- •Місце України в міжнародних відносинах Європи часів Богдана Хмельницького
- •Виникнення громад та їхня культурно-освітня діяльність в другій половині XIX століття. Володимир Антонович
- •Відновлення могутності Київської держави та князівської влади за Володимира Мономаха
- •Українсько-московський договір 1654 p.: причини та наслідки
- •Причини та початок трудової еміграції українців в другій половині XIX століття
- •Причини політичної роздрібненості Київської держави та її наслідки
- •Основні напрямки державної політики гетьмана Івана Виговського
- •Народовці, радикали, москвофіли в суспільно-політичному житті західноукраїнських земель у другій половині XIX століття
- •Освіта й література Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
- •Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII століття. Зміни в соціально-економічних відносинах
- •Вплив ідей Михайла Драгоманова на розвиток українського руху
- •Архітектура і образотворче мистецтво Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
- •Виникнення українських політичних партій наприкінці XIX – на початку XX століття
- •Галицьке та Волинське князівства та їх об'єднання за князювання Романа Мстиславича
- •Гетьман Петро Дорошенко в боротьбі за незалежність та територіальну цілісність Української держави
- •Роль Данила Галицького у зміцненні української держави. Коронація Данила
- •Запорізька Січ у складі Гетьманщини у другій половині XVII століття. Кошовий отаман Іван Сірко
- •Діяльність української парламентської громади у і та II Державних думах Росії
- •Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького. Значення Галицько-Волинського князівства в історії України (11)
- •Роль Києво-Могилянської академії в культурно-освітньому розвиткові українського народу
- •Роль Михайла Грушевського в громадсько-політичному житті України (кінець XIX – початок XX століття)
- •Монгольська навала на українські землі, її наслідки
- •Місце і роль гетьмана Івана Мазепи в українському національно-визвольному русі. Іван Мазепа – будівничий української культури
- •Народницький рух в Україні. «Чигиринська змова»
- •Особливості політичного становища українських земель у складі Великого князівства Литовського
- •Конституція Пилипа Орлика – перша Конституція України, її значення
- •Внесок Наукового товариства ім. Т. Шевченка в становлення національної науки
- •Спроби збереження української державності у складі Великого князівства Литовського у XV столітті. Князь Свидригайло
- •Особливості розвитку української культури в другій половині XVII-XVIII століттях
- •«Братство тарасівців», його роль у розвитку українського національно-визвольного руху
- •Виникнення Кримського ханства. Турецько-татарські наскоки в другій половині XV-XVI ст., та їх наслідки
- •Архітектура та образотворче мистецтво другої половини XVII-XVIII століть
- •Місце Івана Франка у розвиткові української суспільно-політичної думки
- •Українська шляхта у XIV-XVI століттях. Костянтин (Василь) Острозький
- •Запорізька Січ в історії українського народу. Ліквідація козацької республіки московським урядом в останній чверті XVIII століття
- •Архітектура та образотворче мистецтво другої половини XIX – початку XX століття
- •Остаточна ліквідація гетьманства та залишків автономного устрою Гетьманщини в другій половині XVIII століття. Кирило Розумовський
- •Освіта й література другої половини XIX – початку XX століття
Виникнення українських політичних партій наприкінці XIX – на початку XX століття
На початку XX ст. в українському національному русі просліджуються дві тенденції – посилення земсько-ліберальної опозиції царизмові та переростання українського культурно-просвітницького руху в політичний. Ліберальна опозиція – представники інтелігенції (службовці, лікарі, вчителі та ін.) все частіше висувала вимогу щодо надання політичних свобод, ліквідації пережитків кріпосництва у законодавстві, скликання Установчих зборів для розробки конституції. Питання про захист національних прав українців піднімалося за відзначення 35-річчя діяльності І. Нечуя-Левицького та М. Лисенка, відкриття пам'ятника І. Котляревському в Полтаві, проведення «банкетних кампаній» на честь 40-річчя судової реформи. На початку XX ст. у Східній Україні з'являються перші політичні партії. 1900 р. в Харкові була утворена Революційна Українська Партія (РУП), яка обстоювала соціальні інтереси селянства. РУП не мала ні статуту, ні програми. М. Міхновський, котрий готував для партії програму під назвою «Самостійна Україна», був змушений вийти з партії і заснувати власну партію – Народну Українську Партію у 1902 p., оскільки він пропагував утворення самостійної України під шовіністичним гаслом «Україна для українців». У 1904 р. від РУП відкололася Українська соціал-демократична спілка («Спілка») на чолі з М. Меленевським та О. Скорописом-Йолтуховським, що була близькою за поглядами до російських меншовиків. У 1905 р. РУП перейменована на Українську Соціал-Демократичну Робітничу Партію на чолі з В. Винниченком та С. Петлюрою, що захищала інтереси українських робітників. У 1904 р. була утворена Українська Демократична Партія. Невдовзі від неї відкололася Українська Радикальна Партія, але в 1905 р. вони об'єдналися в Українську Радикально-Демократичну Партію на чолі з Б. Грінченком, С. Єфремовим. За поглядами вони були близькі до російських кадетів і виступали за надання автономії Україні в складі перетвореної на конституційну монархію Росії. Більшість українських політичних партій була лівого спрямування і виступала за надання автономії Україні у складі перебудованої на федеративних засадах Росії. Лише партія Міхновського НУП виступала за самостійність України, однак вона не мала широкого впливу на маси. На Західній Україні першою виникла Русько-українська радикальна партія (1898 p., засновник І. Франко), Українська соціал-демократична партія, Українська народно-демократична партія. Всі вони виступали за самостійність і соборність України. В Україні також діяли загальноросійські, єврейські та польські партії.
Галицьке та Волинське князівства та їх об'єднання за князювання Романа Мстиславича
У період роздробленості Русі центр української державності перемістився у Галич. Населення Галицької землі складали дуліби, тиверці, білі хорвати, що були приєднані за Володимира Великого. Найбільшими містами були Галич, Перемишль, Звенигород, Теребовль. Наймогутнішим князем був Ярослав Осмомисл (правив у 1153-1187 pp.), якого оспівує «Слово о полку Ігоревім». Своє прізвисько він отримав тому, що знав вісім мов. Волинська земля увійшла до складу Русі теж у період князя Володимира у кінці X століття. Основні міста – Волинь, Володимир, Луцьк, Бужськ, Дорогобуж, Белз, Берестя, Червень. Особливістю обох князівств було те, що тут рано сформувалося боярство, яке мало великий вплив на політичне життя. 1199 р. волинський князь Роман Мстиславович (праправнук Володимира Мономаха, правив у 1199-1205 pp.) заволодів Галичем, об'єднав його землі в єдине Галицько-Волинське князівство, а на початку XIII ст. заволодів і Київщиною (1202 p.). Таким чином, майже всі українські землі увійшли до складу Галицько-Волинської держави, що складалася з 12 земель. На ті часи це князівство було найбагатше та найбільш заселене серед руських князівств. Столицею став Галич. Основні сили князь витрачав на боротьбу з боярством, шукаючи підтримку серед простого люду. Він відстоював православну віру і відмовився від пропозиції папи Римського надати йому корону короля Руського в обмін на перехід до католицтва. Роман ходив з походами проти половців, литовців, а під час походу проти Польщі біля містечка Завихвоста загинув. Після його смерті розгорнулася боротьба між боярами та сусідніми державами за князівство.