40 Соц економ відносини джоу

Династія Чжоу— династія і держава в Китаї, що існувала у 1046 до Р.Х.-221 до Р.Х. Її правління було найдовшим у китайській історії, хоча політичний і військовий контроль вона зберігала тільки до 771 року до Р.Х. Цей період називають періодом Західної Чжоу.Західна (Рання)(1046—771 до н.е.) — царська династія в Китаї, період Західної Чжоу виділяють як початковий період епохи Чжоу.Виникла в результаті завоювання держави Шан чжоуськими племенами. Завойовники прийшли з басейну річки Вей. основу держави заклали У-ван та його брат Чжоу-гун. Їх держава була порівняно велика, але внутрішньо неміцна, її спадкові правителі починають обожнюватися (титул царів Тяньщи — син неба, заступник неба). Власне часом Західдне Джоу розглядають не як єдину державу, а як сукупність кількох держав об'єднаних під гегемонією верховного правителя-вана. Вважалося, що такий ван отримував владу (а разом з нею і право видавати закони) від самого Неба шляхом спослання йому Небесного Повеління (Мандату) на царювання (Тянь мінь). Разом з тим царська влада не набула деспотичного характеру. Вона обмежувалася радою сановників. В екстрених випадках (наприклад, для вирішення питання про успадкування влади) скликалися зібрання представників вищої титулованої чжоуської аристократії — чжухоу. Цареві були підпорядковані так звані три старці, тобто три керівники головних управлінь у державі: фінансового, військового та суспільних робіт (головним чином функціонування зрошувальної системи). Поступово число управлінь зростає, створюється особливе управління царського палацу та скарбниці, судове відомство, відомство культу царських предків.Послаблення династії починається за правління Лі-вана. Остаточний занепад пов'язують з легендарною наложницею імператора Ю-вана — Бао Сі. Під тиском близького до чжоусців племені цюаньжунів близько 770 року до н. е. територія чжоуської держави різко скоротилася, правитель Пин-ван переніс столицю держави в 770 р. до н. е. на схід, в район сучасного Лояна, і цей період одержав назву — «Східне Чжоу».Китай епохи «Західна Чжоу» був порівняно розвитим суспільством. Процвітало сільське господарство, були удосконалені землеробські знаряддя праці, з'явилася безліч сільськогосподарських культур. Створено багато високомистецьких пам'ятників літератури і мистецтва, а також праць по філософії політиці й історії («Книга пісень»). Регулярна хроніка подій не велася аж до 841 року до н. е., коли правлячий дім Західної Чжоу став вести і зберігати щорічні записи подій.

41 Конфуцій

Перший китайський філософ, особа якого історично достовірна, Кун Фу-цзи — Учитель Куй, відомий у Європі під ім'ям Конфуцій (552 — 479 до н. е.). Походив Конфуцій з родовитої, але збіднілої сім'ї. Маючи природний розум і міцне здоров'я, з п'ятнадцяти років захоплено займався самоосвітою. У 33 роки Конфуцій відкрив приватну школу і вже потім ніколи не розлучався з учнями. Так почалася його філософська діяльність. У II ст. до н. е. вчення Конфуція здобуло статус офіційної ідеології царства Хань (Китай) і залишалося таким аж до 1912 року. У китайській культурі духовний вплив Конфуція і в сучасних умовах дуже великий, особливо на Тайвані і в Сінгапурі. Назва епохи, в яку жив Конфуцій - Весни і Осені, — виражала ідею часового циклу — весни, коли народжується все, і осені, коли підводять підсумки розвитку. Це епоха великих змін у китайському суспільстві, що викликали розпад на окремі царства Стародавнього Китаю і протиборство семи найсильніших із них. Тоді в царстві Лу, на батьківщині Конфуція, знайшли притулок усунуті від керма влади учені — інтелектуали, які спеціалізувалися на культурній діяльності — збереженні та відтворенні писемних пам'ятників минулого, присвячених різним галузям знань, включаючи й астрономо-астрологічні дослідження. Очевидно, це нащадки більш давньої династії китайських правителів Пань-Інь, що втратила владу і повалена в XII — XI ст. до н. е. племінним союзом Чжоу, який перебував на більш низькому щаблі культурного розвитку. Можливо, їх соціальне падіння в етимології терміна жу — слабий — визначає інтелектуальний прошарок китайського суспільства.Глибока повага до традицій давнини і охоронців традицій та звичаїв сформувалася у Конфуція в ідею правильного державного устрою, в якому за наявності духовно-піднесеного, але фактично бездіяльного управління реальна влада належала б чиновникам — інтелектуалам, тобто жу. Так жу стало символом і назвою всієї конфуціанської філософії.Конфуцій вважав писемність, культуру — вень — носієм давньої традиції, що підлягає збереженню, передаванню і спадкуванню.Історичну місію Конфуцій бачив у збереженні й передачі нащадкам давньої культури вень, тому не займався написанням творів, а редагував і коментував писемну спадщину минулого: історико-дидактичні та художні твори.Першотворцем культури Конфуцій вважав святих — досконаломудрих (шен) правителів напівреальної-напівміфічної давнини. Це Яо, Шунь, Юй, Чен Тан, а також Вень Ван, У Ван і Чжоу гун. У період династії Хань сам Конфуцій зарахований до досконаломудрих — творців китайської цивілізації.Уявлення про історію пов'язане у конфуціанстві з найдавнішим поняттям дао — шлях, а також метод, принцип, мораль, абсолют та ін. Культурність — вень і правильний суспільний устрій, що підтримується чиновниками — інтелектуалами, трактувалися як дві сторони одного сущого — різні прояви дао.У «Лунь юй» Конфуцій дає визначення дао — це благий хід подій у Піднебесній і в людському житті. Дао залежить від визначення наперед окремої особистості, а його носії — індивід, держава, все людство. Людство всеосяжне: світ, взагалі, суспільство, і вся китайська цивілізація, тобто людство — це Піднебесна. Отже, дао — це ідея загального універсального балансу в світі гармонії, елементом якої є Людина.Філософ Мен-цзи — один з найвідоміших послідовників Конфуція. Захищаючи, розвиваючи конфуціанство, Мен-цзи сформулював концепцію природи людини. її суть полягає в тому, що людині від народження, за природою, властиві добрі якості. Але в житті ці якості можуть втрачатися під впливом життєвих обставин. Необхідно знайти причини своїх невдач, пізнавати світ і себе, не вдаючись до ненависті до інших, хто тебе гнобить, зневажає. Ідеалістичну позицію Мен-цзи займає і в поглядах на навколишній світ. Мен-цзи вказує, що небо — ідеальна сила, що дає людині життя і наділяє якостями.