Начало формы

87)

В. ВИННИЧЕНКО

- автор першого укранського

науково-фантастичного утопiчного роману

Один iз найталановитiших укранських прозакiв i драматургiв

- Володимир Винниченко. Вiн

- не тiльки провiдний дiяч укранського лiтературного i нацiонально-визвольного

руху, а ще й вiдомий полiтик.

Першим в лiтературi 20-х рокiв XX ст. створив соцiально-утопiчний i фантастичний

роман з елементами пригодницького i детективного жанру. Цьому твору не бракує вад

i хиб, але вiн став новим i оригiнальним явищем свiтово лiтератури. У

"Сонячнiй машинi" автор порушує суспiльно-полiтичнi, фiлософськi, морально-етичнi

проблеми; умiло поєднує проблеми особи i колективу, класово боротьби,

соцiальних груп "прекрасно будущини", моралi i бiологiчних iнстинктiв.

Новаторство письменника знаходить своє втiлення в незвичайних поворотах людського

характеру, думок i вчинкiв геров, у сюжетi, що постiйно iнтригує читача,

тримає в станi високо емоцiйно напруги, естетично втiхи. Цей

твiр В. Винниченко присвятив свой сонячнiй Укранi.

Дiя роману вiдбувається десь через 40

Ї50 рокiв пiсля закiнчення першо свiтово вiйни. Ареною подiй стає не

лише вся Нiмеччина й Європа, а й цiлий свiт. Найпереконливiшi сторiнки роману

пов'язанi з гостро сатиричним зображенням верховодiв сучасного фiнансово-промислового

капiталу

- гумового фабриканта i президента Об'єднаного Банку Мертенса та його оточення.

Король Нiмеччини Мертенс за сво грошi купив усе: уряд i парламент, банки i

пiдприємства, полiцiю i пресу, а прагне купити ще й древнiй аристократичний герб

разом з його власницею

- родовитою принцесою Елiзою. Вiн мрiє панувати над усiм свiтом.

Тодiшня Нiмеччина постає в романi як залiзобетонний дiм божевiльних, морально

спустошених, хижо жорстоких i моторошно нещасних iстот.

Могутнiй реальнiй полiтичнiй i економiчнiй силi в романi протиставлено винахiд

генiального iнженера Рудольфа Штора

- сонячну машину, що символiзує визволення од усiх економiчних, соцiальних,

полiтичних форм утиску.

У романi переконливо показано, що людина, яка прагне стати над добром i злом,

скидає всi суспiльнi обов'язки, перетворюється не стiльки на вiльну i всевладну

Iстоту, оскiльки на примiтивну жуйну тварину. Автор доводить, що людство

вирятовується не стiльки Сонячною машиною, скiльки усвiдомленням потреби суспiльно

обов'язково й органiзовано працi, поривом до нового життя. Сюжет

роману розгортається двома лiнiями

- боротьбою за Сонячну машину та негараздами нерiвного, непереборного кохання

принцеси Елiзи до генiального плебея Рудольфа Штора.

Пiсля виходу твору укранською, росiйською, а потiм й iншими мовами, вiн став

досить помiтною подiєю, i його успiх закономiрно вважався чимось незвичайним, досi

не баченим в укранськiй лiтературi. "Сонячна машина" є новаторським твором,

що й досi не втратив iдейно-естетичного значення.

предыдущее следующее

Начало формы

Конец формы

Начало формы

Конец формы

Начало формы

90)

Трагедія роду Половців у романі "Вершники" Юрія Яновського

Роман у новелах "Вершники" (1935) - один із кращих творів української літератури про громадянську війну. Про роботу над романом Ю. Яновський писав: "...я намагався... показати справжніх натхненників... громадянської війни..., вивести на сторінки книги трудящий народ - його сталеварів, селян, шахтарів, його інтелігенцію... Я звернув особливу увагу на мову, гідну, на мій погляд, розповісти про героїв".

Такий був задум письменника. І він з ним блискуче впорався, об'єктивно розкривши трагедію і героїзм драматичної епохи. Зображені у романі події потрібно розглядати саме у поєднанні героїчного і трагедійно-драматичного. Таке трактування зображуваних подій найбільш очевидне у новелі "Подвійне коло". Ця новела вражає жахливою картиною перебігу подій за один день війни, коли у вирі подій гинуть сотні людей і серед них три брати Половці. Головними персонажами тут виступають брати Половці - "одного роду, та не одного класу", як висловлюється червоноармійський комісар Герт. Сліпа приналежність до "класу" стала підставою братовбивства.

Одного дня у "серпні нечуваного тембру" 1919 року доля звела братів під Компаніївкою, що недалеко від рідного села, щоб вони вбили один одного. Батько та мати вчили їх риболовецької праці та жити у злагоді, бо "тому роду не буде переводу, в котрому брати милують згоду". Але життя внесло певні корективи, і кожного з них доля повела іншою дорогою. Потрапивши у вир війни, вони опинилися у ворогуючих таборах. Оверко воював у загонах Петлюри, очолюючи там "купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри". Денікінський офіцер Андрій Половець командує "загоном добровольчої армії генерала Денікіна", на українській землі воює за "матінку-Росію". Панас - махновець, в Української держави відвойовує "територію матері порядку анархії". Разом з Панасом наймолодший Половець - 14-річний Сашко. Згодом його забрав із собою червоиоа-рмієць Іван. Він з'явився зі своїм загоном вкінці, розправився з махновцями і завершив братовбивство.

Новела розпочинається надзвичайно динамічним розвитком подій:

"Лютували шаблі, І коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного...". Висока емоційна напруга після бою відключає розум, осмислення подій. Переможці жадають помсти і жорстокої розправи над полоненими: "Дехто простягав руки і йому рубали руки, підіймав до неба вкрите пи-лом обличчя, і йому рубали шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, захлинаючись передсмертною тугою, і його рубали по чім попало і топтали конем".

Якось холодно і байдуже, ніби не про брата йдеться, подає команду Оверко вбити Андрія: "Та рубайте його, козацтво".

Майже так само поводить себе Панас, подолавши Оверкове військо. Він власноручно вбиває Оверка, попередньо винісши цинічний вирок братові.

Іван не вбивав переможеного Панаса, він не встиг цього зробити, тому що Панас сам застрелився. Але з наказу Івана безжально були розстріляні всі полонені, які не захотіли перейти до червоноармійців.

На фоні жорстокого часу Половці стають не менш жорстокими. Вони не стали зрадниками, боягузами, відступниками, а стали лише завзятими непримиренними ворогами.

Біда і трагедія братів Половців у тому, що вони "не милували згоду". В ім'я примарних ідей вони вбивали один одного.

Своїм романом "Вершники" Ю. Яновський наштовхує на думку про зв'язок між революцією, бездушним братовбивством у горнилі громадянської війни і масовим нищенням українців у 20-30-х роках.

Трагедія роду Половців (за романом Юрія Яновського "Вершники")

Роман "Вершники" — один з кращих творів Юрія Яновського — полонить читача романтикою грізного дев'ятнадцятого року, з його бурями й громами, короткими боями й виснажливими, тривалими, немов саме життя, відступами, легендарними іменами. Як на мій погляд, "Вершники" прекрасні героїко-романтичним духом: "О дев'ятнадцятий рік поразок і перемог, кривавий рік історичних баталій і нелюдських битв, критичний по силі, незламний по волі, клятий і ніжний, наріжний і вузловий, безсонний дев'ятнадцятий рік!"

Чи не вперше в українській літературі XX століття автор роману стверджує, що війна, яку б мету вона не ставила, — це завжди трагедія, перевершити яку не може ніщо у світі за силою душевних потрясінь і кількістю втрат. Під час війни гинуть люди, розпадається рід, втрачає кращих своїх представників нація... Кінець кінцем люди лишаються з душами, скаліченими постійними видовиськами смерті; вони вже не можуть нормально сприймати життя і його красу, бо їхніми зболеними серцями продовжує володіти війна навіть після свого закінчення. Можливо, тому так болісно ранять героїв роману Ю.Яновського звичайні пейзажі: "Цвіте липа, і мов кипить у ключ кожне дерево зокрема, вирує дух липи над Херсоном, п'янкий і гострий..."

Героїня новели "Шаланда в морі" — стара Половчиха — уже ковтнула отрути війни. Мати п'ятьох дітей, уособлення людяності й ніжності, вона напівспокійно думає про синів: "...А Оверко — ... не чути за нього давно; і Панаса не чути, та й Андрія, мабуть, убито, бо снився під вінцем". За яких іще обставин, крім воєнних, мати може так миритися з думкою про неминучість смерті власних дітей?! О спустошуючий дев'ятнадцятий рік!

А сини Половчихи, діти нещасливого віку, рубаються в полі. 1 от серед жахів бою стрічаються рідні брати, ллється братня кров і відлітають три життя. Лейтмотивом всієї новели "Подвійне коло" стають слова батька Мусія: "Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду". Жоден з братів не цінує цих золотих слів. "...Коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає...", — злітають з уст Оверка цинічні слова — і впав Андрій до ніг своїх переможців.

Довелося згадати й Оверкові слова старого батька під дулом маузера іншого свого брата — Панаса. Війна спотворила шкалу життєвих цінностей Панаса, затуманений передчуттям близької крові, він зневажливо кидає: "...Нащо нам рід, коли не треба держави, а вільне співжиття?"

Брат Іван Половець готує на братів-махновців кулемета. Як докір, б'ються об його тверде інтернаціональне чоло прості, знайомі з дитинства слова батька: "Тому роду не буде переводу..." Та останній з братів Половців переконаний: рід розпадається, а клас стоїть. Тому безжальна рука знищує рештки Половецького роду, і тільки малолітнього Сашка, поскубши за чуба, милує зачерствілий в боях вояка.

Троє з роду Половців пішли в небуття, решта, двоє, якщо не загинуть і повернуться до батьків, назавжди залишаться для старих братовбивцями, що зневажили найпершу біблійну заповідь. Якими очима дивитимуться молоді Половці в світ?! Чи згадуватимуть предсмертні прокльони братів? Чи поставатимуть перед їхнім внутрішнім зором нездійсненні тепер картини сімейної згоди, рибальської праці, що виконували всією родиною? Адже за потоптане коріння Половців хтось із них мусить спокутувати власним

спокоєм, совістю.

Читаючи "Вершників", розумієш, що причина трагедії Половців — війна, це катастрофа у житті людини, нації, держави.

Конец формы

Конец формы

Конец формы

Конец формы

Начало формы