Питання для самоперевірки:

1. Значення інвестиційного циклу

2. З чим пов`язаний процес розширеного відтворення

Література:

1. Шилов Э.И. Проектирование в строительстве: экономика, организация, управление. – К.: Урожай, 1992.

2. Булгаков С.Н., Гати М. Инвестиционная политика в капитальном строительстве на новом этапе. – М.: Стройиздат, 1989.

3. Самуэльсон П. Экономика. – Львов.: СМТ, 1993.

Заняття № 9 самостійне вивчення №5

Тема програми: Інвестиційні процеси в будівництві.

Тема заняття: Шляхи прискорення інвестиційного циклу.

1. Дієвість інвестиційної діяльності

2. Науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки

3. Основні напрямки інвестиційної стратегії

4. Стимулювання виробничого накопичення у сучасних умова

5. Інвестування в спільні проекти

У сучасних умовах стимулювання виробничого накопичення і створення економічних передумов для структурних зрушень у народному господарстві може здійснюватися за трьома напрямками. Перший з них - забезпечення необхідних передумов інвестиційної діяльності на комерційній основі перш за все шляхом придушення інфляції (скорочення бюджетного дефіциту, кредитної емісії, істотне згортання дотацій і підтримки збиткових галузей та підприємств). Тут також необхідно забезпечити відкритість української економіки, що буде сприяти подоланню її монополізму, припливу інвестицій і отримає підтримку міжнародних фінансових інститутів. У той же час, поряд з позитивними зрушеннями в реформуванні економіки, подібні заходи потягнуть за собою серйозні соціальні наслідки -- посилення безробіття, падіння рівня життя.

Наступний напрямок стимулювання структурно-інвестиційної діяльності здійснюється шляхом розширення грошового попиту за рахунок державного кредитування та капіталовкладень в пріоритетні сфери. Така стратегія передбачає націленість на довгострокові пріоритети соціально-економічного розвитку в умовах регульованої інфляції. Однак, в умовах розбалансованості народного господарства, фінансової дестабілізації регулювати доведеться не "повзучу", а гіперінфляцію, приборкання якої відкладеться на більш тривалий термін, протягом якого буде повністю придушене виробниче нагромадження на ринковій основі і, крім того, неминучими будуть соціально-політичні потрясіння.

Виходячи з вищевикладеного, найбільш оптимальним буде напрямок, що поєднує в собі переваги першого і другого і в той же час згладжує їх негативні результати. Це означає поєднання придушення інфляції і селективної державної підтримки інвестиційної діяльності в "точках зростання", що забезпечують необхідні структурні зміни в економіці, а також в експорті та імпорті продукції.

Програма структурної перебудови економіки України повинна являти собою комплекс цільових програм реструктуризації, опрацьованих до рівня конкретних проектів, а також систему організаційних та економічних важелів для їх реалізації.

Для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів за рахунок коштів державного бюджету необхідно встановити жорсткий нормативний межа його витрати на споживання. Слід розмежувати державний бюджет на дві частини: бюджет споживання і бюджет розвитку. Бюджет споживання повинен бути побудований за системою нормативів, що визначають мінімум бюджетної забезпеченості в частині поточних і капітальних соціальних витрат на душу населення, а за деякими статтями за типами об'єктів витрачання. Бюджетні доходи, що отримуються понад нормативних мінімумів, повинні бути повністю або в переважній частині направлятися на фінансування розвитку економіки.

Галузева реструктуризація означає раціоналізацію внутрішньогалузевої структури, позбавлення від неефективних виробництв, підвищення конкурентоспроможності та поліпшення структури продукції галузі, заміну застарілих технологій на прогресивні ресурсозберігаючі технології, зниження техногенного впливу на навколишнє середовище. Цілями галузевої реструктуризації виступають:

доведення галузі до високорентабельного функціонування або до певного рівня дотаційності у випадку збереження державного регулювання цін на її продукцію на початковій стадії реформ;

забезпечення конкурентоспроможності продукції галузі на внутрішньому ринку при зниженні протекціоністської захисту, а в згодом - і на зовнішньому ринку;

активізація переливу капіталу як у галузі, так і між галузями;

екологізація виробництва.

Внутрішньовиробничі реструктуризація означає проведення на рівні господарюючих суб'єктів таких заходів:

вдосконалення виробничої структури у відповідності з ринковим попитом;

техніко-технологічна реконструкція виробництва;

оптимізація структури продукції, що випускається і підвищення її конкурентоспроможності;

ресурсозбереження, мінімізація й утилізація відходів виробництва.

Дієвість інвестиційної діяльності, як на мікро-так і на макрорівні, визначається ефективністю використання інвестиційних ресурсів. У цьому плані вирішальне значення мають результати господарської діяльності інвестиційних галузей. Їх технічний рівень, організація виробництва, розвиток підприємництва, здатність до освоєння інновацій роблять основний вплив на інвестиційний цикл, окупність і віддачу інвестиційних ресурсів.

Серед інвестиційних галузей центральне місце займає будівництво. Тому, логічно, дослідження ефективності інвестицій слід починати саме з цієї галузі. Відразу ж слід зазначити, що в даний час, внаслідок істотного погіршення ситуації в економіці України в найбільш кризовому стані опинилося капітальне будівництво. У 1993р. обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт зменшилися (у порівнянні з 1990р.), відповідно, на 54% і 48%, а в 1995р. на 74% і 80%. 1

Терміни будівництва перевищуються в 2,5-3,0 рази, наднормативним залишається рівень незавершеного будівництва. Однією з причин цього виступає нераціональність структури інвестиційного циклу в будівництві, відповідно до якого стадія підготовки займає тільки близько 3% його загальної вартості. 2 У той же час, в процесі перерозподілу капітальних вкладень, на стадію підготовки будівництва перерозподіляється сукупний праця всіх працівників інвестиційного процесу - в сферу з високим інтелектуальним потенціалом - науки та проектування. Посилення стадії підготовки інвестиційного циклу в будівництві повинно призвести до підвищення науково-технічного рівня всього процесу розширеного відтворення.

У недалекому минулому надмірне нарощування потенціалу затратних галузей і виробництв ототожнювалося з успіхами в економічному розвитку. Як показав світовий досвід, найбільш ефективний шлях розвитку економіки пролягає через ресурсозберігаючу інвестиційну стратегію. Маються на увазі не тільки матеріально-технічні, трудові та фінансові ресурси, а й такий надзвичайно важливий ресурс, як час. Виграш в часі дає багато переваг і відкриває великі можливості в умовах інтегрованого розвитку світового господарства.

Для подолання економічного спаду необхідно змінити акценти в пріоритетах і формах інвестування. Необхідно змінити структуру економіки країни, зменшити питому вагу галузей важкої та військової промисловості, які в великих обсягах споживають природні ресурси, погіршують екологічну ситуацію, а продукція їх в значній мірі вивозиться за межі України і не впливає на рівень життя населення. І, навпаки, необхідно збільшувати питому вагу наукомістких галузей з екологічно чистими технологіями, легкої та харчової промисловості, переробних галузей сільського господарства, сфери послуг.

Тільки структурна переорієнтація інвестицій дає можливість безболісно зменшити частину фонду накопичення в складі національного доходу, перебороти застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягти більш високого життєвого рівня населення. Важливо також налагодити ефективний механізм інвестування науково-технічного прогресу, щоб не допустити відставання країни від світового рівня.

Науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, які проводяться в галузі капітального будівництва, мають дуже важливе значення в інвестиційному процесі, бо саме вони забезпечують науково-технічний рівень споруджуваного об'єкта. Як початкова частина стадії підготовки інвестиційного циклу науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки займають особливе становище між фундаментальними науковими дослідженнями та проектно-дослідницькі роботи і тому можуть суттєво впливати на темпи впровадження досягнень науково-технічного прогресу і ефективність інвестування.

У будівельному комплексі України науково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами займаються близько 50 наукових інститутів і інших організацій наукового профілю. Питома вага витрат на будівельну науку і наукове обслуговування становить близько 1,5% загальних витрат на розвиток науки в Україні. Попутно необхідно відмітити, що на частку будівельного комплексу країни припадає 12-13% виробленого національного доходу, близько 13% зайнятих у сфері матеріального виробництва працівників і майже 9% вартості основних виробничих фондів.

У соціально-економічної та виробничо-технічної ситуації, яка характерна для нових умов розвитку економіки України, частина коштів, які будуть вивільнятися внаслідок переструктуризацію що накопичується капіталу, доцільно перерозподілити на користь стадії підготовки будівництва. Ефективність такого рішення підтверджує і світовий досвід. В Україні, до недавнього часу, ціна проекту становила 1-2% вартості об'єкта 2 і не враховувала, належною мірою ускладнилися підготовку до будівництва і необхідність мати кілька альтернативних варіантів пророблень. У найбільш ж розвинених країнах (США, Японія, ФРН та інших) тільки на проектно-вишукувальні роботи витрачається 10-15% загального обсягу капіталовкладень. 3 У результаті, за рахунок більш високої підготовки на новітній науково-технічній основі, інвестиційні процеси протікають ефективно, швидко, якісно.

Так, у США середня тривалість спорудження об'єктів у галузях переробної промисловості, торгівлі, фінансів, охорони здоров'я та освіти, послуг та житлового будівництва була на рівні від 11 до 27 місяців залежно від типу і розмірів споруджуваного об'єкта, причому процес будівництва однотипних промислових об'єктів за останні десять років скоротився приблизно на 13%. 4 Ця обставина мало велике значення для підвищення ефективності інвестування в цілому. Характерно, що ще при проектуванні передбачається можливість майбутньої реконструкції і технологічного переозброєння промислових підприємств. З метою забезпечення при цьому мінімальних обсягів і термінів робіт розробляються "гнучкі" проекти (з гнучким генеральним планом забудови та спорудами, які легко монтуються і демонтуються), вже завбачливо пристосовані до заміни обладнання і навіть незалежні від конкретної технології.

Природно, що більш детальна підготовка інвестиційного циклу вимагає більше часу і коштів, але це повністю виправдовує себе внаслідок скорочення і здешевлення стадій будівництва і освоєння проектних потужностей. Крім того, величезні ресурси капітального будівництва трохи пізніше списуються з народногосподарського обліку (а в цей час вони працюють) і раніше повертаються у вигляді сучасних основних фондів і виробничих потужностей.

        Основними напрямками інвестиційної стратегії з погляду максимальної ефективності тепер і в найближчому майбутньому будуть:

поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їх складі питомої ваги устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

зміна галузевої структури капітальних вкладень з точки зору значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, які виробляють продукти харчування і предмети особистого споживання (сільське господарство, переробні галузі, легка і харчова промисловість), послуги;

пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямів науково-технічного прогресу, які сприяють зниженню ресурсоємності виробництва та підвищенню якості продукції;

збільшення обсягів капітальних вкладень на будівництво комфортного житла й інших об'єктів громадського користування і медичного забезпечення;

збалансованість інвестиційного циклу.

Важливе місце серед складових ефективного інвестування займає формування тенденцій противитратної розвитку виробництва будівельних конструкцій, матеріалів та виробів в напрямку зниження матеріалоємності та підвищення індустріалізації будівництва.

Зростання ролі науково-технічного прогресу в розвитку капітального будівництва ставить перед проектуванням все більш високі вимоги, оскільки тут впроваджуються наукові розробки, від яких залежить майбутня ефективність споруджуваного об'єкта. У проектах повинні ширше застосовуватися прогресивні науково-технічні досягнення, ресурсо-та енергозберігаючі технології та обладнання, економічні об'ємно-планувальні рішення, передові методи організації виробництва і праці. Необхідно порядок мережа науково-дослідних, проектно-вишукувальних, конструкторсько-технологічних організацій. Значного поширення має отримати варіантні проектування, більш глибока опрацювання технологічних, конструкторських, архітектурних рішень. На стадії розробки проектно-кошторисної документації можна досягти 80% економії загальній вартості будівництва.

З метою вирішення житлової проблеми особливу увагу необхідно приділити відродженню цегельної промисловості і будівництва будинків їх цегли, особливо одно-і двоповерхових котеджів. Перспективним представляється будівництво з пористих блоків, для випуску яких неважко пристосувати потужності для виробництва збірного залізобетону. Широкі можливості відкриває монолітне житлове будівництво, особливо в сейсмічних районах, територіях підземної вуглевидобутку, а також у районах Криму і Карпат з унікальним ландшафтом. Індустріальне монолітне житлове будівництво дозволяє на 40% зменшити витрати на створення виробничої бази, на 20% витрати металу порівняно з великопанельних житловим будівництвом, на 25% - трудовитрати порівняно з будівництвом житла з цегли. Важливу роль у скороченні тривалості інвестиційного циклу та підвищення його ефективності грає інфраструктурний ділянка будівельного комплексу. Необхідно змінити ремонтно-експлуатаційних базу, систему виробничо-технологічної комплектації, складське господарство та інші виробничі служби, які створюють нормативні умови для будівництва. Більш високі вимоги висуваються і перед кадровим потенціалом. Втілення в практику всіх складових частин виробничої концепції розвитку будівельного комплексу забезпечить потенційний перехід до ефективного інвестування в економіці України.

Особливу складність в умовах економічної кризи і реструктуризації економіки представляє собою завдання збереження і подальшого нарощування власного науково-технічного потенціалу, що дозволяє адаптувати досягнення науки і техніки до потреб технологічного оновлення виробництва. Велику складність нині являє завдання організації власних науково-технічних досліджень, пов'язаних з величезними фінансовими витратами. Вартість, наприклад, одного електронного мікроскопа досягає 0,5 млн. доларів, вартість роботів середньої складності коливається від 30 до 40 тис. доларів, загальні витрати, пов'язані з розробкою і виробництвом досвідчених партій сучасних телефонних систем досягають 400 млн. доларів і більше. Так що, Україна, у сучасних умовах, може дозволити собі такі значні витрати на НДДКР тільки в пріоритетних сферах. Частка витрат на НДДКР у валовому внутрішньому продукті розвинених країн, в середньому, становить, становить 2-4%, України ж - менше 1%. 1

       

За даними Міністерства статистики України.

Розвиток науково-технічного потенціалу - тільки один із складових науково-технічного прогресу. Не менш важливу роль у ньому відіграє вдосконалення технічного рівня функціонуючих у країні продуктивних сил.

Можливість технічного переозброєння виробництва і прискорення темпів технічного прогресу в Україні пов'язаний з використанням технічних, організаційних і виробничих досягнень економічно розвинених країн. Вплив науково-технічної революції в цiй випадку досить суперечливо. З одного боку, є можливість одержати в готовому вигляді зі світового ринку таку техніку, технологію, знання, які значно перевершують всі реальні можливості місцевого виробництва і можуть стати важливим чинником прискорення розвитку. З іншого боку, виникає технологічна залежність.

Без залучення до сучасного науково-технічному прогресу Україна залишиться в стані економічної відсталості, яка буде неминуче збільшуватися. Але, одночасно з цим, розповсюдження сучасної техніки і технології неможливо внаслідок нинішньої фінансової обмеженості, відсталої структури економіки.

В Україні неможливо домогтися більш-менш рівномірного підйому економіки, спираючись тільки на останні досягнення науково-технічного прогресу, на це просто не вистачить фінансових ресурсів. Забезпечити динамізм усього господарства, при обмежених ресурсах, можна, тільки використовуючи всі технічні засоби, прогресивні по відношенню до рівня розвитку продуктивних сил.

Важливим кроком у здійсненні реструктуризації української економіки є надання адресної фінансової допомоги науковим установам та проектно-конструкторським організаціям, що працюють над новітніми науково-технічними розробками, а також креди?? ної допомоги державним і іншим підприємствам, робота яких стосується пріоритетних напрямків виробництва і свідчить про високу конкурентоспроможності продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

У справі підтримки структурних перетворень необхідно виходити з принципу фінансової підтримки насамперед життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяги виробництва.

Особливого значення набуває питання перепрофілювання, консервації, а в окремих випадках і закриття неефективних виробничих структур. Повинна бути спрощена процедура банкрутства, мета якої - дати можливість кредиторам конфіскувати окремі активи підприємств-банкрутів.

У забезпеченні широкого комплексу структурних перетворень в національній економіці, інтеграції фінансового та промислового капіталу й активізації на цій основі інвестиційного процесу особливого значення набувають фінансово-промислові групи, які будуть відігравати провідну роль вирішенні найбільш складних завдань перебудови української економіки.

Розглядаючи основні засади інвестиційної діяльності на найближчу перспективу, слід мати на увазі, що Україна сама може виступати солідним інвестором за кордоном. Її інвестиційний сектор уже сьогодні, а тим більше в майбутньому, може зайняти важливі позиції на ринках капіталів інших країн. Перш за все в таких традиційних для нас галузях як металургія, електроенергетика, гідротехнічне та гідромеліоративних будівництво, будівництво магістральних трубопроводів, автомобільних і залізничних колій, морських портів і терміналів і т.п.

Основною метою структурної перебудови народногосподарського комплексу України має виступати адаптація його виробничих структур до умов економічної самостійності і ринкових механізмів, а також поступова інтеграція в світовий ринок.

Головним критеріям формування нової галузевої структури економіки повинно стати забезпечення оптимального використання наявних ресурсів при максимально можливих темпах економічного зростання. Враховуючи накопичений Україною виробничий, кадровий і науково-технічний потенціали, необхідно, щоб структурна перебудова її економіки була орієнтована на створення достатньо повних багатогалузевих господарських комплексів. Але при цьому цільові установки по створенню таких комплексів, у кінцевому підсумку, повинні бути спрямовані не на досягнення самозабезпеченості по більшості видів споживаної продукції, а на освоєння нових перспективних і конкурентоспроможних виробництв для використання переваг міжнародного поділу праці і поглиблення інтеграції у світову економічну структуру. Це означає, що поява нових виробництв, оновлення та диверсифікація існуючих, повинні, зрештою, привести до розширення обсягу, асортименту і якісного поліпшення експортно-імпортних операцій.

Завдання, які необхідно вирішити для досягнення цієї мети, зводяться до наступного:

зменшення залежності від імпорту стратегічних ресурсів і товарів, поліпшення платіжного балансу за рахунок пріоритетного розвитку галузей і виробництв з випуску конкурентоспроможної продукції, стимулювання зниження ресурсоємності виробництва;

стримування структурного безробіття і падіння реальної заробітної плати шляхом створення нових робочих місць, конкурентоспроможних виробництв і галузей;

блокування структурних чинників інфляції за допомогою збільшення товарного покриття платоспроможного попиту, сприяння конкуренції і демонополізації виробництва;

створення організаційно-економічних умов для екологізації виробництва, раціонального використання природних ресурсів;

збільшення частки виробничого накопичення в національному доході, реструктуризація економіки з урахуванням вимог науково-технічного прогресу;

подолання кризи неплатежів і забезпечення фінансової стабілізації.

В даний час, що формуються в Україні структурно-інвестиційні програми держави повинні бути зорієнтовані на таких основних напрямках:

розвиток сфери послуг, в тому числі, крім удосконалювання традиційних, нових галузей: інформаційної, науково-технічної, комунікаційної, фінансової;

запобігання розвалу соціальної інфраструктури і будівельної бази;

агропромисловий комплекс (розвиток інфраструктури для аграрного виробництва, переробних виробництв, сільськогосподарського машинобудування, хімічних препаратів для сільського господарства, впровадження нових технологій та підготовка кадрів для сільського господарства, розвиток соціальної інфраструктури на селі;

розвиток власної енергетичної і сировинної бази, зниження ресурсоємності виробництва;

розширення обсягів випуску й асортименту товарів масового попиту, медикаментів і медичної апаратури;

зміцнення експортного потенціалу, освоєння конкурентоспроможних імпортозамінюючих виробництв, створення і розвиток виробництв, заснованих на передових досягненнях вітчизняної науки;

підтримання потужностей та оновлення асортименту випуску продукції галузей, які формують базу технічного оновлення народного господарства, на рівні, достатньому для проведення реконструкції і переозброєння народного господарства;

згортання діяльності виробництв економічно безперспективних і екологічно шкідливих.

На наступних етапах майбутньої перспективи, інвестиційними пріоритетами держави повинні виступати:

формування закінчених багатогалузевих комплексів на базі більш поглибленої обробки сировини і випуску продукції на рівні світових стандартів;

залучення капіталів, у тому числі й іноземних, для розгортання високотехнологічних виробництв і сучасної інфраструктури;

переозброєння базових галузей і виробничої інфраструктури на основі досягнутого світового техніко-технологічного рівня і переважаючого його;

прискорений розвиток соціальної інфраструктури та сфери послуг.