Дубно – княже місто.

Дубно – одне з найстаріших міст України. З часу свого формування як місто у Х-ХІ ст., воно знайшло свого господаря. Ця потреба була настільки природною, наскільки і необхідною для його майбутнього. Ми вже ніколи не дізнаємось імен тих, хто вперше зібрав місцеве слов’янське населення на побудову городища, яке стало називатися Дубен. Зрозуміло, що це було під силу лише людям заможним, знатним і впливовим. Побудувавши перші укріплення, місцевий князь не лише здобув можливість мати захист для власної потреби, але й прийняв відповідальність перед людьми, які довірили йому своє життя.

Згодом князівська історія Дубна стала частиною історії цілої держави. Спочатку давньоруської, потім литовсько-руської і польської, а пізніше російської. Але і тоді воно зберігало свій культурний колорит, формувало самобутні, властиві лише йому, риси, набувало протягом віків неповторності.

Доба пізнього середньовіччя, в яку містом опікувалися князі Острозькі, принесла йому культурно-релігійне піднесення та військово-політичну могутність. Збудована Острозькими фортеця здобула слави неприступної твердині, яка оберігала чисельні скарби та багатства, що стікалися сюди з Європи, Азії і Африки. Завдяки їй місто на півтора століття стало військово-політичною столицею Острозької ординації – утворення, яке частково охоплювало території сучасних Житомирської, Рівненської, Хмельницької, Волинської, Львівської, Тернопільської та Вінницької областей. Чимало найвідоміших родів прагнуло заволодіти містом та ординацією. Навіть ті, кому це не вдавалося, довіряли замковим мурам і їхнім власникам свої родові багатства та архіви.

Часи розквіту змінювалися часами занепаду. Після Острозьких і динамічного розвитку, який вони принесли, настав період повільного насадження чужих основ культури, час заборони рідної віри, насильне викорінення світогляду, що формувався століттями. Як наслідок – кровопролитна війна, після якої опіка Дубном князями Заславськими і Сангушками набрала форм повільного закріплення польського стану речей. Та все швидко обірвалося «мертвим» застоєм, що вів у нікуди. Нову сторінку в історії міста належало перегорнути князям Любомирським. Вони піднесли Дубно на постамент нового процвітання, в цілком іншому світлі торгово-економічного авторитету.

Різним часам – різні подвиги. Буває, що ці подвиги надто важко роздивитися зі сторони серед стількох вад і слабостей людської натури, а буває, що вони майорять під небом, як прапори славних лицарів і надихають собою наступні покоління. Так само і кожен князь мав свої сильні і слабкі сторони, хоча історія їх розсудить по-різному і кожному віддасть належне. Нехай же і читач цього нарису роздивиться в тому чи іншому князеві та в його епосі той особливий внесок, які в сукупності зробили місто Дубно таким, яким воно є до сьогодні.

Науковий співробітник відділу історії Юрій Пшеничний

Життєве кредо – підступність і зрада Князь Давид Ігорович

(близько 1055 – 1113 рр.) --

князь володимир-волинський та дорогобузький, син Ігора Святославича, князя володимир-волинського, онук Ярослава Мудрого.