 р. Михайло двічі приймав у замку польського короля Станіслава Августа, який прямував до своєї резиденції у Вишнівці, і догодив королю, влаштувавши полювання на вовків і ведмедя.

В 1872 р. почалася перебудова Дубенської синагоги. Як записано в хроніці іудейської общини, роботи тривали протягом дванадцяти років. В 1885 р. відбулося закладання наріжного каменю, яке супроводжувалося масовими частуваннями. На дошках покладених на порожніх бочках пригощали горілкою та медовими пирогами в присутності князя Любомирського, котрий благословив будівничих такими словами: «Завершіть ваш подвиг і моліться в цій синагозі Предвічному, який створив землю і небо і в його руках все живе…». З вдячністю благородному власнику Дубна над вхідними дверима синагоги було встановлено позолочену таблицю. На ній -- родовий герб Любомирських з ініціалами князя, а під ними – фраза «Ми знаходимось у Божому Домі» і дата новосілля.

Шлюб з Магдаленою Рачинською, що відбувся у червні 1782 р. у Варшаві, приніс князю поважні гроші, так лише в день шлюбу тесть поклав йому на банківський рахунок півмільйона злотих. Понад два з половиною мільйонів злотих внесли родичі нареченої. Єдина небезпека, яку приніс Михайлу шлюб, втілювалася в його тесті, а конкретніше – в його політичних інтересах. Займаючи промосковську сторону та отримуючи від Росії фінансову підтримку, Рачинський вирішив підірвати станово-посадові позиції Михайла. Вже невдовзі після шлюбу в 1784 р., Рачинський посилає зятя «на заїзд» волинських маєтків ненависного його маркграфа Великопольського. Михайло, будучи людиною слабкої волі і піддатливим, безрозсудно вислав 40 солдатів та дві гарматки. Підкріплення, обіцяне тестем, не надійшло, а маркграф, будучи добре підготовленим, загін Любомирського розбив, взявши полонених та обидві гарматки. Ця справа могла б закінчитися в’язницею та кар’єрною деградацією для Михайла, але завдяки зв’язкам її було «затерто». Дивує не так помилка Михайла, як позиція польського короля Станіслава Августа, який зробив ту справу ще менш вартою уваги, обдарувавши того ж року князя Орденом св. Станіслава, а через рік іменував генерал-майором. Новостворений генерал не мусив, на щастя, доводити свої міліарні здібності, спокійно жив у Дубенському замку і бавився з двома синами – Казимиром і Юзефом, втішався своєю замковою капелою та влаштовував на час контрактів пишні бали. Найкращий з них випав на 1787 р. Щодня під час балу згромаджувалося до 300 осіб, серед яких були найвищі світські посадовці Речі Посполитої. Забави тривали кілька тижнів, а найкращими були три останні дні: першого з них було показано криваву битву звірів, поставлено комедію і влаштовано бал; другого дня організовано карусель, під час якої стрункі кавалери на конях ганялися за перснями, потім – балет з пантомімою і бал з танцями; нарешті, третього дня ставилася друга комедія, влаштовувався великий прощальний бал, під час якого кільканадцять селянських пар співали принагідні пісні.

Князь Михайло був великим любителем музики: займався грою на скрипці по декілька годин в день, а після обіду в замку завжди грав оркестр. Згодом у нього прибавилося дітей: дочка Тереза і син Марцелій. По народженню останнього якраз почалася російсько-польська війна. Тут уже довелося ставати на чолі військ, але, не маючи військового досвіду та будучи чоловіком слабким, Михайло не зумів завчасно підготуватися до військових дій. Командував невміло і не міг опанувати свою дивізію. У битві під Зеленцями його Волинська дивізія, поставлена в центрі польських відділів, не витримала натиску ворога і почала відступати. Хоча загалом ця битва закінчилася тактичною перемогою поляків, завдяки організації вдалої атаки Юзефом Понятовським.

Про Любомирського в цей час розповсюджували різні плітки щодо прихильність до московської сторони, посилаючись, втім, на його родинні зв’язки з Рачинським. Повернувши собі командування Волинською дивізією, Любомирський вже ніколи не віднайшов довіри у своїх сучасників та істориків, які тлумачили навіть корисні діла князя не на його користь.

В 1794 р. знову почалася російсько-польська війна. В одній із битв був поранений та взятий в полон головнокомандувач польськими військами генерал Костюшко. Деякий час він знаходився за декілька верств від Дубна, в с. Погорільці (нині Привільне), куди дружина Михайла Любомирського надсилала йому допомогу через посередництво Міклера.

Михайло залишався в Дубні при дружині і п’ятьох дітях, не вірячи вже у свої військові здібності. Порвавши тісні контакти зі світом, важко переживав свою роль у трагічній історії своєї батьківщини. Його сімнадцятирічний син Марцелій, який перебував у війську під командуванням Ю. Понятовського, загинув в 1809 р. під Сандомиром. В 1812 р. помер, не залишивши нащадків, найстарший син Казимир, відданий в австрійського війська та заразившись тифом від хворих солдат Наполеонівської армії, котрих доглядав з дружиною в польовому шпиталі в Дубні. Через десять років після цього помер наймолодший син Едвард – дипломат, поет, публіцист. Його твори: «Рицарські думи», «Гроби до дня смерті Тадеуша Костюшка», широкі описи Відня і Англії. Здається, що князь Михайло і не жив у той час, хоч усі дослідники подають дату його смерті 1825 р. В запрошенні на поминки по смерті Едварда фігурує лише мати, сестра і брат, без згадки про батька. Княгиня Магдалена пережила майже всіх своїх рідних: не тільки матір, батька, чоловіка, сестру, племінника, зятя, а й трьох синів і навіть єдину улюблену доньку Терезу, смерть якої і прискорила смерть самої княгині Любомирської.