Завдання третього рівня (5 балів за кожну правильну відповідь)

1. В чому співпадіння і в чому відмінності між політикою і мораллю?

Єдність політики і моралі (моралізаторський підхід).

Г. Маблі називав політику суспільною мораллю, а мораль – приватною політикою. Добра політика, по Маблі, не відрізняється від здорової моральності. Ж.Ж. Руссо закликав до з'єднання політики і моралі: хто схоче вивчати окремо політику і мораль, той ніщо не зрозуміє ні в тій, ні в іншій, і все, що є етичним злом, є злом і в політиці. Т. Джефферсон: мистецтво управління полягає в мистецтві бути чесним.

Політика і моральність несумісні.

Політика і мораль автономні. Н. Макіавеллі: мораль – сфера вічного, вона регулює індивідуальні відносини людей за допомогою добровільного дотримання ними певних правил; в політиці ж панує доцільність, в ній виражаються інтереси різних соціальних груп. «В політиці немає моралі, а є тільки інтереси». «Мета виправдовує засоби».

Політика може бути етичною або аморальною залежно від обставин. М. Вебер «примиряв» мораль і політику шляхом розділення сфер їх дії: до ухвалення політичного рішення політик може слідувати своїм ідейним переконанням і етичним принципам, але при ухваленні рішення він повинен думати про його наслідки і результати, враховуючи реальні обставини («етика переконань» і «етика відповідальності»).

Проблема зв'язку моральності з політикою і свободою людини: чи вільна людина чи ні, чи має вона свободу етичного вибору в своїх діях, у тому числі в діях політичних, чи може людина бути етичною, будучи скованою? Актуальність питання для сучасної України: якою ціною повинен бути сплачений перехід до свободи?

2. Самою небезпечною, великою брехнею свого часу і найяскравішим прикладом розриву теорії і практики К.П. Победоносцев вважав неухильно нарощуючу свій вплив в Росії другої половини ХІХ в. доктрину парламентаризму. «Фатальна помилка, одна з самих вражаючих в історії людства», полягає, на його думку, в тому, що в умовах реалізації виборно-парламентського принципу народ нібито обирає, висуває у владу людей, що відображають волю більшості і гарантуючих захист її інтересу. Уважне дослідження парламентських систем приводить до інших висновків. «Правителями, - затверджував Победоносцев, - стають спритні подбирачі голосів, механічно, майстерно орудуючі закулісними пружинами, які приводять в дію ляльок на арені демократичних виборів». Практично «обирається улюбленець меншини, іноді дуже мізерної, тільки ця меншина представляє організовану силу, тоді як більшість, як пісок, нічим не зв'язана, і тому безсила перед гуртком або партією».

Як ви думаєте, чи не згущує Победоносцев фарби? Невже виборні системи «замішені» виключно на егоїзмі, підкупі, обмані, лицемірстві? Аргументуйте свою позицію. В чому актуальність критики парламентаризму Победоносцевим?

3. Варианти розвитку політичної культури в Україні.

Варіант 1. Ліберальні цінності проникають в політичну свідомість українського суспільства. Відбувається поступове «розмивання» традиційних цінностей і асиміляція західних политико-культурних орієнтацій. Лібералізм робить значний вплив на характер цілепокладання і політичної участі (експансіоністська модель взаємодії політичних культур).

Варіант 2. Розповсюдження ліберальних цінностей носить перш за все сегментарний характер. Найбільше їх засвоєння спостерігається серед молоді, а також соціальних груп, виграючих від реформ, що в результаті проводяться (обмежена експансія).

Варіант 3. Ліберальні цінності найбільш поширені серед елітних груп. В маргіналізованому же суспільстві посилюється ностальгічний синдром, що виявляється в активізації архаїчних цінностей (модель нерозуміння і неприйняття іншої культури).

Варіант 4. В українському суспільстві відбувається некритичне освоєння ліберальних ідей, чревате масовою відмовою від останніх в ситуації соціальної фрустрації, що посилюється (модель псевдорозуміння).

Варіант 5. Взаємодія цінностей носить характер конфлікту (модель конфліктної взаємодії).

Варіант 6. «Відкриття» ліберальних цінностей створило ситуацію виклику українській політичній культурі. Відповіддю на цей виклик може бути отримання политико-національної ідентичності на основі розуміння як інших форм політичної культури, так і унікальності власної (модель відкритої інтеркультурної взаємодії).

Який з варіантів здається вам найбільш оптимальним, а який – найвірогіднішим?

4. Можливі варіанти розвитку України на початку ХХІ сторіччя:

Варіант А. «Великодержавний соціалізм» - повернення державного контролю над економікою і суспільним життям в рамках авторитарного державного капіталізму. Це максимально недемократичний і неринковий варіант. Політична система у такому разі визначатиметься всевладдям консолідованої державної бюрократії і довготривалим пануванням «державної партії», а ідеологічна – переходом на радикально-антизахідні позиції.

Варіант Б. «Демократичний застій» пов'язаний з остаточною кристалізацією олігархічної системи. Варіант «керованої бюрократії». Характеризується все білдьшим звуженням ринку на фоні зовні вельми ліберальної демократії. Декоративний плюралізм забезпечить суперництво олігархічних кланів.

Варіант В. Модификация «східно-азіатського капіталізму», коли централізована поліцейсько-бюрократична, але, без сумніву, ринкова держава достатньо ефективно керує політичним і діловим життям через повністю підконтрольні йому монополії і політичні клани, а сприятливі умови (пільгові податки і суворий поліцейський порядок) для легального малого бізнесу створюють «рай для крамарів». І як наслідок – примусове деполітизування суспільства, рішуче відкидання режимом «ліберальних масок», ліквідація місцевого самоврядування і т.д.

Варіант Г. «Західно-європейський варіант» пов'язаний з розширенням політичного і економічного лібералізму в результаті політичної емансипації незалежних підприємців і трансформацією просунутої частини «партії влади» у впливове право-ліберальне політичне об'єднання.

Характеристика внутрішньополітичних і міжнародних чинників (суспільно-політичні сили, події, проблеми), які можуть надати найбільший вплив на політичний процес в Україні.

СПИСОК МЕТОДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, НОРМАТИВНИХ МАТЕРІАЛІВ

1.Абетка українського політика. – К., 2000.

2.Ашенкампф Н.Н. Современная геополитика. – М.: Академический проект, 2005. – 206 с.

3.Бадзьо Ю. Український вибір. – К.: Смолоскип, 2004. – 53 с.

4.Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент. – К., 1996.

5.Бжезінський З. Велика шахівниця. – Львів, 2000.

6.Гаджиев К.С. Геополитика. – М., 1998.

7.Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навчальний посібник. – 3-є видання. – К., 1999.

8.Зеркин Д.П. Основы политологии. – Ростов-на-Дону, 1997.

9.Ильин В.В. Политология. Учебник для вузов. – М., 1999.

10.Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. Политология. Учебник. – М.: Юрист, 2000.

11.Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму. – К., 1999.

12.Ковальова О.О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України. – К.: Б.в., 2003. – 340 с.

13.Мадіссон В.В. Сучасна українська геополітика. – К.: Либідь, 2003. – 172 с.

14.Панарин А.С. Политология. Учебник. – М., 1997.

15.Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: конспект лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти України. Друге вид., доп. – Львів: “Новий Світ – 2000”, “Альтаїр – 2002”, 2003. – 172 с.

16.Піча В.М., Левківський К.М., Хома Н.М. Політологія: типові питання та відповіді з лекційного курсу. Навчальний посібник для студентів. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ-2002”, 2002. – 176 с.

17.Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ – 2000”, 2002. – 344 с.

18.Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці. Навчальний словник-довідник для студентів. Уклали: В.М. Піча, Н.М. Хома. Наукова редакція В.М. Пічи. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ-2000”, 2001. – 320 с.

19.Политическая социология. Учебное пособие. – Ростов-на-Дону, 1997.

20.Політологія у схемах, таблицях, визначеннях. Навчальний посібник. – К., 1999.

21.Політологія: історія та методологія. / За ред. Ф.М. Кирилюка. – К., 2000.

22.Політологія. Посібник для вищих навчальних закладів. / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К., 1998.

23.Політологічний енциклопедичний словник. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 1997.

24.Практикум по политологии: учебное пособие для вузов. / Под ред. М.А. Василика. – М.: Гардарики, 1999. – 384 с.

25.Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. Учебник для студентов высших учебных заведений. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 447 с.

26.Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології. – К., 1996.

27.Украинская государственность в ХХ веке: историко-политологический анализ. – К., 1996.

28.Україна: етнонаціональна палітра суспільного розвитку. Словник-довідник. – К.: УАДУ, 1997. – 272 с.

29.Фролова М.А. Политическая стратификация.- М., 1997.