45. Вплив ідей Михайла Драгоманова на розвиток українського руху

Особливе місце серед громадівців займав історик, громадсько-політичний діяч, фольклорист, економіст, філософ, публіцист, професор кафедри античної історії Київського університету Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895 pp.). Драгоманов був одним з найбільших діячів Південно-Західного Відділення Російського географічного товариства і «старої» київської громади. З 1875 р. перебував у Австрії, Швейцарії, Болгарії. Його суспільно-політичні ідеї сформувалися під впливом ідей кирило-мефодіївців, Т. Шевченка, французького соціаліста П. Прудона, англійських лібералів, російських революціонерів-демократів. У журналі «Громада» (перший український політичний часопис), який він видавав у Женеві, Драгоманов намагався поєднати ідеї західноєвропейської соціал-демократії, анархізму та українську народну традицію соціального ідеалу. Він був прихильником ідей демократизму і федералізму. Зразком державного устрою вважав тогочасний устрій Швейцарії, США, Англії. Він був прихильником пріоритету політичних свобод над економічними, суспільними і класовими інтересами. Вважав, що загальнолюдські цінності вище, ніж національні. Виступав за відокремленні церкви від держави та секуляризацію українського громадського та політичного життя. Вважав втрату Україною державності негативним фактом, однак не вірив у можливість відновлення національної державності. Тому прагнув спрямувати український суспільний рух на боротьбу за демократію і федералізм у рамках Російської та Австро-Угорської імперій. Вважав, що центром українського національного руху повинна залишатися Галичина.  Драгоманов вважав себе соціалістом, однак заперечував теорію К. Маркса про пролетарську революцію і диктатуру пролетаріату, як помилкову, нездійснену і шкідливу для українського політичного життя.  Саме під впливом Драгоманова в Україні поширилися ідеї соціалізму (улаштування більш справедливого ніж капіталізм суспільства), автономії України, перебудови Росії на федеративну державу.

46. Архітектура і образотворче мистецтво Київської Русі та Галицько-Волинського князівства

Поєднанням музики та історії у просторі стала архітектура Русі – одне з світових досягнень цього періоду.  Найбільш відомими є Десятинна церква (перша кам'яна церква Русі, яка не збереглася), Софійський собор і Києво-Печерський монастир (пам'ятки охороняються ЮНЕСКО), Золоті ворота, храми інших міст Русі – Чернігова, Переяслава. Перші церкви будувалися і оздоблювалися візантійськими майстрами. З часів Ярослава Мудрого давньоруська архітектура набуває чітких національних рис. Величезною відмінністю руських храмів цього періоду від візантійських стає їх оздоблення. У Візантії за мистецькими канонами стіни могли бути прикрашені або тільки фресками – розписами по сирій штукатурці, або мозаїками. У давньоруських церквах – особливо у Софійському соборі – зустрічаємо і фрески і мозаїки одночасно. Найбільш відомою серед них є мозаїка Софійського собору – зображення Марії Оранти (захисниці), що має у висоту 5 м і набрана із смальти 177 кольорових відтінків. У мозаїці поєднані як язичницькі традиції – з піднятими руками в українському язичницькому мистецтві зображується Берегиня (богиня-захисниця) – так і релігійні. Тому і народилася легенда, що допоки захищає нас Марія Оранта з піднятими руками, доти буде існувати Україна.  В оздобленні широко використовувався орнамент, високого рівня досягло ювелірне мистецтво, різьблення по каменю. Ікони часів Русі майже не збереглися. Перші з них завозилися з Візантії, пізніше з'явилася власна школа іконопису. Центром його стала майстерня Печерської лаври. Найвидатнішим іконописцем вважається печерський монах Алімпій, який жив у кінці XI–на початку XX століття. Вважається, що він брав участь у розписі Успенського собору Києво-Печерської лаври, виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору у Києві.  Культура Русі стала основою української культури.