Екзаменаційний білет № 15

ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):

1. Поняття «індивідуальний стиль діяльності”. Вплив нейродинамічних та психодинамічних особливостей на формування індивідуального стилю діяльності.

2. Побудуйте програму складання професіограми та психограми льотчика.

3. Клінічна психологія у хірургії та онкології. Психічні порушення після операції. Психологія онкологічних хворих. Канцерофобія.

1. Поняття «індивідуальний стиль діяльності”. Вплив нейродинамічних та психодинамічних особливостей на формування індивідуального стилю діяльності.

Індивідуальний стиль діяльності і його зміст Індивідуальний стиль діяльності — стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів виконання тієї чи іншої діяльності. Можливість різних індивідуальних стилів діяльності визначена в існуванні “зони операційної невизначеності”, що допускає вибір різних способів виконання однієї діяльності. Інтенсивність мотивації якої-небудь діяльності визначає наявність і ступінь виразності індивідуального стилю діяльності. Він дозволяє людям з різними індивідуально-типологічними особливостями нервової системи, різною структурою здібностей, темпераменту, характеру домагатися рівної ефективності при виконанні однієї і тієї ж діяльності різними способами, компенсуючи при цьому індивідуальні особливості, що перешкоджають досягненню успіху. У той же час індивідуальний стиль діяльності може бути неоптимальним з погляду ефективності діяльності.

Найбільш загальновизнаними формальними ознаками індивідуального стилю діяльності можна вважати наступні: а) стійка система прийомів і способів діяльності; б) ця система обумовлена визначеними особистими якостями; в) ця система є засобом пристосування до об'єктивних вимог. Отже, у вузькому змісті слова індивідуальний стиль діяльності — це обумовлена типологічними особливостями стійка система способів, що складається у людини, яка прагне до найкращого здійснення даної діяльності. При цьому, говорячи про способи, не обов'язково мати на увазі тільки виконавчі і тим більше рухові акти — це і гностичні, орієнтовані дії і зміна функціональних станів, якщо вони виступають як засіб досягнення мети (наприклад, «самозбудження» у деяких ораторів, акторів). Інакше кажучи, індивідуальний стиль — це індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо або стихійно вдається людина з метою найкращого зрівноважування своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності. Найбільш загальна структура індивідуального стилю зводиться до наступного. Насамперед існують такі особливості, способи діяльності, що мимоволі без помітних суб'єктивних зусиль (як би стихійно) провокуються в даній об'єктивній обстановці на основі наявного у людини комплексу типологічних властивостей нервової системи. Ці особливості можна позначити як ядро індивідуального стилю, вони-то й обумовлюють перший пристосувальний ефект і, таким чином, істотно визначають напрямок подальшого зрівноважування із середовищем. Але вони не забезпечують усього необхідного пристосувального ефекту, і в міру необхідності виникає інша група особливостей діяльності, що виробляються протягом деяких більш-менш тривалих пошуків (свідомих чи стихійних). Ця група складає своєрідну прибудову до ядра індивідуального стилю. Наприклад, на основі інертності сама собою виникає схильність не відриватися від початої роботи, а отже, і така особливість діяльності, що може бути осмислена як своєрідний спосіб ефективного зрівноважування із середовищем, як доведення дій до кінця. На основі інертності легко здійснюються повільні і плавні рухи, виникає перевага стереотипних способів дії, пунктуальне дотримання один раз прийнятого порядку. Аналогічним образом і на основі рухливості стихійно складаються протилежні риси діяльності. Серед особливостей такого роду, що складають ядро індивідуального стилю, завжди виявляються дві їхні категорії: особливості, що сприяють успіху в даній обстановці (умовно їх можна позначити літерою «А»), і особливості, що протидіють успіху («Б»), При цьому варто підкреслити чисто функціональний характер цього розподілу, тобто та сама особливість діяльності може виявитися в одному випадку в категорії «А», в іншому — у категорії «Б» в залежності від характеру об'єктивних вимог. Перевага одноманітних неквапливих рухів в інертних виявиться в категорії «А», наприклад при ручному поліруванні виробу, і в категорії «Б», якщо стоїть задача терміново і часто змінювати характер рухів, наприклад при утриманні рівноваги на хитливій опорі. Якщо ми маємо справу з особливістю, що протидіє успішному здійсненню діяльності, то рано чи пізно, стихійно чи свідомо вона «обростає» компенсаторними механізмами. Так, зумовлена інертністю недостатня моторність відшкодовується передбачливістю, більш високим рівнем орієнтованої діяльності. Обумовлена рухливістю зниження опірність дії монотонній ситуації компенсується тим, що людина штучно різноманітить свою діяльність і т.д. Однак у міру наявності в людини типологічно обумовлених особливостей діяльності, що сприяють успішному її виконанню, виникають і інші елементи прибудови до ядра стилю, а саме пошуки і максимальне використання всіх можливостей, що відкриваються в зв'язку з цією категорією особливостей діяльності. Так, наприклад, інертні спортсмени-акробати віддають перевагу вправам, що включають статичні пози, повільні і плавні рухи, і досягають тут найбільшого ефекту. Робітники-верстатники інертного типу доводять до досконалості стереотипну упорядкованість робочого місця і систематичність у роботі. Рухливі максимально використовують свої швидкісні ресурси і здатність часто переключатися з однієї ситуації на іншу і саме на цьому шляху «знаходять себе». Таким чином, серед особливостей, що складають прибудову до ядра індивідуального стилю, також можна виділити дві категорії: особливості, що мають компенсаторне значення («В»), і особливості, пов'язані з максимальним використанням позитивних пристосувальних можливостей («Г»). Таким чином, індивідуальний стиль тим у більшому ступені сформований і виражений, чим більше спостерігається особливостей, що відносяться до категорій «А», «В», «Г», і чим менше залишається некомпенсованих особливостей категорії «Б». Якби індивідуальний стиль діяльності в праці, навчанні, спорті однозначно визначався комплексом природних особливостей людини, то задача опису його детальної структури, класифікації і навіть передбачення його особливостей була б відносно простою. Однак такого індивідуального стилю просто не існує. Якщо ж під індивідуальним стилем розуміти інтегральний ефект взаємодії людини з предметним і соціальним середовищем, то більш нагальною уявляється трохи інша задача, а саме — в кожному конкретному випадку уміти швидко розпізнати, де є чи де повинен бути сформований індивідуальний стиль, під яким розуміється якась (не обов'язково всеосяжна) система індивідуально-своєрідних прийомів і способів вирішення задачі (буде задача руховою чи гностичною, чи буде вона припускати взаємодію з речами або людьми, чи буде пов'язана з однократними або повторюваними різноманітними чи монотонними діями, чи вимагатиме окремих реакцій або реакцій складного ієрархічного плану поведінки — усе це залежить від збігу обставин). Найбільш загальний шлях, що веде до ситуацій, де наявний чи можливий індивідуальний стиль, полягає в наступному. Необхідно виділити, визначити конкретну систему «суб'єкт-об'єкт» і визначити той бажаний стан, до якого вона повинна прийти (інакше кажучи, указати мету керування). Виділити якнайбільше істотних умов, від яких залежить досягнення бажаного результату. Виділити такі керуючі впливи, у відношенні яких яка-небудь типологічна властивість чи сполучення властивостей є по своєму біологічному змісту протидіючим фактором (наприклад, частому переключенню уваги протидіє інертність, швидкості реагування, тривалому підтримуванню уваги в монотонній обстановці — рухливість і т.п.). Крім того, виділити і такі особливості діяльності, у відношенні яких визначені типологічні особливості є сприятливим чи хоча б нейтральним (явно не протидіючим) фактором. Після того як усе це зроблено, залишається шукати шляхи управління формуванням індивідуального стилю за рахунок конструювання необхідних елементів прибудови до його ядра. Формування індивідуального стилю просуває особистість на усе більш високі рівні здійснення діяльності, а отже, і сприяє обґрунтованої реалізації принципу «від кожного по здібностях».

Істотний вплив на процес формування індивідуального стилю діяльності надають прийоми стимулювання самоствердження і прийоми стимулювання самореалізації. Прийоми стимулювання самоствердження направлений на подолання психологічних бар'єрів, Які пов'язані з невпевненістю в своїх силах і сформовані ще в дитинстві. Найчастіше вони виникають при організації творчої роботи і, відповідно, легше всього долаються також в ході творчої діяльності. Прийоми стимулювання самореалізації Повинні бути направлений на те, щоб викликати в фахівця, вже включенню в робочий процес, прагнення до вільного самовираження, до прояву та розвитку Своїх творчих здібностей. Прийоми припускають насамперед створення необхідних умов для вільного вибору способів вирішення завдань, для внесення в процес творчості чогось свого, індивідуального. Інтегративним показником ефективності процесу формування індивідуального стилю педагогічної діяльності є професійна творча активність учителя. Творчість - властива людині цілеспрямовано робота, Відзначена неординарністю, оригінальністю, нестандартністю мислення, почуттів, дій і спрямована на одержання нових істотних властивостей, ознак, якостей кінцевого продукту практичного і розумової праці, а також на усвідомлення власних можливостей у всіх проявах інтелектуальної, емоційної і предметної діяльності. Особливе значення має формування сприятливо психологічного клімату в колективі, Який би сприяв творчій роботі педагогів і психологів. Характеристиками такого клімату є: емоційно-психологічний настрій; стимулювання включення у творчу діяльність; створення умов результативної діяльності; врахування інтересів педагогів. Створенню емоційно-психологічного настрою в ході роботи сприяє виконання наступних правил відносин:     - Відносини в колективі Повинні будуватися як спільна творча діяльність, при цьому слід розвивати демократичні, діалогові, варіативні методи спілкування;     - Спільну творчу діяльність у колективі повинна пронизувати ідея подолання складнощів та досягнення мети;     - Повинна бути реалізована ідея вільного вибору форм, напрямів, видів діяльності, яка формує мотиваційну сферу, розвиває творче мислення, прагнення до самостійних дій, критичній оцінці Своїх можливостей;     - Необхідно прагнути до досягнення абсолютного визнання гідності кожної особистості, її права на вибір, самостійну професійну діяльність, творчість, творче взаємовплив особистостей. Отже, Займаючись виробленням індивідуального стилю діяльності, необхідно пам'ятати: -оскільки індивідуальний стиль діяльності є вираженням індивідуальності людини в конкретній роботі, то він не може бути помилковим; -індивідуальний стиль виробляється під впливом загальних цілей діяльності і представлений суб'єкта в її успішності; -найбільша успішність діяльності забезпечується завдяки виробленому індивідуальному стилю діяльності. Передумовами вироблення індивідуального стилю є:     а) наявність зони невизначеності діяльності, завдяки чому одна і та ж діяльність може виконуватися по-різному;     б) бажання людини зробити свою діяльність більш успішною;     в) бажання людини зробити свою діяльність більш приємною, що приносять емоційне задоволення. Індивідуальний стиль виробляється протягом тривалого часу. Швидкість його формування в різних людей може бути різною, але в цілому треба враховувати загальні закономірності формування індивідуального стилю. Наприклад, за даними, отриманими в рамках вікової психології, стабілізація в кар'єрі, що припускає стабілізацію власних стилів роботи, відбувається з 27 до 32 років. Таким чином, індивідуальний стиль будь-якої діяльності, в тому числі і педагогічною, є засобом ефективно пристосування до об'єктивних вимог діяльності. Основні шляхи формування індивідуального стилю можуть укладатися:     а) у максимальній використанні професійно важливих якостей людини та їх структур;     б) в компенсації небажаних з точки зору професійної діяльності проявів особистісних чинників.

2. Побудуйте програму складання професіограми та психограми льотчика.

Психограмма успішного льотчика (складена італійським психологом Джемеллі) включала наступний перелік ПВК (професійно важливі якості): здатність швидкого орієнтування в навколишніх явищах; зосереджена увага при широкому його обсязі; швидкість і точність запам'ятовування; слабка дратівливість (стійкість емоційної сфери); опірність впливу зміни висоти .

Професіограма діяльності льотчика опис практичної діяльності льотчика, виконане у вигляді графіків або таблиць (матриць). Являє собою послідовність окремих одиниць-операцій: пошуку відповідного індикатора, сприйняття й оцінки інформації, прийняття рішення, пошуку необхідного органу управління, виконання рішення. Найбільше застосування отримали П. д. описують перенос і фіксацію погляду і руху рук. П. д. використовуються при компонуванні різних засобів відображення та інформації органів управління та пультів. Завдання пілота - керувати літаком або вертольотом так, щоб він опинився в потрібний час у кожній з розрахункових точок траєкторії польоту. Для цього він вибирає режими роботи двигунів, за допомогою органів управління координує руху повітряного судна як в горизонтальній (вправо-вліво), так і у вертикальній (вгору-вниз) площинах. Він спирається на спостереження за обстановкою в повітрі, показання приладів, команди наземних диспетчерів. Важливе значення має і суб'єктивне почуття польоту, яке складається з сприйняття звуку двигунів (досвідчені пілоти визначають на слух найменші зміни в режимі їх роботи), прискорення / уповільнення і крену, вібрацій літака. На найбільш сучасних повітряних суднах (таких, наприклад, як російські ТУ-214 та ІЛ-96 або європейський А-380) управління значною мірою автоматизовано, і пілоти не стільки «рулять» ними, скільки контролюють роботу електроніки. На великих повітряних суднах працює не один пілот, а екіпаж, найчастіше включає чотирьох членів, від злагодженості дій яких залежить безпека польотів. Командир координує їх роботу, приймає основні рішення, пілотує літак на найбільш відповідальних ділянках колії (зліт і набір висоти, зниження і посадка, зіткнення з атмосферним фронтом і т. п.). Другий пілот керує літаком на більш простих ділянках шляху, а також готовий у будь-яку секунду замінити командира і прийняти на себе управління при виникненні яких-небудь проблем. Штурман відповідає за траєкторію руху повітряного судна, розраховує його курс. Бортінженер стежить за справністю і безперебійною роботою всіх систем, контролює заправку і завантаження літака. На невеликих літаках, де екіпаж менше, пілоти суміщають частину цих функцій, а іноді і все. Професія висуває підвищені вимоги до здоров'я, для її отримання потрібно пройти сувору медкомісію. Протипоказань досить багато, одне з найпоширеніших - схильність до закачування, пов'язана з особливостями роботи вестибулярного апарату (тим, у кого паморочиться голова або виникає нудота на різного роду гойдалках-каруселях або, тим більше, в транспорті, професія не підходить). Льотчики регулярно проходять медичні огляди і можуть бути відсторонені від роботи в разі виникнення проблем зі здоров'ям. Отримати професію можна в училищах та академіях цивільної авіації; освіту пілотів може бути як середнім спеціальним, так і вищим (кваліфікація «інженер-пілот»). У багатьох зарубіжних країнах популярний і інший шлях у цю професію: людина в приватному порядку проходить заняття в льотній школі (зрозуміло, оплачуючи їх), літає належну кількість годин під керівництвом інструктора, після чого отримує ліцензію пілота і пропонує свої послуги авіакомпаніям. Попит на ринку праці в даний час досить високий, цих фахівців в Росії не вистачає, так як кількість авіаперевезень постійно зростає, до того ж літні льотчики йдуть на пенсію швидше, ніж на зміну їм приходить молодь. Особливо цінуються пілоти, які вміють працювати на сучасних повітряних суднах закордонного виробництва, таких як Boeing і Airbus. Кар'єрні перспективи: стати командиром повітряного судна, працювати на міжнародних рейсах, перейти на адміністративні посади в авіапідприємстві, стати інструктором-наставником для молодих пілотів.

3. Клінічна психологія у хірургії та онкології. Психічні порушення після операції. Психологія онкологічних хворих. Канцерофобія.

Хірургічна патологія На відміну від терапевтичної патології, при якій патогенним для психічної діяльності стає стан тривалого хронічного захворювання, і зміна системи відносин особистості відбувається поступово, у рамках хірургічної патології відзначається значимість психологічного операційного стресу (передопераційного і постолераціонного). Основними проявами операційного стресу виступають емоційні феномени, частіше за інших - тривога. Необхідність проведення хірургічного оперативного втручання, як правило, застигає пацієнта зненацька на відміну від ситуації хронічної соматичної патології, до якої він поступово адаптується. І якщо обов'язковість тих або інших терапевтичних заходів людина може спрогнозувати, то припустити можливість і необхідність операції пацієнт здатний у значно меншому ступені. Іншими словами, для клінічного психолога важливим стає той факт, що психологічна готовність до терапевтичних і хірургічних заходів з боку хворого кардинально розрізняється. У пацієнта з хронічним соматичним захворюванням адаптація відбувається умовно кажучи до теперішнього статусу, а у хірургічного - до майбутнього. Відмінними рисами психології пацієнта хірургічної клініки вважається експектацій післяопераційного статусу, що супроводжується передопераційною і постоперационною тривогою. Особливі реакції можна очікувати від пацієнтів, що піддаються трансплантологіческую оперативних втручань, пов'язані з внутрішньоособистісних конфліктом із приводу придбання органів іншої людини. Даний факт впливає на самооцінку людини, сприйняття і прийняття їм себе як цілісної особистості після операції. Нерідкі в подібних випадках деперсоналізаціонние розлади і порушення сприйняття власної схеми тіла. У хірургічній практиці значимим виявляється стратегія вибору пацієнтом способу лікування. Хворий, націлений на психологічну стратегію «уникнення невдач», буде ставитися до оперативного втручання як до останнього засобу зняття хворобливих проявів і погодиться на операцію лише після того, як будуть використані всі інші паліативні способи. Пацієнт же, що сповідає психологічну стратегію "прагнення до успіху», самостійно може звернутися за хірургічною допомогою і наполягати на якнайшвидшій операції. Суть психологічних відмінностей цих пацієнтів укладена в прийнятті існуючого патологічного стану і відношенні до ризику його погіршити в процесі терапії. «Не було б гірше» - принципова психологічна позиція пацієнта, що приймає хворобливі симптоми свого захворювання і старається адаптуватися навіть до найважчим з них. Від страшиться втратити те, що має і згодом каятися за власне рішення зробити операцію. «Краще нехай буде гірше, ніж терпіти те, що є,» - позиція іншої групи пацієнтів, що погоджуються ризикувати і йти на операцію заради кардинального поліпшення власного стану здоров'я. При цьому у перших щирий стан здоров'я може бути кращим, ніж у других. Передопераційна тривога є типовою психологічною реакцією на повідомлення про необхідність проведення хірургічної операції. Вона виражається в постійному занепокоєнні, непосидючості, неможливості зосередитися на чому-небудь, порушенні сну. Тривога проектується в майбутнє, відбиваючи чекання від якості операції, майбутнього стану, задоволеності тим, що погодився на операцію. Післяопераційні тривога, яка клінічно може бути ідентично передопераційною, зв'язана з перенесеним операційним стресом, зі звіренням експектацій (очікувань) і реальності. Вважається (І.Джаніс), що існує зв'язок між виразністю тривоги в передопераційному і постопераційному періодах (таблиця 16).

Можна стверджувати, що постоперационной стан (як психічне, так і загальне) багато в чому залежить від психологічного радикалу в передопераційному періоді. Особи з помірковано вираженою тривогою, які тверезо оцінюють мета оперативного втручання, імовірність досягнення успіху і рятування від тих або інших симптомів хвороби, можливість появи післяопераційних ускладнень психологічно більш адекватно реагують на власний стан. Високий або низький рівень тривожності, заснований або на завищених або на занижених експектацій, сприяє формуванню дезадаптаційних психічних станів. Психофізіологічна і психологічна адаптація людини після пересадження органів і тканин (зокрема, пересадження серця) є однією з найбільш складних для пацієнта. «Я демон Франкенштейна, живу із серцем, яке мені не належить», - були одні з перших слів, вимовлених першим пацієнтом з пересадженим донорським серцем. Як показали дослідження психологів, після подібних операцій нерідко відзначаються серйозні психологічні зміни аж до «зміни моральних і моральних установок» (M.Buxton). Це пов'язано з тим, що пересадка донорського серця усвідомлено або несвідомо розцінюється пацієнтом як вторгнення не тільки в сому, але в душу людини. Хворий стає схильним аналізувати зв'язок серця з щиросердечним життям людини-донора, оцінкою можливості життя після смерті й інших філософських питань. Під нашим спостереженням (В.Д.Менделевич, ДААвдеев) знаходився пацієнт Б., 48 років з діагнозом: Ішемічна хвороба серця, стенокардія напруги, прогресуюча з частими приступами гострої коронарної недостатності, постінфарктним кардіосклерозом, якому була зроблена алотрансплантація серця. З психологічного анамнезу: до операції характеризувався спокійною, урівноваженою людиною, відповідальним старанним працівником (службовець одного з промислових підприємств), не вирізнялося релігійністю. Динаміка психічного стану до і після пересадки серця виглядала так. Протягом 5 місяців від моменту згоди на операцію був адекватний. У психічному статусі відзначалася астенічна симптоматика. Пацієнт в силу особливостей свого характеру (наполегливість, відповідальність та ін) активно домагався направлення на операцію по трансплантології в кращу клинку країни до відомого хірурга. За його словами, «ні хвилини не вагався, що це єдино правильне рішення для збереження життя в умовах хвороби серця». Після того, як консультантами-хірургами була дана згода на оперативне втручання і передбачалося лише чекання підходящого донорського серця, психологічний стан хворого дещо змінилося. У нього з'явилися побоювання можливих післяопераційних ускладнень, результативності операції, які однак не носили стійкого характеру і раціоналізувати пацієнтом без використання транквілізуючі засоби. У постопераційному періоді соматичний стан хворого відповідало тяжкості проведеної операції. Через кілька годин після виходу з наркозу у свідомості хворого виникла думка: «Я напевно змінився, я став іншим». Поява таких «настирливих» думок було для самого хворого несподіваним і неприємним. Перший час він не міг точно сформулювати свої негативні уявлення про що з'явилися зміни: «Думалося, що по-іншому став почувати, прислухався до роботи нового серця. Очікував, що раптом воно зупиниться, і всі зусилля підуть нанівець, марними стануть спроби відродити себе ». Періодично в момент погіршення соматичного стану з'являлися думки про те, що даремно він домагався операції, прикладав до того стільки зусиль. У ті моменти був сумний, настрій погіршувався до ступеня депресії. Не цікавився практично нічим, крім власного самопочуття, не виявляв радості при зустрічі з родичами. Через два місяці після виписки зі стаціонару, пильно стежачи за змінами серцевого ритму, став висловлювати наступні припущення: «Напевно, мені пересадили якесь ненормальне серце або, може бути, в цьому серці клубок недозволених проблем? .. швидше за все там нерозділена любов »(хворий мав в своєму розпорядженні відомості про те, що донорське серце належало 21-річному суициденту). Він характеризував пережиті відчуття як «стану психологічного дискомфорту» і далі пояснював схематично: «серце - це основний орган людини, у моїх грудях серце молодого хлопця - хто ж я такий?» Певною мірою хворого стало бентежити, що донор був людиною іншої національності. «Тепер я - гібрид», - з сумом заявляв він. Через п'ять місяців після операції пацієнт продовжував турбуватися з приводу пересадженого чужого серця. У нього відзначалися епізоди депресивно-Деперье-соналізаціонного синдрому в рамках невротичних розладів, який був названий "синдромом чужого серця». Х.Дейч висунув три постулати, що описують ефективну адаптацію до хірургічного стресу: • ефективна адаптація припускає сприйняття сигналів тривоги, визначену ступінь її асиміляції, що дає, у кінцевому рахунку, можливість полегшення щиросердечного стану хворого. • для того, щоб адаптація була ефективної, її механізми повинні бути досить гнучкими, що дозволяло б вносити необхідні зміни в процес інтеграції тривоги під час антиципації хірургічного стресу, а також в адаптацію до психологічних і фізіологічних наслідків операції. • для підтримки душевної рівноваги в хірургічній ситуації необхідної є не стабільність, а реактив-ність. Відомим психопатологічним синдромом у хірургічній практиці є синдром Мюнхаузена. Він проявляється постійним і непреодолімимжеланіем людини піддаватися хірургічним операціям з приводу уявних проявів хвороби. Такі пацієнти прагнуть удаватися до допомоги хірургів унаслідок хворобливих і різноманітних неприємних відчуттів, які вони найчастіше локалізують у черевній області. Крім того, з метою бути прооперованими пацієнти схильні до проковтування дрібних предметів (гудзиків, монет, шпильок). Ашер описав три варіанти синдрому Мюнхаузена: 1) гострий абдомінальний, що приводить до **** томіі, 2) геморагічний, пов'язаний з демонстрацією кровотеч і 3) неврологічний, що включає демонстрацію непритомності і припадків. Мотивами подібної поведінки, яке не є в чистому вигляді симуляцією, вважаються залучення таким способом уваги до власної персони або уникання якої-небудь відповідальності. У структурі їх характеру відзначаються риси інфантілізмаі зміни ієрархії цінностей. Найчастіше синдром Мюнхаузена зустрічається в людей з істеричними рисами характеру або т.зв. істеричними особистісними розладами.

Психологічні особливості онкологічних хворих на різних етапах лікування злоякісного захворювання. Звістка про діагноз «злоякісного захворювання» часто є сильним стресом для будь-якої людини і активізує різні психологічні реакції. Процес переживання ситуації хвороби має декілька закономірних етапів, що мають різну емоційну і когнітивну складову. Кожен з цих етапів диктує необхідність організації взаємодії з пацієнтом відповідно цим особливостям, тому розуміння фаз переживання хвороби є важливим інструментом для налагодження контакту в системі «лікар-пацієнт». Більшість хворих проходить через п'ять основних стадій психологічної реакції: 1. Заперечення або шок; 2. Гнів; 3. Торг; 4. Депресія; 5. Прийняття 1. Фаза заперечення захворювання. Вона дуже типова: людина не вірить, що у нього є потенційно смертельна хвороба. Хворий починає ходити від фахівця до фахівця, перевіряючи отримані дані, робить аналізи в різних клініках. В іншому варіанті він може відчувати шокову реакцію і взагалі більше не звертається в лікарню. У цій ситуації потрібно емоційно підтримати людину, але не треба змінювати цю установку, поки вона не заважає лікуванню. 2. Фаза протесту або дисфоричного фаза. Характеризується вираженою емоційною реакцією, агресією, зверненої на лікарів, суспільство, родичів, гнівом, нерозумінням причин хвороби: «Чому це трапилося саме зі мною?» «Як це могло статися?». У цьому випадку необхідно дати хворому виговоритися, висловити всі свої образи, обурення, страхи, переживання, представити йому позитивну картину майбутнього. 3. Фаза торгу або аутосуггестівная. Для цієї стадії характерні спроби «виторгувати» якомога більше часу життя у самих різних інстанцій, різке звуження життєвого горизонту людини. Протягом цієї фази людина може звертатися до бога, використовувати різні способи продовжити життя за принципом: «якщо я зроблю це, чи продовжить мені це життя?». У цьому випадку важливо надати людині позитивну інформацію. Так, хороший ефект в цей період дають розповіді про спонтанне видужання. Надія і віра в успіх лікування є рятувальним колом для тяжко хворої людини. 4. Фаза депресії. На цій стадії людина розуміє всю тяжкість своєї ситуації. У нього опускаються руки, він перестає боротися, уникає своїх звичних друзів, залишає свої звичайні справи, закривається вдома і оплакує свою долю. У цей період у родичів виникає почуття провини. У цій ситуації потрібно дати людині упевненість, що в цій ситуації він не один, що за його життя триває боротьба, його підтримують і за нього переживають. Можна вести розмови в сфері духовності, віри, а також психологічно підтримувати і родичів пацієнта. 5. П'ята стадія - це найбільш раціональна психологічна реакція, хоча до неї доходить далеко не кожен. Хворі мобілізують свої зусилля, щоб незважаючи на захворювання, продовжувати жити з користю для близьких. Вищеперелічені стадії не завжди йдуть в установленому порядку. Хворий може зупинитися на якійсь стадії чи навіть повернутися на попередню. Однак знання цих стадій необхідно для правильного розуміння того, що відбувається в душі людини, яка зіткнулася з важкою хворобою, і вироблення оптимальної стратегії взаємодії з ним.

Післяопераційні ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ Оперативні втручання можуть супроводжуватися різними психічними порушеннями. Гострі психічні порушення, які розвиваються зазвичай в ранньому післяопераційному періоді, знаходяться в безпосередньому зв'язку з виробленою хірургічною операцією. Післяопераційні психози у вузькому сенсі - явище нечасте (зустрічаються у 0,2-1,6% хворих, які перенесли порожнинні операції). Психози розвиваються на 2-9-у добу після операції, тривають від декількох годин до 1-2 тижнів і закінчуються повним психічним видужанням; іноді можливий летальний результат. На тлі вираженої фізичної та психічної астенії з переважанням явищ дратівливої ​​слабкості найбільш часто розвиваються такі синдроми порушеної свідомості, як делірій (часто гіпнагогіческіе), деліріозно-онейроідний, аментивной, оглушення, рідше - потьмарення свідомості. Можливі амнестичні розлади, а також судомний синдром. Прогностично несприятливим є аментивний синдром. Порівняно нечасто синдроми порушеного свідомості змінюють такі синдроми, як кататоноформний, галюцинаторно-параноїдний, маніакальний стан з ейфорією, депресивний синдром, порушення сенсорного синтезу у вигляді явищ дереалізації, переживань вже баченого (deja vu) і ніколи не баченого (jamais vu), а також розладів схеми тіла. Після купірування психозу тривало зберігається астенічний синдром. Відзначаються деякі особливості частоти виникнення та клініки післяопераційних психозів в залежності від характеру соматичного захворювання і від того, на якому органі проводиться операція. Так, при операціях на серці післяопераційні психози зустрічаються в два рази частіше, ніж при інших порожнинних хірургічних втручаннях. Вони розвиваються на 2-9-й день, частіше у вигляді тривожно-депресивного стану, рідше - у вигляді синдромів порушеної свідомості - деліріозного, деліріозних-онейроидного, аментивной. Типові кардіофобіческой явища, вітальний страх, дереалізаціонние розлади, слухові галюцинації. Психічні розлади супроводжуються минущою або більш стійкою неврологічною симптоматикою, іноді порушеннями пам'яті. При операціях на шлунково-кишковому тракті частіше виникає гострий параноїд, рідше - синдроми порушеної свідомості. У ранньому післяопераційному періоді трансплантації нирки частіше розвивається атиповий деліріозних синдром з переважанням гіпнагогіческіе делірію. Через невиразності психомоторного збудження психоз може залишатися нерозпізнаним. Іноді розвивається ейфорія з недооцінкою тяжкості стану. У ранньому післяопераційному періоді можливі також короткочасні дереалізаціонние розлади, амнестические явища. На тлі масивної гормональної терапії, використовуваної при трансплантації з метою імунодепресії, можливі кататоно-онеіроідние переживання, значні афективні коливання. На тлі кризів відторгнення в ранньому післяопераційному періоді можливе стан, близький до тривожно-тужливого з вітальним страхом, і епілептиформні напади. Гінекологічні операції, зокрема видалення матки, іноді супроводжуються психогенної депресією з суїцидальними думками. Клінічно подібні депресивні психози психогенної природи з тугою, думками про великий тяжкості захворювання або депресивно-параноїдні явища з ідеями відносини можуть виникати після операцій з приводу злоякісного новоутворення гортані, після ампутації молочної залози, кінцівок і інших спотворюють операцій. Післяопераційні психози слід диференціювати від загострень або маніфестації ендогенних психозів, алкогольного делірію. Різні психічні порушення виникають при ускладненому ранового процесу. До ускладнює чинників відносяться: гостро і хронічно протікає ранова інфекція, остеомієліт. Гострі ранові психози розвиваються в перші 2-3 тижні після поранення на тлі гостро протікає ранової інфекції з гнійного процесу м'яких тканин і кісток. Клінічна картина вичерпується переважно синдромами порушеного свідомості. Психозу передує астенічна симптоматика, особливістю якої є виражені порушення сну і гіпнагогіческіе галюцинації. З синдромів затьмареної свідомості найчастіше зустрічається делірій, при цьому зорові галюцинації відображають зміст пережитих військових подій. У більш важких випадках розвивається аменція, частіше з руховим порушенням, рідше - ступором. Можливо також розвиток сутінкового потьмарення свідомості. Гострі ранові психози тривають кілька днів і закінчуються неглибокої астенією. Більш складну клінічну картину і затяжний перебіг аментивной психоз має при ускладненні інфекційного ранового процесу явищами остеомієліту. У цих випадках слідом за аменцію можуть розвиватися галюцинаторно-параноїдний і депресивно-параноїдний синдроми. Психоз, як зазвичай, закінчується астенією, яка супроводжується іпохондричними і істеричними розладами. Затяжні ранові психози розвиваються на тлі хронічної ранової інфекції через 2-4 місяці після поранення. Їх клінічна картина визначається такими синдромами, як депресія, депресивно-параноїдний, галюцинаторно-параноїдний синдроми з маренням самозвинувачення, іпохондричними розладами, апатичним ступором і станами з ейфорією і придуркуватих. Стану потьмарення свідомості виникають значно рідше, у формі епізодів. Прогностично несприятливими є апатичний ступор, стан ейфорії, а також тривожно-тужливий стан з беззвітній тривогою, тугою, страхом, явищами ажитації і суїцидальними спробами. Ці розлади розвиваються на тлі ранового виснаження при наявності виражених дистрофічних зрушень. Затяжні ранові психози закінчуються більш глибокої астенією з наростанням в несприятливих випадках органічного психосиндрому. Найбільш часто ранові психози виникають при пораненнях нижніх і верхніх кінцівок, грудної клітки і щелепно-лицьової області. Крім того, при ускладненнях раневого процесу при пораненнях черепа частіше спостерігаються синдроми порушеної свідомості. У клінічній картині психічних порушень, що розвиваються після ампутації, провідне місце займає іпохондрична симптоматика.

Канцерофобія (лат. cancer - «рак» і др.-греч. Φόβος - «страх»), карцінофобія, кацерофобія - одна з форм фобій. Боязнь захворювання злоякісним новоутворенням (пухлинною хворобою). Канцерофобія виникає частіше психогенно. Після загибелі близької людини від раку або в результаті необережного слова лікаря під час огляду у хворого може з'явитися думка, що він хворий на рак. Самі незначні симптоми будь-якої хвороби люди, хворі канцерофобией, інтерпретують як розвиток у них ракової пухлини, що викликає у них напади панічного страху. А будь-яка згадка раку призводить до різкого погіршення настрою.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 16

ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):

1. Роль темперамента у психічному розвитку: темперамент і адаптивні можливості індивіда. Стилі поведінки, обумовлені типом ВНД. Можливості розвитку компенсаторних механізмів, що підвищують та прискорюють процес адаптації.

2. Побудуйте програму складання професіограми та психограми авіадиспетчера.

3. Клінічна психологія у клініці внутрішніх хвороб (кардіології, пульмонології, гастроентерології, клініці інфекційних хвороб, неврології, ендокринології).

1. Роль темперамента у психічному розвитку: темперамент і адаптивні можливості індивіда. Стилі поведінки, обумовлені типом ВНД. Можливості розвитку компенсаторних механізмів, що підвищують та прискорюють процес адаптації.

Темпера́мент — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток Клавдієм Галеном, у перекладі з латини означає «належне співвідношення частин».

Темперамент у теорії Павлова

І. П. Павлов вивчив фізіологічні основи темпераменту, він звертав увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи. «Темперамент є біологічним фундаментом нашої особистості, тобто заснований на властивостях нервової системи, пов’язаний з тілобудовою людини, з обміном речовин в організмі». Павлов виділив чотири основні типи вищої нервової діяльності(ВНД):

«рухливий» (сильний, живий, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту сангвініка);

«інертний» (сильний, спокійний, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту флегматика);

«неврівноважений» (рухливий, нестримний, сильний тип нервової системи — відповідає темпераменту холерика);

«слабкий» (неврівноважений, малоактивний тип нервової системи, зумовлює темперамент меланхоліка).

Темперамент характеризує динамічність особистості, але не характеризує її переконань, поглядів, зацікавлень, не є показником цінності особистості, не визначає її можливостей (не слід змішувати властивості темпераменту з властивостями характеру чи здібностями).

Можна виділити наступні основні компоненти, що визначають темперамент:

1. Загальна активність психічної діяльності й поведінки людини виражається в різному ступені прагнення активно діяти, опановувати й перетворювати оточуючу дійсність, виявляти себе в різноманітній діяльності. Вираження загальної активності в різних людей є різним. Можна відзначити такі крайнощі: з одного боку, млявість, інертність, пасивність, а з іншого — велика енергія, активність, пристрасність і стрімкість у діяльності. Між цими двома полюсами знаходяться представники різних темпераментів.

2. Рухова, або моторна, активність, показує стан активності рухового й мовленнєвого апарату. Виражається в швидкості, силі, різкості, інтенсивності м’язових рухів і мовлення людини, його зовнішньої рухливості (чи навпаки, стриманості), балакучості (чи мовчазливості).

3. Емоційна активність виражається в емоційній вразливості (чутливість до емоційних впливів), імпульсивності, емоційній рухливості (швидкість зміни емоційних станів, їх початку й припинення). Темперамент проявляється в діяльності, поведінці й учинках людини та має зовнішнє вираження. За зовнішніми сталими ознаками можна до певного ступеню судити про деякі властивості темпераменту.

Розрізняють 4 типи темпераменту: сангвінічний, меланхолічний, холеричний, флегматичний.

САНГВІНІЧНИЙ темперамент. Сангвінік окреслюється Павловим як «гарячий, дуже продуктивний діяч, але лише тоді, коли він має цікаву справу, тобто постійне збудження. Коли ж такої справи немає, він стає нудним, млявим». Я. Стреляу дає наступну характеристику: "Людина з підвищеною реактивністю, причому активність і реактичність у неї врівноважені. Він збуджено відповідає на все, що привертає його увагу, має живу міміку та виразні рухи. З незначного приводу він регоче, а несуттєвий факт може його розгнівати. Він активно береться за нову справу й може довго працювати, не втомлюючись. Він швидко зосереджується, дисциплінований. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму, кмітливість. Швидкий темп мовлення, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється в мінливості почуттів, настроїв, зацікавлень і прагнень, легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обставин. Екстраверт. Почуття легко виникають, легко змінюються.

ХОЛЕРИЧНИЙ темперамент характеризується І. П. Павловим як: «бойовий тип, запальний, дратівливий… Захопившись якоюсь справою, надмірно налягає на свої засоби й сили та врешті-решт рветься, виснажується більше, ніж слід, він допрацьовується до того, що все йому вже несила. Я.Стреляу характеризує як: «відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Але реактивність явно переважає над активністю, тому він нестримний. Невитриманий, нетерплячий, характерна різка зміна настрою. Запальний, швидкий темп і різкість у рухах. Він менш пластичний і більш інертний, ніж сангвінік. Звідси велика стійкість прагнень та інтересів, більша наполегливість, можливі труднощі в переключенні уваги».

ФЛЕГМАТИЧНИЙ темперамент за характеристикою І. П. Павлова — спокійний, врівноважений, завжди рівний, наполегливий і впертий трудівник життя. Але йому потрібен час для розкачки, для зосередження уваги, для переключення його на інший об’єкт тощо. За Я.Стреляу: "володіє високою активністю, значно переважаючою над малою реактивністю, малою чутливістю й емоційністю". Його важко розсмішити й засмутити. При великих неприємностях залишається спокійним. Зазвичай у нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само, як і мова. Він не кмітливий, важко переключає увагу й пристосовується до нових обставин, повільно перебудовує навички й звички. При цьому він енергійний і працездатний. Відрізняється терпеливістю, витримкою, самоконтролем. Як правило, він важко сходиться з новими людьми, слабко відгукується на зовнішні враження, інтроверт.

МЕЛАНХОЛІЧНИЙ темперамент зазначений І. П. Павловим як «явно гальмівний тип нервової системи... очевидно, кожне явище життя є гальмівним агентом, якщо він ні вві що не вірить, ні на що не сподівається, від усього очікує та у всьому бачить лише погане, небезпечне». Меланхолік характеризується Я. Стреляу: «Людина з високою чутливістю та малою реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози, він надмірно вразливий, хворобливо чутливий. Міміка й рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай невпевнений у собі, боязкий, найменші труднощі змушують його опускати руки. Він не енергійний, не наполегливий, легко втомлюється й малопрацездатний. Йому притаманна легко розпорошувана й нестійка увага, вповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків — інтроверти. Він сором’язливий, нерішучий, боязкий. Однак у спокійному, звичному для нього оточенні меланхолік може успішно справлятися з життєвими задачами.

Темперамент та індивідуальний стиль діяльності

  Те, що ми, спостерігаючи за людиною, сприймаємо як ознаки її темпераменту (різноманітні рухи, реакції, форми поведінки), часто є відбитком не стільки темпераменту, скільки індивідуального стилю діяльності, особливості якого можуть збігатися і розходитися з темпераментом.    Ядро індивідуального стилю діяльності визначає комплекс наявних у людини властивостей нервової системи. Серед тих особливостей, що належать до самого індивідуального стилю діяльності, можна виділити дві групи:    1. Набуті в досвіді і такі, що мають компенсаторний характер стосовно недоліків індивідуальних властивостей нервової системи людини.    2. Сприятливі для максимального використання наявних у людини задатків та здібностей, у тому числі корисних властивостей нервової системи.    Темперамент і особистість. Особистість і темперамент пов'язані між собою таким чином, що темперамент виступає як загальна основа багатьох інших особистісних властивостей, насамперед характеру. Він, проте, визначає лише динамічні прояви відповідних особистісних властивостей.    Від темпераменту залежать також такі властивості особистості, як вразливість, емоційність, імпульсивність і тривожність. Вразливість - це сила впливу на людину різноманітних стимулів. Час їх збереження в пам'яті спричинює більшу дію на невразливу, ніж на вразливу людину.    Вразлива людина, крім того, довше пам'ятає відповідні впливи і довше зберігає реакцію на них. Та й сила відповідної реакції в неї значно більша, ніж у менш вразливого індивіда. Емоційність - це швидкість і глибина емоційної реакції людини на ті або інші події. Емоційна людина надає великого значення тому, що відбувається з нею і навколо неї. "У неї набагато більше, ніж у неемоційної людини, виражені всілякі тілесні реакції, пов'язані з емоціями. Емоційний індивід - це той, хто майже ніколи не буває спокійним, постійно перебуває під владою яких-небудь емоцій, у стані підвищеного збудження або, навпаки, пригніченості.    Імпульсивність виявляється в нестриманості реакцій, в їхній спонтанності і прояві ще до того, як людина встигає обміркувати ситуацію, що склалася, і прийняти розумне рішення з приводу того, як у ній діяти. Імпульсивна людина спочатку реагує, а потім думає, чи правильно вона вчинила, часто шкодує про передчасні і неправильні реакції.    Тривожна людина відрізняється від малотривожної тим, що в неї занадто часто виникають пов'язані із занепокоєнням емоційні переживання: острах, побоювання, страхи. їй здається, що багато чого з того, що її оточує, несе в собі загрозу власному “Я”. Тривожна людина боїться усього: незнайомих людей, телефонних дзвінків, іспитів, випробувань, офіційних закладів, привселюдних виступів тощо.    Сполучення описаних властивостей і створює індивідуальний тип темпераменту, тому, характеризуючи його, ми не випадково змушені були іноді відступати від динамічних описів і включати в них характерологічні особистісні якості. Ті прояви темпераменту, що у кінцевому підсумку стають властивостями особистості, залежать від навчання, виховання, культури, звичаїв, традицій і багато іншого.    Темперамент до деякої міри впливає на розвиток здатностей людини, особливо тих, до складу яких входять рухи з такими їхніми суттєвими характеристиками, як темп, швидкість реакції, збуджуваність і гальмованість. У першу чергу, це здатності, пов'язані зі складними і точними рухами з непростою траєкторією і нерівномірним темпом. До них належать здатності, пов'язані з підвищеною працездатністю, опором перешкодам, витривалістю, необхідністю тривалої концентрації уваги.

2. Побудуйте програму складання професіограми та психограми авіадиспетчера.

Авиадиспетчер-авиационный специалист, который осуществляет управление воздушным движением. Название профессии: авиадиспетчер Содержание деятельности: непрерывный контроль за воздушной обстановкой и управление воздушным движением в пределах зоны его ответственности. Для выполнения Этой задачи авиадиспетчер Использует радиотехнические средства, средства радиосвязи с экипажами воздушных судов, а также электросвязи со смежнымы секторами и другим специалистом. Рабочее место авиадиспетчера оборудуется мониторами отображения воздушной обстановки, метеообстановки, различными сигнальнымы табло, справочной информацией, средствами связи и др. Контроль за движением ВС осуществляется от момента покидания им стоянки перед Взлет на аэродроме вылета до заруливания на стоянку после посадки на аэродроме назначения. Условия деятельности: многочасовая работа за экраном дисплея, принятие ответственных решений и передача их на воздушные суда, находящиеся в подконтрольной зоне. Квалификационные требования: Должен знать: Аэродинамику и динамику полетов, метеорологию, воздушную навигации, радиотехнические средства управления воздушным движением, воздушный кодекс и др. Также необходимо знание английского языка в пределах, установленных международными нормами. Должен уметь: Уметь хорошо ориентироваться и представят объект в пространстве; • Иметь хорошее пространственное воображение и представят движение воздушных судов в пространстве; • В совершенстве знать английский язык; • запоминать необходимое количество цифр и слов; • оставаться спокойным и уверенным в стрессовых ситуациях; • обладать высоким чувством ответственности за безопасность полетов; • уметь анализировать ситуацию и творчески применять установленные правила. Требования к профессионально важным качествам: Стрессоустойчивость, высокое чувство ответственности, умение управлять своим вниманием.Необходимо хорошее здоровье (в том числе органов сердечнососудистой системы). Поэтому раз в 2 года авиадиспетчер проходит врачебно-лётную экспертную комиссию. Профессиональное образование: Колежд, университет. Медицинские противопоказания: • нервные и психические заболевания; • сердечно-сосудистые заболевания; • заболевания костно-мышечной системы; • болезни, Связанные с потерей сознания. Родственные профессии: диспетчер энергосистемы.

3. Клінічна психологія у клініці внутрішніх хвороб (кардіології, пульмонології, гастроентерології, клініці інфекційних хвороб, неврології, ендокринології).

Клініка внутрішніх хвороб - це область медицини, що вивчає причини виникнення, механізми розвитку, клінічні прояви, діагностику, лікування, профілактику, реабілітацію захворювань внутрішніх органів.

Загальні особливості соматичного хворого

Хворий відрізняється від здорової людини тим, Що у нього поряд із змінами функціонування внутрішніх органів і самопочуття якісно змінюється "псщхдзе ^. ське стан. Хвороба змінює сприйняття і відношення людини до навколишніх подій, до самого себе, створює особливе положення серед близьких людей і в суспільстві.

Спостерігається перебудова інтересів від зовнішнього світу до власних відчуттів, функцій власного тіла, обмеження інтересів. При цьому змінюються Всі сторони особистості: ефективна налаштованість, моторика, мова. При сенсорній загрозі життю й благополуччю може порушитися сприйняття часу у вигляді його прискорення або уповільнення. Велике значення іноді набувають напливи спогадів, вираженість і деяка насильства- відальність яких можуть бути пов'язані з інтоксикацією, викликаної хворобою.

Психіка хворого з початку захворювання виявляється в незвичному стані, так як у зв'язку з хворобою порушується звичний ритм життя, праці, відпочинку, сну і неспання. Відбувається перебудова в значенні відчуттів. На внутрішній світ обрушується велика кількість інтерцептівних сигналів, які заповнюють все інтереси хворого і набувають небувалу значимість. У цей час особлива роль належить психотерапевтичному впливу лікаря, який зобов'язаний пояснити хворому особливості стану і відчуттів від різних частин тіла. Психотерапевтичне відношення повинне виявлятися з першого контакту з хворим. Велике значення для хворого мають обходи, особливо в клініках, де проводиться лікувально-педагогічна робота. Часто в присутності хворого говорять про некото-ршх особливостях хвороби, користуються незрозумілими термінами, не знаючи яку реакцію це викличе у хворого. Враховуючи особливості викладання терапії і психотерапевтичне вплив на хворого обходів професора і доцента, відомий радянський терапевт Б. Є. Вочал розділив обхід на три частини: перша - обговорення стану хворого в кабінеті, друга - огляд його в палаті і третя-аналіз і обговорення стану хворого знову.в кабінеті. Б. Є. Вотчал, посилаючись на свого вчителя Ф. Г. Яновського, підкреслював, що сумніви в піагнозе є доброю ознакою і для лікаря, і для хворого, але хворий, ніколи не повинен підозрювати ці сумніви "Призначення нового обстеження 'потрібно представити не як спрямоване на встановлення діагнозу, а для уточнення, Некоторьгх. ^ Деталей діагностики та вибору більш ефективної терапії. "*" Не менші складності являє собою період одужання, коли у хворого повинна настати компенсація або примирення з дефектом, який виник в Внаслідок хвороби, інвалідністю і в зв'язку з цим новим положенням в сім'ї, в суспільстві. Коли хвороба невиліковна, лікар повинен вміти кожен день підбадьорливо дивитися в очі хворому, зрозуміти всі своєрідність його стану, бути уважним до всіх дрібницям по догляду і в період симптоматичного лікування. Кожному лікарю теоретично добре відомо, що всі знання і поведінку в процесі лікувальної діяльності, більш того, і саме лікування виявиться незадовільним, якщо в основу його не будуть покладені цілісне розуміння людського організму, облік всієї складності "" "" Підхід до стану хворого на основі цілісного розуміння, організму завжди враховує складні взаємовідношення, які існують між психічним станом людини і його хворобою. Психічне напруження- ня, конфліктні ситуації можуть відбиватися на сомати-. зації стані хворого ї викликати так звані психосоматичні захворювання ^ Соматичне ж захворювання в свою очереп ^ впливає на психічний состсТяніе людини, настрій, сприйняття навколишньо * - го світу, поведінка і плани Г1рй соматичних захворюваннях в залежності від тяжкості, тривалості і характеру хвороби можуть спостерігатися разлічдие психічні порушення, які виражаються різними! синдромами. Психічні порушення, що спостерігаються при соматіче7 ських захворюваннях, слід вивчати і лікувати психіатрам,. * які повинні давати чітку класифікацію та оцінку * приналежності до того чи іншого психопатологічного синдрому. Для лікаря загального профілю не мають настільки істотного значення тонкощі семіології зазначеного розлади, а більшу роль відіграє оцінка особливостей поведінки і загального стану хворого. Завданням медичної психології не є вивчення психопатології, але на основі психічних порушень вона 146 вивчає форми поведінки соматичного хворого, особливості контактів з навколишнім, шляхи впливу на психіку для кращого здійснення терапевтичних заходів. При соматичних захворюваннях зміна психічної діяльності виражається найбільш часто невротичними симптомами. При великій вираженості інтоксикації і гостроті розвитку хвороби можливі соматогенні психози, що супроводжуються станами зміненого свідомості. У ряді випадків соматичні захворювання (Гіпертонічна хвороба, атеросклероз, цукровий діабет та ін) призводять до виникнення психоорганічних розладів. У цих випадках у хворих з'являються підвищена стомлюваність, дратівливість, уразливість, ослаблення пам'яті, зниження працездатності. Тривале соматичне захворювання, необхідність місяцями і роками перебувати в стаціонарі, «особливе положення хворого »в ряді випадків призводять до змін особистості у вигляді патологічного розвитку, при якому виникають риси характеру, раніше не властиві цьому людині. Зміни характеру у цих хворих можуть перешкоджати або ускладнювати лікування, призводити до інвалідності, створювати конфлікти в лікувальних закладах, викликати негативне ставлення оточуючих. Лікар повинен вміти розпізнати ці "хворобливі зміни психіки, передбачити і передбачати їх виникнення, лікарськими методами і шляхом проведення психотерапевтичних бесід пом'якшити їх прояву. В залежності від особливостей психічних порушень при соматичних захворюваннях будується бесіда лікаря з хворими, поведінка медичного персоналу і вся тактика медичних заходів. При наростаючій інтоксикації у хворих порушуються сон і апетит, з'являються дратівливість, підвищена уразливість і плаксивість. Сон у таких хворих стає поверхневим-вони легко прокидаються, шуми, світло, розмови, дотик одягу стають неприємними. Іноді при безсонні виникають напливи спогадів минулого, також заважають хворому заснути. Хворі стають тривожними, відчувають страхи, часто просять не гасити вночі світло або посидіти близько Них. Не кожен хворий може сказати лікареві, що вночі відчував страх через помилкового сорому перед психічним розладом або небажання виглядати «Боягузом». Звичні шуми робляться нестерпними, світло від ліхтаря з вулиці - дратівливим. Лікар повинен зрозуміти хворого в такому стані, уважно поставитися до його скаргами та по можливості усунути подразники, помістити в більш тиху палату, на більш зручне місце та ін На тлі астенічних симптомів (дратівлива слабкість) іноді з'являються нав'язливі страхи за »своє здоров'я або не властиві раніше істеричні реакції. Лікар завжди повинен пам'ятати, що істерична реакція-це хворобливе явище і ставитися до неї необхідно як до хвороби. Деякі так звані психосоматичні хвороби супроводжуються депресивним станом, правильніше- станом депресії-це один із проявів таких захворювань, як спастичний і виразковий коліт. Ці хворі часто пригнічені, похмурі, малоактивні. Вони відчувають тривогу в ранні передранкові години, розбитість і слабкість, але іноді на тлі пригніченості і млявості у них виникає невластива «балакучість» і жвавість, коли вони жартують, сміються, «веселять оточуючих ». Лікарі повинні знати, що подібні стани виникають нерідко, але не ці стани визначають основний фон настрою і удавана веселість явище тимчасове. У цьому стані хворі іноді порушують режим відділення. У соматичні відділення можуть надходити хворі з іпохондричними фобіями, страхами за здоров'я (кардіофобія, канцерофобія тощо) без соматичного захворювання і від правильності поведінки лікаря і персоналу в відношенні такого хворого залежить успіх лікування. Хворий з нав'язливим страхом перед якимось захворюванням, як правило, буде задоволений роз'ясненням лікаря, що у нього немає важкого, небезпечного серйозного захворювання. У хворого істеричним неврозом, хвороба якого завжди носить характер «умовної приємності і бажаності », так як« звільняє »,« захищає »від нестерпній для нього ситуації, можуть спостерігатися обваження симптомів та погіршення стану, якщо лікар не проявить належної уваги до його станом, буде підкреслювати хворому легкість і несерйозність страждання, руйнуючи його «захист». Виникаючі при важких соматичних захворюваннях гострі психотичні стани, або психози, частіше все носять характер розлади свідомості у вигляді делірію або оглушення. Провісниками потьмарення свідомості часто бувають психічні розлади, які виникають при закритих очах (пеіхосенсорное розлад і гіпногогіче- ські галюцинації). У зв'язку з цим велике значення має розпитування хворих, особливо при скаргах на безсоння. Слідом за розладом сну, гіпнотичними галюцінаціямі може розвиватися делириозное затьмарення свідомості з неправильною поведінкою. Не кожне соматичне захворювання супроводжується психотичними розладами. Так, при виразковій хворобі, колітах, гіпертонічної хвороби, серцевої недостатності частіше спостерігаються невротичні симптоми і патологічні риси характеру, а при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі- можливе виникнення психозів. Schneider запропонував термін «соматично обумовлені психози », для виникнення яких необхідні такі умови: наявність виразної симптоматики \ соматичного захворювання, очевидного зв'язку за часом між соматичними і психічними розладами, паралелізму течії соматичних і психічних порушень, наявність «екзогенної» або «органічної» симптоматики. Виразність і якість зміни психічної діяльності при соматичних захворюваннях залежать від багатьох причин і в першу чергу від природи самого захворювання, чи робить воно прямо "або побічно вплив на мозкову діяльність, по-друге, від типу течії, гостроти розвитку хвороби. Так, при гострому і бурхливому початку, наявності вираженій інтоксикації спостерігаються розлади, що досягають потьмарення свідомості, при повільному, під гострому хронічному перебігу частіше відзначаються невротичні симптоми. У гострому періоді розвитку соматичної хвороби відзначаються розлади свідомості і астенічні симптоми, а потім можуть спостерігатися зміни характеру, особистості, астенія та психоорганічні синдроми. На психічну діяльність при соматичних захворюваннях впливають супутні шкідливі фактори. Так, пневмонія або інфаркт міокарда протікають з великими порушеннями психічної діяльності у осіб, що зловживають алкоголем. Не меншу роль у зміні психічної діяльності хворого. при соматичних захворюваннях грають реактивність організму і особливості особистості людини, його звичні форми реагування на оточуючі події.

Розділ: Сорцевосудинні

Кардиоалгія –болі в області серця різні по інтенсивності та періоду. Причини виникнення: тривожні депресивні афективні стани, тривалого перебігу часу.Епохондричні стани.

Кардіофобія- патологічний страх за стан свого серця. П.в: -життеві кризи,-смерть близького від серцевої хвороби,-відчуття самотності,-втрата і розрив відносин.

Ішемія- спазми крокровяних судин.Тип.А-енергічні, агресивні, тривожні, відповідальні, тип.В-псевдонезалежні люди. П.в: на фоні нової ситуації з якою раніше не стикались.

Гіпертонія. П.в.:конфлікта ситуація,стан страху, відсутність розрядки.

Гіпотонія. П.в.: слабоактивний образ життя, хрог=нічний танй втоми.

Розділ: Захворювання дихальних шляхів.

Гіпервентиляція легких.-людина часто и різко дихае. П.в.: фрустрація, втрата партнера,дипресія,страх.

Бронціальна астма- залатування повітря. П.в.: крик матері на бажання дитини,страх покарання, залежність від матері.

Порушення ковтання- складність при ковтання їжі в наслідку відчуття тиску. П.в.: протести до чого небудь.

Розділ: Шлунково-кишкові захворювання.

Язва-язвенні поразки шлунку та дванадцятипалої кишки. В.п.: 5 типів хворих- 1). Психічно здорові язвенні хворі, 2).язвені хворі з неврозом характера. Конфліктні,вразливі. Самі створюють конфлікти. 3).Соціопатичні: пасивні, с ослабленм Я. 4).класичні психосоматичні хворі(не виразні особистості) язва-наслідок пустоти в житті.

5)нормопативні: над контроль особистості. П.в.: постійна нервова загрузка.

Запор-затримка стула з болями в животі. Пв.а: розчарування в близьких любях, зміна обстановки, триада Фрейда-бережливість,упрамство,любов до порядку.

Ємоційна діарея. П.в:завишена вимога зі сторони оточуючих, при не можливості виправдати ці потреби.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 17

ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):

1. Залежність темпераментальних показників від особливостей нейродинамічного рівня. Структура темперамента.

2. Розробіть варіанти оптимальної тактики поведінки та діяльності психолога у різних умовах праці.

3. Загальні особливості психіки хворих соматичними захворюваннями.

1. Залежність темпераментальних показників від особливостей нейродинамічного рівня. Структура темперамента.

Темперамент - це сукупність рис особистості (індивідуальності), що характеризують її рухову, емоціонльную і мовну активності, а також швидкість реагування і перемикання з одного роду діяльності на ін При цьому особливо виділяють такі риси лічноті, як загальна активність і емоційність. Особистість - це окрема людина з накопиченими знаннями та досвідом, сформованими в онтогенезі, темпераментами, стилем поведінки і світоглядом. Важливий оцінний компонент особистості - здібності, які проявляються в успішності діяльності. Їх природна основа - різноманітні поєднання загальних і специфічних індивідуально-психологічних властивостей. Загальні здібності - працездатність, активність, саморегуляція та ін Природні передумови соц. здібностей - складні симптомокомплекси.

Для лінгвістичних здібностей - характерні: інертність, переважання зорової пам'яті і второсігнальнх функцій. Для комунікативних мовних здібностей - лабільність НС, слухова пам'ять, переважання первосигнальному функцій. Для музичних здібностей й - головна роль - лабільність НС в різних віках, висока чутливість і домінування мимовільної рівня регуляції у підлітків.

Павлов: переважними темпераментами для успішної діяльності є сангвінік і флегматик. Менш пристосований до життя темперамент - холерик (через неврівноваженості процесів збудження і гальмування). Меланхолік - низька працездатність (витривалість) НС.

Психодинамический рівень - темперамент. Нейродинамічний - властивості НС. Темперамент обумовлюється поєднанням нейродинамічні властивостей. Павлов: Властивості НС: 1. Сила НС / Слабкість НС - проявляється в ступені працездатності нервових клітин, в ступені стійкості НС до дії сильних подразників. 2. Врівноваженість / неврівноваженість - властивість відображає співвідношення процесів збудження і гальмування. Якщо вони в балансі => врівноваженість. Якщо переважає один із них => неврівноваженість. 3. Рухливість / Інертність. Рухливість - легкість і швидкість зміни процесів збудження і гальмування. Інертність - повільність і трудність зміни процесів збудження і гальмування. Темперамент - це співвідношення цих 3-х властивостей НС (Сила НС / Слабкість,Врівноваженість / неврівноваженість,Рухливість / Інертність).

Сангвініки - сильні, врівноважені, рухливі. Холерики - сильні, неврівноважені, рухливі / інертні. Флегматики - сильні, врівноважені, інертні. Меланхоліки - слабкий, неадаптівний.   Павлов розумівт, що ця комбінація властивостей не кінцева. Типів може бути більше, але виділив головні. Недолік: спробував оцінити темперамент (меланхоліка).

__________________________

Властивості темпераменту:   1. Сензитивність - це властивість, яка визначає - яка найменша сила впливу необхідна для сприйняття і => для виникнення реакції. Взаємозв'язок між силою впливу і сензитивностью обернено пропорційна. Чим вище сила впливу необхідна для сприйняття стимулу, тим ¯ чутливість, і навпаки.  2. Реактивність - це швидкість мимовільної реакції на якийсь вплив. Ступінь реактивності також визначається через обернено пропорційні відношення стимулу і реакції. Чим більше часу між стимулом і реакцією на нього, тим менше реактивність.  3. Активність - це ступінь енергійності впливу людини на зовнішній світ.  4. Співвідношення реактивності й активності. Якщо підвищується реактивність => імпульсивна людина. Якщо підвищується активність => ініціативний.  5. Психічний темп - це швидкість психічної діяльності. Підвищується психічний темп - швидко метикують, запам'ятовують, кажуть, і т.п. Знижується психічний темп - повільно міркують, запам'ятовують, кажуть, і т.п.  6. Емоційна збудливість - це властивість визначається тим, наскільки слабке вплив необхідне виникнення емоційної реакції.  7. Тривожність - це властивість визначає величину психічної напруги у відповідальній або загрозливої ​​ситуації. Чим вище тривожність, тим більше людина схильна розглядати всяку ситуацію як загрозливу.  8. Пластичність / Ригідність темпераменту - це швидкість переключення з однієї діяльності на ін В основі цієї властивості лежить - рухливість / інертність.  9. Екстраверсія - потреба людини в зовнішніх враженнях, контактах. Інтроверсія - потреба в самоті, в обмеженому колі контактів.  Фізіологічна основа - рівень активації НС.   Типи темпераменту: 1. Холерик - невисока сензитивність, висока реактивність, висока активність, переважання реактивності, високий темп, висока емоційна збудливість, невисока тривожність, ригідність, екстраверсія. 2. Меланхолік - висока сензитивність, низька реактивність, низька активність, низький темп, висока емоційна збудливість, висока тривожність, ригідність, інтроверсія. 3. Флегматик - знижена сензитивність, низька реактивність, висока активність (в плані вольової регуляції), низький темп, низька емоційна збудливість, низька тривожність, ригідність, інтраверсия. 4. Сангвінік - низька сенситивність, висока реактивність, висока активність, переважання активності, високий темп, висока емоційна збудливість, низька тривожність, пластичність, екстраверсія.   Сангвінік - людина рішуча, енергійна, швидко збудливий, рухливий, вразливий, з яскравим зовнішнім виразом емоцій і легкої зміною їх. Флегматик - спокійний, повільний, зі слабким проявом почуттів, важко переключається з одного виду діяльності на інший. Холерик - запальний, з високим рівнем активності, дратівливий, енергійний, з сильними, швидко виникаючими емоціями, яскраво відбиваються в мові, жестах, міміці. Меланхолік - має низький рівень нервово-психічної активності, сумовитий, тужливий, з високою емоційною вразливістю, недовірливий, схильний до похмурим думкам і з пригніченим настроєм, замкнутий, полохливий.

2. Розробіть варіанти оптимальної тактики поведінки та діяльності психолога у різних умовах праці.

Особливими умови праці вважають такі, за яких діяльність індивіда протікає на тлі екстремальних факторів(літаку потрібно здійснити аварійну посадку, почався перегрів реактора, ливень, літак потрапив зону турбулентності чи залетів в зону нульової видимості, розпочалася гроза, шкальний вітер), які діють епізодично, не постійно або є велика ймовірність їх появи. В особливих умовах діяльності екстремальні фактори мають незначну інтенсивність та силу впливу. Після завершення роботи працівнику потрібен відпочинок.

Екстремальні умови діяльності характеризуються впливом на організм людини постійно діючих, високо інтенсивних , потенційно загрозливих для організму факторів. В екстремальних умовах яскраво виражені негативні функціональні стани, а діяльність людини здійснюється із залученням резервних можливостей організму. Робота в таких умовах потребує від індивіда достатньо часу для відновлення. Наприклад, діяльність космонавта чи льотчика в польоті здійснюється завжди в екстремальних умовах, тобто постійно мають місце екстремальні фактори: невагомість, перевантаження, сенсорна ізоляція, потенційна загроза (фактор ризику) і т. п.

До екстремальних умов належать температурні, гіпоксія, гіподинамія, нерегулярність появи стимулу, монотонність, опрацювання величезних потоків інформації в обмежений час, брак інформації, необхідної для виконання тих чи інших дій, високий темп роботи, дефіцит часу тощо.

Психологічні стрес-фактори, що створюють екстремальність діяльності: інформаційна невизначеність, раптовість впливу, неочікуваність стимулу, підвищена відповідальність, одноманітність дій, небезпека для життя і здоров’я, дефіцит часу й інформації, напружені стосунки в колективі, невизначеність, складність завдання, наявність перешкод, високий темп роботи (висока оперативність), новизна, незвичайність завдання;

Психологічне забезпечення діяльності в екстремальних ситуаціях це цілісна система, основними рівнями якої є: соціально-психологічний; психологічний; психофізіологічний.

Психолог як і в екстремальних так і в особливих умовах повинен організувати психологічне забезпечення призначене для проведення комплексу соціально-психологічних, психологічних і психофізіологічних заходів, спрямованих на підвищення адаптивності до стресу, формування індивідуальної і групової професійної надійності і забезпечення безпеки діяльності в екстремальних умовах.

Система психологічного забезпечення діяльності включає такі основні підсистеми (блоки):

1. Професійно-психологічний відбір кадрів для діяльності в екстремальних умовах.

2. Психологічне забезпечення професійної адаптації в умовах стресу.

3. Психологічна підготовка до діяльності в екстремальних ситуаціях.

4. Психологічний супровід в екстремальних ситуаціях.

5. Психологічна допомога (у тому числі й екстрена) в екстремальних умовах діяльності.

6. Психологічна реабілітація співробітників після їх участі в діях, пов’язаних з професійним ризиком і небезпекою.

3. Загальні особливості психіки хворих соматичними захворюваннями.

Загальні принципи вибору хворим людиною тих чи інших типів психічного реагування на захворювання, закономірності формування ставлення до хвороби поєднуються в клініці зі специфічними особливостями психічного стану пацієнтів, у яких виникли хвороби. Можна говорити про вплив самої хвороби на характер реагування на її появу, плин, успішність лікування і результат. При цьому типовість реакції на захворювання залежить від параметрів хвороби в такій же мірі, як і від індивідуально-психологічних особливостей людини. Кожна хвороба характеризується набором специфічних особливостей, що зачіпають значущі для пацієнта (реального чи потенційного) сфери життєдіяльності. Можна виділити наступні параметри, на підставі яких оцінюється будь-яка хвороба і формується психологічне ставлення до неї: 1. Вірогідність летального результату. 2. Імовірність інвалідизації і хронификации. 3. Больова характеристика хвороби. 4. Необхідність радикального або паліативного лікування. 5. Вплив хвороби на можливість підтримувати колишній рівень спілкування. 6. Соціальна значущість хвороби і традиційне ставлення до захворілим в мікросоціумі. 7. Вплив хвороби на сімейну і сексуальну сфери. 8. Вплив хвороби на сферу розваг і інтересів. У даному розділі наведені дані про психологічні особливості хворих з різними соматичними (непсіхіческімі) захворюваннями, згрупованими по традиційно прийнятим у медицині дисциплінам: хірургічні, терапевтичні, інфекційні, гінекологічні і деякі інші. Враховуючи особливу значущість онкологічної патології і психологічних реакцій людини, дана група висвітлена окремо. Основна відмінність терапевтичної та хірургічної патології з погляду психологічного відношення до них укладено в характері перебігу хворобливих процесів - при терапевтичній істотним стає параметр тривалості (хронічності), при хірургічної - операційний стрес.