Питання для самоперевірки:

1. Тендери, хто організовує їх проведення?

2. З яких компонентів складається оферта?

3. Який порядок підписання та подання тендерних пропозицій?

4. Хто визнається переможцем торгів?

Література:

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 №1308 «Порядок про проведення торгів (тендерів) в будівництві»

2. Малярчук Є. С. «Економіка будівництва»

Заняття № 6 самостійне вивчення №3

Тема програми:Будівництво та його матеріально-технічна база.

Тема заняття:Основні умови формування ринкових відносин. Утворення рикової інфраструктури.

1. Форми приватизації

2. Виплата податків підприємствами

3. Питання цінової політики

4. Соціальна залежність підприємств і організацій

5. Ринкова інфраструктура, її основні елементи і функції.

Для переходу до ринкових відносин в нашій країні треба запровадити роздержавлення і приватизацію. Під роздержавленням власності розуміють перетворення державних підприємств на підприємства, засновані на інших (недержавних) формах власності, під приватизацією - процес придбання у власність громадянами або їх об’єднаннями усіх або частини акцій (паїв) акціонерних товариств, інших господарських товариств, а також підприємств.В Україні приватизацією займається Фонд державного майна, міські комітети з управління комунальним (муніципальним) майном.

Використовують такі форми приватизації:

ліквідація підприємства і реалізація його активів на аукціоні;

викуп майна, що здано в оренду;

купівля-продаж підприємства;

перетворення підприємства в акціонерне товариство з наступним продажем акцій.

Форма приватизації “купівля-продаж” включає три її можливих способи: за комерційним, за некомерційним конкурсом, на аукціоні.З усіх перелічених способів приватизації варіант купівлі-продажу за конкурсом дає єдину можливість стати повновладним власником підприємства для трудового колективу. Однак ризик бути проданими в чужі руки досить великий, тому профспілці та адміністрації насамперед слід зважити свої матеріальні ресурси, відшукати спонсорів або визначитися з кредитом.Найбільше відповідає інтересам трудового колективу і Україні в цілому той варіант приватизації, при якому трудовий колектив за умови закритої підписки одержує не менше, ніж 51% акцій. Але такий варіант придатний не в усіх випадках. У працівників підприємств, що мають високу вартість виробничих фондів, може просто не вистачити грошей на викуп акцій.

Однак одержати в процесі приватизації контрольний пакет акцій - ще не означає стати власником. Для цього треба ще реально управляти підприємством, отже до статуту акціонерного товариства, що створюється на базі державного підприємства, необхідно внести пункти, які б забезпечили трудовому колективу участь в управлінні підприємством і можливість контролювати діяльність адміністрації.

На сьогодні в Україні мають місце такі організаційно-правові форми підприємств: державні, муніципальні, приватні, товариства, акціонерні товариства, кооперативи. Для всіх їх законом гарантуються рівні права й можливості, що створює нормальне ринкове середовище. Кожне підприємство може самостійно визначити для свого виробництва вид конкурентоспроможної продукції, вибирати постачальників та споживачів, установлювати вільні ціни на продукцію. Законом передбачено також, що підприємства можуть займатися зовнішньоекономічною діяльністю, валютний прибуток від якої, за відрахуванням податків, використовується ними самостійно.

Підприємство як суб’єкт ринкової економіки, реалізує свою продукцію за вільними ринковими цінами. При цьому, вільні оптові ціни встановлюються виробником за згодою споживача і посередників (постачальницькі, збутові, торгово-закупівельні організації), роздрібних торгових підприємств, що реалізують товари населенню, та торгово-закупівельних підприємств. Вільні оптові ціни за продукцію виробничо-технічного призначення та товари народного споживання визначаються, виходячи з кон’юнктури ринку ( попиту та пропозицій), якості продукції, умов поставки.

У цінах за товари враховуються собівартість (витрати на виробництво) і податок на додану вартість. Крім того, у вільні відпускні ціни за товари народного споживання, що підлягають оподаткуванню акцизами, включаються суми акцизів за встановленими ставками.

Реалізація товарів населенню відбувається за вільними роздрібними цінами. Ці ціни формуються виходячи з вільної відпускної ціни з податком на додану вартість та торговельної надбавки.Важливим моментом у діяльності підприємства є виплата податків. Основним об’єктом оподаткування в сучасних умовах є прибуток підприємства. Оподатковуваний прибуток являє собою суму прибутку від реалізації продукції, основних фондів, іншого майна підприємства та доходів від позареалізаційних операцій. Порядок обчислення, сплати, строки, ставки податку на прибуток визначені законом України.

Крім податку на прибуток підприємства сплачують інші загальнодержавні й місцеві податки та збори. Загальнодержавні: податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю, державне мито, податок на майно підприємств, відрахування та збори на будівництво, ремонт та утримання автомобільних шляхів, внески у фонд зайнятості, внески у фонд соціального страхування, внески у пенсійний фонд, плата за забруднення довкілля та ін. Місцеві податки та збори - готельний збір, комунальний податок, збір за парковку автомобілів, ринковий збір, податок на рекламу та ін.Після сплати податків підприємство має право використати весь прибуток, що залишився, за своїм розсудом.У ринкових умовах підприємство може бути оголошено банкрутом. Законодавством України передбачено, що претензії кредиторів можуть бути звернені на основні фонди та будь-яке майно підприємства, яке збанкрутувало.В умовах переходу до ринкових відносин різко підвищується роль розробок стратегії та тактики поведінки підприємства на ринку. Це потребує зусиль усіх економічних служб, економічної підготовки кадрів.

Враховуючи те, що значна частина підприємств житлово-комунального господарства є природними монополістами, високу соціальну значущість житлово-комунальних послуг, цінову політику, що склалася в галузі (за роки планової економіки) та інші фактори, Державний Комітет України з житлово-комунального господарства розробив Концепцію переходу підприємств до ринкових відносин. Держкомітетом розроблена галузева Концепція приватизації майнового комплексу житлово-комунального господарства, основні положення якої включені в державну програму приватизації майна державних підприємств, затверджену Верховною Радою України.

У житлово-комунальному господарстві першочерговій приватизації підлягають: житловий фонд, експлуатаційні підприємства житлово-комунального господарства, що включають підприємства ліфтового, готельного, зеленого господарства, ритуального обслуговування, благоустрою населених пунктів, ремонтно-будівельних, а також за погодженням з Кабінетом Міністрів України і експлуатаційні підприємства водопровідного, каналізаційного та теплового господарства.

Не підлягають приватизації підприємства міського електротранспорту, об’єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, обладнання, що пов’язано з виробництвом та забезпеченням споживачів водою, теплом, відведенням та очисткою стічних вод, а також крематорії та кладовища.

Держкомітетом сформовано прогноз-програму приватизації майна підприємств, що знаходяться в загальнодержавній власності. Аналогічні програми на рівні комунальної власності є в кожній області. Роботу з приватизації майна державних підприємств здійснює Фонд державного майна України та його регіональні відділення. Держкомітет з житлово-комунального господарства, як орган державного управління визначає основні напрямки цієї роботи в галузі, розробляє методичні матеріали, проводить навчання кадрів, координує процес приватизації майна, що знаходиться в загальнодержавній власності.

З питань цінової політики основні напрямки галузевої Концепції полягають в наступному. Політика цін та тарифів на послуги житлово-комунального господарства, що передбачає дотування підприємств, не відповідає ринковим умовам. Необхідно перейти на нові ціни та тарифи, які забезпечили б їх економічну відповідність витратам підприємств на надання послуг.При здійсненні реформи цін та тарифів виникає ще одна складна комплексна проблема входження житлово-комунального господарства та населення до ринкових відносин - адресні компенсації на оплату житлово-комунальних послуг малозабезпеченим громадянам, що повинні пом’якшити наслідки зростання цін.

Основними напрямками проведення реформи цін та тарифів є :

впровадження єдиних для всіх споживачів цін та тарифів;

поступовий поетапний перехід від державного дотування житлово-комунальних підприємств до адресних компенсаційних виплат безпосередньо споживачам послуг - громадянам з мінімальними й середніми доходами;

поступова, в міру переходу підприємств на бездотаційні умови господарювання, передача функцій затвердження тарифів місцевими органами влади, виходячи з витрат на виробництво житлово-комунальних послуг у конкретному населеному пункті з урахуванням оптимального рівня рентабельності;

розробка та впровадження механізму стимулювання споживачів до економії при користуванні житлово-комунальними послугами;

удосконалення законодавчих та нормативних актів, що регулюють взаємовідносини між споживачами послуг та підприємствами житлово-комунального господарства;

організація виготовлення контрольно-вимірювальних приладів, запірної арматури для обліку та регулювання споживання холодної і гарячої води, теплової енергії та ін.

Розроблені за останні роки законодавчі й нормативні акти, постанови Верховної Ради України, ряд Указів Президента України і рішень Уряду дали можливість розпочати реформування галузі й відносин у житлово-комунальній сфері.

Указом Президента України від 19.10.99 №1351/99 “Про прискорення реформування житлово-комунального господарства” визначені основні напрями прискорення реформування житлово-комунального господарства, а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.01.2000 р. № 30-р затверджено перелік нормативно-правових актів для реалізації цих напрямів.Верховна Рада України в червні 2001 р. розглянула стан формування цін і тарифів у житлово-комунальній сфері і прийняла постанову щодо приведення цього процесу у відповідність до чинного законодавства.

На сьогодні житлово-комунальне господарство є найбільш технічно відсталою галуззю економіки з багатьма проблемами, які в останні роки вкрай загострились.

Незадовільним є фінансовий стан підприємств, зумовлений насамперед постійно зростаючою заборгованістю за спожиті житлово-комунальні послуги з боку підприємств, бюджетних установ та населення. Погіршує ситуацію велика кількість пільг, передбачених законодавством для окремих категорій населення, і заборгованість бюджетів різних рівнів з відшкодування цих пільг.

Невирішеним залишається питання фінансування не тільки розвитку, але й оновлення, модернізації та утримання діючих потужностей, насамперед водопостачання та водовідведення, санітарної очистки та переробки сміття, міського електротранспорту.

Технічний стан мереж і споруд, які експлуатуються підприємствами житлово-комунального господарства, дійшов критичної межі. В аварійному стані перебуває 25 відсотків водопровідних та 24 відсотки каналізаційних мереж, майже 14 тис. км теплових мереж. Близько 60 відсотків котелень експлуатується більше 20 років. Планово-попереджувальний ремонт поступився місцем аварійно-відбудовним роботам, витрати на які у 2-3 рази вищі. Кількість та обсяги повністю замортизованих основних фондів і обладнання теплоенергетики, водопостачання та водовідведення, міськелектротранспорту, систем сміттєпереробки в 1,5-2 рази більші, ніж у будь-якій галузі країни. На межі повної зупинки ліфтове господарство.На відновлення основних фондів вже сьогодні потрібно понад 5 млрд. грн. Стримує розвиток житлово-комунального господарства невідповідність структур та систем управління підприємствами житлово-комунального господарства умовам інтегрування в ринкову економіку.

Соціальна залежність підприємств і організацій житлово-комунального господарства, незадовільний фінансовий стан внаслідок невідповідності рівня доходів населення вартості виробництва житлово-комунальних послуг, невпорядкована система пільг та їх фінансування призводять до неспроможності надати якісні та в повному обсязі послуги, знизити їх собівартість.

Диспропорція в розвитку житлового будівництва та інженерного забезпечення, що складалася протягом багатьох років, доступність та дешевизна енергоносіїв створили ситуацію практично повного ігнорування питань енергозбереження та запровадження ефективних маловитратних технологій у житлово-комунальній сфері.

Чинна законодавча та нормативна база недостатня і недосконала, не забезпечує правових засад реформування житлово-комунального господарства та взаємовідносин підприємств і організацій галузі та споживачів послуг.

Житлово-комунальні підприємства не мають вагомих економічних стимулів до оптимізації структури тарифів і зниження нераціональних витрат матеріально-технічних ресурсів. Монополізм комунальних підприємств, нерозвиненість цивільно-правових механізмів відповідальності за кількість і якість послуг, які сьогодні перебувають на безпрецедентно низькому рівні, не дозволяють ефективно захищати інтереси споживачів.

Все це свідчить про наявність системної кризи в галузі та про міжгалузевий характер назрілих проблем, для розв’язання яких, а також для забезпечення переходу до нової моделі стійкого функціонування житлово-комунальному комплексу необхідне використання програмно-цільового методу.

Реформування економіки загалом, перехід всіх галузей економіки до роботи в ринкових умовах вимагають прискореного реформування підприємств житлово-комунального господарства, реорганізації їх роботи зі споживачами, в першу чергу з населенням.Для прискорення реформування ЖКГ розроблена та схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2002 р. N 139 Програма реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2002-2005 рр. та на період до 2010 р.

Метою Програми є підвищення ефективності та надійності функціонування житлово-комунальних систем життєзабезпечення населення, поліпшення якості житлово-комунальних послуг з одночасним зниженням нераціональних витрат.

Реалізація Програми передбачає:

досягнення взаємоузгодження регуляторних функцій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, створення конкурентного середовища і формування ринку житлово-комунальних послуг, вдосконалення тарифної політики;

забезпечення ефективної інвестиційної політики в галузі;

запровадження стимулів до економного і раціонального господарювання та використання ресурсів;

прозорість у прийнятті рішень щодо реформування житлово-комунального господарства, розвитку комунальних послуг та встановлення тарифів на послуги, залучення громадськості до проведення цих заходів;

доступність житлово-комунальних послуг для громадян з низьким рівнем доходів, адресний соціальний захист населення при оплаті послуг.

Головними напрямами прискорення реформування житлово-комунального господарства є:

удосконалення системи управління підприємствами і організаціями житлово-комунального господарства усіх форм власності, розмежування функцій органів влади, підприємств – виробників послуг, споживачів житлово-комунальних послуг, розвиток ринкових відносин;

поглиблення демонополізації житлово-комунального господарства, створення та розвиток конкурентного середовища і ринку послуг, реструктуризація підприємств і організацій, формування єдиної соціальної та фінансової політики на території самоврядування, створення та розвиток сільської комунальної служби в единій системі житлово-комунального господарства ;

соціальний захист населення через систему адресних житлових субсидій, державних соціальних нормативів і стандартів у сфері житлово-комунального господарства;

зменшення витрат та питомих витрат ресурсів у житлово-комунальному господарстві, проведення ефективної енергозберігаючої політики.

Фінансово-економічне забезпечення реформування та розвитку житлово комунального господарства. Вирішення проблем забезпечення фінансової стабілізації житлово-комунального комплексу є головною передумовою формування економічних взаємовідносин у цій галузі економіки країни, що передбачає:

реструктуризацію та ліквідацію заборгованості у сфері житлово-комунального господарства;

подолання збитковості житлово-комунального господарства і забезпечення стабільного і достатнього поточного фінансування виробництва житлово-комунальних послуг.

Для оздоровлення фінансової ситуації житлово-комунальному господарству насамперед треба реструктуризувати заборгованість бюджету та бюджетних організацій перед підприємствами житлово-комунального господарства і визначити реальні терміни її ліквідації; розробити заходи щодо погашення заборгованості населення.

Основними важелями, які створять достатній рівень

фінансування, є:

забезпечення оплати споживачами вартості виробництва послуг;

вдосконалення системи надання пільг та субсидій з оплати житла і комунальних послуг;

забезпечення цільового використання складових тарифу (амортизаційних відрахувань, прибутку тощо) для модернізації і розвитку;

державна підтримка модернізації комунального господарства як шляхом надання бюджетних коштів, так і формування фінансових інструментів надання гарантій щодо інвестицій, в тому числі іноземних;

формування фінансово-кредитної системи розвитку та модернізації житлово-комунального господарства на території місцевого самоврядування, механізму залучення та повернення короткострокових і довгострокових кредитів та інвестицій.

Подальше реформування житлово-комунального господарства потребує удосконалення правового та нормативно-методичного забезпечення.

З урахуванням змін, що відбулися в економіці України та її правовому полі, необхідно розробити та впровадити низку нових законодавчих та нормативних актів і внести відповідні зміни до чинних, що регулюють економічні, соціальні та правові відносини у житлово-комунальній сфері.

Реалізація програми дозволить:

забезпечити надійність роботи інженерно-комунальних систем життєзабезпечення, комфортність і безпеку умов проживання громадян;

підвищити ефективність роботи житлово-комунальних підприємств і знизити витрати та втрати на виробництво житлово-комунальних послуг;

ліквідувати критичний рівень зносу основних фондів у житлово-комунальному комплексі;

підвищити якість житлово-комунального обслуговування споживачів;

скоротити нераціональне використання ресурсів на підприємствах житлово-комунального господарства та створити економічний механізм стимулювання збереження паливно-енергетичних ресурсів;

підвищити господарську самостійність підприємств житлово-комунального господарства, їх відповідальність за якість обслуговування споживачів;

забезпечити ефективне поєднання господарської самостійності конкуруючих підприємств та державного регулювання діяльності природних монополій, розвиток підприємницької активності та посилення захисту інтересів споживачів;

досягти оптимального співвідношення рівня витрат на оплату за послуги та доходів населення.

Ринкова інфраструктура містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії та ін. (Табл 1)

Аукціони - форма продаж у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Наприклад, головними центрами аукціонної торгівлі хутром є Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Стокгольм, Санкт-Петербург, Москва. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих товарів.

Отже, аукціон - це продажів реальних товарів на основі конкурсу покупців. Міжнародні аукціони - переважно комерційні організації, які мають приміщення, необхідне обладнання та кваліфіко

вані кадри. Аукціони організують також спеціалізовані брокерські фірми, які перепродують товари своїх клієнтів за комісійну винагороду.

Торгово-промислові палати - це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають цільові ін

ормаційні послуги.

Таблиця 1: Основні елементи інфраструктури ринку.

Ринок капіталів	Ринок засобів виробництва і предметів споживання	Ринок робочої сили
Фондова біржа	Товарна біржа	Біржа праці (служба зайнятості)
Валютна біржа	Торговельні вдома	Центри підготовки кадрів
Страхові компанії	Торговельно-посередницькі фірми	Фонд зайнятості
Аудиторські компанії	Комерційні центри і компанії	Комерційні центри підготовки, перепідготовки і працевлаштування
Брокерські компанії	Лізингові компанії	Державний фонд сприяння підприємництву
Комерційні банки	Державні резервні і страхові фонди	Пенсійний фонд
Державний страховий нагляд	Державна інспекція по контролі за цінами і стандартами	Фонди милосердя
Державна податкова інспекція	Антимонопольний комітет
Державна інспекція по контролі за цінними паперами
Фонд державного майна
Інвестиційний фонд регіонального регулювання
Фонд науково-технічних програм
Стабілізаційний фонд
Інноваційні фонди

Примітка : Виділено інститути, створювані за участю держави

Торгові доми - це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства.

Торгові доми здійснюють операції за свій рахунок, проте можуть виконувати також функції комісіонера як для вітчизняних, так і зарубіжних підприємців, торговельних організацій та окремих осіб.

Ярмарки - надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають усесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки - це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Свого часу вони відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозові великих партій наявного товару ярмарку перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти.

Маркетинг - це динамічна система ринкової орієнтації. Як породження ринкової економіки він є відповідною філософією виробництва, в основу якої покладено принципи та закони товарного виробництва.

Складовими маркетингу є: виробництво продукції на основі знання потреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва; найбільш повне задоволення потреб покупця з використанням методів цінової та нецінової конкуренції;

Ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі усебічного врахування попиту й пропозиції та виробничо-збутових можливостей постачальників; забезпечення довготривалої дієздатності виробничо-комерційних підприємств, фірм та організацій на основі оперативного використання науково-технічних доробок, а також ноу-хау в галузі виробництва товарів.

У більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств діють служби маркетингу. Вибір структури маркетингової діяльності залежить від характеру виробництва та обсягу зовнішньоеконемічних зв'язків відповідних господарських і комерційно-торговельних формувань. Основні завдання маркетингової служби:

комплексне вивчення ринку; забезпечення стійкої реалізації товарів; ринкова орієнтація виробництва, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт.

Однією з функцій маркетингових служб є сегментування ринку, тобто диференціація покупців залежно від їх потреб та особливостей поведінки.

У розвинених країнах інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатоканальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форм регулювання товарно-грошових відносин. До останніх належать біржі.

Біржа - це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються догоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

На початку XX ст. сформувалися чотири основних типи бірж:

перший - як доступне для всіх зібрання; інший - як замкнене, усебічно регламентоване державою зібрання; третій - як усебічно регламентована державою корпорація; четвертий - як вільна корпорація чи приватна застава останньої. Всі вони мають свої особливості. Однак їх об'єднує ті, що вони вдосконалюють і полегшують ринкові взаємовідносини, регламентують і впорядковують (через писані й неписані правила) найактивніших агентів ринкової економіки, зв'язують їх між собою, полегшують переливання капіталів, виступають індикаторами ринкової орієнтації.

З практики відомі біржі праці, товарні, фондові біржі.

Біржа праці - елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення.

Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці;

прогнозує поспіває і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо. Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація. Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін. У Україні розвивається безплатна державна система центрів і служб зайнятості.

Товарна біржа - У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається, по-перше, як економічна категорія, що відображає складову частину ринку, специфікоє якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з певними характеристиками: масовість, стандартність, взаємозамінюваність. По-друге, це господарське об'єднання (товариство) продавців, покупців і торговців-посереддників з метою створення умов для торгівлі, полегшення, прискорення і здешевлення торговельних угод і операцій. Члени біржі виграють не від її функціонування, а від своєї участі в торгах. Члени товарної біржі відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються безпосередньо в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить про те, що біржа є особливим ціноутворюючим механізмом. У цьому також полягає мета діяльності біржі.

Охарактеризувавши різні сторони діяльності товарної біржі, можна дати таке узагальнююче її визначення: Товарна біржа – це асоціація юридичних та фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції за стандартаи, зразками у спеціальному місці, де ціни на товар складаються в умовах вільної конкуренції.

Біржа як сегмент загального ринку виконує наступні функції: збалансування попиту та пропозиції через відкриту купівлю-продаж, упорядкування та уніфікацію ринку товарних і сировинних ресурсів; стимулювання розвитку ринку; економічного індикатора.

У країнах з розвиненою ринковою економікою товарні біржі в основному функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку.

Особливостями українських бірж порівняно з західними є малий статутний капітал, універсальність, низький рівень спеціалізації. Товарна біржа - це об'єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, позначка якої - укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообігу та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо. Свого часу значне місце у світовій торгівлі, особливо зерном, цукром, займала, наприклад, Одеська біржа. Товарні біржі бувають публічні й приватні.

На публічних біржах догоди можуть укладати як їх членуй, так і підприємці, що не є їх членами. Діяльність цих бірж регулюється законами та урядовими актами.

Приватні біржі організовують у формі акціонерних компаній і закритих корпорацій. Укладати догоди на таких біржах можуть лише акціонери. Членуй біржі, як правило, не отримують дивідендів на вкладений капітал. Їх прибуток утворюється за рахунок винагород, отриманих від клієнтів, тобто біржі виступають у ролі брокерів.

Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові номінали чи акції від імені інших осіб. Крім того, вони надають клієнтам також додаткові послуги, у тому числі й у вигляді кредитів, інформації про кон'юнктуру ринку, реклами тощо.

Брокерська фірма - це посередник між продавцями й покупцями цінних паперів на біржі. Смердота усебічно вивчає кон'юнктуру ринку, можливості закупівлі та збуту акцій. Схема операцій, здійснюваних брокерами, така: заява інвестора про готовність придбати акції - оцінка брокером кон'юнктури ринку - завершення операції. Процес пошуку інвестора називається ринком.

Біржа як комерційне підприємство забезпечує брокерів приміщенням, зв'язком, здійснює облік операцій, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам, розробляє типові контракти, веде арбітражне розслідування та розглядає спори.

Економічна роль товарних бірж полягає передусім у тому, що вони сприяють встановленню ринкової рівноваги, відтворюваль-ним процесам, ефективності економіки.

Протягом тривалого часу існування товарних бірж вироблялися й апробувалися практикою принципи та правила функціонування суб'єктів ринкових відносин, викристалізовувались біржове законодавство, правове забезпечення їх діяльності. Одними з перших сформувалися поняття так званих біржових товарів та біржового контракту. Останній є юридичним зобов'язанням поставити або прийняти товар на певних умовах. До нього належать догоди із стандартними умовами: сума, кількість, дні та засоби постачання товарів, межі щоденних коливань цін.

Для здійснення операції на біржі повинні бути зафіксовані три змінних чинники: ціна, сума і рядки постачань. Останнім часом поширилися так звані ф'ючерсні догоди (домовленості про реалізацію товарів, які будуть вироблені в майбутньому, наприклад, угода про умови закупівлі врожаю наступного рку). Вони передбачають не кількість товарів, а число контрактів. При укладанні ф'ючерсної догоди узгоджують лише дві позиції: ціну і термін постачання. Такі догоди можуть здійснюватись лише з одного стандартного виду товарів (так званого базового сорту), встановленого цією товарною біржею. Рядків постачань за ф'ючерсним контрактом визначається тривалістю позиції. Наприклад, стандартний контракт Лондонської та інших бірж на постачання каучуку можна укладати на шкірний наступний місяць, тобто на місячну позицію; цукру, какао, міді, цинку, олова, свинцю - на кожну наступну тримісячну позицію.

Постійне збільшення кількості ф'ючерсних контрактів підвищує роль товарних бірж в економіці. Це впливає на формування як товарних цін, так і відсоткових ставок і валютних курсів. Усе частіше події на товарних біржах визначають кон'юнктуру всіх інших ринків. Ф'ючерсні операції відкривають також широкі можливості для спекуляцій, які мають місце, коли покупець і продавець певного виду товару укладають угоду не для реалізації купівлі та продаж, а для отримання різниці в ціні на цей товар на час його постачання порівняно із зазначеною в контракті.

Членуй товарних бірж отримують можливість найбільш вигідно продавати, купувати або обмінювати товар; користуватися інформацією про кон'юнктуру ринку, яка перманентне змінюється, про стан попиту й пропозиції в розрізі груп товарів; матері відомості про платоспроможність і надійність контрагента догоди. Співзасновни-ки біржі застраховані від небажаного коливання цін, користуються пільговим кредитуванням для здійснення вже укладених угод.

Під впливом часу та економічної конкуренції серед товарних бірж виробилася чітка спеціалізація: щодо кольорових металів - Лондонська, Нью-Йоркська; натурального каучуку - Нью-Йорксь-ка, Лондонська, Амстердамська, Сингапурська, Куала-Лампурська;

зерна - Вінніпезька, Чиказька, Лондонська, Ліверпульська, Рот-тердамська, Антверпенська, Міланська; цукру - Лондонська, Гамбурзька.

Фондова біржа - це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. На ній продають та купують акції, облігації акціонерних компаній та облігації державних позик. Як найважливіший елемент розвинутої ринкової економіки, ринку капіталів фондова біржа створює можливості для мобілізації фінансових ресурсів, їх спрямування на довгострокові інвестиції, фінансування перспективних програм.

Фондові біржі мають організаційно-правову форму приватних акціонерних товариств (у СІІІА, Великобританії, Японії) або державних інститутів (у Німеччині, Франції). На сучасних фондових біржах (Нью-Йоркській, Лондонській, Токійській, Паризькій, франкфуртській, Базельській, Міланській, Сингапурській, Тайванській) діють цивілізовані правила та принципи, які зумовлюють певні гарантії страховим компаніям, окремим акціонерам.

Розпродаж акцій - це вільний маневр бірж, диверсифікація фінансових надходжень і можливість нагромаджувати значний обсяг інвестицій.

Акція - це цінний папір, який засвідчує внесок певної частки в капітал акціонерного товариства. Смердота дає право на отримання частини прибутку у формі дивіденда.

Фондова біржа у формі акціонерного товариства являє собою об'єднання капіталів, створене шляхом випуску акцій, які є документом "на пред'явника", котируються і можуть вільно переходити від однієї особа до іншої.

Акціонерне товариство утворюється на основі статуту, розробленого її засновниками й узаконеного державними правовими актами. Статутом передбачено максимальну суму (статутний капітал), на яку можуть випускатися акції, та їх номінальну вартість.

Акціонерні товариства - біржі виконують роль барометра економічного життя. Біржові операції мають на меті не тільки індивідуальне збагачення власників акцій (йдеться про власників контрольного пакета), а й утвердження цього як структурного різновиду ринку. При жорсткій конкуренції між фондовими біржами власники акцій виявляються "приреченими" на спільність економічної долі.

Для створення фондової біржі необхідні щонайменше три суб'єкти: тієї, хто випускає цінні папери; хто їх купує; хто об'єднує продавця і покупця акцій (брокерська фірма).

Страхова компанія - комерційна, фінансово-кредитна організація, що ставити за позначку отримання прибутку від здійснення страхових операцій. Страхові компанії здійснюють систему заходів, спрямованих на повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких смердота зазнала за непередбачених обставин:

унаслідок стихійного лиха, аварії, невиконання зобов'язань збанкрутілими контрагентами тощо. Вони прагнуть залучити якомога більше клієнтів (фізичних і юридичних осіб), між якими й розподіляють суми відшкодування збитків. Такі компанії нівелюють та зменшують подібні труднощі й ускладнення, що можуть трапитися в шкірного з клієнтів. Страхові компанії нейтралізують економічний ризик фізичних та юридичних осіб, покривають непередбачені збитки.

Аудиторська фірма - це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси.

Аудиторські фірми підтверджують або спростовують дотримання підприємствами й організаціями діючих норм господарського права в сфері фінансово-кредитних відносин. Свої послуги вони здійснюють за вказівкою державних органів або на замовлення підприємств та організацій. Аудиторським фірмам надаються для контролю й аналізу всі потрібні документи бухгалтерської звітності. За результатами перевірки, якщо вони виявилися позитивними, господарським суб'єктам видається свідоцтво про достовірність їхнього продекларованого фінансового стану.

Такий контроль здійснюється з метою зменшення економічного ризику при укладанні відповідних фінансових угод з даними суб'єктами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових операцій, тобто таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами державних законів, на так званому "чорному ринку".

Холдингова компанія - акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності холдингова компанія виконує, як правило, лише фінансові операції. Смердота тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії. Найпоширеніші так звані чисті холдингові компанії, проте є й змішані, які поєднують контрольно-фінансові функції з безпосереднім управлінням підприємствами.

Холдингова діяльність - це різновид підприємництва, що потребує значних інвестицій і здійснюється, як правило, на основі об'єднання капіталів кількох фізичних чи юридичних осіб.

Банки – це підприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні платежів і кредитних операцій між суб’єктами економічної діяльності. Як юридичні особи вони економічно незалежні від органів державної влади у рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а діють у межах чинного законодавства.

Капітал банку складається із двох частин: власного капіталу банкірів та залученого у формі вкаладів.

Діяльність банків з залучення вільних засобів та кредитування суб’єктів господарської діяльності здійснюється через банківські операції. Банківський прибуток утворюється переважно за рахунок різниці між сумою відсотків за надання кредитів і тих, які банки сплачують вкладникам. У банківський прибуток входять також доходи, які банки отримують від біржових операцій з цінними паперами, надання позик власного капіталу тощо.

У банківську систему входять різні види банків.

Комерційні банки акумулюють грошові засоби у вигляді внесків, а також за рахунок випуску власних цінних паперів. Вони кредитують суб’єктів господарської діяльності.

Емісійні банки здійснюють випуск (емісію) банкнот, мобілізують грошові резерви комерційних банків, зберігають золоті та валютні запаси держави. Вони надають кредити комерційним банкам і державі.

Іпотечні банки надають позики під застави нерухомого майна (землі, будівель) землевласникам, селянам, власникам житла.

Банки відрізняються клієнтурою, використанням засобів і деякими операціями, але всі вони є центрами, які зосереджують позиковий капітал..

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення.