Начало формы

85)

Однією з найболючіших і найактуальніших проблем для сучасної України є проблема еміграції її громадян до інших країн. Зрозуміло, що емігрувати за межі рідної країни змушені люди, що з різних причин не можуть повноцінно жити на її теренах. Як правило, це причини економічні (тобто бажання поліпшити рівень свого життя, забезпечити особистий добробут, а відповідно, і гідне існування) або ідеологічні (неможливість жити в країні, політичні, соціальні або моральні закони якої суперечать особистим інтересам громадянина і зумовлюють його гноблення та утиски). Наші співвітчизники змушені були назавжди виїжджати за кордон за різних часів і з різних причин. Однак еміграція ніколи не була для них порятунком. Виїзд до чужої країни з чужою культурою і мовою є швидше трагедією для українців, які споконвіку славилися своєю прив’язаністю до рідної землі, рідної віри, рідної домівки.

Найпоказовішим художнім твором, у якому розкрито всю глибину трагедії українських емігрантів, змушених полишати свою Батьківщину, є психологічна новела В. Стефаника «Камінний хрест». Головний герой новели Іван Дідух «дуже не хотів покидати свого каміннистого ґрунту, та діти, невістки та доньки, не давали йому жити, і він тому лише втік до Канади, щоб «могли жити дальше» . Він переконаний, що чужа країна - могила для нього й дружини, бо втрата Батьківщини дорівнює смерті. Іван Дідух - це образ-тип, у якому втілені риси й переживання багатьох емігрантів. Картина, коли Іван, запрягшись разом із конем, тягне навантажений віз, перетворюється на символ каторжної праці людини в суспільстві, яке про неї не дбає. Не багачем був Іван, але свій шматок хліба мав, а тепер, на схилі літ, змушений покинути господарство, налагоджене тяжкою працею і неймовірними зусиллями. «Ця земля не годна кілько народа здержіти та й кільки біді витримати», - у розпачі говорить селянин.

Образ Івана Дідуха доповнюється в новелі образами так само передчасно постарілих людей - його дружини Катерини, старого Михайла та інших сусідів.

Картини прощання, сповіді, жалібний спів, божевільний танок - усе це намагання автора показати читачеві народну трагедію. Камінний хрест із вирізьбленими на ньому іменами, поставлений Іваном Дідухом на глиняному горбі, став пам’ятником не лише його родині, а й усім трудівникам, які виїздили до «Гамерики» й Канади. Ці країни асоціюються у В. Стефаника з могилою, тому камінний хрест і став символом трагізму життя емігранта.

Виїжджати за кордон у пошуках кращої долі у різні історичні періоди були змушені також науковці, митці, підприємці - люди різного віку й різних ідейних переконань, не згодні з політичним режимом країни, а тому переслідувані й гнані. Тугу високодуховної людини, змушеної жити за межами рідної держави, передав у поезії «Журавлі» Богдан Лепкий. «Чути: кру! кру! кру! В чужині умру, Заки море перелечу, Крилонька зітру» - так говорить поет про страх ніколи не повернутися на Батьківщину.

Образ журавлів, які відлітають у чужі краї, став глибоко символічним і близьким усім тим, хто з різних причин був змушений покинути Батьківщину. А українці СІЛА та Канади навіть вважають цю пісню гімном емігрантів.

На сьогодні за межами України проживає близько п’ятнадцяти мільйонів українців. Більшість діаспори складає науково-мистецька еліта, яка продовжує розвивати свої національні політичні, громадські, культурні, наукові та духовні ідеї і за головну мету своєї діяльності ставить повноцінне існування незалежної української держави. Однак неможливо творити державу за її межами. Саме тому українська влада повинна зробити все для того, щоб у громадян нашої країни не виникало потреби їхати світ за очі у пошуках кращого життя.

Символiчний змiст назви новели Василя Стефаника Камiнний хрест

Символiчний змiст назви новели Василя Стефаника "Камiнний хрест"

Прочитавши новелу Василя Стефаника "Камiнний хрест", О. Кобилянська писала йому: "Страшно сильно пишете Ви. Так, якби-сьти витесували потужною рукою памятник свого народу... Гiрка, пориваюча, закровавлена поезiя Ваша, котру не можна забути..."

I справдi, ця новела заворожує правдивим зображенням людської злиденної долi. Таке вiдчуття, що ти знаходишся поруч з обездоленими героями твору, переймаєшся їхнiми стражданнями i болем. Менi здається, це вiдчувається невипадково, бо цiєю новелою Стефаник передав свої власнi страждання вiд картин страшної правди. Письменник, проводжаючи на Кракiвському вокзалi землякiв у далеку Америку, бачив опухлi од плачу очi, спеченi губи, чув захриплi вiд стогону голоси.

Виїжджали десятками тисяч українцi, гнанi нестатками i голодом, зi страхом у душi i вiдчували, що вже назавжди прощаються з рiдною землею.

Новела "Камiнний хрест" i стала тими "сльозами та кривавим криком" народу, якi Стефаник передав через монолiтний образ Iвана Дiдуха. У лiтературу ж вона увiйшла вражаючим документом трагiчної для українського народу дiйсностi кiнця ХIХ - початку ХХ столiття. Менi здається, що в образ Дiдуха Стефаник саме i вклав усi тi почуття, що не давали новелiсту жити, гнiтили його вразливе серце i примушували братись за перо. В образi Iвана розкривається письменницький задум-показ трагедiї селян-емiгрантiв у пошуках кращої долi за океаном.

Iван Дiдух залишає на полi, рясно политому його потом, памятник по собi i своїй дружинi. Йому нiби легше вiд того: не зникне безслiдно, не розвiється, як лист по полю. Память про нього залишиться на рiднiй землi. Так камiнний хрест переростає в образ-символ, що уособлює важку долю народу-трудiвника. Вiн з вражаючою силою символiзує памятник тисячам українських селян, якi так i не повернулись додому, засiваючи чужi землi своїми кiстьми.

Стефаник надзвичайно переконливо переплiтає трагедiю Iвана Дiдуха з трагедiєю всього краю, який несе камiнний хрест нестаткiв i вiдчаю. Поступово я зрозумiв, у чому найголовнiша сила образу Iвана: в ньому втiлений образ цiлого народу, який прагне власним трудом заробити собi i своїй родинi добробут.

Коли я читав новелу, то розумiв, що селяни з вiдчаю шукали порятунку в емiграцiї. Чому ж тодi так багато болю i трагедiї в рядках новели "Камiнний хрест"? Тому, що це був тiльки пошук порятунку, пiдсвiдомi сподiвання на краще життя. Знедоленi емiгранти знали, що вороття до минулого вже не буде, i з цiєї хвилини рiдна земля перетворилася на мачуху, бо не були її працьовитi сини господарями на нiй. I тут мене вражає ще одна особливiсть задуму автора - показ взаємозречення. За соцiальних обставин рiдна земля не була годувальницею своїм дiтям, i вони покидають її...

Новела звинувачує i кличе до роздумiв. Знову емiгранти сьогоднi покидають Україну, тiкаючи вiд безробiття, безглуздя, якого, на жаль, ще й досi досхочу в новiй державi, хоч i стала вона на шлях незалежностi. Знову - людськi трагедiї, розлуки, зневiра. Але разом з головним персонажем новели ми усвiдомлюємо: чужа земля - "далека могила". Треба, долаючи труднощi, творити щастя на своїй прабатькiвський землi.

предыдущее следующее