3.Особливості сімейного консультування.

Існують сім'ї здорові, їх ще називають функціональними, і проблемні (дисфункціональні) .3 доров сім'я задовольняє потреби в зростанні кожного члена сім'ї. Це досягається повагою один до одного, схожістю інтересів і цінностей, терпимістю один до одного у всіх членів сім'ї, але одночасно чіткістю межпоколенних кордонів, гнучкою структурою влади. Проблемна сім'я не дозволяє особистісно зростати кожному зі своїх членів. Представники проблемних сімей відчувають нестачу тепла, почуття сорому за кого зі своїх членів, необхідність створення сімейних міфів. Сімейне консультування є різновидом сімейної психотерапії, що має свої відмітні ознаки, межі та «обсяг психотерапевтичного втручання». Воно розвивалося паралельно із сімейною психотерапією, і ці два види психотерапії взаємно збагачували один одного. Сімейне консультування ставить своєю метою спільне з консультантом вивчення запиту (проблеми) члена (членів) сім'ї для зміни рольової взаємодії в родині і забезпечення можливостей особистісного росту (Ейдеміллер, 1996). Принципова відмінність психологічного консультування від психотерапії полягає у відмові від концепції хвороби, акценті на аналізі ситуації, аспектах рольової взаємодії в родині, в пошуку особистісного ресурсу суб'єктів консультування й обговоренні способів дозволу ситуації - «віяла рішень» (Мішина, 1983; Карабах-нова, 1991 ). Різноманіття прийомів і методів сімейного консультування обумовлено розходженням теоретичних концепцій, серед яких провідними в даний час є когнітивно-поведінкова психотерапія, в тому числі її різновид - раціонально-емотивна терапія (Елліс, 1962), а також системне напрямок (Мінухін, Фішман, 1998) . Можна сформулювати наступні основні принципи і правила сімейного консультування: 1. Встановлення раппорта і приєднання консультанта до пацієнтів. Досягається дотриманням конструктивної дистанції, що допомагає оптимальному спілкуванню, а також за допомогою прийомів «мимезиса», синхронізації дихання консультанта і «заявника» проблеми, використання предикатів мови, що відображають домінуючу репрезентативну систему того, хто робить повідомлення про сімейну проблему. 2. Збір інформації про проблему пацієнта з використанням прийомів мета-моделювання і терапевтичних метафор (Ейдеміллер, 1996). Суб'єктивізації психотерапевтичної мети сприяють такі питання: «Чого ви хочете?», «Якого результату ви хочете досягти?», «Будь ласка, спробуйте сказати про це без негативної частки« не », у виразах позитивного результату». 3. Обговорення психотерапевтичного контракту. На думку багатьох фахівців, - це одна з найважливіших частин консультування. Обговорюється розподіл відповідальності: консультант звичайно відповідає за умови безпеки консультації, технології доступу до дозволу проблеми пацієнта, а пацієнт - за власні активність, щирість, бажання здійснювати зміни свого рольової поведінки та ін Потім учасники консультування обговорюють тривалість роботи (в середньому загальний час консультування - 3-6 год) і тривалість одного сеансу. Уточнюється також періодичність зустрічей. У практиці сімейного консультування використовується поступове уражень сесій: спочатку одна сесія на тиждень, а потім - в 2-3 тижні. 4. Уточнення проблеми пацієнта з метою максимальної її суб'єктивізації і тестування ресурсів сім'ї в цілому і кожного її члена окремо. Цьому допомагають питання типу: «Як раніше ви справлялися з труднощами, що вам допомагало?», «У яких ситуаціях ви були сильними, як ви використовували свою силу?» 5. Проведення власне консультації. Необхідно зміцнити віру пацієнтів в успішність і безпеку процедури консультування з допомогою тверджень такого змісту: «Ваше бажання здійснити зміни, ваш колишній досвід, активність і щирість у поєднанні з бажанням консультанта співробітничати з вами, його професійні якості і досвід будуть надійною гарантією успішності роботи». З учасниками консультування обговорюють позитивні і негативні сторони сформованих стереотипів поведінки. Тут можливі питання: «Що в обставинах, що склалися є для вас самим поганим?», «Що саме хороше в обговорюваній ситуації?». Потім проводиться спільний пошук нових шаблонів поведінки - «віяла рішень». Консультант пропонує наступні питання: «Чого ви ще не робили, щоб вирішити проблему?», «Як поводилися значимі для вас люди, опинившись у схожій ситуації?», «А ви так змогли б поступити?», «Що вам допоможе зробити такий же вчинок?». Можливе використання прийомів візуалізації: пацієнти, перебуваючи в трансі (а цьому сприяє «точне слідування за маршрутом проблеми заявника»), створюють образ нової ситуації і фіксують виникаючі при цьому відчуття. 6. «Екологічна перевірка». Консультант пропонує членам сім'ї представити себе в подібній ситуації через 5-10 років і досліджувати свій стан. Наближаючись до завершення консультування, психотерапевт робить зусилля по «страхуванню результату». Це пов'язано з тим, що іноді пацієнти, освоюючи нові шаблони поведінки, потребують діях, сприяючих отриманню ними впевненості. Вони можуть отримати від консультанта яке-небудь домашнє завдання, запрошення прийти на повторну консультацію через деякий час для обговорення отриманих результатів. У ряді випадків необхідна процедура «від'єднання». Вона може відбутися автоматично при порівнянні пацієнтами заявленої мети і здобутого результату, але в ряді випадків консультант змушений стимулювати від'єднання. Дж. Хейлі (Haley, 1976) з цією метою часто використовує «парадоксальні завдання», точне виконання яких призводить до прямо протилежного результату. Наприклад, двом молодим дружинам, які конфліктували з приводу того, як виражати свої почуття: відкрито або стримано, він у кінці консультації запропонував таке завдання: «Впродовж тижня сваріться по одній годині на добу з метою перевірки свого емоційного реагування». Хейлі виходив з знання людської природи: ніхто свідомо не буде робити собі та іншому щось погане.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 21

ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):

1. Поняття про структуру особистості та рівні регуляції поведінки людини. Прикладні аспекти та перспективи розвитку теорії інтегральної індивідуальності.

2. Складіть перелік службових обов’язків психолога аеропорту.

3. Психологічні типи лікарів та медичних сестер. Професійна деформація особистості медичних працівників. Емоційне вигоряння медиків.