Глава 35").

Оживуть степи, озера,

I не верстовi,

А вольнi, широкi

Скрiзь шляхи святi

Простеляться...

Цей мотив можна назвати i iнакше - мотивом сподiвання на краще, взагалi - мотивом

надi.

Вiра в майбутнє i надiя допомогли в скрутнi часи самому Шевченковi.

Вiру i надiю вiн намагається передати нам через сво твори. А поки живе

надiя, людину нiщо не може зламати!

Біблійні мотиви і сюжети у творчості Тараса Шевченка

Біблія як велика і вічна книга є супутницею життя багатьох поколінь у історії людства. Була вона і супутницею життя Т. Шевченка від народження до самої смерті. А тому без Біблії, без її морально-етичного і естетичного досвіду неможливо зрозуміти всю глибину і багатогранність Шевченкової творчості.

Інтерес Т. Шевченка до Біблії стимулювався особливим змістом його релігійності. Він свого Бога («великого Бога») шукав, вів з ним нескінченний діалог, і процес тих болючих богошукань, внутрішніх монологів і дискусій породжував не тільки поклоніння, а й сумнів, і докір, і богоборство, бо замість правди поет бачив скрізь лише «кровавії ріки сльоз» — «а Бог бачить, та мовчить, гріхам великим потурає».

Але докори і неприйняття Бога змінювалися смиренністю і побожністю. ї поет знову звертався до Біблії, шукаючи відповіді на одвічні питання й водночас духовну опору у світі.

Біблія була для Шевченка не лише джерелом духовних істин, а й високохудожньою книгою, джерелом мотивів, сюжетів, образів. Т. Шевченко переосмислював біблійні мотиви, шукав у них теми, що могли бути зв’язані з тогочасною дійсністю. Такий характер переосмислення в поемі «Марія», поезіях «Ісайя. Глава 35», «По-дражаніє Ієзекіїлю». Так, поема «Марія» не тотожна біблійній легенді про Богоматір і народження Христа. Біблійний сюжет послужив Шевченкові лише поштовхом для втілення вселюдської ідеї святості материнства, створення узагальненого поетичного образу жінки-матері, величальної молитви їй:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, благая!

Досить часто Шевченко відштовхується від якоїсь біблійної тези, філософський зміст якої служить алегоричним вираженням його думок та ідей. Так з’явилися епіграфи до політичних поем «Сон», «Кавказ», «Неофіти».

У посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим,..», поет свої докори, вбивчі характеристики, звинувачення попереджає цитатою з Біблії: «Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата свого ненавидит, ложь єсть». У цьому разі слід говорити не про переосмислення, а про повне прийняття як змісту, так і форми біблійного тексту.

Шевченкові як поету-громадянину найбільш духовно співзвучними були викривальні мотиви біблії, пристрасть біблійних пророцтв та псалмів. Найактивніше розробляє він мотиви «Псалмів Давидових». Шевченко обирає для переспіву передусім тексти з виразними викривальними тенденціями, які під пером поета набули громадянського пафосу, сучасного Шевченкові соціального звучання»

Провідний мотив циклу — відстоювання народних ідеалів, пророкування всенародної розправи над гнобителями і майбутньої перемоги «добра» над «злом»:

Діла добрих обновляться,

Діла злих загинуть.

Трактування Бога як найвищої істини і правди верховного суду над «беззаконієм і злом» обумовлювало часте звертання до його образу саме в політичних поемах.

предыдущее следующее

49)

ПРОБЛЕМА УКРАНIЗАЦI У ДРАМI МИКОЛИ КУЛIША "МИНА МАЗАЙЛО".

Драма "Мина Мазайло", що була написана у буремнi i хвилюючi роки пiсляреволюцiйного

економiчного i куль¬турного вiдродження Украни,

- надзвичайно актуальний твiр для нашого народу, оновленого подiями нацiонального

пробудження. Невмолимий прес економiчних проблем ви¬чавлює з наших ослаблених

тоталiтаризмом душ усi сили i замулює щедрi витоки нацiональних поривань, якi

напува¬ють цiлющою джерелицею наш дух. Наша свiдомiсть мiзернiє. У вiдча

чiпляємось за старi догми й iде, намага¬ючись зберегти отой болотяний

спокiй, i не вiдчуваємо, що там

- лише бездиханнiсть склепiв. Тож повернiмось до со¬нця, до святостi, до рiдних

витокiв! Лишаймо, як одяг, з якого виросли, панцирi бездуховностi i безнародноогi,

шмаття мiщансько свiдомостi!

Чи це унiкальнiсть нашо iсторi, чи невблаганна зако¬номiрнiсть, чи

письменницький генiй, але драма "Мина Мазайло" цiєю своєю сутнiстю кричить i

звертається саме до нас, сучасникiв, засуджуючи фiлiстерську обмеженiсть нашого

укранського мiщанства. Темою твору є ставлення шовiнiстичного i

патрiотичного таборiв до проблеми ук¬ранiзацi в перiод непу, що так

нагадує сьогодення.

Головний герой твору Мина Мазайло з комiчною цiлеспрямованiстю намагається змiнити

своє прiзвище на бiльш благозвучне, на його думку, росiйське. Ця нервова i якась

надзвичайно пересiчна людина

- суцiльний нацiональний нiгiлiст, який, безмежно ненавидячи свiй на¬род,

переростає в монстра* Рiшення змiнити прiзвище вик¬ликає неоднозначну реакцiю в

сiм' Мазайлiв: до розв'язання пекучо проблеми залучаються близькi i

далекi родичi. Непримиренну позицiю на захист рiдного прiзвища займає Мокiй

- син Мини. Вiн винятковий укранофiл, хоча, на мою думку, деяка

"заземленнiсть" власне на пи¬таннях рiдно мови i к

Їультури робить цей образ однобоким. Але це

- виклик суспiльству, яке в нацiональних питан¬нях дуже часто чинить

несправедливо. Психологiчно зла¬мати Мокiя намагається тьотя Мотя, яку термiново

викли¬кають з Курська, вiдверто расистська платформа грун¬тується

на великодержавницьких шовiнiстичних твердженнях, якi викликають вiдразу

своєю непробудною темрявою й iдейною обмеженiстю. Гострота гротескно за¬барвлених

конфлiктiв i сутичок наростає. Мина дома¬гається змiни прiзвища на милозвучне

Мазєнiн, хоча явно його iдея зазнає поразки через свою вбогiсть на фонi без¬межжя

нацiонального поклику свiдомостi Мокiя i його од¬нодумцiв.

Та досить несподiвано виявляється розв'язка Мину, який вважав своє укранське

прiзвище перепоною на шля¬ху до блискучо кар'єри, звiльняють з роботи за 4<

система¬тичний опiр укранiзацi". Укранська iдея перемогла. Але

вражає те, що реальна перемога забезпечується чинов¬ницькою директивою. Невже

через директиви може утвер¬дитися нацiональна iдея? Дядько Тарас, нацiоналiст I

од¬нодумець Мокiя, робить несподiваний i парадоксальний висновок, що

укранiзацiя

- це спосiб виявити нацiональне свiдомих, а потiм х знищити. Дiйсно, iсторiя

потiм "грала" за цим сценарiєм пiд керiвництвом "вели¬кого" режисера Сталiна.

Тож хай перемога нацiонально iде не залежить вiд по¬станов, указiв i

директив. Впускаймо в свою душу, свiй розум, своє життя без примусiв!

Тiльки тодi вона щедро обдарує наш народ свом теплом i святiстю.

предыдущее следующее