37. Тенденції розвитку педагогічної науки в умовах трансформації суспільства.

З розпадом СРСР і створенням держави Україна було зроблено висновок щодо необхідності функціонування в державі наукової організації, яка б кординувалла діяльність наукових установ педагогічного і психологічного профілів.

За таких обставин Указом Президента Укрфїни від 4 березня 1992 року було створено Академію педагогічних наук України і покладено на неї головне завдання методологічного, теоретичного і методичного забезпечення розвитку системи національної освіти. Відповідно до поставленого завдання Академія педагогічних наук України:

-- визначає основні напрями досліджень науково-досліджень;

-- організує, координує і провадить наукові дослідження педагогіки і психології;

-- сприяє впровадженню в педагогічну практику досягнень вітчизняної та зарубіжної психологічної і педагогічної науки;

Покладені функції виконуються більше ніж ста тридцятьма дійсними членами і членами-кореспондентами Академії педагогічних наук України, двадцятьма інститутами і шістьма науково-практичними центрами, що об’єднуються у п’ять відділень:

-- теорії та історії педагогіки;

-- дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті;

-- психології, вікової фізіології та дефектології;

-- педагогіки і психології вищої школи;

-- педагогіки і психології професійно-технічної освіти.

Відділення педагогіки і психології вищої щколи разом з Інститутом вищої освіти Академії педагогічних наук України розв’язують низку проблем. Пов’язаних з розвитком системи вищої освіти в УкраїніюЦе,

-- філософські засади модернізації вищої школи;

-- організація виховної роботи у вищих навчальних закладах.

38. Освіта в контексті розбудови незалежної України.

За роки незалежності в Україні визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, розпочато практичне реформування галузі на основі прийнятої Урядом Програми "Освіта. Україна XXI століття".

Ще на початку розбудови незалежної України (у 1993 р.) відділ здійснював свою діяльність відповідно до вимог Державної програми «Освіта» («Україна XІX століття»), де одним із стратегічних завдань реформування системи освіти визначено відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й трансляції культури й духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків.

Після проголошення незалежності України науково-викладацькі кадри у своєму загалі не змогли сприйняти нові концепції історичного процесу, оскільки це вимагало додаткових зусиль, а також ефективної системи підвищення кваліфікації, опанування матеріалу- наукової, науково-методичної, науково-популярної літератури тощо. Історичні журнали, котрих і раніше було небагато, виходять рідко, не потрапляють навіть в обласні центри, не кажучи вже про такі Проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) і розбудова самостійної держави Україна створили принципово нові, формально цілком сприятливі умови для розвитку культури. 19 лю­того 1992 р. Верховна Рада України ухвалила "Основи законодавст­ва про культуру", якими передбачені заходи подальшого розвитку української національної культури. У цьому ж році була розроблена Державна національна програма "Українська освіта в XXI ст.", а Верховною Радою прийнято "Закон про освіту". У цих документах передбачена демократизація освіти, посилення технічного забезпе­чення шкіл, видання підручників, створення університетських комп­лексів, мережі ліцеїв. Певних успіхів досягнуто в поступовому пере­веденні на україномовний режим середньої та вищої школи. За пер­ші три роки незалежності кількість першокласників, які стали навчатися українською мовою, зросла з 43,5% до 67,7%. Відкрито значну кіль­кість приватних гімназій, ліцеїв, навіть вузів.

У 1992 р. було відновлено діяльність Києво-Могилянської Академії - навчального закладу нового типу, де викладання й навчання ведеться українською та англійською мовами. Здійснюється перехід на триступеневу підготовку: бакалавр, спеціаліст, магістр. Вузи стають більш автономними.

Педагогічна спадщина І.Бажанського має не тільки своє минуле і сучасне, але й гарантоване майбутнє. Адже XXI століття, за прогнозами світової науки, започатковує новий злет демократичного удосконалення суспільства, базованого на силі розуму й людяності, з його найтиповішими прикметами – відродженням і розквітом самостійних держав, націй, прав людини, інтелектуалізмом, інтенсивною науковою поінформованістю, соціальною справедливістю, компетентністю й професіоналізмом, високою духовністю і мораллю, виявом небувалої творчої ініціативи.