4 Родовий лад в державах старод сходу

У ІУ-ІІІ тисяч, до н.е. виникли перші держави, які засвідчили про своєрідний перехід людства від первісного суспільства до цивілізації. У межах держави склалась складна організаційно-управлінська система, яка здійснювала управління суспільством, виступала формою соціальної обумовленості поведінки людини. Відбувається процес поділу населення на різні соціально-класові угрупування, результатом якого стала заміна первіснообщинного ладу рабовласницьким типом держави і права.Рабовласницька соціально-економічна формація стала першою сходинкою на шляху поділу суспільства на два основні класи, вільних і рабів, хоча соціальний склад суспільства був набагато строкатішим.Перші державні утворення виникли на Сході у УІ-ІІІ тис. до н.е. Це були країни, розташовані на схід і південний схід від греко-римського світу, а саме: держави та народи Південної Азії (Вавилон та Ассирія (раніше Шумер та Аккадія), Хетська держава, Фінікія, єврейські царства, Іран Урарту та ін.), частково Північної Африки (Єгипет), а також Індії та Китаю.Поняття Сходу тут використовується не тільки як географічне, а як історико-культурне, цивілізаційне поняття. Саме тут вперше в історії людства склались соціальні та політичні інститути, держава, право, зародились світові релігії, виникла писемність. Тому недооцінювати місце Сходу у всесвітньому історичному процесі можна.Основною причиною утворення перших держав саме в цьому регіоні було те, що основну частину території цих країн становлять долини великих повноводних рік (наприклад, у долині р.Ніл розташувався Єгипет, у межиріччі Тігру і Єфрату – Шумер та Аккадія) і лише на периферії простяглися гірські хребти та плоскогір'я. Східні країни швидко скористалися вигодами свого географічного положення. Адже природні умови (родючість грунтів, можливість їх зрошення, наявність корисних рослин і руди сприяли загальному розвитку продуктивних сил і в кінцевому рахунку визначили політичні форми та культуру цих країн.

Ознаки, що стосуються соціальної форми еволюції давньосхідних суспільств

1. Однією з одних соціальних форм, які відіграли вирішальну роль в еволюції давньосхідних суспільств, була сталість сільської общини, яка багато в чому зберегла риси патріархально-родової організації. Зміцненню позицій родової общини сприяли колективні зусилля її членів по створенню іригаційних спору. Пережитком первіснообщинного ладу була й питома вага праці вільних общинників у виробництві.

2. Сільська община стримувала розвиток приватної власності на землю, що виразилось в її повній відсутності. Навіть боргова кабала поширювалась на особу, а не на земельний наділ. Якщо приватна власність і існувала, то її розвиток в цілому був надзвичайно слабким.

3. Землеволодіння носило колективний характер, тобто верховним власником землі виступала таж сама община або держава. Згодом в процесі виділення надобщинних структур почали складатися і власне царсько-храмові господарства, які створювались за рахунок привласнення общинних земель. Храми виступали як центри общин.

4. Такий устрій господарського життя визначив і строкатий соціальний склад країни Стародавнього Сходу. Тут можна виділити три основні соціально-класові утворення, між якими відсутня чіткість меж: а) різні категорії осіб, позбавлених засобів виробництва, різні підневільні робітники, в т.ч. і раби; б) дрібні товаровиробники - селяни-общинники і ремісники; в) панівний соціальний прошарок, який включав в себе придворну та служилу знать, командний склад армії, заможня верхівка землевласницьких общин і ін.

5 що таке ісс

Термін "Стародавній Схід" запровадили ще античні автори, Стародавнього Сходу які називали так країни, розташовані на схід від греко римського світу. Приблизність і умовність його очевидна, адже Стародавній Схід виходить за географічні рамки Сходу (Стародавній Єгипет лежить у Північно-Східній Африці), до того ж між старосхідним та античним світами не існувало чітких, сталих кордонів, їхні території частково збігалися. Однак цей недосконалий термін прижився в історичній науці.Хронологічні рамки Стародавнього Сходу охоплюють кілька тисячолітній відтинок часу — від кінця IV тис. до н. е., коли виникли перші старосхідні держави, до середини І тис. н. е., коли останні з них, як вважають орієнтологи, вступили у середньовічну фазу свого історичного розвитку. При цьому слід зазначити, що хронологічний рубіж між стародавністю та середньовіччям на Сході більш умовний, аніж реальний.