43 Нововавилон

Вавилонську державу, як і її столицю – місто Вавилон не раз захоплювали завойовники. Близько 1600 р. до н.е. Вавилонію завоювали хети, але не змогли тривалий час утримувати її. На зміну їм прийшли касити, які володарювали над Вавилонською державою чотири з половиною століття.У IX ст. до н.е. на територію Вавилонії прийшли напівкочові племена халдеїв. Деякий час вони вели звичний для себе спосіб життя, займалися скотарством і землеробством. Згодом вони не тільки оселилися у південних містах Дворіччя, перейняли культуру й релігію вавилонян, а й посіли панівне становище у вавилонському суспільстві. Представники цього народу стали царями міст-держав, які боролися за першість у Дворіччі.Його син Навуходоносор II (605-562 рр. до н.е.) був великим завойовником. Він розширив кордони держави, завоювавши території від Іранського нагір'я до Єгипту. Разом з тим Навуходоносор розгорнув грандіозне будівництво у столиці держави – Вавилоні. Було побудовано велику кількість палаців, храмів, каналів і укріплень. Його правління– період найвищого розквіту Нововавилонського царства.Як і в Давньовавилонському царстві, верхівку суспільства становив царський двір. Крім царя, до нього належали вищі чиновники, вавилонські посли в інших країнах, іноземні принци, які перебували при дворі як заручники, царські родичі. Населення Вавилона поділялося на вільних людей і рабів, а також на служителів храмів і мирян.Храм був державою в державі. Так, храм Есагіла володів половиною земель країни. Представники храму відповідали за торговельні відносини з іншими державами. Вони обмінювали вовну і ячмінь на оливкову олію та деревину. Храм також здавав свої поля в оренду селянам, які сплачували за це сільськогосподарською продукцією.Серед мирян найнижчою верствою були раби. Проте рівень життя раба у заможному господарстві міг бути вищим, ніж у вільного селянина. Вільні громадяни займалися ремеслами. Серед них виділялися ткачі, каменярі, цеглярі, ковалі тощо. Зазвичай професія була спадковою.

44 Царство давида

Першу загально єврейську державу створив, як про це дізнаємося з Біблії, ізраїльський володар - Саул, якого помазав на царствоверховний жрець і суддя Самуїл. Саул скликав єврейське ополчення для боротьби з філістимлянами. Перед початком бою відбувся традиційний двобій між представниками воюючих сторін. На цей двобій філістимляни виставили озброєного до зубів велетня Голіафа, євреї ж — озброєного лише пращею іудейського юнака Давида. Поки Голіаф силкувався збагнути, чому цей недолугий вояк зважився вийти на вірну смерть, спритний юнак влучив каменюкою з пращі в його мідний лоб... Філістимлян так приголомшила несподівана поразка Голіафа, що вони кинулися втікати. Ця неординарна перемога над грізним ворогом окрилила й згуртувала єврейські коліна. А невдовзі іудеї також визнали Саула своїм царем. Так виникло, згідно зі старозаповітною традицією, Ізраїльсько-іудейське царство.У 995 р. до н. е. Давид оволодів Єрусалимом і зробив його своєю столицею. Він приєднав до столиці гору Сіон — і відтоді до наших днів Єрусалим та гора Сіон (їх стали називати містом Давида), за словами історика, "були й залишаються духовним (хоча й не завжди політичним) центром для основної маси єврейства". Поступово Давид підкорив решту ханаанейських міст, а також поширив свою владу не за йорданські царства Едом, Моав та Аммон. Він створив царську гвардію (до речі, не з євреїв, а з філістимлян та критян), чиновницький апарат, поділив країну на адміністративні округи, з великими труднощами переписав і оподаткував населення.Після смерті Давида єврейський трон успадкував його молодший син Соломон, який у боротьбі за владу не зупинився перед убивством рідного брата. За царювання Соломона Ізраїльсько-Іудейське царство досягло вершини у своєму розвитку.