49. Гетьман Петро Дорошенко в боротьбі за незалежність та територіальну цілісність Української держави

60-80-і pp. XVII ст. – один з найстрашніших періодів в історії України: боротьба між багаточисельними гетьманами, що здавалося не мала кінця, втручання Московії, Польщі, Туреччини у внутрішні справи Гетьманщини мали своїм наслідком спустошення території України, зменшення кількості населення. Бездарне гетьманування, перевага особистих інтересів над державними вражає. Патріотизм і державний підхід гетьмана П. Дорошенка у цей період не в змозі були змінити загальну ситуацію на краще.  У 1665 р. гетьманом Правобережжя став прилуцький полковник, сподвижник Б. Хмельницького, онук гетьмана Михайла Дорошенка Петро Дорошенко (гетьманував у 1665-1676 pp.). Колишній студент Києво-Могилянської академії, палкий патріот України розпочав боротьбу проти поляків у союзі з татарами і турками. Він всіляко заохочував заселення спустошених південних районів Правобережжя, захищав інтереси козацтва як стану. Щоб позбутися залежності гетьмана від старшини, намагався запровадити довічну гетьманську владу. 1666 р. гетьман разом з старшиною ухвалив рішення про війну проти Польщі, знищивши 6-тисячний польський загін на Брацлавщині.  На короткий час у 1668 р. гетьману П. Дорошенку вдалося об'єднати Україну, але полковник Д. Многогрішний, якого Дорошенко залишив на Лівобережжі як наказного гетьмана, повстав проти свого начальника, спираючись на Москву. Тому Дорошенко уклав союз з Туреччиною (1669 р.), за яким Гетьманщина визнавала себе васалом Османської імперії. Цей союз викликав невдоволення населення України, на владу стали претендувати П. Суховієнко, який спирався на Крим і М. Ханенко – ставленик Польщі. 1672 р. укладено Бучацький договір Польщі та Туреччини, за яким П. Дорошенко оголошувався правителем України «в давніх межах» (фактично Брацлавщини і Київщини). Населення Правобережжя тікало на більш спокійний лівий берег Дніпра. Втративши підтримку українців, гетьман склав свої клейноди і присягнув на вірність московському царю. Відкликаний до Московії, він помер у власному маєтку Ярополче Волоколамського повіту. Його правнука Наталія Гончарова стала дружиною геніального російського поета О. Пушкіна.

50. Наш край в XVI-XVII століттях.

51. Наш край в XIX столітті.

52. Роль Данила Галицького у зміцненні української держави. Коронація Данила

Після смерті галицько-волинського князя Романа у 1205 р. в князівстві розгорнулася 33-річна боротьба між місцевим боярством, що мало велику силу, та синами Романа. Ситуація ускладнилася вторгненням поляків та угорців. Боротьба закінчилася перемогою князя Данила Романовича в 1238 році – він вигнав з Галича чернігівських князів і сів на батьківський престол. У цьому ж році він розбив німецьких рицарів під Дорогочином, у 1240 р. захопив Київщину, а в 1245 р. він остаточно переміг місцевих бояр і вигнав угорське військо. З цього часу він став повноправним володарем Галицько-Волинської держави.  Данило був мудрим і вмілим правителем, за часів його правління було побудовано нові міста, в тому числі Львів (названий на честь старшого сина Лева), фортеці, церкви, монастирі; князь сприяв розвитку культури. Він дещо зменшив гноблення соціальних низів, розширив права ремісників і купців. Данило успішно воював з польськими й литовськими феодалами, створив небачену до того регулярну піхоту. Головною метою свого життя він вважав боротьбу проти татаро-монгольських загарбників.  Намагаючися захистити свою державу від монголів й знайти в Європі союзників для боротьби з ними, Данило уклав союз з Папою Римським і був урочисто коронований у Дорогочині в 1253 році. Він став першим українським королем. Він розбив у 1254 р. татарського воєводу Куремсу, однак протистояти військам хана Бурундая не зміг. Татари примусили Данила Галицького зруйнувати укріплення Львова, Володимира, Луцька, лише хитрістю вдалося зберегти Холм. Звільнити свої землі від татаро-монголів йому не вдалося і 1264 р. Данило Галицький помер у Холмі. Проте татарам теж не вдалося зруйнувати Галицько-Волинську державу.