74. Наш край в VI-XV століттях

75. Остаточна ліквідація гетьманства та залишків автономного устрою Гетьманщини в другій половині XVIII століття. Кирило Розумовський

Після невдалої спроби гетьмана Мазепи визволити Україну з-під російського панування, Петро І направив свої зусилля на ліквідацію автономії України. Обраний після Мазепи гетьманом І. Скоропадський фактично був позбавлений права самостійно приймати рішення. Після його смерті Петро І заборонив обирати нового гетьмана (на короткий час наказним гетьманом став П. Полуботок), і Україною стала правити Малоросійська колегія (1722-1727 pp.). Нова імператриця Катерина І, що правила з 1725 р. дозволила обрати гетьманом Данила Апостола (1727-1734 pp.), однак його діяльність знаходилася під жорстким царським контролем. По смерті Апостола відання українськими справами було передано «Правлінню гетьманського уряду» (1734-1750 pp.), яке складалося з представників козацької старшини та російських чиновників.  Останній гетьман України – Кирило Розумовський (гетьманував у 1750-1764 pp.), який одержав булаву завдяки брату, що був коханцем імператриці Єлизавети І. Простий козак за походженням, отримав прекрасну освіту в Німеччині і Франції, у 18 років очолив Імператорську академію наук (перебував на цій посаді 20 років). Новий гетьман дбав про розвиток науки та мистецтв в Україні, у своїй резиденції в Батурині він мав намір відкрити університет, а Глухів – на значний культурний центр. Він домагався від уряду повернення Україні її прав. Внаслідок його постійних прохань Україна була виведена з відомства Сенату і передана Колегії іноземних справ, як було раніше. Під управління гетьмана передали і Запорозьку Січ, Київ. Проведено також реформу судочинства – до складу Генерального суду вводилися виборні особи із старшин кожного полку. Козацька старшина отримала судову владу, як в часи Визвольної війни. Гетьман започаткував полкові школи для обов'язкового навчання козацьких дітей Домогтися відновлення іноземних зносин гетьманові не вдалося.  З приходом до влади в Росії імператриці Катерини II автономії України завдано смертельного удару – в 1764 р. було скасовано гетьманство (Розумовський отримав компенсацію грошима та землями), справи управління Україною передані Малоросійській колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Територію Гетьманщини поділили на намісництва, козацькі полки реорганізували в регулярні карабінерські частини, слобідське козацтво ліквідоване. Україна перетворилася на окраїну Російської імперії, втративши будь-які суверенні права.

76. Освіта й література другої половини XIX – початку XX століття

Реформи 60-70-х pp. ХІХ ст. сприяли розвитку освітив Україні. Школи створювалися земствами, з'явилися громадським коштом недільні школи. У 1859- 1862 pp. в Україні діяло більше сотні недільних шкіл, викладання в яких велося українською мовою (закриті 1862 p.). Активну роль в організації недільних шкіл відіграли попечитель Київського навчального округу, видатний педагог М. Пирогов і професор Київського університету В. Павлов, видатний український педагог, автор методики навчання дорослих X. Алчевська. З'явилися нові навчальні заклади – Новоросійський університет в Одесі (1865 p.), Ніжинський історико-філологічний інститут, Харківський технологічний, Київський політехнічний, Катеринославський гірничий інститути. На Західній Україні відкриті Чернівецький університет, Львівський політехнічний інститут, Академія ветеринарної медицини, запроваджено обов'язкове навчання дітей віком 6-14 років. На початку XX ст. зросла мережа початкових шкіл, кількість середніх загальноосвітніх закладів (класичні та реальні гімназії), ремісничих училищ, гірничих, комерційних училищ. Для підготовки вчителів відкрито 8 учительських інститутів.  Розквіт переживала українська література. Тут сузір'я славетних імен: І. Франко (поема «Мойсей», «Лук'ян Кобилиця», «Захар Беркут»), М. Вовчок (соціально-проблемні та психологічні оповідання), Ю. Федькович («Хто винен?»), І. Не-чуй-Левицький («Кайдашева сім'я»), М. Коцюбинський («Фата моргана»), П. Мирний та І. Білик («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»), Л. Українка («Лісова пісня»), О. Олесь (збірки поезій), С. Васильченко, А. Тееленко, В. Стефаник )»Камінний хрест»), О. Кобилянська («Земля»), Л. Мартович, М. Черемшина, В. Винниченко («Федько-халамидник»), П. Грабовський. їхні твори проникнуті ідеями гуманізму, розкривають особливості українського світосприйняття.