Питання до самоперевірки:

1. Як ви можете пояснити розміри заробітної плати між членами бригади.

2. Навести приклади розподілу заробітку між членами бригади.

3. Що на вашу думку «Госпрозрахунковий дохід»

Перелік використаної літератури:

1. «Ціноутворення в будівництві» Конспект-лекцій НМЦ.

2. Масленнікова, Л.А. «Системи оплати праці»: як зробити вибір / / Л.А. Масленнікова / / Російський податковий кур'єр. - 2007. - № 6. - С.15.

Заняття № 24

Самостійне вивчення №14

Тема програми: «Продуктивність праці та кадри»

Тема заняття: «Ринок робочої сили»

План

1. Ринок робочої сили та проблема.

2. Особливості функціонування ринку робочої праці.

Ринок робочої сили та проблема.

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника відіграє ринок робочої сили. Він є невід'ємною складовою частиною системи ринкового господарства.

Основні напрями економічної політики України на сучасному етапі передбачають формування протягом певного відповідного часу загальнодержавного регульованого ефективного ринку праці, розгалуженої дійової служби зайнятості.

Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарногрошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.

Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий працівник та роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену структуру. Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники.

Принципи функціонування ринку робочої сили такі:

кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і бажанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем;

роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати;

робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.

Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої сили, не можна звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку робочої сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва, збалансованість трудових ресурсів і робочих місць, нормальне відтворення робочої сили, регулювання міграційних процесів населення, у тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності кадрів, неорганізованої міграції.

Елементами інфраструктури ринку є: сфера регулювання заробітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) і компенсацій (допомоги по безробіттю та ін.);

мережа кас і різні фонди; служба зайнятості і працевлаштування;

система профорієнтації, професійної підготовки і перенавчання тру-дових ресурсів; профспілкові організації та спілки роботодавців тощо.

Тільки ринок робочої сили в змозі визначити дійсну ціну здібностей робітника, корисний ефект і частку кожного учасника трудового процесу. Він надає економічну свободу людині, можливість вибору не тільки сфери працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір, залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних причин.Важливими функціями ринку робочої сили є: забезпечення раціоналізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів; узгодження економічних інтересів в системі суспільного поділу праці тощо. Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили підпорядковані загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки. Характер товару робоча сила зумовлює взаємозв'язок економічних, соціальних, політичних, природно-демографічних, морально-етичних, психологічних факторів і процесів, що впливають на динаміку ринку робочої сили.

Серед особливостей функціонування товару робоча сила як біосоціальної сутності слід виділити:

гнучкість, мінливість, адаптивність (через свідомість і аналіз) до природного навколишнього середовища, здатність на дію та протидію;

робоча сила - активна сила, суб'єкт і об'єкт відтворювального процесу, елемент продуктивних сил і носій економічних відносин, реалізатор економічних інтересів і потреб;

здатність самореалізовуватись, самопродаватись;

здатність створення додаткових вартостей, а не просто перенос частини своєї вартості;

носій робочої сили є одночасно і споживачем благ;

товар робоча сила не можна навантажити і свавільно перемістити з одного географічного пункту, регіону в інший;

з часом в процесі споживання товару робоча сила до певної межі відбувається нарощування його якостей як споживної вартості;

суспільство не може повністю контролювати процес відтворення робочої сили. Виробником своїх якостей є насамперед сам носій робочої сили, а також держава, колектив та інші соціуми навколишнього середовища;

процес ціноутворення, показники еластичності попиту і пропозиції товару робоча сила мають суттєві відмінності; продаж робочої сили не можна відкласти, очікуючи на сприятливішу економічну кон'юнктуру, бо саме це для більшості населення є єдиним джерелом забезпечення свого існування;

такі явища, як запас, резерв, що є об'єктивно необхідними для забезпечення безперервності процесу виробництва, щодо робочої сили завжди означають втрати. Збережені та невикористані трудові ресурси є загубленими для суспільства, оскільки їх уже не-можливо повернути у виробництво.

Розвинута ринкова економіка надає можливість вибору різних способів включення людини в процес господарювання. В сучасних умовах функціонування сукупного робітника ринок робить актуальним як соціальне партнерство, так і чіткий розподіл у сфері зайнятості прав і відповідальності всіх соціальних суб'єктів - суспільства (в особі держави та її органів), виробничих колективів, особистості (в особі працівника і власника).

Трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається трансформація відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, у відносини, що грунтуються на спільному прийнятті відповідальності за розвиток справ на підприємстві, партнерстві, конструктивному співробітництві.

Особливість розвитку ринку робочої сили в сучасних умоваа полягає у суперечливій взаємодії процесів його регулювання тс дерегулювання. Суб'єктами регулювання є профспілки, об'єднання підприємців, держава. Ключова проблема регулювання зайнятості - досягнення оптимального поєднання високої ефективності праці та надійних соціальних гарантій на випадок безробіття. Умовою ефективного регулювання ринку робочої сили є організація оперативного вивчення й аналізу кон'юнктури попиту на робочу силу та пропозиції робочих місць з боку роботодавця, а також орієнтація сукупного робітника при виборі сфери зайнятості та місця роботи. Важливим інструментом тут є колективна тарифна угода, що визначає розмір заробітної плати, тривалість робочого часу, відпустки, порядок найму та звільнення, форми компенсування ризику, систему соціальних виплат тощо.

Одним з елементів, що стабілізують становище найманого працівника на ринку робочої сили, є система державного пенсійного та соціального забезпечення.

Останнім часом у розвинутих країнах все активніше виявляються тенденції дерегулювання ринку робочої сили. Об'єктивно ю основою цього явища є нові прояви науково-технічного прогресу, інди-відуалізація трудового процесу, диференціація груп працюючих.

Дерегулювання ринку відбувається через перехід від трудового законодавства до індивідуальних трудових угод, від галузевої колективної угоди до укладання угоди на підприємстві, контрактної системи; застосування неповного робочого тижня (дня) або тимчасової роботи; дроблення тарифів; скорочення загального обсягу прав працівників; перетворення колективної угоди про найм робочої сили на так звану відкриту угоду, яка за певних обставин створює окремим працівникам менш сприятливі умови.

Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин робочого часу, яку погоджуються надати носії робочої сили за умов певного рівня оплати праці. Вона складається за рахунок трьох основних джерел: соціально-демографічного (випускники різних навчальних закладів, які розпочинають трудову діяльність), соціального (ті, хто не працював раніше, або ті, хто займався домашнім господарстом) і економічного (вивільнювані з різних галузей національної економіки). Вивільнення з виробничих галузей відбуваєть-ся через здійснення заходів щодо роздержавлення і приватизації господарських об'єктів, ліквідацію збиткових робочих місць, закрит-тя підприємств у зв'язку з реконструкцією, розукрупненням і пе-репрофілюванням, розривом договірних зв'язків, нестачею валюти, сировини тощо.

Співвідношення цих факторів є різним у часі і просторі.

Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, культурою і релігією, авторитетом профспілок тощо. Масштаби і склад сукупної робочої сили в умовах конкуренції між тими, хто шукає роботу, постійно змінюються. Розширення функцій робітників, їх ротація та взаємозаміна свідчать про флексибілізацію ринку робочої сили, тобто підвищення його гнучкості.

Флексибілізація виявляє потребу капіталу у варіюванні обсягу і умов використання робочої сили. Це пов'язано як з необхідністю швидкої перепідготовки робітників, так і з наявністю у них широкого спектра професійних навичок. Флексибілізація робочого часу означає ліквідацію його регулярного, твердо встановленого обсягу.

Технологічна революція зробила технічно можливим гнучке використання робочої сили у всіх ланках виробничого процесу. Система "машина - людина" стає менш жорсткою як у просторі, так і в часі.

На рівень і структуру пропозиції праці впливають розміри допомоги по безробіттю та інші фактори, які важко перелічити. Пропозиція товару робоча сила має дискретний характер, зумовлений тим, що носієм його споживчих властивостей є індивідуум. Це певною мірою позначається на тенденціях функціонування ринку робочої сили взагалі.

Попит на робочу силу - це платоспроможна потреба роботодавців щодо трудових послуг працівників певних професій і кваліфікації. Попит на робочу силу крім потреб підприємців визначають сукупний попит в економіці, технічна оснащеність виробництва.

Витрати на заробітну плату найманих людей відіграють більш важливу роль порівняно з витратами на придбання устаткування.

У ситуації, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, з'являється надлишок робочої сили, тобто безробіття.

Ситуація, коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма наслідками його.

Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за професійно-кваліфікаційними, галузевими і статевовіковими групами зумовила поділ ринку робочої сили на ряд сегментів, що відрізняються передусім ступенем забезпеченості робочими місцями та їх надійністю

Складаються два ринки. Перший - ринок складної, кваліфікованої робочої сили, що забезпечує повну зайнятість. Основна частка на ньому належить представникам нових спеціальностей і галузей високої технології. Ця робоча сила потребує великих капіталовкладень, характеризується функціональною гнучкістю, відрізняється відносно високим ступенем захищеності.

Другий ринок робочої сили представлений в основному робітниками і службовцями середньої та низької кваліфікації, працівниками галузей, що зазнали структурної перебудови, частково зайнятими, тимчасовими працівниками, надомниками, безробітними. На цьому ринку гнучкість досягається переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють нестійку зайнятість. Згідно з оцінками Міжнародної організації праці, у промислове розвинених країнах у 80-і роки частково зайнятих було в середньому 50 млн чол. на рік, що на 30 відсотків більше, ніж у попередньому десятилітті. Ця негативна тенденція характерна і для сучасного стану економічного розвитку.Процес сегментації робочої сили може тривати, його межі і внутрішній зміст теж можуть зазнавати змін.

Ринок робочої сили існує не одне століття. Суть його залишилась та сама, однак форми, інституціональні межі, механізми, за допомогою яких він функціонує, зазнали серйозних змін, зумовлених науковотехнічним розвитком, новими можливостями конкретної держави, підприємців і самих трудівників у формуванні людської особистості.

Серед сучасних тенденцій формування ринку робочої сили в країнах з розвинутою ринковою економікою крім названих слід назвати: посилення й ускладнення конкуренції як серед працівників (за робочі місця з високою оплатою, додатковими соціальними гарантіями, перспективою просування по службі), так і серед роботодавців (за найбільш цінні кадри); зростаючий вплив безпосередньо на нього з боку підприємництва, малого та середнього бізнесу; збіль-шення частки (до 1/З) висококваліфікованих кадрів у структурі тру-дових ресурсів, тривалості загальноосвітньої підготовки; уповіль-нення припливу працездатного населення, його старіння; усклад-нення форм трудової діяльності та трудових відносин; посилення впливу комплексних (на відміну від вузькоекономічних) факторів на ринок робочої сили; формування ринків робочої сили всередині фірм, що супроводжується зменшенням дискримінації за статевовіковими або національними ознаками з одночасним посиленням диференціації, розшаруванням працюючих залежно від ролі в роз-витку організації, включення у процес нововведень тощо.

Ускладнюється структура традиційного робочого класу. Сьогодні серед його елементів виділяють: некваліфікованих робітників і люм-пенські прошарки; традиційний промисловий пролетаріат; робіт-ників технологічно передових галузей матеріального виробництва і "аристократію" воєннопромислового комплексу; робітників інформаційного сектора економіки - "нову робочу аристократію".

Розвиток сучасної технологічної революції, соціалізація вироб-ничих процесів, перетворення інформації в домінуючий об'єкт власності, основний ресурс виробництва, що втілює в собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили, привів до появи і поширен-ня серед західних дослідників інформаційної теорії вартості.

Особливості функціонування ринку робочої праці

Функціонування ринку праці має ряд особливостей, серед яких виділимо насамперед:

1) невіддільність права власності на товар (праця) від його власника. Праця являє собою процес витрачання робочої сили її носія; в процесі купівлі-продажу праці виникають особливі відносини;

2) значну тривалість контакту продавця і покупця. Правочин, що вчиняється на ринку праці, передбачає початок тривалих відносин між продавцем і покупцем;

3) дія негрошових факторів угоди (умови праці, мікроклімат у колективі, перспективи професійного росту);

4) наявність великого числа інституціональних структур особливого роду, до яких відносяться система трудового законодавства, різні установи та служби регулювання зайнятості, державні програми в галузі праці і зайнятості і т. д.;

5) високий ступінь індивідуалізації угод. Вони відрізняються великою різноманітністю, оскільки кожен працівник у своєму роді унікальний, а кожне робоче місце в тій чи іншій мірі відрізняється від іншого і вимагає від претендента специфічних навичок.

Свобода найму та звільнення працівників є основою конкурентоспроможності організації на ринку товарів і послуг.

Якщо законодавство обмежує дану свободу, то організація втрачає можливість ефективно впливати на кадрову політику. У даних умовах працівники втрачають мотивацію до продуктивної праці та підвищення кваліфікаційного рівня. Така ситуація суттєво впливає на конкуренцію найманих працівників з приводу робочих місць та вакансій. Вільна конкуренція між працівниками за найбільш привабливі робочі місця немислима в. умовах монополії на ринку.

Найважливішою умовою ринку праці є наявність безлічі роботодавців, які пропонують робочі місця. Роль роботодавця на ринку праці. Економічний інтерес роботодавця стосовно найманому працівникові досить суперечливий. Найманий працівник виступає як найважливішого чинника виробництва і є для роботодавця джерелом отримання прибутку. Тільки праця приводить в дію всі інші фактори виробництва - землю, капітал. Взаємодія всіх факторів виробництва, в кінцевому рахунку, забезпечує створення нової вартості, вираженої в товарах і послугах. Це і визначає підвищений інтерес підприємця до найманого працівника як джерела отримання прибутку. Однак необхідність несення певних витрат на робочу силу обмежує прагнення підприємця до нарощування попиту на працю. Оскільки прагнення до отримання максимального прибутку в кожен даний момент часу, можливо, при різних комбінаціях основних факторів виробництва, то й ступінь зацікавленості підприємця у найманому працівнику буде різною на різних етапах виробництва. При жорсткій детермінації витрат на кожен фактор виробництва у підприємця виникають проблеми, пов'язані з внутріфакторной оптимізацією структури витрат.

Стосовно до найманої праці розподіл сукупних витрат на персонал здійснюється за напрямками витрачання коштів, в структурі яких можна виділити два напрями:

• витрати, пов'язані з оплатою конкретних результатів праці і необхідністю сплати відповідних податків на фонд заробітної плати;

• витрати, пов'язані з розвитком персоналу.

Слід звернути увагу на той факт, що скорочення чисельності працюючих за наймом відбувалося за рахунок зайнятих на умовах постійного договору. У 2007 р . за наймом працювало 65,4 млн. чоловік - на 9,6 млн. більше, ніж у 1998 р . Із загального приросту чисельності зайнятих за наймом на постійні робочі місця доводиться 4,52 млн., на непостійні - 5,09 млн., тобто сектор непостійної зайнятості забезпечив більше половини приросту чисельності найманих працівників, при тому що його питома вага в 7 разів менше. Таким чином, і на стадії економічного зростання цей сектор залишається основним сегментом, в якому відзначається збільшення числа робочих місць.

Динаміка непостійної зайнятості ще більш очевидна, якщо розглядати весь період 1992 - 2007 рр.. У цьому секторі чисельність зайнятих збільшилася в 4,5 рази, тоді як число постійних працівників скоротилася на 10%, так і не досягнувши до цих пір докризового рівня. У результаті частка не постійно зайнятих, яка на початку 1990-х років була дуже незначною і не перевищувала 3%, зросла вчетверо і становить у цей час, принаймні, 12 - 13% від усіх працюючих за наймом. Слід підкреслити, що реальні масштаби непостійної зайнятості в російській економіці, мабуть, більше, що пов'язано з тим, що офіційні статистичні опитування, в т.ч. Обстеження населення з проблем зайнятості (далі-ОНПЗ), зазвичай недооцінюють розміри різних нестандартних форм зайнятості. Так, за результатами моніторингу соціально-економічних змін, проведеного Левада-центром, питома вага тільки тимчасової зайнятості в 2004 - 2006 рр.. становив 16 - 18%.

Розмір зайнятості, пов'язаної з виконанням певного обсягу робіт, залишався практично постійним і коливався в межах 1 - 2% від зайнятих за наймом. Загальне збільшення чисельності непостійно зайнятих відбулося за рахунок двох груп працівників. Удвічі зросла кількість працюючих за строковими контрактами. При цьому ми спостерігаємо стрибкоподібне зростання в 2003 р ., Після чого їх чисельність стабілізувалася в межах 4,2 - 4,4 млн. чоловік. Ще більш швидкими темпами зростала категорія зайнятих за усною домовленістю, число яких збільшилася в сім разів. У результаті неформальна складова забезпечила майже половину (45%) приросту непостійної зайнятості в 1999 - 2007 рр..

Економічні інтереси підприємців і найманих працівників у сфері праці стикаються з конкуренцією на ринку праці, яка є основою його функціонування. Конкурентний ринок праці характеризується наступними ознаками:

• велика кількість фірм, які конкурують один з одним за наймання певного виду праці на однакові робочі місця;

• велика кількість працівників, які мають однакову кваліфікацію та незалежно один від одного пропонують трудові послуги;

• ринкова заробітна плата не контролюється ні з боку працівників, ні з боку фірми;

• досконала інформація;

• досконала мобільність праці.

На конкурентному ринку праці в короткостроковому періоді окрема фірма не впливає на ринковий рівень заробітної плати внаслідок незначної частки пропозиції праці фірми на сукупному ринку праці. При зміні попиту на працю або пропозиції праці відбувається підстроювання ринку, знаходження нової точки рівноваги, нового рівня зайнятості та заробітної плати. Для встановлення нового рівня рівноваги необхідні наступні умови:

• працівники інформовані про те, що сталося погіршення умов праці;

• погіршення умов праці настільки велика, що при даному рівні заробітної плати у працівників виникає бажання звільнитися;

• немає перешкод для мобільності працівників;

• не існує контактів між роботодавцями та працівниками.

Підстроювання на ринку праці виникає у відповідь на надлишок чи брак праці. Брак на ринку праці можна розглядати як ситуацію, коли попит перевищує пропозицію при домінуючою поточної заробітної плати та заробітна плата має тенденцію до підвищення. У залежності від поєднання форм ринку розрізняють такі основні моделі конкуренції на ринку робочої сили:

• надання ринків робочої сили можливості формування заробітної плати;

• групи роботодавців та робітників визначають заробітну плату в ході переговорів під керівництвом державних органів;

• розподіл доходів складається в умовах досконалої конкуренції через механізм вільних цін.

Вплив на ринок праці відмінностей у заробітній платі. Специфіка ринку праці полягає в тому, що він має справу з товаром особливого роду, з людським капіталом, які вимагають здійснення спеціальної політики в галузі заробітної плати на макро - та мікрорівні. Така політика передбачає створення умов для стимулювання виробництва, посилення економічної активності населення, мобільності трудових ресурсів. Вільні ціни служать стимулом до застосування економічних методів виробництва, встановлюють правила розподілу доходів. Розподіл доходів в російській економіці має ряд особливостей. У різних секторах економіки встановилися способи розподілу доходів. Таких секторів можна виділити кілька.

У державному секторі знаходяться державні госпрозрахункові підприємства та бюджетні установи та організації. Звуження державного сектора економіки через приватизацію веде до скорочення сфери розподілу по праці. Державні підприємства беруть участь у розподілі як власники засобів виробництва, привласнюють підприємницький дохід, як і інші суб'єкти ринкової економіки. Разом з тим вони знаходяться в нерівних умовах з іншими секторами економіки - обмеженість самостійності, залишковий принцип фінансування, жорстке регулювання заробітної плати. Внаслідок застосування єдиної тарифної сітки, що обмежує зростання заробітної плати, постійне відставання її індексації від рівня інфляції призвело до істотного відтоку кваліфікованої робочої сили з цього сектору економіки.

Корпоративний сектор є одним з провідних секторів економіки, включає великі підприємства, що базуються на приватній власності, а в окремих випадках - на змішаній власності (приватно-державної). Розподіл доходів здійснюється за капіталом, вкладеному в засоби виробництва, та з праці - для найманої робочої сили. У корпоративному секторі рівень доходів істотно вище доходів у державному секторі.

У приватному секторі підприємці отримують дохід від власності та підприємницький дохід. До даного сектора належать більшість дрібних і середніх підприємств ринкової системи, що сприяють ефективному розподілу суспільного продукту. Для найманих працівників розподіл доходів здійснюється відповідно до ціни, що склалася на ринку праці.

Розподільні відносини в російській економіці характеризуються істотним нерівністю в доходах населення, в тому числі і в рівні заробітної плати. Нерівність в оплаті праці простежується на галузевому та регіональному рівнях, у рівні доходів різних соціальних верств. Фахівці виділяють кілька груп галузей, в яких склалися відмінні умови попиту та пропозиції робочої сили і різні рівні заробітної плати. Диференціацію галузей умовно можна провести за ознаками наявності попиту на продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках, конкурентоспроможності продукції та її відповідності платоспроможному попиту, наявності достатнього ресурсного потенціалу. На даній основі можна виділити наступні групи:

• експортно-орієнтовані галузі з видобутку природного газу і нафти, енергетичного вугілля; галузі з виробництва кольорових металів;

• галузі, орієнтовані на задоволення внутрішнього попиту, - галузі природних монополій, підгалузі чорної металургії з прогресивними технологіями, приладобудування, автомобільна та медична промисловість, галузі легкої і харчової промисловості.

Рівень заробітної плати в даних галузях значно випереджає заробітну плату працівників освіти, охорони здоров'я, культури і мистецтва.

На регіональному рівні нерівність доходів і заробітної плати пов'язано з соціально-економічним становищем суб'єктів Федерації. Таке положення регіонів зумовлено різним стартовим рівнем входження в ринок, розривом господарських зв'язків, несприятливої ​​обстановкою з конвертування галузей оборонного комплексу, низькими темпами аграрної реформи та ін

Нерівність в оплаті праці соціальних верств населення виникло на початковому етапі ринкових реформ, що призвели до глибокого соціального розшарування суспільства. На одній стороні виявилися низькооплачувані працівники з рівнем заробітної плати нижче прожиткового мінімуму. На іншій - високооплачувані працівники з рівнем оплати праці понад двох прожиткових мінімумів. Високі доходи формують більш високий стандарт споживання і дозволяють індивіду у повній мірі задовольняти основні потреби.