Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Vischa_matematika_Chastina_3_Denisyuk_Repeta

.pdf
Скачиваний:
410
Добавлен:
19.02.2016
Размер:
7.52 Mб
Скачать

5.3.3. Дивергенція поля.

Формула Остроградського—Гаусса у векторній формі

Дивергенція векторного поля характеризує розподіл і інтенсивність джерел і стоків поля.

Нехай задано векторне поле

F (M ) = P(x, y, z)i + Q(x, y, z) j + R(x, y, z)k ,

де Р, Q і R — неперервно диференційовні функції у відповідних областях. Дивергенцією (або розходженням) векторного поля F(M ) називають

число

div F(M ) =

P

+

Q

+

R

,

(2.53)

 

x

 

y

 

z

 

 

де частинні похідні обчислені в точці М. Властивості дивергенції.

1.Якщо F сталий вектор, то div F = 0 .

2.div(C F ) = C div F .

3.div(F1 + F 2 ) = div F1 + div F 2 .

4.Якщо u — скалярна функція, то div(uF) = u div F + F grad u.

Використовуючи поняття потоку і дивергенції векторного поля, формулу Остроградського—Гаусса у векторній формі записують так:

∫∫ (F n)dσ = ∫∫∫ div Fdv.

(2.54)

σV

Формула Остроградського—Гаусса означає, що потік вектора F через замкнену поверхню σ (в напрямку зовнішньої нормалі) дорівнює потрій-

ному інтегралу від дивергенції вектора F по об’єму V , обмеженому цією поверхнею.

Дамо інше означення дивергенції, яке рівносильне означенню (2.53). За теоремою про середнє значення для потрійного інтеграла в області V існує

точка M0 така, що виконується рівність

∫∫ (F n)dσ = ∫∫∫ div F dv = V div F(M0 ) .

σV

Тоді рівність (2.54) можна записати у вигляді

∫∫ (F n)dσ = V div F(M0 ) ,

σ

221

http://vk.com/studentu_tk, http://studentu.tk/

звідки

div F(M0 ) = V1 ∫∫σ (F n)dσ .

Нехай поверхня σ стягується у точку, тоді M0 M , V 0 і

div F(M ) = lim

1

∫∫ (F n)dσ .

 

V 0 V

σ

 

 

Дивергенцією (або розходженням) векторного поля F у точці М називають границю відношення потоку поля через замкнену поверхню σ, яка охоплює точку М , за умови, що вся поверхня стягується у точку.

Якщо div F(M ) > 0 , то точка М є джерелом, звідки рідина витікає; якщо div F (M ) < 0 , то точка М поглинає рідину; якщо всередині об’єму V немає ні джерел, ні стоків, то div F = 0 .

Якщо div F = 0 , то векторне поле називають соленоїдальним, або

трубчастим.

5.3.4. Циркуляція векторного поля. Ротор вектора. Формула Стокса у векторній формі

Нехай у деякій області G задано неперервне векторне поле

F (M ) = P(x, y, z)i + Q(x, y, z) j + R(x, y, z)k

і замкнений орієнтовний контур L.

Нехай r = xi + yj + zk — радіус-вектор точки М, яка належить контуру L.

Відомо, що напрям вектора dr = dxi + dyj + dzk збігається з напрямом дотичної τ в додатному напрямку обходу контура L (рис. 2.82), причому

| dr |= (dx)2 + (dy)2 + (dz)2 .

Циркуляцією векторного поля F(M ) вздовж замкненої орієнтовної кривої L називають криволінійний інтеграл другого роду

Ц = F dr = Pdx + Qdy + Rdz.

(2.55)

L

L

 

222

http://vk.com/studentu_tk, http://studentu.tk/

Фізичний зміст циркуляції. Якщо замкнений контур L розміщений у силовому полі F , то циркуляція ― це робота сили F (M ) при переміщенні матеріальної точки вздовж контура L.

Ротором (або вихором) векторного поля

F(M ) = P(x, y, z)i + Q(x, y, z) j + R(x, y, z)k

називають вектор

 

 

R

Q

 

P

R

 

Q

P

(2.56)

 

rot F =

y

i +

z

 

 

 

j +

x

k.

 

 

 

z

 

 

 

 

x

 

 

y

 

Для запам’ятовування зручною є символічна форма формули (2.56)

 

 

 

 

 

i

 

 

 

j

 

k

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

rot F =

 

 

 

 

 

 

.

 

 

 

 

 

 

 

x

 

y

z

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

P

 

Q

 

R

 

 

 

 

 

Формула Стокса у векторній формі має вигляд

 

 

 

 

 

 

 

 

Fdr = ∫∫ n rot Fdσ,

 

 

 

(2.57)

 

 

 

 

L

 

 

σ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

тобто циркуляція вектора вздовж замкненої орієнтовної кривої L, який обмежує деяку поверхню σ, дорівнює потоку вихора через цю поверхню (рис. 2.83) (інтегрування вздовж кривої L проводиться у додатному напрямку стосовно обраної сторони поверхні σ , тобто зі сторони нормалі, що відповідає обраній стороні, обхід контуру L відбувається проти годинникової стрілки).

z

L

dr F(M)

 

r

М(х, у, z)

O

τ

у

 

х

 

Рис. 2.82

z

 

n

 

σ

O

L

 

у

х

Рис. 2.83

223

http://vk.com/studentu_tk, http://studentu.tk/

З’ясуємо фізичний зміст ротора.

Нехай тверде тіло обертається навколо нерухомої осі l, яка збігається з віссю Oz, з кутовою швидкістю ω і M (r) — точка тіла, де

r = xi + yj + zk .

Вектор кутової швидкості дорівнює ω = ωk , обчислимо вектор v лінійної швидкості точки М:

 

 

 

 

i

j

k

 

 

 

v = ω × r =

0 0 ω

= − yωi + xωj.

 

 

 

 

x

y

z

 

 

 

Звідси

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

i

j

 

k

 

 

 

 

 

 

 

rot v =

 

 

 

= 2ωk = 2ω.

 

x

 

y

 

 

z

 

 

yω

xω

0

 

 

Отже, ротор поля швидкостей твердого тіла, яке обертається навколо нерухомої осі, однаковий у всіх точках поля, паралельний осі обертання і дорівнює подвоєній кутовій швидкості обертання.

5.3.5. Оператор Гамільтона. Диференціальні операції першого та другого порядків

Усі операції векторного аналізу можна виразити за допомогою оператора Гамільтона — символічного вектора (читається — набла), який визначається формулою

= x i + y j + z k.

Застосовуючи відомі операції множення вектора на скаляр, скалярного та векторного добутків двох векторів, дістанемо диференціальні операції

першого порядку:

1.u = ix

2.F = i

x

 

 

 

 

 

u =

+

 

 

 

j +

 

 

 

k

y

z

 

 

 

 

+

 

j +

 

k (Pi

 

y

 

z

 

 

 

 

 

ux i + uy j + uz k = grad u .

+ Qj + Rk ) = Px + Qy + Rz = div F .

224

http://vk.com/studentu_tk, http://studentu.tk/

 

i

 

j

 

k

 

 

3. × F =

 

 

 

= rot F.

x

 

y

 

z

 

 

P

 

Q

 

R

 

 

Використовуючи відомі правила векторної алгебри і правила диференціювання, можна дістати інші формули, які використовують у теорії

поля. Зокрема, похідну за напрямом вектора l = {cos α, cos β, cos γ} можна записати так:

u = u l = (l u) = (l ) u .

l

Диференціальні операції другого порядку дістають у результаті дворазового застосування оператора Гамільтона.

Нехай задано скалярне поле u = u(x, y, z) . У цьому полі оператор породжує векторне поле

u = grad u .

У векторному полі визначені дві операції:

а) u = div grad u . б) × u = rot grad u .

Причому перша операція призводить до скалярного поля, а друга — до векторного поля.

Зауваження. Визначені операції аналогічні операціям скалярного і векторного добутків, які можна утворити з двох векторів.

Нехай задано векторне поле F = Pi + Qj + Rk . Тоді оператор породжує :

а) скалярне поле div F , в якому оператор породжує векторне поле

( F ) = grad div F ;

б) векторне поле rot F , від якого за допомогою оператора можна утворити:

скалярне поле ( × F) = div rot F; векторне поле × ( × F) = rot rot F.

Отже, існує п’ять диференціальних операцій другого порядку:

div grad u , rot grad u , grad div F , div rot F , rot rot F

225

http://vk.com/studentu_tk, http://studentu.tk/

Розглянемо ці операції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

2

 

2

 

1. div grad u = ( u) = ( )u =

 

+

 

+

 

u =

 

y2

z2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x2

 

 

 

=

2u

+

2u

+

2u

=

u .

 

 

 

 

 

 

 

 

x2

y2

z2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тут

 

= =

 

2

+

2

 

+

2

— оператор Лапласа.

 

 

 

y2

 

 

 

 

 

 

 

 

x2

 

 

z2

 

 

 

 

 

Оператор

(дельта) відіграє важливу роль у математичній фізиці.

Рівняння

u = 0 називають рівнянням Лапласа.

 

 

 

 

 

 

 

Скалярне

поле

u = u(x,

y, z) , яке

задовольняє рівняння Лапласа,

називають гармонічним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. rot grad u = × ( u) = ( × )u = 0 ,

оскільки векторний добуток двох

однакових (чи колінеарних) векторів дорівнює нулю (нуль-вектор). Отже, поле градієнта є безвихровим.

3. div rot F = ( × F) = 0 , оскільки мішаний добуток трьох векторів,

серед яких є два однакові, дорівнює нулю. Отже, поле вихора — солено-

їдальне.

Операції grad div F та rot rot F застосовують рідко, тому їх не розглядаємо.

5.3.6. Деякі властивості векторних полів

Соленоїдальне поле

Векторне поле F називають соленоїдальним, якщо в усіх його точках дивергенція дорівнює нулю, тобто div F = 0.

Властивості соленоїдального поля.

1.У соленоїдальному полі F потік вектора через будь-яку замкнену поверхню дорівнює нулю. Отже, соленоїдальне поле не має ні джерел, ні стоків.

2.Соленоїдальне поле є полем ротора деякого векторного поля, тобто

якщо div F = 0, то існує таке поле B , що B = div F = 0. Вектор B називають векторним потенціалом поля F .

3. У соленоїдальному поліF потік вектора через поперечний переріз векторної трубки (сукупність векторних ліній, які проходять через межу L) зберігає стале значення.

226

http://vk.com/studentu_tk, http://studentu.tk/

Потенціальне поле

Векторне поле F називають потенціальним,

якщо існує функція

u(M ) така, що

 

grad u = F ,

(2.58)

тобто векторне поле є градієнтом деякого скалярного поля.

Векторна рівність (2.58) рівносильна трьом скалярним рівностям:

u

= P(x, y, z),

u

= Q(x, y, z),

u

= R(x, y, z) .

x

 

y

 

z

 

Існує інше рівносильне означення потенціального поля.

Векторне поле F називають потенціальним, якщо для всіх точок поля

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

rot F = 0.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Покажемо, що якщо векторне поле є градієнтом деякого скалярного

поля, тобто grad u = F , то rot F = 0 . Маємо

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

rot F = rot grad u = rot u i

+

u j +

u k =

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x

 

 

y

z

 

 

 

 

 

 

 

i

j

 

k

 

 

 

 

 

 

2u

 

 

 

 

 

2u

 

 

 

2u

 

 

 

 

 

2u

 

 

2u

 

 

2u

 

=

 

 

 

 

 

 

 

 

=

 

 

 

 

i

 

 

 

 

j

+

 

 

k = 0.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x y z

 

 

yz

 

 

 

 

 

xz

 

 

 

 

 

xy

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

zy

 

 

zx

 

 

yx

 

 

 

u

u

u

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x y z

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сформулюємо властивості потенціального поля.

 

 

 

 

 

 

1. Циркуляція потенціального поля F

 

вздовж будь-якого замкненого

контура в цьому полі дорівнює нулю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Pdx + Qdy +

 

2. У

потенціальному

 

полі

 

F

криволінійний

інтеграл

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

L

+ Rdz вздовж довільної кривої L не залежить від форми кривої, а тільки від початкової та кінцевої точок кривої L.

227

http://vk.com/studentu_tk, http://studentu.tk/

Потенціал векторного поля можна визначити за формулою

 

(x, y, z)

x

 

u(x, y, z) =

Pdx + Qdy + Rdz = P(x, y0 , z0 )dx +

 

 

(x0 , y0 ,z0 )

x0

(2.59)

 

y

z

 

 

 

+ Q(x, y, z0 )dy + Q(x, y, z)dz,

 

 

y0

z0

 

де (x0 , y0 , z0 ) — координати фіксованої точки, (x, y, z) — координати до-

вільної точки. При цьому зазначимо, що потенціал визначається з точністю до сталої, бо grad(u + C) = grad u.

Гармонічне поле

Векторне поле F називають гармонічним, або лапласовим, якщо воно одночасно є потенціальним і соленоїдальним, тобто якщо

rot F = 0 і div F = 0.

Прикладом гармонічного поля є поле лінійних швидкостей стаціонарного безвихрового потоку рідини за відсутності у ньому джерел і стоків.

З умови потенціальності поля випливає, що його можна подати у вигляді F = grad u , де u(x, y, z) — потенціал поля. Водночас поле є соле-

ноїдальним, тому div F = div grad u = u = 0 , іншими словами, потенціал

лапласового поля є гармонічною функцією, тобто є розв’язком рівняння Лапласа

2u + 2u + 2u = 0 . x2 y2 z2

Т.5 ПРИКЛАДИ РОЗВ’ЯЗАННЯ ТИПОВИХ ЗАДАЧ

1. Визначте найбільшу швидкість зростання скалярного поля u = x2 + 2y2 + 4z2 у точці M (1; 2; 2) .

Розв’язання. Величина найшвидшого зростання скалярного поля u у заданій точці дорівнює модулю градієнта поля, обчисленого в цій точці

(див. (2.47)). Маємо

228

http://vk.com/studentu_tk, http://studentu.tk/

u(M ) =

 

 

 

 

x

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

= −

1

 

,

u

=

 

 

 

 

 

 

 

2y

 

 

 

 

 

 

 

=

4

,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x

 

x

2

+ 2 y

2

+ 4z

2

 

M

 

 

 

 

5

 

 

 

y

 

 

 

 

 

x

2

+

2 y

2

+ 4z

2

 

M

5

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

u

=

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4z

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

 

8

,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

z

 

 

 

 

 

x

2

+

2 y

2

 

+

4z

2

 

 

M

5

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

grad u

 

 

 

 

1

2

 

 

 

 

4 2

 

8

2

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9

 

 

 

 

 

 

=

 

 

 

 

 

+

 

 

 

+

 

 

 

 

 

=

 

 

 

1

+ 16 +

64 =

 

 

 

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5

 

 

 

 

 

 

 

5

 

 

 

5

 

 

 

 

 

5

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5

 

 

 

 

 

2. Знайдіть дивергенцію i ротор векторного поля

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

F = x2 i + y2 j z2 k .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розв’язання. Маємо

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Q

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

P = x2 , Q = y2 , R = − z2 ; P

 

= 2x,

 

= 2 y,

 

R

= −2z .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x

 

 

 

 

 

 

 

y

 

 

 

 

 

 

z

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тоді за формулою (2.53) дістаємо

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

div F = 2x + 2 y 2z = 2(x + y z) .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Оскільки

R

=

 

Q

= P =

R

 

=

Q

= P

 

= 0, то згідно з формулою (2.56)

 

 

y

 

 

z

 

 

z

 

 

 

 

x

 

 

 

x

 

 

 

 

 

y

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

rot F = 0 , тобто задане поле є безвихровим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Обчисліть потік векторного поля

 

F = xi + yj + zk

 

через

частину

сфери x2 + y2 + z2

= 1,

розміщеної у першому октанті, в напрямку зовніш-

ньої нормалі (рис. 2.84).

Розв’язання. Перший спосіб. Оскільки потік векторного поля через задану поверхню виражається поверхневим інтегралом (2.51), де Р = х,

Q = у і R = z, то потрібно обчислити інтеграл ∫∫ xdydz + ydzdx + zdxdy .

σ

Розглянемо його як суму трьох інтегралів I = I1 + I2 + I3 . Для обчислення I1 спроектуємо задану поверхню на площину Оху. Дістанемо чверть круга

Dyz : y2 + z2 1,

0 y 1,

0 z 1. Рівняння сфери розв’яжемо відносно

змінної x : x =

1y2 z2

. Враховуючи, що нормаль n до вказаної по-

верхні утворює з віссю Ох гострий кут, дістанемо

 

 

 

π

 

 

I1 = ∫∫ xdydz = ∫∫

2

1

1− ρ2 ρdρ = π .

1y2 z2 dydz = dϕ

σ

Dyz

0

0

6

 

 

 

 

 

229

http://vk.com/studentu_tk, http://studentu.tk/

З огляду на симетрію векторного поля і поверхні σ доходимо ви-

сновку, що I2 = I3 = I1 = π6 , тому Π = I1 + I2 + I3 = 3 π6 = π2 .

Другий спосіб. Оскільки n = xi + yj + zk — одиничний вектор нормалі до сфери x2 + y2 + z2 = 1 (покажіть це самостійно), то

F n = (xi + yj + zk ) (xi + yj + zk ) = x2 + y2 + z2 ,

і тому

П = ∫∫ (F n)dσ = ∫∫ (x2 + y2 + z2 )dσ = ∫∫ dσ.

σ

σ

σ

Отже, потік поля

F дорівнює площі заданої поверхні — восьмої час-

 

1

π

тини сфери x2 + y2 + z2 = 1, тобто П =

 

4π 12 = 2 .

8

4. Обчисліть потік векторного поля

F = x2 i + y2 j + k через повну по-

верхню конуса z = 1

x2 + y2 , обмеженого знизу площиною z = 0 (рис. 2.85),

користуючись формулою Остроградського—Гаусса. Розв’язання. Знайдемо дивергенцію векторного поля:

div F = x (x2 ) + y ( y2 ) + z (1) = 2(x + y).

Використовуючи формули (2.52) — (2.54), обчислюємо потік заданого поля:

 

 

 

 

Π = ∫∫∫

 

divFdxdydz = 2∫∫∫ (x + y)dxdydz =

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

G

 

 

 

G

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2π

1

1−ρ

 

 

 

2π

1

 

 

 

 

1− ρ dρ =

 

 

 

 

 

 

 

 

= 2 dϕρdρ (ρ cos ϕ + ρ sin ϕ)dz = 2 dϕ(cos ϕ + sin ϕ)ρ2 z

 

 

0

 

0

0

 

 

 

0

 

0

 

 

 

 

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2π

 

 

1

 

 

2π

 

ρ3

 

ρ4

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

2

(cos ϕ + sin ϕ)dϕ

ρ2

(1− ρ)dρ =2

 

 

 

 

 

 

dϕ =

 

 

 

(cos ϕ + sin ϕ)

4

 

 

 

 

 

0

 

 

0

 

 

0

 

3

 

 

 

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=1 2π (cos ϕ + sin ϕ)dϕ = 0. 6 0

230

http://vk.com/studentu_tk, http://studentu.tk/