Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Загальна хірургія

.pdf
Скачиваний:
2166
Добавлен:
16.05.2015
Размер:
8.16 Mб
Скачать

1.6. Десмургія

131

 

 

 

1.6. ДЕСМУРГІЯ

1.6.1. ПОНЯТТЯ ПРО ПОВ’ЯЗКУ ТА ПЕРЕВ’ЯЗКУ

Вчення про пов’язки, показання до їх застосування та правила їх накладання називається десмургією. Розрізняють пов’язку та перев’язку. Під по- в’язкою слід розуміти все те, що накладають на уражену частину тіла з лікувальною метою. Пов’язка складається з перев’язувального матеріалу, що накладається безпосередньо на рану та різних додаткових засобів (клеолу, лейкопластиру, бинта тощо), що укріпляють і утримують перев’язувальний матеріал у відповідному положенні. Перев’язкою називають процес накладання пов’язки. Залежно від характеру ушкодження визначають вид пов’язки (фіксувальна, іммобілізуюча, стискальна тощо) та методику їх накладання.

Класифікаціяпов’язок:

І. За типом використаного матеріалу пов’язки поділяють на 2 групи:

1.М’які (клейові, бинтові, косинкові тощо).

2.Тверді або жорсткі (шинні, гіпсові, крохмальні тощо). ІІ. Залежно від мети накладання пов’язки можуть бути:

1.Фіксувальні, тобто ті, які утримують перев’язувальний матеріал на рані

або на ураженій поверхні.

2. Іммобілізуючі, або нерухомі, які забезпечують нерухомість ураженої частини тіла. Ці пов’язки, як правило, застосовують при травмах опорно-рухо- вого апарату, для попередження болю при транспортуванні, а в лікарняних умовах – для утримання в правильному положенні відламків кісток після репозиції або після операцій на кістках.

3. Екстензійні, які застосовують для витягнення і співставлення пошкоджених кісток кінцівок, для чого до шкіри кінцівки клеєм або липким пластирем фіксують пристрій і чіпляють груз.

Фіксувальні пов’язки за способом фіксації перев’язувального матеріалу поді-

ляються на: а) бинтові; б) косинкові; в) лейкопластирні; г) пращоподібні; д) Т-

подібні; е) клейові (колоїдні, клеолові); Іммобілізуючі, або нерухомі, поділяються на 2 групи: а) шинні (шина Крамера,

Дітеріхса, імпровізовані – дошка, палка); б) тверднучі (гіпсові, крохмальні тощо).

Основні перев’язувальні матеріали

У загальнохірургічній практиці найчастіше використовують пов’язки з марлі, які попереджають висихання рани, вторинне її інфікування, сприяють зупинці кровотечі.

132

Загальна хірургія

Перев’язувальний матеріал повинен відповідати таким вимогам: характе-

ризуватись доброю капілярністю, бути гігроскопічним, тобто мати добру всмоктуючу дію, еластичним; не подразнювати тканини, тобто бути хімічно і механічно інертним; піддаватися стерилізації без порушення його якості.

Для перев’язок використовується тільки гігроскопічна марля – рідка, сітчаста, бавовняна тканина, яка легко всмоктує рідину. Гігроскопічність марлі визначають наступним чином: клаптик її розміром 5х5 см опускають у воду, і якщо гігроскопічність нормальна, то він повинен швидко просякнути водою і зануритися менше ніж за 10 секунд.

Випускається ще віскозна марля, але застосування її в медицині є обмеженим у зв’язку з тим, що у вологому стані вона втрачає свою міцність і розпадається при стерилізації.

Виробляється також гемостатична або кровоспинна марля, яка використовується для зупинки капілярних і паренхіматозних кровотеч, при цьому кровотеча зупиняється через 2-7 хв. Цю марлю не можна стерилізувати, тому що сама марля та імпрегновані гемостатичні речовини є вже стерильними, а повторна стерилізація її призведе до руйнування активно-діючих імпрегнованих речовин.

Цінним перев’язувальним матеріалом є вата. Вона буває двох видів – проста (необезжирена) і гігроскопічна. Остання має велику всмоктуючу здатність, що збільшує всмоктувальні властивості пов’язки. Проста (сіра або компресна) вата не є гігроскопічною і використовується як підкладка при накладанні шин, гіпсових пов’язок, а також для компресів, як утримувач тепла.

Для перев’язок використовують великі та малі серветки, тампони, турунди, кульки та бинти. Найкращим, надійно утримуючим та рівномірно стискуючим перев’язувальним матеріалом є бинтова пов’язка.

1.6.2. БИНТОВІ ПОВ’ЯЗКИ

Бинтові пов’язки є найбільш поширеними в силу багатьох позитивних якостей, таких як міцність, еластичність, створення потрібного тиску, легка модуляція і т. ін. Бинти – це різної довжини (5-7 м) і ширини (2,5-20 см) смужки марлі, скручені в бабіну. Вони використовуються для закріплення перев’язувального матеріалу (серветок, кульок тощо), фіксації переломів, іммобілізуючих пов’язок тощо. Останнім часом набувають поширення трубчасті бинти. Їхня перевага в тому, що вони завдяки своїй еластичності добре моделюють конфігурацію тіла і надійно фіксують перев’язувальний матеріал.

Для бинтування використовують м’яку марлю, яка не заважає випаровуванню вологи з рани. Найбільше поширені сорти марлі, які мають 12х12 ниток в 1 см2.

Правилабинтування

Для того, щоб пов’язка лежала правильно і надійно фіксувала уражену ділянку, необхідно використовувати бинти відповідної ширини і довжини, за-

1.6. Десмургія

133

 

 

 

лежно від того, на яку частину тіла накладається пов’язка. Так, для тулуба використовують бинти шириною 10-12 см, для голови – 6-8 см, для кисті і пальців – 4-6 см.

1.Перед бинтуванням хворий повинен зайняти вигідне для нього положення, при цьому ділянка, яка підлягає бинтуванню має бути легкодоступною.

2.Обов’язковою умовою є горизонтальне положення хворого (за виклю-

ченням невеликих ушкоджень), щоб уникнути небажаних ускладнень (непритомності, шоку).

3. Для зручності ушкоджену частину тіла (голову, кінцівки) повинні підтримувати помічники. При бинтуванні грудної клітки, живота хворого кладуть на перев’язувальний стіл так, щоб частина тіла, яка підлягає бинтуванню, була легкодоступною. З цією метою використовують спеціальні підставки.

4. Пов’язка повинна бути закріплена в такому положенні, яке є найбільш функціонально вигідне, особливо у випадку накладання її на довготривалий час. Функціонально вигідним положенням для верхньої кінцівки є: плече приведене, вільно звисає вниз, ліктьовий суглоб, зігнутий під кутом 90°; передпліччя в середньому положенні між пронацією і супінацією; кисть в положенні тильного згинання на 10-15° , пальці напівзігнуті, а 1 палець протиставлений (інколи в кисть вкладають комок вати або марлі). Для нижньої кінцівки: в тазостегновому і колінному суглобах – розгинання (180°); в гомілковоступеневому – згинання (90°).

5. Накладання пов’язки і сама пов’язка не повинні викликати у хворих неприємні відчуття, а навпаки – після її накладання хворий повинен відчути полегшення.

6.Бинтування складається із трьох наступних етапів: накладання початкової частини пов’язки; накладання власне турів пов’язки; фіксація пов’язки.

7.Бинтування починають із периферійних відділів, поступово накриваючи турами бинта центральну ділянку. Бинт повинен накладатися так, щоб не

утворювались складки, краї його не відставали від поверхні шкіри і не утворювали кишень. Рука повинна йти за ходом бинта, а не навпаки.

8. Змотану частину бинта (головку) беруть в одну руку, а вільну частину (початок) – в іншу. Розмотують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва направо (за ходом годинникової стрілки), прихопивши першими двома оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною рукою. Починають бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово просуваючись до більш товстої (на кінцівках, як правило, від кисті або стопи до тулуба). Перші два тури повинні повністю покрити один одного, щоб добре закріпити початок бинта, а кожний наступний оборот частково повинен прикривати попередній на 1/2-2/3 с, закріплюючи його.

9. Закріплення пов’язки відбувається таким чином: кінець бинта розрізають ножицями в повздовжньому напрямі, кінці його перехрещують і зав’язують. Слід зауважити, що ні перехрещення, ні вузол не повинні лягати на ранову поверхню.

134

Загальна хірургія

Можна кінець бинта підігнути під останній круговий хід бинта і приколоти його до попередніх турів англійською шпилькою. Якщо пов’язка накладена правильно, то вона повністю і добре закриває хвору частину тіла, не створює порушень кровообігу, не обмежує активних рухів, якщо вони дозволені хворому.

Якщо пов’язка не відповідає хоча б одній із цих вимог, її необхідно переробити.

Тип бинтової пов’язки залежить від тієї частини тіла, на яку вона накладається. Розрізняють такі типи бинтових пов’язок: колова або циркулярна пов’язка (частіше всього застосовується при бинтуванні лоба, середини плеча, зап’ястка, нижньої третини гомілки); спіралеподібна пов’язка (використовується при серйозних ураженнях грудної клітки, живота, кінцівок); повзуча або змієподібна пов’язка (накладається в основному для утримання перев’язувального матеріалу на значному протязі кінцівки, як правило, на початку бинтування); хрестоподібна пов’язка (за формою нагадує цифру “8” і застосовується при бинтуванні частин тіла з неправильною формою: потилиці, задньої поверхні шиї, ділянок суглобів тощо); колосоподібна і черепахоподібна пов’язки, які є варіантами восьмиподібної (накладаються, як правило, на суглоби); поверталь-

на пов’язка (накладається на округлі поверхні – голову, кукси кінцівок). Слід відмітити, що майже завжди складні пов’язки можна замінити про-

стими циркулярними або спіралеподібними з доповненням їх подібними перехрещуваними турами.

Техніканакладаннябинтовоїпов’язокнаокреміділянкитіла

Пов’язки на голову накладають бинтом шириною 5-8 см.

Найбільш простою, зручною і надійною пов’язкою на голову є чепець. Кусок бинта довжиною 60-100 см кладуть на тім’яно-скроневу ділянку спереду вушних раковин. Накладають перший горизонтальний тур навколо голови, при цьому хворий утримує кінці зав’язки в натягнутому стані. Потім бинт перекидають над зав’язкою, підводять його під зав’язку і ведуть назад, закриваючи потилицю. На протилежній стороні бинт знов обводять навколо зав’язки і ведуть його до переду, прикриваючи лоб. Ці прийоми повторюють до повного закриття черепа. Кінець бинта фіксують до однієї із зав’язок.

Шапочку Гіппократа накладають за допомогою двоголового бинта або двох бинтів. Роблять коловий оберт навколо голови нижче потиличного виступу. Після перехрещення бинтів у потиличній ділянці однією рукою проводять головку бинта через склепіння черепа на лоб, де його закріплюють коловим туром. Ці прийоми повторюють до тих пір, поки не буде закрите склепіння. Сагітальні тури бинта повинні поперемінно накладатися вправо і вліво від першого сагітального туру.

Неаполітанська пов’язка. Спочатку накладають циркулярні фіксуючі тури навколо голови, потім продовжують бинтувати таким чином, щоб кожний наступний тур розташовувався нижче попереднього аж до повного закриття вуха і соскоподібного відростка (рис 1.6.1).

1.6. Десмургія

135

 

 

 

а б в

Рис. 1.6.1. Бинтові пов’язки на голову: а – неаполітанська шапочка; б – шапочка Гіппократа; в – шапочка-чепець..

Пов’язка на одне око (рис. 1.6.2, а). Спочатку накладають циркулярні закріплюючі ходи, потім у потиличній ділянці опускають косо під вухо і проводять косо вверх, по боковій поверхні щоки та закривають хворе око, після чого закріплюють циркулярним туром висхідний. При накладанні пов’язки на праве око бинт ведуть зліва направо, на ліве – навпаки.

Пов’язка на обидва ока (рис. 1.6.2, б). Бинт фіксують двома горизонтальними турами навколо голови. Потім бинт ззаду опускають вниз, ведуть під правим вухом догори і закривають праве око, після чого бинт ведуть горизонтально навколо голови і далі в ділянці лоба під ліве вухо, закриваючи ліве око. Цей порядок повторюють до закінчення пов’язки. Фіксують її горизонтальними турами.

Вуздечка (рис. 1.6.3) накладається при ушкодженнях нижньої щелепи, для її фіксації спочатку роблять два горизонтальні фіксувальні тури навколо голови, потім у ділянці потилиці бинт ведуть вниз під правим вухом на бокову

 

 

 

поверхню шиї і під нижню ще-

 

 

 

лепу, далі вертикально перед

 

 

 

лівим вухом на тім’я. Після

 

 

 

цього накладають декілька

 

 

 

вертикальних турів для надій-

 

 

 

 

 

 

ної іммобілізації щелепи і далі

 

 

 

з підборіддя бинт ведуть по

 

 

 

другій стороні шиї на потили-

 

 

 

цю з переходом на горизон-

 

 

 

тальні фіксувальні оберти.

 

 

 

Пов’язки на шию. Бинту-

а

б

вання передньої частини шиї

проводять за допомогою хре-

Рис. 1.6.2. Бинтові пов’язки на очі: а – на одне

стоподібної пов’язки на поти-

око; б – на обидва ока.

 

 

лицю, чергуючи її оберти з

136

Загальна хірургія

циркулярними турами (рис. 1.6.4. а, б, в). При бинтуванні задньої частини шиї застосовують циркулярні ходи, укріплюючи їх восьмиподібними турами на голові або хрестоподібною пов’язкою на грудній клітці.

а

б

 

в

 

Рис. 1.6.3. Етапинакладанняпов’язки“вуздечка”.

 

 

 

 

 

 

а б в Рис. 1.6.4. Бинтові пов’язки на шию: а – на передню поверхню; б – задню; в – задню

поверхню і спину.

Рис. 1.6.5. Спіральна бинтова

пов’язканагруднуклітку.

Восьмиподібна пов’язка на потилицю, задню частину шиї і спину починається з накладання двох обертів бинта навколо голови на рівні лоба, після чого бинт ведуть над лівим вухом вниз на шию, обходять її справа та спереду і по задній поверхні її переходять на голову. Потім бинт ведуть над лівим вухом косо вниз на ділянку потилиці, потім навколо шиї і знову вгору на голову. Пов’язку закріплюють навколо голови.

Пов’язки на грудну клітку. Спіральна пов’яз-

ка (рис. 1.6.5).

Застосовується при ушкодженнях грудної клітки, переломі ребер і т. ін. Перед накладан-

1.6. Десмургія

137

 

 

 

ням пов’язки кладуть бинт довжиною 1 м так, щоб його середина знаходилась на лівій дельтоподібній ділянці, кінці його вільно звисають на спині і на передній поверхні грудної клітки. Другим бинтом накладають фіксувальні тури на нижні відділи грудної клітки, а потім бинтують спіральними обертами знизу вверх до пахвових ямок, де закріплюють пов’язку коловими обертами. Вільно звисаючий кінець бинта на грудній клітці кладуть на праву дельтоподібну ділянку і зв’язують із другим вільним кінцем бинта.

Хрестоподібна пов’язка на грудну клітку (рис. 1.6.6). Накладається на передню або задню поверхню грудної клітки. Спочатку накладають фіксувальні циркулярні тури навколо грудної клітки,

 

потім бинт ведуть по передній поверхні косо вверх

 

на надпліччя і через спину поперечно на протилеж-

 

не надпліччя, а далі – косо під протилежну підпах-

 

вову ділянку, перехрещуючи попередній тур.

 

Потім повторюють хрестоподібні оберти. Пов’яз-

 

ку закріплюють на грудній клітці.

 

Пов’язка Дезо (рис. 1.6.7, а). Застосовується для

Рис. 1.6.6. Хрестоподібна

іммобілізації при переломах ключиці та плеча.

Хворого садять і згинають руку в ліктьовому суг-

пов’язканагруднуклітку.

лобі під прямим кутом. Коловим обертом бинта

 

фіксують плече до тулуба, потім ведуть бинт косо

 

вверх з-під пахви на надпліччя і вниз по спині та

 

плечах огинають ліктьовий суглоб і прямують у

2пахвову ділянку. Потім ведуть бинт по спині на надпліччя і опускаються по передній частині груд-

ної клітки до ліктьового суглоба, огинаючи його

1

спереду назад і йдуть далі у пахвову ділянку. Ви-

 

3щеописані тури повторюють декілька разів до повної і надійної фіксації. При іммобілізації правого

аплеча та ключиці оберти бинта ідуть за годинниковою стрілкою, лівого плеча та ключиці – проти годинникової стрілки.

Пов’язка Вельпо (рис. 1.6.7, б). Пов’язка є досить

2зручною після вправлення вивиху у плечовому суглобі. Руку прибинтовують до тулуба з припідня-

1тим ліктем і покладеною на здорове плече кистю. Перший тур бинта накладають горизонтально, захопивши груди та руку, у напрямку здорової пахвової ділянки, звідти скісно по спині у напрямку надпліччя, по передньо-зовнішній поверхні плеча підхоп-

Рис. 1.6.7. Бинтовіпов’язки:

а – Дезо; б – Вельпо.

люють лікоть знизу і продовжують бинтування у напрямку пахвової ділянки зі здорового боку. Наступні тури бинта ведуть у горизонтальному на-

138

 

 

Загальна хірургія

 

 

прямку, так, щоб вони ляга-

 

 

ли нижче попередніх, а верти-

 

 

кальні – внутрішньо(медіаль-

 

 

но) до попередніх.

 

 

 

Пов’язка на молочну зало-

 

 

зу (рис.1.6.8, а). Застосовуєть-

 

 

ся при ушкодженнях, опіках,

 

 

маститах,

після оперативних

 

 

втручань.

Перші фіксувальні

а

б

колові тури накладають ниж-

че молочних залоз. При бин-

Рис. 1.6.8.Бинтовіпов’язкинамолочнізалози:

туванні правої молочної зало-

а – на одну; б – на обидві.

зи бинт ведуть проти годин-

 

 

никової стрілки, лівої – за

 

 

годинниковою

стрілкою.

 

 

Після колового оберту дохо-

 

 

дять до правого боку молоч-

 

 

ної залози, охоплюють її ниж-

 

 

ню і внутрішню поверхні, ве-

 

 

дучи бинт на ліве надпліччя,

 

 

далі вниз скісно по спині до

 

 

правої підпахвової ямки і роб-

 

 

лять коловий фіксувальний

а

б

тур. Надалі повторюють у

Рис. 1.6.9. Бинтові пов’язки: а – на живіт і обидві

такому ж порядку оберти до

пахові ділянки; б – на одну пахову ділянку.

повного закриття молочної

 

 

залози.

 

 

Пов’язка на обидві молочні залози (рис. 1.6.8, б). Початок бинта фіксують двома горизонтальними турами під молочними залозами. Третій тур ведуть із бокової поверхні грудної клітки на праву молочну залозу, припіднімаючи її у напрямку лівого надпліччя. З поверхні спини бинт проводять скісно вниз під праву пахвову ямку і молочну залозу, потім під лівою молочною залозою і пахвовою ділянкою косо вверх на праве надпліччя і звідти вниз косо на ліву молочну залозу, після чого роблять коловий фіксувальний тур. У такому порядку повторюють тури до повного закриття обох молочних залоз.

Пов’язки на ділянку живота і таза. Крім клеолових і колодійних пов’язок, які мають найширше застосування, на живіт і таз можна накласти просту спіральну колову пов’язку, низхідну і висхідну (рис. 1.6.9) і двобічну колосоподібну пов’язки, а також восьмиподібну пов’язку на промежину (рис. 1.6.10).

Крім того, для закриття ран на промежині можна застосовувати Т-подібну пов’язку (рис. 1.6.11).

1.6. Десмургія

139

 

 

 

Рис. 1.6.10. Восьмиподібнапов’язканапромежину.

 

 

 

 

Рис. 1.6.11. Т-подібна

 

 

 

 

пов’язканапромежину.

 

 

 

 

Пов’язки на верхню

 

 

 

кінцівку. Для

бинтування

 

 

 

пальців кисті застосовують

 

 

 

найчастіше спіральні пов’язки,

а

б

в

які

починаються коловими

обертами навколо зап’ястка,

 

 

 

Рис. 1.6.12. Накладаннябинтовоїпов’язкина:

потім ведуть бинт по тильній

 

а, б – пальці; в – пальці і кисть.

поверхні кисті до кінця паль-

 

 

 

ця, обмотуючи його спіраль-

 

 

 

ними турами. Повторюючи

 

 

 

попередні оберти, можна на-

 

а

 

класти таку пов’язку на всі

 

 

 

пальці у вигляді рукавички

 

 

 

(рис. 1.6.12, а, б). На кисть на-

 

 

 

кладають повертальну пов’яз-

 

 

 

ку

з

першими

коловими

 

 

 

фіксувальними турами на за-

 

 

 

п’ястку (рис. 1.6.12, в).

 

 

 

 

Пов’язки на передпліччя,

 

 

 

плече і лікоть. Найбільш по-

 

б

 

ширеними пов’язками на пе-

 

 

редпліччя і плече є колові або

 

 

 

Рис. 1.6.13. Колосоподібна

Рис. 1.6.14. Чере-

колосоподібні (рис. 1.6.13).

 

пов’язка: а– на

пахоподібнапов’язка

 

На

ділянку

ліктьового

передпліччя; б – на плече.

напередпліччя.

суглоба накладають черепахо-

 

 

 

подібну пов’язку (рис. 1.6.14).

На ділянку плечового суглоба і підпахвову ямку накладають колосоподібну пов’язку і її комбінують із косими та горизонтальними турами бинта навколо грудної клітки (рис. 1.6.15).

140

Загальна хірургія

Пов’язки на нижню кінцівку. Для закриття уражень нижніх кінцівок застосовують ті ж самі типи пов’язок, що і для верхніх (рис. 1.6.16).

Хрестоподібна пов’язка (рис. 1.6.17, а) застосовується при розтягненні зв’я- зок гомілковостопного суглоба. Починають її з циркулярного фіксувального туру на нижній третині гомілки, після чого бинт ведуть косо по тильному боці ступні на протилежну сторону, оминаючи ступню, і знову скісно вверх повертають бинт на гомілку. Обійшовши гомілку позаду, повторюють подібні оберти бинта декілька раз. Пов’язку закінчують циркулярним туром на гомілці.

На п’яту накладають восьмиподібну фіксувальну пов’язку (рис. 1.6.17 б). На стопу без пальців накладають колосоподібну і поворотну пов’язки (рис. 1.6.17, в, г). На великий палець краще накладати пов’язку, фіксуючи її до гомілки (рис. 1.6.17, д).

1.6.3. НЕБИНТОВІ ПОВ’ЯЗКИ

Сітчасто-трубчастіпов’язки

Останнім часом, окрім звичайних марлевих бинтів, використовують еластичні сітчасто-трубчасті пов’язки (ретиласт) (рис.1.6.18), котрі дозволяють надійно фіксувати перев’я- зувальний матеріал, а методика їх накладання надзвичайно проста. Вони також не порушують кровобіг в ураженій ділянці і не обмежують

рухів у суглобах.

Рис. 1.6.15. Пов’язка на

Рис. 1.6.16. Черепахо-

плечовийсуглоб, грудну

подібнапов’язкана

кліткуіпідпахвову

коліннийсуглоб.

ділянку.

 

бв

а

г

д

 

 

 

Рис. 1.6.17. Бинтові пов’язки на стопу: а –

Рис. 1.6.18. Накладання

гомілковостопний суглоб; б – п’ятку; в – стопу без

сітчасто-трубчастихпов’язок

пальців; г – всю стопу; д – великий палець.

нарізніділянкитіла.