Урядові паблік рілейшнз

1. "Філософія" урядових пр

Так склалося на нашій території, що населення з великим ступенем недовіри ста­виться до слів і дій своєї влади. Тому тут завданням має бути не те, щоб населення полюбило владу, але хоча б почало її поважати.

Наші урядові ПР тільки починають розвиватися, тому нас особливо цікавить чужий досвід. Активні комунікативні зусилля західної влади пов'язані, на нашу думку, з принципово іншою дійсністю. Західні струк­тури влади працюють в умовах такої групи відмінностей:

— сильна опозиція;

— якісна преса;

— активне населення.

Президенти не однаково займалися відносинами з громадсь­кістю І пресою, одержуючи різні результати. Так, у Картера, наприклад, був один з найнижчих рейтингів довіри серед усіх американських президентів у період кризи — 13,8%. Ніксон йшов зі своєї посади, так і не налагодивши відносин з пре­сою. При цьому про Кеннеді американці говорили, що вони простили йому провал операції у затоці Свіней, оскільки він їм був приємний, і не простили в'єтнамської війни Ліндону Джонсону, оскільки той не викликав симпатій.

У рамках цих інтересів є й інформаційне обслуговування президента. Так, для Ніксона готувалися достатньо детальні звіти про те, що пише преса. І Ніксон активно реагував на них. Після прочитання могли з'явитися 15—20 меморандумів, що вимагали дій і пояснень. Цей щоденний документ сягав 50 сторінок і складався з чотирьох частин. У першій було коротке повідомлення основних подій за ранковими газета­ми, а також за вечірніми телеповідомленнями минулого дня. У другій — основні повідомлення агентств. У третій — зве­дення теле- і радіоповідомлень. У четвертій — дайджест більше сорока газет усієї країни. Звіт готувався шість разів на тиждень, а щопонеділка подавався аналогічний огляд жур­налів. Число примірників першопочатково становило всього двадцять штук, які готувалися для президента та вибраного числа вищих чиновників. Після відпливу в пресу інформації з цього звіту число примірників скоротилося до п'яти — семи, однак незабаром знов зросло до ста з лишком примірників. Ніксон і сам особисто читав кілька газет, але майже не дивив­ся телебачення, тому даний звід був для нього дуже важли­вим джерелом інформації.

У цілому Служба комунікації з неоднаковими ступенями ефективності при різних президентах США ставила і вирі­шувала такі завдання:

— довгочасне планування ПР-роботи;

— поширення "ідеї дня" за допомогою всього апарату, коли вся президентська команда говорить одним голосом, що не дає можливості виходу конфліктуючих між собою повідомлень;

— незалежність від вашингтонської преси завдяки безпо­середньому виходу на регіональну аудиторію;

— підготовка повідомлень, готових для безпосереднього використання всіляких ЗМІ;

— вплив на місцеву аудиторію за допомогою поїздок з виступами, використання супутникових технологій, розсилан­ня готових статей.

Стратегія президентської влади, побудована на цьому зверненні, дістала назву "йти в публіку". Найбільш активно це "ходіння в народ" почав використовувати вже Джон Кеннеді, у нас ми побачили це у Михайла Горбачова

В цілому можна виділити такі п'ять принципів, котрими, на нашу думку, можна охарактеризувати ПР-роботу урядо­вих структур:

• системність — це планова робота, яка спирається на серйозні соціологічні дослідження, котрі дають змогу об'єктив­но оцінювати результати роботи урядових структур;

• регулярність — будь-який потік інформації стає дію­чим лише в тому випадку, коли він регулярний, наприклад, прес-служба уряду Німеччини проводить раз на тиждень прес-конференцію представників всіх міністерств;

• щирість і достовірність — уряд, що перебуває під кон­тролем суспільства, має чесно інформувати суспільство про свої дії;

• повнота — не може бути як зон, закритих від критики, так і зон, закритих від висвітлення;

• координація — всі урядові служби мають говорити єди­ним голосом.

Впровадження цих принципів у життя потребує величез­ної роботи і солідного кваліфікованого апарату співробітників.

2. Конкретні завдання в рамках урядових ПР

Можна виділити дванадцять найбільш актуальних і типових проблем:

1. Проблема злочинності завжди стоїть у центрі уваги, саме в цій галузі у громадян найбільше число претензій до влади.

Міністерство внутрішніх справ у своїй роботі з громадськістю породжує велике число матеріалів, телепередач, розкриваючи перед населенням той величезний рівень зло­чинності, який є. Цілком зрозуміла реакція міністерства: чим більшу роботу ми покажемо, тим краще будемо вигля­дати. Але подібний показ проблеми при впливі на населення мас і зворотний ефект — нічого не робиться, нас захлеснув вал злочинності.

Приклад розв'язання того ж завдання у США. В часи Ніксона Білий дім примусив ФБР переписати прес-реліз, що висвітлював статистику злочинності. ФБР, як і в нашій си­туації, хотіло підкреслити негативний аспект, бажаючи одер­жати великі суни від Конгресу на боротьбу зі злочинністю. Білому ж дому потрібні були успіхи в його "війні із злочин­ністю". Тому Служба комунікації примусила ФБР зробити акцент на двох точках позитивної статистики, а саме на тому, що зменшилась частка насильницьких злочинів, і на тому, що рівень злочинності у великих містах знизився. У зв'язку в цим газети виходили із заголовками: "Насильницька зло­чинність падає" і "Злочинність у великих містах пішла на спад", що дало можливість мільйонам американців відчути: адміністрація Ніксона виконує свої обіцянки з боротьби із злочинністю.