Загальна хірургія

лежно від того, на яку частину тіла накладається пов’язка. Так, для тулуба використовують бинти шириною 10-12 см, для голови – 6-8 см, для кисті і пальців – 4-6 см.

1.Перед бинтуванням хворий повинен зайняти вигідне для нього положення, при цьому ділянка, яка підлягає бинтуванню має бути легкодоступною.

2.Обов’язковою умовою є горизонтальне положення хворого (за виклю-

ченням невеликих ушкоджень), щоб уникнути небажаних ускладнень (непритомності, шоку).

3. Для зручності ушкоджену частину тіла (голову, кінцівки) повинні підтримувати помічники. При бинтуванні грудної клітки, живота хворого кладуть на перев’язувальний стіл так, щоб частина тіла, яка підлягає бинтуванню, була легкодоступною. З цією метою використовують спеціальні підставки.

4. Пов’язка повинна бути закріплена в такому положенні, яке є найбільш функціонально вигідне, особливо у випадку накладання її на довготривалий час. Функціонально вигідним положенням для верхньої кінцівки є: плече приведене, вільно звисає вниз, ліктьовий суглоб, зігнутий під кутом 90°; передпліччя в середньому положенні між пронацією і супінацією; кисть в положенні тильного згинання на 10-15° , пальці напівзігнуті, а 1 палець протиставлений (інколи в кисть вкладають комок вати або марлі). Для нижньої кінцівки: в тазостегновому і колінному суглобах – розгинання (180°); в гомілковоступеневому – згинання (90°).

5. Накладання пов’язки і сама пов’язка не повинні викликати у хворих неприємні відчуття, а навпаки – після її накладання хворий повинен відчути полегшення.

6.Бинтування складається із трьох наступних етапів: накладання початкової частини пов’язки; накладання власне турів пов’язки; фіксація пов’язки.

7.Бинтування починають із периферійних відділів, поступово накриваючи турами бинта центральну ділянку. Бинт повинен накладатися так, щоб не

утворювались складки, краї його не відставали від поверхні шкіри і не утворювали кишень. Рука повинна йти за ходом бинта, а не навпаки.

8. Змотану частину бинта (головку) беруть в одну руку, а вільну частину (початок) – в іншу. Розмотують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва направо (за ходом годинникової стрілки), прихопивши першими двома оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною рукою. Починають бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово просуваючись до більш товстої (на кінцівках, як правило, від кисті або стопи до тулуба). Перші два тури повинні повністю покрити один одного, щоб добре закріпити початок бинта, а кожний наступний оборот частково повинен прикривати попередній на 1/2-2/3 с, закріплюючи його.

9. Закріплення пов’язки відбувається таким чином: кінець бинта розрізають ножицями в повздовжньому напрямі, кінці його перехрещують і зав’язують. Слід зауважити, що ні перехрещення, ні вузол не повинні лягати на ранову поверхню.

Можна кінець бинта підігнути під останній круговий хід бинта і приколоти його до попередніх турів англійською шпилькою. Якщо пов’язка накладена правильно, то вона повністю і добре закриває хвору частину тіла, не створює порушень кровообігу, не обмежує активних рухів, якщо вони дозволені хворому.

Якщо пов’язка не відповідає хоча б одній із цих вимог, її необхідно переробити.

Тип бинтової пов’язки залежить від тієї частини тіла, на яку вона накладається. Розрізняють такі типи бинтових пов’язок: колова або циркулярна пов’язка (частіше всього застосовується при бинтуванні лоба, середини плеча, зап’ястка, нижньої третини гомілки); спіралеподібна пов’язка (використовується при серйозних ураженнях грудної клітки, живота, кінцівок); повзуча або змієподібна пов’язка (накладається в основному для утримання перев’язувального матеріалу на значному протязі кінцівки, як правило, на початку бинтування); хрестоподібна пов’язка (за формою нагадує цифру “8” і застосовується при бинтуванні частин тіла з неправильною формою: потилиці, задньої поверхні шиї, ділянок суглобів тощо); колосоподібна і черепахоподібна пов’язки, які є варіантами восьмиподібної (накладаються, як правило, на суглоби); поверталь-

на пов’язка (накладається на округлі поверхні – голову, кукси кінцівок). Слід відмітити, що майже завжди складні пов’язки можна замінити про-

стими циркулярними або спіралеподібними з доповненням їх подібними перехрещуваними турами.

Техніканакладаннябинтовоїпов’язокнаокреміділянкитіла

Пов’язки на голову накладають бинтом шириною 5-8 см.

Найбільш простою, зручною і надійною пов’язкою на голову є чепець. Кусок бинта довжиною 60-100 см кладуть на тім’яно-скроневу ділянку спереду вушних раковин. Накладають перший горизонтальний тур навколо голови, при цьому хворий утримує кінці зав’язки в натягнутому стані. Потім бинт перекидають над зав’язкою, підводять його під зав’язку і ведуть назад, закриваючи потилицю. На протилежній стороні бинт знов обводять навколо зав’язки і ведуть його до переду, прикриваючи лоб. Ці прийоми повторюють до повного закриття черепа. Кінець бинта фіксують до однієї із зав’язок.

Шапочку Гіппократа накладають за допомогою двоголового бинта або двох бинтів. Роблять коловий оберт навколо голови нижче потиличного виступу. Після перехрещення бинтів у потиличній ділянці однією рукою проводять головку бинта через склепіння черепа на лоб, де його закріплюють коловим туром. Ці прийоми повторюють до тих пір, поки не буде закрите склепіння. Сагітальні тури бинта повинні поперемінно накладатися вправо і вліво від першого сагітального туру.

Неаполітанська пов’язка. Спочатку накладають циркулярні фіксуючі тури навколо голови, потім продовжують бинтувати таким чином, щоб кожний наступний тур розташовувався нижче попереднього аж до повного закриття вуха і соскоподібного відростка (рис 1.6.1).

а б в

Рис. 1.6.1. Бинтові пов’язки на голову: а – неаполітанська шапочка; б – шапочка Гіппократа; в – шапочка-чепець..

Пов’язка на одне око (рис. 1.6.2, а). Спочатку накладають циркулярні закріплюючі ходи, потім у потиличній ділянці опускають косо під вухо і проводять косо вверх, по боковій поверхні щоки та закривають хворе око, після чого закріплюють циркулярним туром висхідний. При накладанні пов’язки на праве око бинт ведуть зліва направо, на ліве – навпаки.

Пов’язка на обидва ока (рис. 1.6.2, б). Бинт фіксують двома горизонтальними турами навколо голови. Потім бинт ззаду опускають вниз, ведуть під правим вухом догори і закривають праве око, після чого бинт ведуть горизонтально навколо голови і далі в ділянці лоба під ліве вухо, закриваючи ліве око. Цей порядок повторюють до закінчення пов’язки. Фіксують її горизонтальними турами.

Вуздечка (рис. 1.6.3) накладається при ушкодженнях нижньої щелепи, для її фіксації спочатку роблять два горизонтальні фіксувальні тури навколо голови, потім у ділянці потилиці бинт ведуть вниз під правим вухом на бокову

Пов’язка на обидві молочні залози (рис. 1.6.8, б). Початок бинта фіксують двома горизонтальними турами під молочними залозами. Третій тур ведуть із бокової поверхні грудної клітки на праву молочну залозу, припіднімаючи її у напрямку лівого надпліччя. З поверхні спини бинт проводять скісно вниз під праву пахвову ямку і молочну залозу, потім під лівою молочною залозою і пахвовою ділянкою косо вверх на праве надпліччя і звідти вниз косо на ліву молочну залозу, після чого роблять коловий фіксувальний тур. У такому порядку повторюють тури до повного закриття обох молочних залоз.

Пов’язки на ділянку живота і таза. Крім клеолових і колодійних пов’язок, які мають найширше застосування, на живіт і таз можна накласти просту спіральну колову пов’язку, низхідну і висхідну (рис. 1.6.9) і двобічну колосоподібну пов’язки, а також восьмиподібну пов’язку на промежину (рис. 1.6.10).

Крім того, для закриття ран на промежині можна застосовувати Т-подібну пов’язку (рис. 1.6.11).

Рис. 1.6.10. Восьмиподібнапов’язканапромежину.

На ділянку плечового суглоба і підпахвову ямку накладають колосоподібну пов’язку і її комбінують із косими та горизонтальними турами бинта навколо грудної клітки (рис. 1.6.15).

Пов’язки на нижню кінцівку. Для закриття уражень нижніх кінцівок застосовують ті ж самі типи пов’язок, що і для верхніх (рис. 1.6.16).

Хрестоподібна пов’язка (рис. 1.6.17, а) застосовується при розтягненні зв’я- зок гомілковостопного суглоба. Починають її з циркулярного фіксувального туру на нижній третині гомілки, після чого бинт ведуть косо по тильному боці ступні на протилежну сторону, оминаючи ступню, і знову скісно вверх повертають бинт на гомілку. Обійшовши гомілку позаду, повторюють подібні оберти бинта декілька раз. Пов’язку закінчують циркулярним туром на гомілці.

На п’яту накладають восьмиподібну фіксувальну пов’язку (рис. 1.6.17 б). На стопу без пальців накладають колосоподібну і поворотну пов’язки (рис. 1.6.17, в, г). На великий палець краще накладати пов’язку, фіксуючи її до гомілки (рис. 1.6.17, д).

1.6.3. НЕБИНТОВІ ПОВ’ЯЗКИ

Сітчасто-трубчастіпов’язки

Останнім часом, окрім звичайних марлевих бинтів, використовують еластичні сітчасто-трубчасті пов’язки (ретиласт) (рис.1.6.18), котрі дозволяють надійно фіксувати перев’я- зувальний матеріал, а методика їх накладання надзвичайно проста. Вони також не порушують кровобіг в ураженій ділянці і не обмежують

рухів у суглобах.

бв

а