66. Особливості розвитку української культури в другій половині XVII-XVIII століттях

У другій половині XVII-XVIII ст. Україна поступово втрачає автономію, посилюється русифікація, збільшується відтік кращих інтелектуальних сил до Росії. Проте і за цих умов українська культура розвивалася, стверджувала своє право на існування, збагачуючи своїми здобутками, передусім, Росію.  В Україні поширюється система початкової освіти, що складалася з цифірних, полкових та гарнізонних шкіл, з'являються нові навчальні заклади – колегіуми в Чернігові, Переяславі, Харкові. Центром освіти залишалася Київська академія, де працював видатний філософ Ф. Прокопович. Видатною постаттю, пророком духу був філософ Г. Сковорода, чия творчість – вагомий внесок як у світову філософію, так і в українську літературу. Збільшується до 13 кількість друкарень. Найбільша – друкарня Києво-Печерської лаври. Значним внеском у розвиток науки стали праці Н. Амбодика (медицина), Л. Магніцького (математика). Підручник останнього впродовж багатьох десятиліть був найкращим у Росії. Розвивається історична наука – створені літописи С. Величка та Г. Граб'янки. Видатною публіцистичною працею стала «Історія Русів», у якій вперше відстоюється думка про самостійний розвиток України, перерваний приєднанням до Росії. Побачила світ (1798 р.) сатирична поема І. Котляревського «Енеїда» – перший поетичний твір, написаний народною українською мовою.  У царині музики поряд з думами та народними піснями набуває поширення багатоголосий пісенний жанр – кант. Видатними композиторами-професіоналами були М. Березовський, М. Ведель. Створюється кріпосний театр, а у і 789 р. у Харкові виникає перший постійний театр.

67. «Братство тарасівців», його роль у розвитку українського національно-визвольного руху

Українська студентська молодь у кінці XIX ст. прагнула активізувати суспільно-політичне життя України. Студенти вищих учбових закладів Харкова і Києва Б. Грінченко, І. Липа, М. Байздренко, М. Базькевич, М. Міхновський та В. Боровик утворили у 1891 (1892) році громадсько-політичне товариство «Братство тарасівців». У цьому році вони здійснили подорож до Канева на могилу Шевченка, де принесли клятву боротися за утвердження його суспільно-політичних ідеалів.  Основні ідейні засади організації викладені у «Декларації віри молодих українців». Тарасівці готували до друку свої видання, організовували таємні сходки, листувалися з однодумцями у Галичині. Вони виступали за єдність і соборність українських земель, на захист української мови, за добросусідські відносини з усіма народами, які населяють Україну, справедливе вирішення економічних питань. Своїм основним завданням Тарасівці вважали національне визволення українського народу, досягнення повної автономії всіма народами, які були поневолені російською імперією. Братство зобов'язувалося вимагати поширення вживання української мови у школі, державних установах, боронити інтереси українського народу. Вони розгорнули широку діяльність по пропаганді своїх поглядів серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. Осередки товариства знаходилися у Києві, Харкові, Одесі, Полтаві, Лубнах.  Братство проіснувало до 1898 p., 24 його члени були заарештовані і більшість з них ув'язнено. Під впливом ідей Тарасівців на Східній Україні було заснована перша політична партія – Революційна українська партія. Значення цієї організації полягає у тому, що Тарасівці були першою ланкою на шляху утворення справжніх політичних партій у Східній Україні. Вони першими в Наддніпрянщині поставили на перший план не культурницькі питання, що було характерним для громадівського руху 60-80-х років, а політичні і економічні питання.