2.Історія вивчення індивідуальності у вітчизняній психології

Значення проблеми індивідуальності змінювалося у розвитку наукового знання. У післяреволюційні десятиліття абстракції класу, мас, народу повністю заступили десятиліття живого Я. У кінцевому підсумку, це вело до повного розчинення особистості колективі, до руйнації можливостей особистої творчості й індивідуальною ініціативи, до формування катастрофічної громадському і індивідуального розвитку людини презумпціїзаменимости. Нетерпимість до індивідуальності є, певне, необхідну психологічне підгрунтя адміністративної системи.

Вітчизняна психологія на початку ХХІ в. - як теоретична і практична наука, але область знання, популярний у суспільстві, цікава для лікарів, педагогів, дослідниківне-психологов, — психологія стала ланкою, що з'єднує ці науки. Після 1917 р. перед радянської психологією і педагогікою поставили завдання формування «нової людини». І тому довелося б переосмислити значення чинників, визначальних розвиток психіки і особистих якостей людини.

Саме тоді в психології реально є дві методологічні концепції - природничонаукова іфилософско-идеалистическая, у кожному у тому числі розробляються свої підходи до вивчення індивідуальності. Проте актуалізація проблеми індивідуальності тим часом пов'язана, насамперед, з появою та закріпленням у науці нового методу дослідження - експерименту.

Вітчизняна психологія кінця XIX - середини 1930-х ХХ століття, насамперед,- прикладна наука, орієнтована життя, на практичне використання наукового запасу знань в усіх галузях діяльності, у школі та з виробництва. Вона намагалася вирішити свої завдання, які висувало перед ній суспільство. Саме тоді активно розвиваються педологія, психотехніка, у надрах яких активно розроблялася проблема індивідуальності.

Як відомо, історія вітчизняної психології відзначається декілька спроб створення комплексної дисципліни, осередком якої виступають поняття особистості, індивідуальності людини. Перша їх належить до середини ХІХ століття і пов'язана з творчістю відомого російського вченого А.І. Галича. У своїй фундаментальної роботі «Картина людини» (1834) він поставив запитання про нагальність створення самостійної науки, відмінній і зажадав від фізіології, і зажадав від психології (що він розумів лише як вчення про духовному у людині), означеної нимчеловековедением чичеловекоучением. Наступний кроком у цьому напрямку зроблено А.Ф.Лазурским, основоположником вітчизняної індивідуальної (у сучасній термінології – диференціальної) психології. У 1904 року їм опубліковано програма дослідження особистості, яка основою його вчення про характерах. У цьому особистість людини розумілася як складне, «організоване єдність» обох сторін психічної організації людини – ендо- іекзопсихики. А. Гайворонського, що у 1927 року запропонував модель побудови «загальної науки стосовно особи», означеної ним «>индивидуалогией». Відповідно до її думки, «у науці стосовно особи» треба концентрувати «самі різноманітні галузі вивчення, починаючи з природничонаукових дисциплін, і закінчуючи дисциплінами соціологічними і філософськими». Нарешті, слід сказати і концепції «синтетичного людинознавства», розробленої відомим радянським психологом Б.Г.Ананьевим. У межах цій галузі знання він пропонував об'єднати здобутки всіх наук про людину – як індивіді, особистості, індивідуальності і суб'єкт діяльності.

Актуалізація та розвитку дифференциально-психологической проблематики у Росії починає відбуватися і натомість формування нової наукової психології, зміцнення й визнання теоретичних і методологічних основ експериментального методу цієї науки. Цей поступовий процес розпочинається вже у другій половині ХІХ століття. З іншого боку, хоча з другої половини ХІХ століття наукова думку починає готуватися до прийдешнім кардинальних змін, практично остаточно його основний пласт вітчизняних психологічних робіт є перекладну літературу, і лише у останні десятиліття ХІХ століття у Росії починають з'являтися перші вітчизняні праці з психології. П.Д. Боборикін в передмові на роботу Д.Г. Льюїса "Вивчення психології. Її предмет, область і метод" [1880] писав, що першою вітчизняних зусиль для психології вважатимуться дисертацію М.М. Троїцького "Про німецької філософії нинішнього року столітті". У роботі порівняв методологію англійської і німецької науки. На його думку, саме англійські ассоцианисти стали першими вивчати психічну життя з допомогою об'єктивних методів, цим зробивши психологію позитивної наукою. Аналізуючи методологічні підстави англійської і німецької наук, М.М. Троїцький готував грунт виникнення позитивної психології у Росії.

З іншого боку, аналіз психолого-педагогічної літератури кінця XIX -середини 1930-х ХХ століття, наукових матеріалів, описів результатів експериментальної роботи, у тому чи іншою мірою що стосуються проблеми індивідуальності, свідчить, що наприкінці ХІХ століття інтерес до проблеми індивідуальності лише починав активізуватися (роботи Є.Брикман, І.Гвоздева, Н.П.Гундобина, До.Ельницкого, М.М. Ланге,Ф.С. Матвєєва, Л.Є. Оболенського та інших.). Саме тоді поступово розширюються напрями емпіричних досліджень, з'являються перші експериментальні роботи, визначається коло основних питань. З початку ХХ століття інтерес до питань індивідуальних відмінностей поступово збільшується.

Історичний аналіз питань диференціальної психології у межах вітчизняної науки представлений дуже конспективно. Окремі аспекти становлення вітчизняної диференціальної психології представлені у роботах Е.А.Будиловой, О.Н.Ждан, Т.Д.Марцинковской, А.А. Микільської, А.В. Петровського, А.А. Смирнова, М.Г.Ярошевского та інших вчених, вкладених у вивчення історії психології загалом.

У працях інших вітчизняних психологів дано аналіз окремих приватних проблем цій галузі психологічного знання. Так, історичний ракурс в аналізі досліджень, присвячених психології характеру, темпераменту, спрямованості, волі, здібностей тощо. є у наукових працяхЛ.Ф. Залізняка, О.Г. Ковальова, В.А.Крутецкого, М.С.Лейтеса та інших.

Існує колоисторико-психологических досліджень, вкладених у аналіз творчості полягає і ідей окремих вітчизняних психологів кінця XIX - першої третини ХХ століття, займалися питаннями індивідуальної психології, саме: дисертації П.І.Садчиковой, В.А. Смирнова присвячені вивченню психологічних ідей А.Ф.Лазурского,Д.С. Тимофєєва - науковому творчості І.А. Сікорського, Є.Г.Исаевой - науковим поглядамМ.Я. Басова, В.В.Аншаковой - питанням психології в працях О.П. Нечаєва та інші дослідження. Всі ці дослідження є хіба що окремі фрагменти мозаїчної картини, які дають уявлення про те цілісне полотно, створити повне уявлення про особливості становлення вітчизняної диференціальної з психології та формування кола її проблем.

Постанова 1936 р.,ліквідуюча педологію і психотехніку, призупинило, але з ліквідувало, природно, розроблених у яких проблем, і крізь деякий час відродилися в працях А.А. Смирнова,Б.М. Теплова та інших вітчизняних психологів. Отже, період від кінця XIX незалежності до середини 1930-х ХХ століття є цільним тимчасовим відрізком, протягом якого оформилася і постановка, та шляхи дослідження проблеми індивідуальності, цей період є особливий інтерес дляисторико-психологического аналізу взагалі, і проблеми індивідуальності – вчастности[13].

Перший і єдиний досі робота, спрямовану комплексне висвітлення історії вітчизняної диференціальної психології, належить Ю.Н. Олейнику. Основні завдання цього дослідження полягали у вивченні передумов оформлення диференціальної психології на самостійну галузь психологічної науки; у викритті її проблематики, створенні періодизації вітчизняної психології індивідуальних відмінностей; в аналізі стану диференціальної психології у Росії кінця століття, виявленні тенденцій і перспективи розвитку цієї наукової області.

У йогодиссертационном дослідженні Ю.Н. Олійник проаналізував становлення, формування та розвиток вітчизняної диференціальної психології з ХІ ст. остаточно 80-х ХХ століття. На його думку, ця велика тимчасової проміжок включає у собі два самостійних періоду: з ХІ ст. остаточно ХІХ ст, і початку ХХ століття до 80-х цього самого століття.

Перший - з ХІ ст. остаточно ХІХ ст. - є час формування «>донаучногоиндивидуально-психологического» знання. Цей період містить у собі дві самостійних етапу: ХІ ст. на початок XVIII в. і початку XVIII остаточно ХІХ ст..Ю.Н. Олійник вважає, що на початок XVIII в.дифференциально-психологические ідеї на Росії існує лише окремими писемних відомостях, але у цей час починає формуватися соціальна потреба у пізнанніиндивидуально-психологических відмінностей. Першим спробував зрозуміти їх сутність з'являються до початку XVIII в. З початку XVIII практично на початок XX в. робляться перші спроби формуваннякатегориально-понятийного апарату і основних підходів до вивчення проблеми індивідуальності, формуються передумови до появи диференціальної психології як самостійної наукової області.

>Дифференциальная психологія стає самостійної областю психологічної науки початку ХХ століття. Відтоді остаточно 80-х (другий період розвитку диференціальної психології) ця галузь наукового знання проходить три етапу свого розвитку: 1) початку XX в. остаточно 1930-х відбувається розробка концептуальної основи вітчизняної диференціальної з психології та оформлення проблематики цієї науки. Не варто 1930-х дослідників цікавило, переважно, вивчення цілісної індивідуальності; 2) з кінця 1930-х незалежності до середини 80-х їх інтерес, насамперед, звернений на цю проблемуиндивидуально-психологических відмінностей у рамках фізіопсихологічного підходу і проблему особистості; нинішнього етапу формуються наукові школи, різнобічно що досліджують психологічні відмінності людей; 3) починаючи з середини1980-х років, відбувається поступовий перехід до інтенсивному розвитку диференціальної психології; цей етап характеризується розширенням проблематики й розробкою загальної теорії індивідуальності.

На думкуЮ.Н. Олійника, динаміка розвитку вітчизняної диференціальної психології залежить від практичних запитів суспільства. Зміна чи посилення дії соціокультурних чинників призводять до істотного зміни проблематики, динаміки, структури цій галузі психологічного знання. Їм було виявлено ряд наукових традицій розуміння індивідуальності людини, які простежуються протягом усіх тимчасових періодів становленнядифференциально-психологического знання на Росії.

Перша традиція - це гуманістичний підхід, сутність якого у розумінні й визнання цінності всіхиндивидуально-психологических особливостей, самоцінності людини; дослідники, що працювали цьому напрямі, орієнтувалися до пошуку шляхів розвитку особистості. Друга традиція є природничо-науковий підхід до вивчення індивідуальності. Вона втілилася в теоріях типологічних властивостей вищої нервової діяльності якиндивидуально-психологических відмінностей; при цьому підходу властиво пріоритетне застосування експериментальних методів дослідження. Вивчення індивідуальності як цілісного феномена - третій підхід, визначений Олійником у вітчизняній диференціальної психології. Його сутність проявляється у розгляді єдності природного та високого соціального у людині. Ця традиція характеризується застосуванням сукупності методів і методичних прийомів вивчення індивідуальності і процесів, що впливають їхньому формування та розвиток. Четверта тенденція являє собою прикладну орієнтованість психології індивідуальних відмінностей, позначилася у сенсі цінності знань про індивідуальності як виховання і навчання, у необхідності оптимізації різних галузей практичної діяльності відповідно до його здібностями і потребами.

До 2ї частини екзам.питання-… застосування системного підходу при вивченні індивідуальної своєрідності особистості.

Системний підхід до проблеми індивідуальності (російською)

Введение системного подхода позволило по-новому подойти к решению этой проблемы, выдвинув на первый план представление об индивидуальности и ее структуре. Основные идеи и положения в этом направлении были сформулированы в трудах B.C. Мерлина, Б.Ф. Ломова, К.К. Платонова, И.В. Равич-Щербо, В.М. Русалова. Структура индивидуальности. Системный подход к проблеме индивидуальности человека диктует необходимость рассматривать индивидуальность как систему его особенностей и как индивида, и как организма, и как личности, т.е. как «иерархическую систему системных качеств». С этих позиций индивидуальность человека – система многомерных и многоуровневых связей, охватывающих все совокупности условий и устойчивых факторов индивидуального развития отдельного человека. В наиболее общем виде проблема соотношения индивида, личности и индивидуальности была рассмотрена B.C. Мерлиным. По его представлениям, понятия «индивид» (организм) и «личность» включаются в более обобщенное понятие «индивидуальность», которая рассматривается как иерархически упорядоченная система свойств всех ступеней развития. Данная система охватывает все уровни существования индивидуальности – от свойств организма (биохимических, общесоматических, свойств нервной системы, нейродинамических) через уровень индивидуальных психических свойств (психодинамических – свойств темперамента, психических свойств личности) до социально-психологических индивидуальных свойств. Сама интегральная индивидуальность определяется В.С. Мерлиным как «целостная характеристика индивидуальных свойств человека». К.К. Платонов предлагает выделять следующие органические уровни: соматоморфологическую, биохимическую, физиологическую индивидуальности. В психологической сфере он выделяет процессуальную психическую индивидуальность, общую у человека и животных, и содержательную психическую индивидуальность, являющуюся продуктом его взаимодействия с миром. Третий психический уровень – это социально-психологическая индивидуальность, свойственная только человеку. Различные подходы к структуре индивидуальности приводят к выделению разных, нередко достаточно дробных уровней и подуровней. Предметом особой детализации является зона между физиологическим и психологическим уровнями. Так, например, широко принято (хотя и с некоторыми терминологическими различиями) разделение психодинамического и психосодержательного уровней. Логично считать, что динамические характеристики, т.е. формальные параметры поведения, в большей степени должны зависеть от особенностей функционирования нервного субстрата и, следовательно, в иерархии индивидуальности занимать подчиненное место по отношению к психосодержательному уровню. Наряду с психодинамическим в литературе фигурирует еще один уровень – нейродинамический. Его отделение от психодинамического базируется на представлении о существовании особой категории нервных процессов, не связанных непосредственно с обеспечением психического. Однако критерии разделения указанных категорий нервных процессов не всегда могут быть использованы при оценке эмпирических методик, которые применяются для дифференцированной диагностики этих уровней как самостоятельных. Межуровневые связи. Описанные выше уровни в структуре индивидуальности существуют в тесном взаимодействии друг с другом. По утверждению B.C. Мерлина, между уровнями имеются не только одно-однозначные, но и много-многозначные связи, когда каждая характеристика одного уровня связана со многими характеристиками другого и наоборот. Б.Ф. Ломов понятие связи выдвигает на первый план, предлагая рассматривать индивидуальность как «систему многомерных и многоуровневых связей, охватывающих все совокупности условий и устойчивых факторов индивидуального развития отдельного человека». И это закономерно, поскольку понятие связи является ключевым для системных исследований. Предполагается, что системность объекта полнее всего раскрывается через его связи и их типологию. Изучение межуровневых связей в структуре индивидуальности сопряжено с рядом проблем, среди которых проблема определения  направленности данных связей и установления причинно-следственных отношений. Одним из широко распространенных в психофизиологии исследовательских приемов является установление связей путем вычисления корреляций между физиологическими (например, параметры энцефалограммы) и психологическими (например, показатели умственного развития) характеристиками. В этом случае говорят о поиске коррелятов психических функций и процессов на уровне биоэлектрической активности мозга. Исследования такого типа настолько распространены, что В.Б. Швырков выделил их в направление, назвав его «коррелятивной» психофизиологией. Поиск коррелятов в большинстве случаев можно расценивать как своеобразный психофизиологический «пилотаж»: результаты таких исследований, как правило, очерчивают зону для более углубленного поиска. Суть в том, что наличие корреляционной связи не дает основания для установления причинно-следственных отношений. Например, наличие значимого коэффициента корреляции между показателем интеллекта и параметром ЭЭГ не дает ответа на вопрос, за счет чего возникает такая связь: интеллект ли определяет характер энцефалограммы или наоборот. Для ответа требуются иные приемы и способы анализа. Методологически это решается путем анализа способов организации уровней. До недавних пор считалось, что уровни в структуре индивидуальности организованы иерархически. Понятие иерархии предусматривает расположение частей или элементов целого в порядке от высшего к низшему. При этом предполагается, что каждый вышележащий уровень наделен особыми полномочиями по отношению к нижележащим. Применительно к человеческой индивидуальности такое понимание иерархии требует установления отношений доминирования – подчинения и выделения управляющих и управляемых уровней. Согласно этой логике психологический уровень, будучи вышележащим, выступает как управляющий по отношению к процессам, происходящим на нижележащих уровнях – психофизиологическом, физиологическом и др. Следовательно, в приведенном выше примере именно интеллект определяет параметры энцефалограммы. Однако возможен и другой – альтернативный принцип взаимодействия уровней – гетерархия, в соответствии с которым ни за одним из уровней не зафиксирована постоянная роль ведущего и допускается коалиционное объединение высших и низших уровней в единую систему действия. При этом считается возможным совместное или поочередное управление процессами, происходящими в живой системе на том или ином этапе ее жизнедеятельности. Применительно к индивидуальности человека это означает, что физиологический и психологический (а также все другие) уровни действуют в тесной взаимосвязи, совместно определяя специфические особенности каждого уровня. Значение системной модели индивидуальности. Несмотря на некоторую абстрактность изложенных представлений, они имеют реальное значение для теоретического обоснования психофизиологических исследований и интерпретации результатов. Выше были изложены современные представления о взаимоотношении психического и физиологического начал. Множество фактов свидетельствуют о том, что между психическим и соматическим существуют причинно-следственные связи, которые имеют двустороннюю направленность: психическое влияет на физиологическое и наоборот. Подобная взаимосвязь приобретает логическую обоснованность в том случае, если рассматривать индивидуальность как систему (включающую физиологический, психологический и другие уровни) с гетерархическим типом межуровневого взаимодействия. Только при таком подходе получают объяснение феномены изменения физиологических показателей под влиянием психических изменений и, напротив, изменения в психике человека под влиянием воздействий на его тело. Некоторые из конкретных механизмов такого взаимосодействия изучены достаточно хорошо. Итак, целостность индивидуальности лежит в основе того факта, что любое воздействие (например, прием химического препарата, изменение атмосферного давления, шум на улице, неприятные известия и т.п.) хотя бы на один из уровней (биохимический, физиологический, психологический и др.) неизбежно приводит к откликам на всех других уровнях и изменяет текущее состояние организма человека, его психическое состояние, а возможно, и поведение. Реализация принципа целостности обязывает исследователей рассматривать различные аспекты индивидуальности во всем многообразии их взаимосвязей и взаимодействия.

2. Проаналізуйте психологічну структуру діяльності оператора технічної системи та класифікуйте можливі оперативні помилки відповідно до змісту її елементів.

Діяльність оператора в СОМС може мати різноманітний характер, але в загальному вигляді вона може бути подана у вигляді чотирьох основних етапів.

1. Приймання інформації. На цьому етапі здійснюється сприй-няття інформації про об'єкти керування, властивості середовища і СОМС в цілому, важливих для вирішення задачі, яка поставлена перед системою «оператор-машина». На цьому етапі виконуються такі операції як виявлення сигналів, виділення з їх сукупності най-більш значущих і потрібних в заданих умовах діяльності, їх роз-шифрування та декодування. В результаті цих дій у оператора складається попереднє уявлення про стан керованого об'єкта: інфо-рмації надають вигляд, найбільш придатний для оцінки і прийняття рішення.

2. Оцінка й обробка інформації. На цьому етапі здійснюється порівняння заданих і поточних (реальних) режимів роботи СОМС, виконується аналіз і узагальнення інформації, визначаються крити-чні об'єкти та ситуації і на підставі відомих критеріїв важливості і терміновості визначається послідовність обробки інформації.

Якість виконання цього етапу багато в чому залежить від за-стосованих способів кодування інформації та можливостей опера-тора з її декодування. На цьому етапі можуть виконуватися такі дії як запам'ятовування інформації, отримання її з пам'яті, декодуван-ня тощо.

3. Прийняття рішення. Рішення про необхідні дії приймають на підставі аналізу й оцінки інформації, а також на підставі інших відомих даних: про мету і умови роботи системи, можливі способи дії, наслідки правильних або помилкових рішень і т. ін. Термін прийняття рішення істотно залежить від можливої невизначеності, пов’язаної з великою кількістю рішень.

4. Реалізація прийнятого рішення. На цьому етапі здійснюється реалізація прийнятого рішення, в цілому, шляхом виконання пев-них дій або відповідних розпоряджень. Окремими діями на цьому етапі є: перекодування прийнятого рішення в машинний код, по-шук необхідного пристрою керування, рух руки до пристрою керу-вання та маніпуляція з ним (натиснення на кнопку, поворот штур-вала і т. ін.).

На якість і ефективність виконання кожного з розглянутих ета-пів впливає ряд факторів. Так, наприклад, якість приймання інфор-мації залежить від виду і кількості індикаторних пристроїв, органі-зації інформаційного поля, психофізичних характеристик інформа-ційних сигналів (розмірів відображень, їх світлотехнічних характе-ристик, контрасту, кольорового тону і т. ін.).

На оцінку та обробку інформації впливають такі фактори як спосіб її відображення, динаміка зміни інформації, відповідність її можливостям пам'яті, уваги та мислення оператора і т. ін.

Ефективність прийняття рішення визначається: типом вирішу-ваної задачі; кількістю і складністю логічних умов, що перевіря-ються; складністю алгоритму та кількістю можливих варіантів рі-шення тощо.

На виконання керувальних дій впливають такі фактори як кіль-кість пристроїв керування, їх тип та спосіб розміщення, форма, си-ла опірності тощо.

На кожному з етапів оператор здійснює самоконтроль своїх дій, який може бути інструментальним або неінструментальним. В першому випадку оператор контролює свої дії за допомогою спеці-альних технічних засобів (наприклад, за допомогою спеціальних індикаторів перевіряє правильність набору інформації). У другому випадку контроль проводиться без застосування технічних засобів (шляхом візуального огляду, повторення окремих дій і т. ін.). Про-ведення будь-якого виду самоконтролю сприяє підвищенню надій-ності роботи оператора.

Перші два етапи в сукупності відповідають отриманню інфор-мації, останні – її реалізації. Вони залежать переважно від якості функціонування аналізаторів людини-оператора та рівня його пси-хофізіологічних властивостей.

Помилка оператора - порушення встановлених граничних значень параметрів, що викликають збої в нормальному функціонуванні ергатичних систем. В своїй книзі, Головін С. Ю., для аналізу і класифікації помилок оператора, запропонував набір з п'яти критеріїв:

а) місце помилки в структурі ергатичних системи;

б) зовнішній прояв помилки;

в) наслідки помилки;

г) характер відображення помилки у свідомості оператора;

д) причини помилки.

За зовнішнім проявом:

1) випадання окремих дій;

2) порушення послідовності дій;

3) повторне виконання одних і тих же дій;

4) виконання непередбачених в даній задачі дій;

5) неточне виконання дій (наприклад , неправильний вимір показань, неточне визначення відстані, надмірне зусилля при роботі інструментом і т. д.);

6) несвоєчасне виконання дій (збільшення понад допустимого часу виконання дії, неприпустиме скорочення цього часу, недотримання необхідної паузи, несвоєчасний початок виконання дії).

За місцем помилки в структурі діяльності розрізняють:

1) сенсорні (помилки в сприйнятті інформації);

2) логічні (неправильне прийняття рішення);

3) мнемічні (помилки, пов'язані з роботою пам'яті);

4) моторні (помилки при здійсненні керуючих впливів).

За наслідками розрізняють – аварійні та неаварійні (локальні). Перші призводять до стійкого порушення працездатності системи або її елементів (техніки і людини), другі до таких наслідків не приводять. За характером відображення помилок у свідомості оператора вони можуть бути усвідомленими і неусвідомленими людиною.

3. Структура психології як система наукових понять (факти, закони, теорії, методи, категорії, принципи, методологічні проблеми).

Если в основу классификации отраслей психологии положить объект изучения, то можно выделить следующие отрасли психологии.

Сравнительная психология изучает закономерности развития психики в филогенезе.

Возрастная психология изучает закономерности психического развития человека в онтогенезе, основные стадии его развития, критические и сенситивные периоды. В возрастной психологии выделяются: психология детства, психология подросткового периода, психология юности, психология взрослости (акмеология), психология старения и старости (геронтопсихология).

Дифференциальная психология исследует индивидуально-психологические различия между людьми. Это могут быть различия в темпераменте, характере, способностях, познавательных стилях, мотивации поведения и др. Основными задачами является выработка норм, стандартов в соответствии с возрастом, полом человека.

Педагогическая психология изучает психологические основы обучения и воспитания. Она тесно связана с возрастной и дифференциальной психологией, поскольку одной из важных ее задач является индивидуализация обучения в соответствии с возрастом и индивидуальными особенностями обучаемых. Важнейшей задачей педагогической психологии является формирование гармоничной личности на основе сочетания умственного, нравственного, эстетического, физического воспитания, формирования кругозора.

Инженерная психология разрабатывает принципы согласования технических устройств (машин, приборов и т. п.) с характеристиками психических процессов, функций и свойств человека, стремясь обеспечить максимальную надежность и эффективность систем контроля и управления и сократить затраты человеческого труда. Особенно остро вопрос встает, когда человеку приходится работать в условиях эмоционального напряжения, повышенной ответственности, дефицита времени или информации.

Психология труда изучает психологические основы и структуру трудовой деятельности, ее динамику и механизмы регуляции. Эта дисциплина исследует психологические факторы эффективности и качества труда. Психология труда выявляет профессионально важные качества личности по отношению к разным профессиям, решает проблемы профессионального отбора и профессионального обучения.

Социальная психология изучает психологические механизмы воздействия социума (общностей) на поведение и сознание человека, исследует взаимодействие людей в группах, коллективах, позиции личности в них, проблемы лидерства и подчинения. Важными проблемами социальной психологии является исследование психологических механизмов формирования общественного мнения, проблемы массовых коммуникаций. В последние годы в русле социально-психологических исследований стали активно разрабатываться проблемы этических общностей, национальных традиций и стереотипов поведения.

Юридическая психология - отрасль психологии, изучающая взаимоотношения человека и права. Основные ее проблемы - исследование личности преступника, формирование мотивации преступления, психологические основы перевоспитания правонарушителей. В юридической психологии изучают также психологию жертвы, психологию свидетельских показаний, психологические аспекты следствия.

Клиническая психология - специальность широкого профиля, имеющая межотраслевой характер и участвующая в решении комплекса задач в системе здравоохранения, народного образования и социальной помощи населению. Работа клинического психолога направлена на повышение психологических ресурсов и адаптационных возможностей человека, гармонизацию психического развития, охрану здоровья, профилактику и преодоление недугов, психологическую реабилитацию. (Подробнее см. раздел «Клиническая психология»).

Конечно, в этом коротком введении невозможно охарактеризовать все отрасли психологической науки, тем более, что процесс дифференциации психологического знания продолжается и в последние годы появились такие области, как политическая психология, экономическая психология, организационная, психология менеджмента и т. п.

Основными тенденциями в развитии современной психологии являются: укрепление связей психологии с другими науками (биологическими, медицинскими, социальными, техническими); усиление практической направленности психологии, развитие ее прикладных отраслей, использование наряду с диагностическими широкого диапазона психокоррекционных, поддерживающих, терапевтических, развивающих методов и средств.

Теории

1. Теория Личности З.Фрейда

2. Гуманистическая теория личности Эрих Фромм

3. Аналитическая Теория личности Карл Густав Юнг

4. Теория Личности А.Маслоу

5. Теория РЭП Терапии А. Эллис

6. Социально-когнитивное направление в теории личности Альберт Бандура

7. АНТИПСИХИАТРИЯ(Р.Д.Лэйнг)

8. АНТРОПОЛОГИЧЕСКАЯ ТЕОРИЯ(Ч.Ломброзо)

9. БИХЕВИОРАЛЬНЫЕ ТЕОРИИ ЛИЧНОСТИ(Э. К. Толмен, Э. Р. Гутри, К. Л. Халл, Скиннер, Н. Е.Миллер, Дж. Доллард)

10. ГЕШТАЛЬТТЕРАПИЯ(Ф.С.Перлз)

11. ГУМАНИСТИЧЕСКАЯ ПСИХОЛОГИЯ(К.Р.Роджерс)

12. ДИСПОЗИЦИОННАЯ ТЕОРИЯ ЛИЧНОСТИ(Г.У.Оллпорт)

13. КАТОЛИЧЕСКИЙ ЭКЗИСТЕНЦИАЛИЗМ(Г.О.Марсель)

14. КОНСТИТУЦИОНАЛЬНЫЕ ТЕОРИИ ЛИЧНОСТИ(Гиппократ, Л. Ростан, Г. Виола, Кречмер, Шелдон, К.Конрад.)

15. КОНЦЕПЦИЯ "ЧЕЛОВЕКОЗНАНИЯ"(Б.Г.Ананьев)

16. КУЛЬТУРНО-ИСТОРИЧЕСКАЯ ТЕОРИЯ(Л.С.Выготский)

17. ЛОГОТЕРАПИЯ(В.Э.Франкл)

18. МАРКСИСТСКИЕ ТЕОРИИ ЛИЧНОСТИ

19. МЕЖЛИЧНОСТНАЯ ТЕОРИЯ ПСИХИАТРИИ(Г.С.Салливан)

20. НЕОФРЕЙДИЗМ(К.Хорни)

21. ОНТОПСИХОЛОГИЯ(А.Менегетти)

22. ПЕРСОНАЛИСТИЧЕСКАЯ ПСИХОЛОГИЯ(В.Штерн)

23. ПСИХОДРАМА(Я.Л.Морено)

24. ПСИХОЛОГИЯ ОТНОШЕНИЙ(В.Н.Мясищев)

25. ПСИХОЛОГИЯ ПОВЕДЕНИЯ(П.Жане)

26. РЕФЛЕКСОЛОГИЧЕСКАЯ ТЕОРИЯ(В.М.Бехтерев)

27. ТЕОРИЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ(А.Н.Леонтьев)

28. ТРАНСАКЦИОННЫЙ АНАЛИЗ(Э.Берн)

29. ТЕОРИЯ УСТАНОВКИИ(Д.Н.Узнадзе)

30. ФИЛОСОФСКО-ПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ КОНЦЕПЦИЯ(С.Л.Рубинштейн)

31. ЭКЗИСТЕНЦИАЛЬНАЯ ПСИХОЛОГИЯ ЛИЧНОСТИ

Принципы психологии

Психология как наука развивается на основе принципов:

- детерминизма (психика обусловлена образом жизни и изменяется в связи с его изменениями);

- единства сознания и деятельности (сознание образует внутренний план деятельности);

- развития психики в процессе деятельности (психика -продукт и результат активной деятельности личности).

Структура современной психологической науки

Современная психология представляет собой разветвленную систему научных дисциплин, которые связаны с различными областями практики и находятся на разных ступенях формирования. В качестве основания для классификации отраслей психологии можно выделить следующее аспекты.

• Конкретная деятельность (психология труда, педагогическая психология, инженерная, психология спорта и т.д.).

• Развитие психики. Возрастная психология, сравнительная психология, социальная психология.

Методы психологии

Все многообразие исследовательских методов можно разделить на 4 основные группы.

Методы - пути, приемы научного познания психических явлений и их закономерностей.

• Первая группа методов - организационные:

- сравнительный метод - сопоставление групп по возрастам, деятельности;

- лонгитюдный - многократные обследования одних и тех же лиц на протяжении длительного периода времени;

- комплексный - участвуют представители разных наук.

• Вторая группа методов - эмпирические:

- наблюдение - древнейший метод познания (объективный метод):

а) житейские наблюдения - носят случайный, неорганизованный характер;

б) научные наблюдения — необходимое условие: четкий план, целенаправленность, систематичность, объективная фиксация в специальном дневнике;

в) внешнее (со стороны) - внутреннее (самонаблюдение — интроспекция - гляжу внутрь, субъективный метод);

г) сплошное - выборочное;

д) непосредственное (прямое) - опосредованное (косвенное) через документы, аудиозаписи и т.д.;

е) целенаправленное - случайное;

ж) свободное - стандартизованное;

з) включенное (исследователь сам непосредственный участник) - стороннее (не предполагает личного участия);

и) констатирующее - оценивающее;

- эксперимент - активное вмешательство исследователя в деятельность испытуемого с целью создания условий, в которых выявляется психологический факт:

а) лабораторный эксперимент - естественный;

б) констатирующий;

в) формирующий (обучающий, воспитывающий).

• Психодиагностические методы:

а) тесты. Первый тест был упомянут в Библии, в Книге судей (полководец Гедеон). В XIX веке тесты для проверки умственных способностей были составлены Ф. Гальтоном.

Виды тестов - индивидуальные, групповые, вербальные, действенные, тест-опросник, тест-задание, проективный тест;

б) опрос - устный, письменный, свободный, стандартизованный;

в) беседа - прямая, косвенная, устная (интервью), письменная (анкетирование), умение уточнять;

г) социометрия - выявляет взаимоотношения в коллективе;

д) метод обобщения независимых характеристик;

е) анализ продуктов деятельности;

ж) биографические методы;

з) близнецовый метод - помогает выявить роль наследственности, среды воспитания в психическом развитии личности.

• Третья группа методов - методы обработки данных: количественный (статистический) и качественный (дифференциация материала по группам, анализ).

• Четвертая группа методов - интерпретационные: генетический (анализ материала в плане развития с выделением отдельных фаз, стадий, критических моментов и т.д.) и структурный (устанавливает структурные связи между всеми характеристиками личности).

Методологические проблемы психологии

Можно выделить несколько важнейших методологических и теоретических проблем общей психологии, в изучение которых А.Р. Лурия внес существенный вклад. Все те проблемы, о которых речь пойдет ниже, в тот же период разрабатывались в советской психологии и многими другими психологами. Однако в данной статье мы ограничимся изложением лишь работ А.Р. Лурия, а также — по необходимости — работ Л.С. Выготского и А.Н. Леонтьева, с которыми А.Р. Лурия объединяла единая научная платформа. Кроме того, в этой статье мы не рассматриваем эволюцию взглядов А.Р. Лурия, что должно стать предметом специального исследования.

1. ПРОБЛЕМА СОЦИАЛЬНОЙ ОБЩЕСТВЕННО – ИСТОРИЧЕСКОЙ ДЕТЕРМИНАЦИИ ПСИХИКИ ЧЕЛОВЕКА

2. ПРОБЛЕМА БИОЛОГИЧЕСКОЙ (ГЕНЕТИЧЕСКОЙ) ДЕТЕРМИНАЦИИ ПСИХИКИ ЧЕЛОВЕКА 

3. ПРОБЛЕМА ОПОСРЕДСТВОВАНИЯ ВЫСШИХ ПСИХИЧЕСКИХ ФУНКЦИИ ЗНАКАМИ-СИМВОЛАМИ, РЕЧЬ КАК ОСНОВНАЯ ЗНАКОВАЯ СИСТЕМА

4. ПРОБЛЕМА СИСТЕМНОЙ ОРГАНИЗАЦИИ ПСИХИЧЕСКИХ ФУНКЦИИ И СОЗНАНИЯ В ЦЕЛОМ

5. ПРОБЛЕМА МОЗГОВЫХ МЕХАНИЗМОВ ПСИХИКИ («МОЗГ И ПСИХИКА»). СООТНОШЕНИЕ ПСИХОЛОГИИ И ФИЗИОЛОГИИ

6. ПРОБЛЕМА СООТНОШЕНИЯ ТЕОРИИ И ПРАКТИКИ

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 9

ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):

1. Розвиток індивідуальності під впливом мікро соціуму: залежність змістовного рівня індивідуальності від динаміки соціальних ролей і статусу.

2. Розробіть програму психологічної профілактики професійних деструкцій робітників професій “людина-знак”.

3. Основні парадигми та техніки класичного психоаналізу.

1. Розвиток індивідуальності під впливом мікро соціуму: залежність змістовного рівня індивідуальності від динаміки соціальних ролей і статусу.

Микросоциум— это ближайшее пространство и социальное окружение, в которых протекает жизнь человека и которые непосредственно влияют на его развитие.

Влияние микросоциума на процесс социализации человека на различных этапах его жизни зависит от объективных характеристик микросоциума и субъективных характеристик самого человека.

К объективным характеристики микросоциума можно отнести:

пространственные характеристики;

архитектурно-планировочные особенности (открытость —замкнутость, исторически сложившаяся или индустриальная застройка, соотношение малоэтажной и высотной застройки, наличие, количество и качество малых архитектурных форм и т. д.);

благоустроенность и развитость коммунального хозяйства на его территории, а также насыщенность сферы обслуживания и ее качеств;

культурно-рекреационные возможности (наличие и качество работы учебно-воспитательных учреждений, кинотеатров, клубов, спортзалов, стадионов, бассейнов, музеев, театров, библиотек);

демографическую ситуацию (состав жителей: их этническую принадлежность, однородность или неоднородность; социально-профессиональный состав и степень его дифференцированности; особенности половозрастного состава; состав семей);

социально-психологический климат, который определяется соотношением количества жителей с просоциальным, асоциальным и антисоциальным стилями жизни, наличием криминогенных семей и групп, криминальных структур, а также мерой активности участия населения в жизни микросоциума.

Микросоциум включает такие факторы социализации как семья, институты воспитания, группы сверстников.

Семья — важнейший институт социализации, т. к. являет собой персональную среду жизни и развития человека от рождения до смерти, качество которой определяется рядом параметров конкретной семьи. Социально-культурный параметр зависит от образовательного уровня членов семьи и их участия в жизни общества. Социально-экономический определяется имущественными характеристиками и занятостью членов семьи на работе, учебе. Технико-гигиенический зависит от условий проживания, оборудованности жилища, гигиенических особенностей образа жизни. Наконец, демографический определяется структурой семьи.

Социализация — это процесс усвоения индивидом на протяжении его жизни социальных норм, культурных ценностей и образцов поведения того общества, к которому он принадлежит. В процессе социализации у индивида формируются социально значимые качества, необходимые личности для исполнения социальных ролей.

История знает немало случаев, когда малолетние дети попадали в стаю животных (волков, обезьян и др.) и росли среди них. Возвращенные в общество, они не обладали необходимыми для личности социальными качествами (абстрактным мышлением, культурой, деятельности). Кроме того, они утрачивали способность усвоения социальных качеств и не могли адаптироваться в обществе.

Социализация осуществляется как в ходе целенаправленного воздействия на человека методами воспитания, образования, так и под влиянием различных факторов окружающей среды (различных форм общения, средств массовой информации, искусства и др.). Методы и цели социализации зависят от того, какие качества личности ценятся в той или иной культуре, какие статусы и роли являются наиболее востребованными в обществе. Совокупность различных механизмов (институтов) социализации (семьи, школы, трудового коллектива, неформальных объединений и др.), создает относительно устойчивую систему социализации.

Социальный статус — это общее положение личности (группы) в обществе, связанное с определенными правами и обязанностями. Например, статус врача дает индивиду право заниматься лечебной практикой и в то же время обязывает врача исполнять свои функции и роли надлежащим образом. Социальная роль — это модель (образец) поведения, которая должна отвечать предписанным нормам и ожиданиям окружающих. Это определенные действия, которые должен выполнять человек, занимающий данный статус. Например, мы ожидаем, что врач поможет больному избавиться от недуга, телемастер отремонтирует неисправный телевизор. Если личность в силу тех или иных причин не исполняет в должной мере обусловленные статусом роли и не оправдывает наших ожиданий, то к такой личности могут быть применены различные санкции. Например, руководитель может лишиться своей должности, родители — родительских прав и т. д.

От эффективности системы социализации зависит перспектива развития не только отдельных индивидов (социальных групп), но и будущее всего общества. Подрастающие поколения, приобретая социальный опыт, усваивая необходимые роли, занимают статусы старших поколений. И если общество (государство) не уделяет должного внимания совершенствованию системы социализации, то оно обречено на застой и деградацию.

Когда результаты социализации не оправдывают наши ожидания, то мы говорим об отклонениях от общепринятых стандартов девиации.

Девиация (от лат. devistio — отклонение) — отклоняющееся от общепризнанных стандартов поведение индивида или группы (преступность, правонарушения, наркомания, проституция, алкоголизм, самоубийство и пр.) Девиация бывает индивидуальной и групповой.

2. Розробіть програму психологічної профілактики професійних деструкцій робітників професій “людина-знак”.

Професійні деструкції - це зміни склалося структури діяльності й особистості, що негативно позначаються на продуктивності праці і взаємодії з іншими учасниками цього процесу.

Професії типу "людина-знак" (коректор, програміст, бухгалтер, економіст, математик). У професіях цього потрібно стійкість уваги, акуратність — часто діяльність пов'язана з складними розрахунками, з туристичною інформацією, представленої у таблицях і формулах.Профессиям цього притаманні зовнішнє одноманітність, монотонність праці, зазвичай робота у приміщенні, в стабільних і комфортних умовах. Деякі аспекти результатів праці може бути значно віддалені в часі та виявлятися лише за функціонуванні створених систем в специфічних умовах — перевірятися практикою.можливі шляхи професійної реабілітації, що дозволяють знизити негативні наслідки таких деструкцій :      підвищення соціально-психологічної компетентності та аутокомпетентності;      діагностика професійних деформацій і розробка індивідуальних стратегій їх подолання;      проходження тренінгів особистісного і професійного зростання. При цьому серйозні і глибокі тренінги конкретним працівникам бажано проходити не в реальних трудових колективах, а в інших місцях;      рефлексія професійної біографії і розробка альтернативних сценаріїв подальшого особистісного і професійного зростання;      профілактика професійної дезадаптації початківця фахівця;      оволодіння прийомами, способами саморегуляції емоційно-вольової сфери та самокорекції професійних деформацій;      підвищення кваліфікаці ї та перехід на нову кваліфікаційну категорію або посаду (підвищення почуття відповідальності та новизни роботи).

Профілактична робота складатиметься із 4 блоків:

I блок - діагностичний.

Мета: діагностика професійних і особистих якостей працівників професій людина - техніка, виявлення чинників ризику професійних деформацій і ступеня їх вираженості.

За допомогою методу «створення індивідуальної характеристики професіографії». Потрібно взяти дані досліджень психологічної характеристики успішних працівників сфери, в якій працює досліджуваний і за допомогою психологічних тестів(методика «многофакторное исследование личности Р. Кеттелла», , також зібрати дані про саму роботу, її умови і про кар’єрне зростання працівників, показників їх професійного успіху. Визначити професіональний рівень, особистісну характеристику нашого досліджуваного.

За допомогою методу «аналіз помилок трудової діяльності» виявляємо помилки, зумовлені «особистісним» фактором (рівнем кваліфікації, відношенням до работи, стойкими индивидуальными свойствами личности). 

Проводиться якісний і кількісний аналізЯкісний і кількісний аналіз повинні доповнювати один одного. Якісний аналіз дозволяє розкрити причини помилок, а кількісний аналіз - виявляє провідні причини, найбільш часті випадки помилок. Аналіз помилок можна проводити лише на основі зібраних даних про вимоги технології до якості продукції, нормах часу на окремі операції, спираючись на складання операційно-структурного опису даної трудової діяльності (на підставі попереднього знайомства з посадовими інструкціями, планами роботи, нормативними матеріалами та інструкціями, технологічними картами). Граф-схема виконання трудових завдань (наприклад, у вигляді послідовності та загальної логіки трудових дій) дозволяє попередньо намітити елементи трудових дій, найбільш складні та відповідальні, зрозуміти можливі причини зв'язку помилок в кінцевому результаті дій з виконанням попередніх трудових операцій. Аналіз помилок як свого роду граничних відхилень в діяльності корисно поєднувати з аналізом різних варіацій трудової діяльності, які, посилюючись, можуть призвести до помилок. Схема виконання завдання: 1. Провести спрямоване спостереження за відхиленням від вимог до якості продукту праці. 2. Маючи опис технологічних вимог до якості продукту праці на всіх стадіях його виробництва, провести спрямоване спостереження за відхиленням від цих вимог в кінцевих і проміжних результатах праці. Скласти перелік цих відхилень, виділити межі допустимих відхилень, помилок і так звані "рекорди", випадки перевищення кількісних або якісних параметрів передбачуваного (нормативно-заданого) результату даного праці. 3. Провести аналіз помилок, браку з метою з'ясування їх причин, виділяючи: помилки, пов'язані з об'єктивними умовами праці (матеріал, стан устаткування, організація праці, організація контролю, якість проміжної продукції і т.п.); помилки, залежні від працівника (його кваліфікація, функціональний стан, ставлення до роботи, стійкі індивідуальні особливості і т.п.); 4. Провести бесіду з працівниками, майстрами чи адміністрацією про те, як вони самі фіксують помилки, брак в своїй роботі і в роботі своїх підлеглих; про те, як вони уявляють собі їх причини та шляхи попередження цих помилок.

II блок - просвітницький.

Мета: інформування працівників професій людина - техніка про професійно значущі якості особистості і дисфункціональний розвиток, про шляхи попередження появи і посилення деформацій, про напрями самоудосконалення для запобігання професійним деформаціям.

Проводиться міні-лекція на тему «професійно значущі якості особистості і дисфункціональний розвиток, про шляхи попередження появи і посилення деформацій, про напрями самоудосконалення для запобігання професійним деформаціям» та на тему «оптимізація режимів праці і відпочинку».

III блок - коректувально-розвиваючий.

Мета: гармонізація і оптимізація розвитку особистості професіонала, перехід від негативної фази розвитку до позитивної, оволодіння ефективними способами діяльності і саморегуляції.

На даному етапі проводиться тренінг розвитку особистості професіонала, перехід від негативної фази розвитку до позитивної, оволодіння ефективними способами діяльності і саморегуляції.

Підвищення мотивації до успіху. Головне завдання даної частини тренінгу – Досягнення стійкого підвищення рівня мотивації досягнення успіху і зниження рівня мотивації уникнення невдачі. 1. По закінченню тренінгу повинно з'явитися стійке бажання самостійної постановки цілей діяльності; 2. Розвиток стійкого прагнення до досягнення поставленої мети;3. Підвищити бажання вибирати складніші до виконання завдання;4. способам поведінки, типовим для людини з високо розвинутою мотивацією досягнення, надання переваги ситуаціям з особистою відповідальністю за успіх справи.

Вправи для підвищення уваги.

Профілактика монотонності роботи

Навчання способів саморегуляції, які працівник зможе виконувати самостійно після стресів, важкого робочого дня. Навчити новим способам діяльності, які допоможуть в подальшій роботі.

IV блок - оцінний.

Мета: виявлення динаміки реакцій, сприяючих позитивним поведінковим проявам і переживанням, стабілізації професійно значущих особових якостей працівника професій людина - техніка.

За допомогою методу спостереження виявити позитивні зміни в роботі, емоційному стані робітника, кількості зроблених помилок, зникненню/зниженню деструкцій тощо.

3. Основні парадигми та техніки класичного психоаналізу.

Психоана́лиз (нем. Psychoanalyse) — психологическая теория, разработанная в конце XIX — начале XX века австрийским неврологом Зигмундом Фрейдом, а также чрезвычайно влиятельный метод лечения психических расстройств, основанный на этой теории^[1].

Топографическая модель психического апарата:

Сознание — часть психики, осознаваемая индивидом — определяет выбор поведения в общественной среде, однако не всецело, так как сам выбор поведения может инициироваться бессознательным. Сознание и бессознательное антагонистичны, в бесконечной борьбе бессознательное всегда побеждает. Психику автоматически регулирует принцип удовольствия, который модифицируется в принцип реальности, при нарушении баланса осуществляется сброс через бессознательную сферу.

Бессознательное — психические силы, лежащие за пределами сознания, но управляющие поведением человека.

Структурная модель психіки:

Позднее Фрейд предложил такую структуру психики:

Эго («Я»)

Суперэго («Сверх-Я»)

Ид («Оно»)

Стадии психосексуального развития:

Само развитие разбито на пять четко ограниченных фаз

0 — 1.5 года — Оральная фаза, в личности проявляется только Ид — желание;

1.5 — 3.5 года — Анальная фаза, формируется сверх-Я — социально обусловленные запреты;

3.5 — 6 лет — Фаллическая фаза, интерес к половой сфере, её апогей Эдипов комплекс или комплекс Электры;

6 — 12 лет — Латентная фаза, сексуальное затишье;

с 12 лет — Генитальная фаза, или взрослая стадия.

Техники (и этапы анализа):

1. Накопление материала:

метод свободных ассоциаций (или «основное правило психоанализа»)

«Толкование сновидений»

2. Интерпретация — толкование первоисточников конфликтов

3. Анализ «сопротивления» и «переноса»

4. Проработка — заключительный этап (и механизм перестройки психики при нём)

Защитные механизмы:

Зигмунд Фрейд выделил следующие защитные механизмы психики:

1. Замещение

2. Реактивное образование

3. Компенсация

4. Вытеснение

5. Отрицание

6. Проекция

7. Сублимация

8. Рационализация

9. Регрессия

Структуры психики и структурные механизмы

Фрейд говорит о трёх основных механизмах психики, которые формируют субъекта: «отрицание» (Verneinung) лежит в основании невротической личности, «отбрасывание» (Verwerfung) — психотической и «отказ» (Verleugnung) — перверсивной:

невроз — отрицание (Verneinung)

психоз — отбрасывание (Verwerfung)

перверсия — отказ (Verleugnung)

Комплексы:

Эдипов комплекс

Кастрационный комплекс

Комплекс Электры

Комплекс неполноценности

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 10

ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):

1. Вплив ”внутрішньої” детермінації на розвиток індивідуальності: взаємозв’язок індивідуально-психологічних особливостей і мотиваційно-вольової сфери особистості.

2. Розробіть програму психологічної профілактики професійних деструкцій робітників професій “людина-людина”.

3. Засади успішної професійної діяльності психотерапевта .

1. Вплив ”внутрішньої” детермінації на розвиток індивідуальності: взаємозв’язок індивідуально-психологічних особливостей і мотиваційно-вольової сфери особистості.

Детерминантный комплекс представлен внешней и внутренней де­терминацией. Внешняя детерминация обусловлена дей­ствием внешних причин, побудителей. Наиболее полное представле­ние о них дает концепция Е.А. Климова, согласно которой существует пять типов профессий, а следовательно, пять типов объектов: природа, человек, техника, знаки, художественные образы.

Внутренняя детерминация состоит из двух полисфер: мотивационно-личностной и Я-полисферы.

Мотивационно-личностная полисфера определяет направленность действий субъекта во вне, а во внутримотивированном варианте создает условия для постоянного самоизменения. Она представлена следующими сферами: мировоззрен­чески-установочной, где фокусируется взгляд человека на мир, от­ношение к нему и определяется система ценностных ориентации, установок; общеличностной сферой, которая состоит из нравственно­-этического и индивидуально-типологического слоев, эмоционально-волевой сферы, создающей определенное отношение к объекту и мо­билизующей все внутренние ресурсы человека на достижение поста­вленных субъектом целей.

Полисфера Я накладывает многочисленные личностные оттенки на любой процесс и продукт. Она существует в виде Я-самосознающего и Я-вкладового. Я-вкладовое – это мотивационно-личностная предрасположенность человека к инициативным приемам вкладов извне и производству вкладов в других, это, своего рода способность оказывать влияние на других и принимать влияние от других.

Я-самосознающее выступает в единстве трех сторон: самопознание, самоотпошение, саморегуляция-самоуправление. Оно формируется в постоянном соотнесении себя: с самим собой в прошлом и настоящем (Я-реальное), с другими в данное время (Я-зеркальное, Я-глазами других), с самим собой в будущем (Я-идеальное, т.е. Я-каким бы мне хотелось быть). Е.А. Климовым вводится также Я-профессиональное.

+ Детерминация развития(С.Л.Рубинштейн) Разбирая проблему развития способностей, С.Л.Рубинштейн отмечал, что «решающим для учения о способностях является вопрос о детерминации их развития»¹. И далее он добавляет, что это основной вопрос теории любых явлений. Теоретической основой для решения вопроса является определение взаимосвязи внешних и внутренних условий развития способностей. Анализируя дискуссии по данному вопросу, Рубинштейн выделяет две основных позиции: теории врожденности способностей, которые целиком переносят детерминацию во-внутрь индивида, и теории детерминации развития внешними факторами, которые определяют детерминацию развития «целиком за счет внешних условий – внешней среды и внешних воздействий». В противовес вышесказанным крайним точкам зрения Рубинштейн формулирует положение о взаимосвязи и взаимозависимости внутренних и внешних условий. Это нашло отражение в принципе преломления внешних воздействий через внутренние условия. Для того, чтобы что-то развивалось, надо иметь то что будет развиваться, подчеркивал Рубинштейн. «Отрыв способностей от этих исходных человеческих свойств (родовых свойств человека) и законов их формирования сразу же исключает возможность объяснения развития способностей и ведет к мистифицированным представлениям о них»². Полемизируя со сторонниками полной социальной обусловленности способностей, рассматривающих способности вне связи с «базовыми» свойствами человека, Рубинштейн основное внимание сосредоточил на том, чтобы показать, что внешние воздействия обязательно преломляются через внутренние условия. Он, по всей вероятности, вынужден был отдать предпочтение внешним воздействиям. При этом Рубинштейн постоянно подчеркивал не механистический характер этих воздействий, а их взаимосвязь и взаимозависимость от внутренних условий. Сегодня мы можем сказать, что детерминация идет не только от внешних условий, преломляясь через внутренние, но не менее важна (если не более) внутренняя детерминация со стороны внутреннего мира человека, преломляющаяся через внешние условия среды и требования, которые ситуация поступка или деятельности предъявляют человеку. Таким образом, речь может идти о двойной детерминации со стороны внутреннего мира и внешних условий, которые и определяют процесс развития, с доминированием той или другой стороны в конкретных ситуациях. Так, например, в наших исследованиях было показано, что на начальных этапах освоения деятельности ее выполнение опирается на внутренние условия, то есть способности и уровень их развития, которыми располагает ученик, в дальнейшем же, когда наличного уровня способностей оказывается недостаточно их развитие начинает детерминироваться требованиями деятельности.

2. Розробіть програму психологічної профілактики професійних деструкцій робітників професій “людина-людина”.

Професійні деструкції - це зміни склалося структури діяльності й особистості, що негативно позначаються на продуктивності праці і взаємодії з іншими учасниками цього процессу.

Человек — человек — все профессии, связанные с воспитанием, обслуживанием, обучением людей, общением с ними. К этой группе относятся все педагогические и медицинские профессии, профессии сферы услуг и другие.

можливі шляхи професійної реабілітації, що дозволяють знизити негативні наслідки таких деструкцій :      підвищення соціально-психологічної компетентності та аутокомпетентності;      діагностика професійних деформацій і розробка індивідуальних стратегій їх подолання;      проходження тренінгів особистісного і професійного зростання. При цьому серйозні і глибокі тренінги конкретним працівникам бажано проходити не в реальних трудових колективах, а в інших місцях;      рефлексія професійної біографії і розробка альтернативних сценаріїв подальшого особистісного і професійного зростання;      профілактика професійної дезадаптації початківця фахівця;      оволодіння прийомами, способами саморегуляції емоційно-вольової сфери та самокорекції професійних деформацій;      підвищення кваліфікаці ї та перехід на нову кваліфікаційну категорію або посаду (підвищення почуття відповідальності та новизни роботи).

Профілактична робота складатиметься із 4 блоків:

I блок - діагностичний.

Мета: діагностика професійних і особистих якостей працівників професій людина - людина, виявлення чинників ризику професійних деформацій і ступеня їх вираженості.

Діагностика особистих якостей працівників буде проводитися за допомогою 3 методів:

1.Багаторівневого особистісного опитувальника «Адаптивність»(МЛО-АМ) А.Г. Маклакова і С.В. Чермяніна. Теоретичною основою тесту є уявлення про адаптацію як постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища.

2. «Методика діагностики направленості особистості» Б. Басса. Направленість особистості – це стійка спрямованість, орієнтування думок, бажань, фантазій, вчинків людини, яка є причиною домінування певної мотивації(1. направленість на себе;2. направленість на спілкування; 3. направленість на справу).

3.Опитувальник МВІ(тест емоційного і професійного вигорання). Емоційне вигоряння у професіоналів є одним із захисних механізмів, що виражається в певному емоційному відношенні до своєї професійної діяльності. Воно пов'язане з психічною втомою людини, яка тривалий час виконує одну і ту ж роботу і це призводить до зниження сили мотиву і зменшеною емоційною реакцією на різні робочі ситуації (тобто - до байдужості).

Дані методики допоможуть визначить психологічний і емоційний стан, особистісні характеристики працівника, деструкції. На основі яких буде створено подальшу програму психологічної профілактики професійних деструкцій робітників професій “людина-людина”.

II блок - просвітницький.

Мета: інформування працівників професій людина - людина про професійно значущі якості особистості і дисфункціональний розвиток, про шляхи попередження появи і посилення деформацій, про напрями самоудосконалення для запобігання професійним деформаціям.

На другому етапі проводиться лекція на тему: «професійно значущі якості особистості і дисфункціональний розвиток, шляхи попередження появи і посилення деформацій, про напрями самоудосконалення для запобігання професійним деформаціям. Розповідається про значення відпочинку, виділенні часу на психологічне відновлення, вміння створювати психологічний захист при роботі з різними людьми для зменшення емоційної і психологічної напруги, тривожності, перевтоми».

III блок - коректувально-розвиваючий.

Мета: гармонізація і оптимізація розвитку особистості професіонала, перехід від негативної фази розвитку до позитивної, оволодіння ефективними способами діяльності і саморегуляції.

На третьому етапі проводиться тренінг з розвитку комунікативних навичок(1. відпрацювати навички переконання; 2. відпрацювати вміння знайти аргументи на користь своєї позиції; 3. розвинути вміння знаходити підхід до людей; 4. розвиток уміння невербального засобу спілкування; 5. навчити ефективним способам спілкування); Для подолання негативних переживань, зниження емоційної напруги використати методи арт-терапії. Застосування арт-терапевтичних вправ незамінне у випадках емоційних порушень (страх, тривожність) і комунікативної некомпетентності. У разі труднощів спілкування - замкнутості, низької зацікавленості в однолітках або зайвої сором'язливості. Арт-терапевтичні заняття дозволяють об'єднати людей у групу (при збереженні індивідуального характеру їх діяльності) і полегшити процес їх комунікації, опосередковувати її загальним творчим процесом і його продуктами даються вправи на релаксацію, зниження тривожності, протистояння стресові; Вправи на релаксацію, які можна використати в майбутньому після тяжкої зустрічі чи робочого дня.

IV блок - оцінний.

Мета: виявлення динаміки реакцій, сприяючих позитивним поведінковим проявам і переживанням, стабілізації професійно значущих особових якостей працівника професій людина - людина.

3. Засади успішної професійної діяльності психотерапевта .

Важнейшее качество деятельности психолога – профессиональная компетентность, или профессионализм, включающее в себя профессиональные знания, умения, навыки, способности. В число характеристик профессиональной компетентности также входят: диапазон профессиональных возможностей, совершенное владение инструментарием, приемами и технологиями профессиональной деятельности. Профессиональная компетентность психолога проявляется в творческом характере его деятельности, в активном поиске новаторских подходов и инновационных технологий, личной инициативе и профессиональной коммуникабельности.

Психолог должен быть разносторонне подготовленным специалистом. Поэтому его профессиональная эрудиция включают в себя не только знания в области психологии, но и определенную совокупность знаний в области философии, истории, культурологии, педагогики, экономики, социологии, политологии, права, филологии, физической культуры, математики и информатики, в области концепций современного естествознания.

Профессиональные умения определяют успешность практической деятельности психолога, его способность применять психологические знания к выполнению своих обязанностей: конкретные действия, приемы, психологические «техники».

Профессиональные навыки – это упрочившиеся, легко и уверенно выполняемые профессиональные действия, которые позволяют психологу эффективно выполнять работу. Чем больше опыт, чем больше профессиональных навыков приобретает специалист.

В области психологии специалист должен:

• понимать цели, методологию и методы профессиональной деятельности психолога;

• владеть инструментарием, методами организации и проведения психологических исследований;

• понимать специфику предмета психологии, ее связи с другими дисциплинам; знать основные отрасли психологии и возможности применения психологических знаний в различных областях жизни;

• знать историю развития и современные проблемы психологической науки;

• знать закономерности эволюции психики животных, сходство и качественное различие психики животных и человека; филогенез и онтогенез человеческой психики;

• понимать мозговые механизмы психических процессов и состояний;

• знать природу деятельности человека, функции психики в жизнедеятельности человека;

• знать закономерности формирования и функционирования его мотивационной сферы;

• знать психологические закономерности познавательных процессов (ощущений, восприятия, памяти, воображения, мышления, речи);

• знать механизмы внимания, эмоциональных явлений, процессы волевой регуляции;

• иметь понятие о личности и индивидуальности, структуре личности и движущих силах ее развития;

• знать психологические закономерности общения и взаимодействия людей в группах, межгрупповых отношениях;

• знать закономерности психического развития человека на каждой возрастной ступени;

• знать основные закономерности психологии образования;

• знать критерии нормы и патологии психических процессов, состояний, деятельности человека, пути и средства компенсации и восстановления нормы;

• иметь представление о психологических проблемах трудовой деятельности человека;

• знать основные сферы и виды деятельности психолога;

• знать основы психодиагностики и психологического консультирования;

• знать основы психотерапии, коррекционной и развивающей работы психолога;

• владеть методами психологического просвещения и преподавания психологии.

Кроме того, в рамках соответствующей специализации психолог должен владеть целым рядом углубленных знаний и практический умений.

К основным сферам специализации относятся:

1. общая психология,

2. психология личности,

3. социальная психология,

4. политическая психология,

5. психология менеджмента,

6. психология труда и организационная психология,

7. клиническая психология,

8. психофизиология,

9. специальная психология,

10. психология развития и возрастная психология,

11. педагогическая психология,

12. психологическое консультирование,

13. психология социальной работы,

14. юридическая психология,

15. спортивная психология.

Данные требования как минимум необходимы для профессиональной деятельности психолога. Выпускник высшего учебного заведения по специальности «психология» должен удовлетворять этим требованиям. Помимо этого для успешной работы психолог должен постоянно повышать уровень своей профессиональной компетентности, участвовать в курсах повышения квалификации, специализированных семинарах по отдельным проблемам психологии. Самоанализ опыта работы и самосовершенствование профессиональных умений помогают психологу достигать более высоких результатов в своей деятельности.

В сфере научной психологии и педагогической деятельности профессиональная квалификация отражается в системе ученых степеней (кандидат и доктор психологических наук) и ученых званий (доцент и профессор).

Для успешной работы в сфере научной психологии необходимы соответствующие способности. К.А. Рамуль считает необходимым и важным для каждого ученого следующие качества: спонтанная любознательность, способность длительное время заниматься решением все той же проблемы, сравнительно высокая степень научной одаренности, которая предполагает развитие памяти, творческого мышления, фантазии и наблюдательности. Однако, по его мнению, «для ученого-психолога не представляется необходимым или весьма важным обладание какой-нибудь специальной особенностью, помимо тех способностей, которые необходимы или весьма важны для каждого ученого вообще...».

Профессиональный рост практического психолога оценивается в квалификационных категориях, которые ему присваиваются экспертными комиссиями. В сфере практической психологии система оценки уровня профессиональной квалификации включает в себя 1, 2 и 3 квалификационные категории, которые присваиваются в зависимости от опыта работы, качества владения профессиональными умениями. Способности, профессионально необходимые для практического психолога, пока изучены мало.

Нормативный правовой статус психолога определяется соответствующими министерствами и ведомствами, уполномоченными решать этот вопрос.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 11

ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):

1. Характер. Місце характеру в структурі індивідуальності. Структурні особливості характеру.

2. Розробіть програму психологічної профілактики професійних деструкцій робітників професій “людина-техніка”.

3. Психологія хворих з дефектами тіла, органів чуттів.

1. Характер. Місце характеру в структурі індивідуальності. Структурні особливості характеру.

Характер в структурі індивідуальності Ідеальною класифікацією повинна вважатися така, яка в кожному зі своїх типів давала б не тільки суб'єктивні особливості даної людини, але також його світогляд і соціальну фізіономію, оскільки вони складаються у зв'язку з його характером. Пропонована тут спроба, анітрохи не претендує на досконалість або закінченість, є тим не менше кроком саме в цьому напрямку. В основу класифікації покладено принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища, при цьому поняття "Середовища" береться в самому широкому сенсі цього слова, включаючи сюди, не тільки речі, природу, людей і людські взаємини, але також ідеї, духовні блага, естетичні, моральні і релігійні цінності і т.п. Послідовне застосування згаданого основного принципу до психології окремих людських індивідуумів приводить до встановлення двох найважливіших підрозділів: по психічному рівня - на три послідовно підвищуються рівня і за психічним змістом - на цілий ряд різних типів та їх різновидів. Таке подвійне поділ прямо і цілком випливає зі згаданого вище основного принципу, цілком відповідаючи способам росту і духовного розвитку кожної окремої людської особистості. Пристосування людини до навколишнього середовища може бути більш-менш повним, глибоким і всебічним, причому ступінь і обсяг цього пристосування визначаються з одного боку, сприятливими чи несприятливими зовнішніми умовами, а з іншого (і це найважливіше) - тим природженим запасом фізичних і духовних сил , який у загальній сукупності зветься "ступеня обдарованості". У той час як бідно обдаровані індивідууми звичайно цілком підкоряються впливам Середовища, обмежуючись, в кращому разі, чисто пасивним пристосуванням до її умов і вимог, натури багато обдаровані прагнуть, навпаки, активно впливати на навколишнє їхнє життя, пристосовуючи і переробляючи її згідно своїм запитам і прагненням; починаючи, подібно більш примітивним натурам, з наслідування і пасивного пристосування, вони потім, у міру свого духовного зростання, перетворюються поступово у творців і перетворювачів життя. Якщо поділ за психічним рівнями виражає собою ступінь активності пристосування особистості до навколишнього середовища (або, на більш високих рівнях, ступінь пристосування Середовища до власних запитам і прагненням особистості), то не слід забувати й того, що саме це пристосування може йти різними шляхами в залежності від суто якісних відмінностей між окремими людськими індивідуумами. Відмінності ці обумовлюються, перш за все, тим, що ні однієї людини не можна зустріти абсолютно однакового розвитку всіх окремих психічних функцій чи здібностей. Само собою зрозуміло, що залежно від відмінностей темпераменту і характеру вкрай різні будуть також і ті шляхи і способи, якими людина впливає на навколишнє життя, прагнучи так чи інакше пристосуватися до неї, і ось ці-то саме індивідуальні відмінності у реакції індивідуума на навколишнє середовище і лежать в основі того, що називають розподілом особистостей за їх психічному змістом. СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ - концепція особистості, що узагальнює процесуально-ієрархічні підструктури особистості із субординацією нижчих підструктур вищим, що включає накладені на них підструктури здібностей і характеру. У психології поняття ХАРАКТЕР (від грец. Charakter - "печатка", "карбування"), означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, створених і проявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки. ХАРАКТЕР - якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Характер - "каркас" і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури. Характерними можна вважати не всі особливості людини, а тільки істотні і стійкі. БУДОВА ХАРАКТЕРУ Виступаючи як прижиттєве утворення людини, характер) визначається і формується протягом усього життя людини. Спосіб життя включає в себе образ думок, почуттів, спонукань, дій у їхній єдності. Тому в міру того, як формується певний образ життя людини, формується Я, сама людина. Велику роль тут грають суспільні умови і конкретні життєві обставини, в яких проходить життєвий шлях людини, на основі його природних властивістю в результаті його діянь і вчинків. Однак безпосередньо формування характеру відбувається в різних за рівнем розвитку групах (родина, дружня компанія, клас, спортивна команда, трудовий колектив тощо). У залежності від того, яка група є для особистості референтної і які цінності підтримує і культивує у своєму середовищі, відповідні риси характеру будуть розвиватися в її членів. Риси характеру також будуть залежати від позиції індивіда в групі, від того як він інтегрується в ній. У колективі як групі високого рівня розвитку створюються найбільш сприятливі можливості для становлення кращих рис характеру. Цей процес взаємний, і завдяки розвитку особистості, розвивається і сам колектив, Зміст характеру, що відбиває суспільні впливи, впливи, складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т.д. Спрямованість особистості визначає мети, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значимого для нього у світі, в житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мети його дій, які він собі ставить. Вирішальним для розуміння характеру є взаємини між суспільно і особистісно значущим для людини кожному суспільстві є свої найважливіші й істотні, завдання. Саме на них формується і перевіряється характер людей. Тому поняття «характер» відноситься більшою степу до відношення цих об'єктивно існуючих задач. Поему характер - це не просто будь-яке, прояв твердості, завзятості і т.п. (Формальне завзятість може бути просто упертістю), а спрямованість на суспільно значиму діяльність. Саме спрямованість особистості лежить в основі єдності, цілісності, сили характеру. Володіння цілями життя - головна умова освіти характеру. Безхарактерним людині властиво відсутність або розкиданість цілей. Однак характер і спрямованість особистості - це не однієї те ж, добродушним і веселим може бути як порядна, високоморальна людина, так і людина з низькими, нечистоплотними помислами. Спрямованість особистості накладає величезний відбиток на все поводження людини. І хоча поведінка визначається не одним спонуканням, а цілісною системою відносин, у цій-системі завжди щось висувається на перший план, домінуючи в ній, додаючи характеру людини своєрідний колорит. У сформованому характері провідним компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість у справедливості і важливості справи, яку він виконує. Особливості характеру тісно пов'язані з інтересами людини при тій умові, що ці інтереси стійкі і глибокі. Поверховість і нестійкість інтересів нерідко сполучені з великою подражательностью, з недоліком самостійності і цілісності, особистості людини. І, навпаки, глибина і змістовність інтересів свідчать про цілеспрямованість, наполегливості особистості. Подібність інтересів не припускає аналогічних особливостей характеру. Так, серед раціоналізаторів можна виявити людей веселих і сумних, скромних і нав'язливих, егоїстів і альтруїстів. Показовими для розуміння характеру можуть бути також прихильності й інтереси людини, пов'язані з його дозвіллям. Вони розкривають нові особливості, грані характеру: наприклад, Л. Н. Толстой захоплювався грою в шахи, І. П. Павлов - городками, Д. І. Менделєєв - читанням пригодницьких романів. Домінують чи є у людини духовні і матеріальні потреби й інтереси, визначають не тільки помисли і почуття особистості, а й спрямованість його діяльності. Не менш важливо і відповідність дій людини поставленим цілям, тому що особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, але і тим, як вона це робить. Характер можливо зрозуміти тільки як певну єдність спрямованості й образа дій. Люди з подібною спрямованістю можуть йти зовсім різними шляхами до досягнення цілей і використовуючи для цього свої, особливі, прийоми і способи. Це відмінність визначає і специфіку характеру особистості. Риси характеру, володіючи певною спонукає силою, яскраво виявляється у ситуації вибору дій чи способів поведінки. З такої точки зору як риси характеру можна розглядати ступінь виразності в індивіда мотивації досягнення - його, потреби в досягненні успіху. У залежності від цього для одних людей характерний вибір дій, які забезпечують успіх (прояв ініціативи, змагальної активності, прагнення до ризику і т.д.), у той час як для інших більш характерне прагнення просто уникати невдач (відхилення від ризику і відповідальності, уникнення прояви активності, ініціативи і т.д.).

Структура характеру

У структурі характеру потрібно виокремлювати зміст і форму. Зміст характеру особистості визначають суспільні умови життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються.

Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, в яких перебуває людина, і від властивостей її характеру, особливо від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

1. спрямованість

2. переконання

3. розумові риси

4. емоції

5. волю

6. темперамент

7. повноту

8. цілісність

9. визначеність

10. силу

Спрямованість є головною складовою структури характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні особистості до вчинків і діяльності людей і до самої себе. Залежно від домінуючих матеріальних або духовних потреб, ціннісних установок особистості, інтересів і вподобань життя одних людей наповнене корисною діяльністю, вони невтомно працюють та виконують громадський обов'язок. Рушієм їх вчинків є гуманність, оптимізм, контахтність.

Такі риси характеру притаманні всім передовим людям.

Але є й такі люди, у котрих на першому плані власний добробут, задоволення своїх егоїстичних потреб. Це міщани, які стають рабами речей. У побуті, вчинках та діяльності таких людей панують індивідуалізм, скупість, жадібність, заздрість, самозакоханість, мізантропія.

Ці особливості характеру зумовлюють убогість духовного життя особистості.

Переконання - це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності, правдивості, вимогливості до себе.

Людина з непохитними переконаннями спроможна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Непринциповим людям, кар'єристам ці риси характеру не властиві.

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом імпульсу. Розумова інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності, коли потрібно прийняти рішення, або у поверховому ставленні до справи без урахування її важливості.

Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співчувати.

Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки наявності в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтованості, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

Воля як складова структури характеру зумовлює його силу, непохитність. Отже, воля, як вважають, являє собою стрижневий компонент сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, людина з таким характером здатна досягати бажаної мети.

Люди із слабкою волею — слабохарактерні. Навіть маючи багато знань і значний досвід, вони не здатні наполягати на справедливості і виявляють нерішучість, страх.

Темперамент як складова структури характеру є динамічною формою його вияву.

Характер - це єдність типологічного та набутого життєвого досвіду.

Особливості умов життя, навчання та виховання формують різне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма вияву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом.

Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно з точки зору сили, врівноваженості та рухливості дій.

Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер - це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний компонент характеру - спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент - має певною мірою інтегративний вияв у кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не можна вести мову про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру.

Характер як своєрідне, постійне, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.

Повнота характеру - це всебічний розвиток головних його структурних компонентів - розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова й діла або її відсутності у вчинках.

У людей без характеру помітні розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх виявлення від обставин, а не від внутрішніх установок особистості.

Особливо важливою рисою характеру є його визначеність. Сила і незалежність особистості, що виявляються в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення поставленої мети свідчать про визначеність її характеру.

Визначеність характеру людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи, - вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання.

Про людей з невизначеним характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті.

Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності діяльності, боротьбі за доведення справи до завершення, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх подолати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.

Справжню людину — активного діяча, колективіста, патріота, гуманіста - характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що за різних обставин у тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою і надмірно вимогливою, непохитною і поступливою, щедрою і скупою. При цьому єдність компонентів характеру залишається, і саме в цьому вона виявляється.

2. Розробіть програму психологічної профілактики професійних деструкцій робітників професій “людина-техніка”.

Професійні деструкції - це зміни склалося структури діяльності й особистості, що негативно позначаються на продуктивності праці і взаємодії з іншими учасниками цього процесу.

Концептуальні положення розвитку професійних деструкцій особистості: 1. Професійне становлення супроводжується різноспрямованими онтогенетичними змінами особистості. Професійний розвиток - це надбання і втрати, а значить, становлення фахівця, професіонала - не тільки вдосконалення, але й руйнування, деструкція. 2. Професійні деструкції в самому загальному випадку - це порушення вже засвоєних способів діяльності, руйнування сформованих професійних якостей, поява стереотипів професійної поведінки та психологічних бар'єрів при освоєнні нових технологій, нової спеціальності. Це також зміни структури особистості при переході від однієї стадії професійного становлення до іншої. Деструкції виникають при вікових змінах, фізичному і нервовому виснаженні, хворобах. 3. Переживання професійних деструкцій супроводжується психічною напруженістю, дискомфортом, а в окремих випадках конфліктними та кризовими явищами. Успішне вирішення професійних труднощів призводить до подальшого вдосконалення діяльності і професійному розвитку особистості. 4. Деструкції, які виникають в процесі багаторічного виконання однієї й тієї ж професійної діяльності, негативно впливають на її продуктивність, породжують професійно небажані якості, і змінюють професійна поведінка, назвемо професійними деформаціями. 5. Будь-яка професійна діяльність вже на стадії її освоєння, а в подальшому при виконанні, деформує особистість. Здійснення конкретних видів діяльності не вимагає всіх різноманітних якостей та здібностей особистості, багато з них залишаються незатребуваними. У міру професіоналізації успішність виконання діяльності починає визначатися ансамблем професійно важливих якостей, які роками «експлуатуються». Окремі з них поступово трансформуються у професійно небажані якості. Одночасно поступово розвиваються професійні акцентуації - надмірно виражені якості та їх поєднання, що негативно позначаються на діяльності та поведінці фахівця. 6. Очевидно, багаторічне виконання професійної діяльності не може постійно супроводжуватися її вдосконаленням та професійним безперервним розвитком особистості. Неминучі, нехай тимчасові, періоди стабілізації. На початкових стадіях професіоналізації ці періоди недовготривалим, але на наступних у деяких фахівців можуть тривати досить довго: рік і більше. У цих випадках доречно говорити про настання професійної стагнації особистості. 7. Сенситивними періодами освіти професійних деформацій є кризи професійного становлення особистості. Непродуктивний вихід з кризи спотворює професійну спрямованість, ініціює виникнення негативної професійної позиції, знижує професійну активність.

Рівні професійних деструкцій (див. Зеєр, 1997. С. 158-159):   1. Общепрофессіональние деструкції, типові для працівників даної професії. Наприклад: для лікарів - синдром "співчутливої ​​втоми" (емоційна індиферентність до страждань хворих); для працівників правоохоронних органів - синдром "асоціальної перцепції" (коли кожен сприймається як потенційний порушник); для керівників - синдром "вседозволеності" (порушення професійних та етичних норм , прагнення маніпулювати підлеглими). 2. Спеціальні професійні деструкції, що виникають у процесі спеціалізації. Наприклад, у юридичних та правозахисних професіях: у слідчого - правова підозрілість; у оперативного працівника - актуальна агресивність; у адвоката - професійна спритність, у прокурора - обвинувальний. У медичних професіях: у терапевтів - прагнення ставити "загрозливі діагнози; у хірургів - цинізм; у медсестер - черствість і байдужість. 3. Професійно-типологічні деструкції, обумовлені накладенням індивідуально-психологічних особливостей особистості на психологічну структуру професійної діяльності. В результаті - складаються професійно і особистісно обумовлені комплекси: 1) деформації професійної спрямованості особистості (спотворення мотивів діяльності, перебудова ціннісних орієнтацій, песимізм, скептичне ставлення до нововведень); 2) деформації, що розвиваються на основі яких здібностей: організаторських, комунікативних, інтелектуальних і т.д. (Комплекс переваги, гіпертрофований рівень домагань, нарцисизм ...); 3) деформації, обумовлені рисами характеру (рольова експансія, владолюбство, "посадова інтервенція", домінантність, індиферентність ...). Все це може проявлятися в самих різних професіях. 4. Індивідуальні деформації, обумовлені особливостями працівників самих різних професій, коли окремі професійно важливі якості, як втім, і небажані якості, надмірно розвиваються, що приводить до виникнення сверхкачеств або акцентуацій. Наприклад: надміру відповідальні, суперчестность, гіперактивність, трудовий фанатизм, професійний ентузіазм, нав'язлива педантичність та ін "Дані деформації можна було б назвати професійним кретинізмом", - пише Е.Ф. Зеер (Там же. С. 159).

Людина - техніка - всі професії, пов'язані із створенням, обслуговуванням та експлуатацією техніки. Це такі професії як: інженер-конструктор, автослюсар, системний адміністратор і інші.

можливі шляхи професійної реабілітації, що дозволяють знизити негативні наслідки таких деструкцій :      підвищення соціально-психологічної компетентності та аутокомпетентності;      діагностика професійних деформацій і розробка індивідуальних стратегій їх подолання;      проходження тренінгів особистісного і професійного зростання. При цьому серйозні і глибокі тренінги конкретним працівникам бажано проходити не в реальних трудових колективах, а в інших місцях;      рефлексія професійної біографії і розробка альтернативних сценаріїв подальшого особистісного і професійного зростання;      профілактика професійної дезадаптації початківця фахівця;      оволодіння прийомами, способами саморегуляції емоційно-вольової сфери та самокорекції професійних деформацій;      підвищення кваліфікаці ї та перехід на нову кваліфікаційну категорію або посаду (підвищення почуття відповідальності та новизни роботи).

Профілактична робота складатиметься із 4 блоків: