Печать князя Давида

Народився в Володимир-Волинському близько 1055 р., після смерті батька залишився князем-ізгоєм (не володів містом). Втік з Турова в Тмутаракань, яку захопив з іншими князями-ізгоями, Ростиславичами, в 1080 р. В 1081 р., вигнаний Олегом, князем чернігівським, захопив і пограбував грецьке місто Олешьє, за що великий князь київський Всеволод Ярославич призвав його до себе. Давид отримав від нього Дорогобуж на Волині в 1084 р., а після смерті племінника, великого князя Ярополка Ізяславовича, успадкував Володимир-Волинське князівство в 1086 р.

Брав участь у з’їзді князів у Любечі, в 1097 р. Захопив князя Теребовлянського Василька Ростиславовича, осліпив і ув’язнив його в Володимирі. Після того як він звільнив Василька, місто Володимир взяли в облогу князі Ростиславовичі, яким Давид видав виконавців кари над Васильком. Після наближення на Волинь великого князя, втік до польського короля Владислава І та попросив його про допомогу. Польський король не дотримав обіцянки, а великий князь київський тим часом тримав облогу Володимира. Давиду нічого не залишалося, як віддати все Володимир-Волинське князівство. Потім він об’єднався з Ростиславовичами і привів на Русь половецького хана Боняка. Разом вони розбили угорців під Перемишлем і взяли в облогу Володимир.

Невдовзі русько-половецьке військо Давида було розбите під Луцьком чернігівським князем Святославом, але Володимир залишився під владою Давида. На витичівському з’їзді князів у 1100 р. в Давида відібрали Володимир-Волинське князівство, натомість, щоб втішити його бурхливі амбіції, надали міста Бужеськ, Дубно, Острог і Чарторийськ. Про цю подію згадує Іпатіївський літопис: «В літо 6608 (1100) брати сотвориша мир межи собою, Святополк, Володимир (Мономах), Давид Святославович, Олег Святославович в Увітичах (недалеко від Трипілля) і по нараді послали до Давида Ігоровича своїх мужів – Путяту, Орогостя Татабура і Торчина. Ці прийшли до Давида і сказали йому: «Брати твої так постановили: не хочемо дати тобі володимирського стола, тому що встромив ти ножа в нас, бо такого ще не бувало на Руській землі, однак ми тебе не зачепимо і не зробимо тобі ніякої кривди, але даємо тобі, йди і сядь в Бужеську, в Острозі, а Дубен і Чарторийськ дає тобі Святополк, а крім того князь Володимир дає тобі 200 гривень і Давид (Святославович) і Олег 200 гривень». Про цю ж подію згадується також в Густинському літописі. З іменем князя Давида пов’язується перша писемна згадка про Дубно (Дубен).

Давид Ігорович обрав собі однак город Дорогобуж над Горинню. В 1111 р. брав участь тріумфальному в поході руських князів на чолі з Володимиром Мономахом за р. Дон проти половців.

Припускають, що Давид був одружений на доньці польського короля Владислава і мав від неї двох синів. Помер у Києві в 1113 р. Тіло поховане в церкві Влахернської Богородиці.

«Він держав мир…» Князь Мстислав Данилович

(до 1264 – після 1300) –

волинський князь, оборонець Волині від набігів татар, литовських племен та ятвягів, четвертий син Данила Галицького.

Замолоду брав участь у військових походах проти литовців і ятвягів разом із своїми родичами, волинськими та галицькими князями. Розширення території своїх володінь було життєво необхідним для тогочасних князів в умовах золотоординського панування. Галицько-Волинський літопис переказує, що Мстислав знаходився в залежності від татар і мусив брати участь в походах на Захід: на Польщу, Угорщину. Мстислав володів Луцьком та Дубном. Згадка про це подана в літописі під 1288 р. «…І Мстислав, перебувши декілька днів у Володимирі, поїхав у свої городи, в Луцьк і в Дубен». Зокрема Дубно можливо належало йому вже в 1271 р. Відтоді, вірогідно, проводилися роботи по відбудові зруйнованого монголо-татарами городища. Мстислав мав власну політичну лінію і намагався її посилювати, щоб позбутися залежності від татарських ханів. Одним з головних засад здійснення цього було облаштування оборонних споруд у своєму князівстві. Ним були укріплені міста Чарторийськ і Стіжок, збудовано храми. В 1287 р. брат Мстислава Володимир Василькович, не маючи нащадків, передав йому під владу Володимирське князівство. Гарантами виконання його заповіту мали бути татарські вожді. Мстислав був хорошим дипломатом, який зміг не допустити захоплення Волині галицьким князем Юрієм, погрожуючи, що звернеться за допомогою до татар. У 1289 р. «литовський князь Будикид і брат його Будивид дали князю Мстиславу город свій Волковийськ, щоб з ними він мир держав». У васальній залежності від Мстислава опинилася не лише Мазовія, а й Сандомирське князівство.

Літописець, характеризуючи володіння Мстислава, писав так: «Він держав мир із навколишніми землями: з Ляхами, і з Німцями, і з Литвою, а землю свою держав величиною аж по Татар, а сюди – по Ляхи і по Литву».

Дехто з дослідників вважає Мстислава Даниловича «протопластом князів Острозьких». Дипломатичні засади його політики -- посилення і самостійницька роль волинських князів, боротьба з татаро-монгольським пануванням, опір можливим зазіханням сусідньої Польщі та Галицького князівства, дійсно стали визначальними напрямками діянь для спадкоємців Волинської землі – князів Острозьких.