Загальна хірургія

Рис. 1.6.20. Косинкова пов’язка на: а – руку; б – плечі; в – молочну залозу; г – кульшовий суглоб; д – “плавки”; е – сідниці; є, ж – голову; з – стопу.

ал знаходиться в трьох пакетах: внутрішньому – паперовому, із шпилькою, прогумованому і зовнішньому. Бинт і подушечки стерильні. Після зняття зовнішнього пакета, прогумовану оболонку розривають по надрізу і знімають, потім розгортають внутрішню паперову оболонку, розсувають подушечки на необхідну відстань і накладають на рану тією стороною, до якої не торкалися руками. При проникаючих пораненнях однією подушечкою закривають вхідний, а другою – вихідний отвори

Рис. 1.6.21. Суспензорій. рани, після цього їх прибинтовують.

5.Промокання пов’язки рановим вмістом.

6.Зміщення пов’язки.

При заміні старої пов’язки необхідно дотримуватись двох основних принципів: мінімум неприємних відчуттів для хворого і дотримання норм асептики.

Для безболісної заміни пов’язки слід обережно, без різких рухів відклеювати пов’язку від ранової поверхні. При присиханні пов’язки до рани, її відмочують розчинами антисептиків (3 % розчин пероксиду водню, 0,1 % розчин хлоргекседину, 0,5 % розчин перманганату калію та ін.). Для профілактики вторинної інфекції краї шкіри навколо рани обробляють антисептиком (1 % розчин йодонату, моголівський розчин, 0,1 % розчин хлоргексидину і ін.). При цьому обробку здійснюють на 3-5 см від країв рани з обов’язковою обробкою всіх швів, а також дренажів на відстані 5 см від шкіри. В окремих випадках для ізоляції рани від зовнішнього середовища використовують спеціальний клей (церигель, дегмин, коллодій і ін.).

1.6.4. ГІПСОВІ ПОВ’ЯЗКИ

Властивостітаякістьбинту

Гіпсові пов’язки накладають за допомогою гіпсу – це прожарений при температурі 140 0 С порошок сульфату кальцію. Після прожарювання він легко розтирається на мілкі крупинки, які в суміші з водою являють собою кашкоподібну масу, що має властивість швидко тверднути. Гіпс на повітрі поглинає вологу, в зв’язку з чим його якість різко погіршується. Щоб уникнути цього, його зберігають у герметично закритих оцинкованих ящиках у сухому місці.

Для перевірки якості гіпсу існує декілька проб: 1) рівні порції гіпсу і води змішують на тарілці; отримана маса повинна застигнути через 5-6 хв; на її поверхні не виступає волога, а при натискуванні пальцями вона не роздушиться і не кришиться; 2) гіпсовий порошок затискають у кулаці; при добрій якості після розтискання кулака він розсипається, при поганій – залишається у вигляді грудки; 3) з гіпсової маси роблять кульку; після затвердіння її з висоти 1 м кидають на підлогу, якщо якість гіпсу добра, кулька залишається цілою або розбивається на великі куски.

Якість гіпсу можна покращити. Якщо гіпсовий порошок містить грудочки, його необхідно просіяти через сито або рідку марлю. Гіпс, що відсирів, прожарюють при температурі 140 0С. Для сповільнення застигання гіпсу його розводять холодною водою або додають до нього крохмальний клейстер. Для прискорення застигання його замішують на теплій воді (30-35 0С).

Гіпсова пов’язка створює добру іммобілізацію. Розрізняють такі види гіпсових пов’язок: 1) циркулярну (глуху); 2) стульчасту (знімну); 3) вікончасту; 4) мостоподібну; 5) шинну; 6) лонгетну; 7) лонгетно-циркулярну; 8) торако-бра- хіальну (на верхню кінцівку і грудну клітку); 9) кокситну (на нижню кінцівку, таз і живіт із захватом грудної клітки); 10) гонітну (те саме, що і кокситна, тільки верхня межа її досягає пупка); 11) корсети; 12) ліжечка.

гіпсу. Під час накладання гіпсової пов’язки кінцівку слід утримувати в правильному положенні, щоб добитися доброго співставлення відламків кістки. Бинтувати слід обережно, без натягу і без складок, так щоб наступний оберт бинта покривав попередній тур наполовину або на 2/3. Бинтування проводять від периферії до центру. Для того, щоб пов’язка застигала однаково на усьому протязі (від чого залежить її міцність), бинт необхідно накладати рівномірно та швидко. До закінчення накладання першого бинта другий бинт повинен бути змочений водою і т.д. Під час накладання циркулярної пов’язки її ретельно моделюють шляхом пригладжування бинтів і підгонки пов’язки до анатомічних особливостей даної ділянки тіла.

На верхню кінцівку та гомілку накладають 5-6 шарів бинта, на стегно і тулуб – 7-8 шарів. Для того, щоб кінці гіпсового бинта не кришились, у кінці гіпсування їх підрізають, укріплюючи смужками марлі, і ретельно моделюють.

Стульчаста (знімна) пов’язка застосовується в тих випадках, коли необхідно проводити перев’язки, масаж та інші лікувальні маніпуляції. Для цього накладають циркулярну глуху (рис. 1.6.24, а) пов’язку, а потім розрізають її до висихання з двох протилежних сторін. Для укріплення пов’язки в подальшому стулки стягуються бинтом.

Вікончаста пов’язка (рис. 1.6.24, б). У ділянці рани після накладання пов’язки вирізають вікно. При цьому виді пов’язки зберігається міцність гіпсової пов’язки, а при необхідності можна проводити перев’язки та слідкувати за станом рани.

Мостоподібна пов’язка (рис. 1.6.24, в) застосовується в тих випадках, коли необхідно залишити відкритою ділянку тіла по всьому периметру. З цією метою гіпсові циркулярні пов’язки накладають вище і нижче відповідної ділянки тіла. Загіпсовані ділянки з’єднують між собою містками з дерева або металу, які прикривають гіпсовим бинтом.

Рис. 1.6.24. Види гіпсових пов’язок: а – глуха; б – вікончаста; в – мостоподібна; г – лонгетна.

Лонгетна пов’язка (рис. 1.6.24, г) накладається там, де для іммобілізації цілком достатньо фіксації лонгетом (половиною циркулярної пов’язки), або для укріплення циркулярної бинтової або гіпсової пов’язки.

Шинні гіпсові пов’язки. Їх виготовляють із картону, якому надають форму відповідно до поставленого завдання, і обгортають мокрим гіпсовим бинтом (шина Волковича). Таку пов’язку накладають на відповідну ділянку тіла, моделюють і фіксують бинтами.

Лонгетно-циркулярна пов’язка. У цьому випадку лонгети фіксуються циркулярною гіпсовою пов’язкою, як правило, в тих ділянках тіла, де може статися перелом гіпсу (наприклад, у ділянці суглоба).

Торакобрахіальна пов’язка. Застосовується при пошкодженнях плеча і плечового суглоба. Здебільшого її накладають за принципом лонгетно-циркуляр- ної пов’язки. При цьому грудну клітку і відповідну ділянку верхньої кінцівки загіпсовують у положенні відведення від тулуба, приведення вперед і згинання в ліктьовому суглобі. Для утримання кінцівки в наданому положенні і укріплення пов’язки між середньою третиною передпліччя і гіпсовим корсетом на грудній клітці у вигляді розпірки вгіпсовують дерев’яну палицю .

Кокситна пов’язка. Накладається при переломах стегна або кульшового суглоба. На екстензійному столі лонгетами укріплюють кульшовий суглоб і задню поверхню стегна. Потім циркулярними турами гіпсових бинтів поступово захоплюють ступню, гомілку, стегно, кульшовий суглоб, живіт і грудну клітку до рівня сосків.

Гонітна пов’язка. Застосовується при пошкодженні колінного суглоба і гомілки. Принцип накладання такий самий, як і кокситної пов’язки, але її верхній рівень доходить тільки до пупка.

Гіпсовий корсет є необхідним для лікування захворювань і пошкоджень хребта. Корсет виготовляють із циркулярних гіпсових бинтів шириною 15 см. Нижня його межа – клубові кістки, верхня – по передній поверхні до вирізки груднини, задня – остистий відросток першого грудного хребця. Залежно від локалізації пошкодження висота корсета може змінюватися.

Гіпсове ліжечко. Показаннями до його застосування є туберкульоз і деформація хребта. Можна використовувати його і для транспортування при пошкодженнях хребта. Хворого вкладають на живіт. Гіпсове ліжечко виготовляють із широких бинтів або окремих шарів наперед прогіпсованої марлі. Проводиться ретельне моделювання по тілу. Після застигання ліжечко знімають і обрізають краї. Ліжечко сохне протягом 1-2 діб, після чого в нього вкладають хворого.

Зняття гіпсової пов’язки. Після того, як та чи інша гіпсова пов’язка виконала свою функцію, її необхідно зняти. Затверділий гіпс знімається з великими труднощами. Для його пом’якшення пов’язку змочують гарячою водою, розчином хлориду натрію або слабким розчином соляної кислоти. Можна розрізати пов’язку і без пом’якшення, використовуючи для цього спеціальні пилки,

ножиці Штиля або, краще, електричну пилку. При знятті пов’язки слід обережно поводитися зі шкірою. Пов’язку розсікають над ділянкою, де немає кісткових виступів, поступово розводячи її краї. Після зняття пов’язки шкіру протирають теплою водою і вазеліновим маслом.

Доглядзахворимзгіпсовоюпов’язкою

При накладанні гіпсової пов’язки слід пам’ятати, що вона твердне протягом 10-20 хв. У цей час загіпсовану ділянку тіла або кінцівку необхідно утримувати в потрібному положенні. При застиганні пов’язка стає твердою на дотик і при постукуванні дає звук твердого тіла. Остаточне висихання гіпсу відбувається протягом доби. Пов’язка із сірої стає білою, а при постукуванні чути дзвінкий звук. Для прискорення висихання гіпсової пов’язки проводять помірне її нагрівання лампою “Солюкс”.

Після накладання гіпсової пов’язки, поки вона ще не висохла, на ній хімічним олівцем зазначають дату травми, накладання пов’язки та ймовірного зняття гіпсу.

Особливо уважно спостерігають за хворим у перші дні після накладання пов’язки. При накладанні гіпсової пов’язки завжди слід залишати відкритими пальці кінцівки, що дозволяє слідкувати і контролювати стан кровобігу в кінцівці. Для профілактики стискання ушкодженої кінцівки при травматичному набрякові їй слід надати підвищеного положення. При наявності стискання у хворого з’являється біль у кінцівці, ціаноз, оніміння пальців, збільшується її набряк.

У цих випадках необхідно розрізати гіпсову пов’язку, тимчасово укріпити її бинтом або замінити. Під час знаходження кінцівки або ділянки тіла в гіпсовій пов’язці необхідно слідкувати за її станом. При пошкодженнях пов’язки, виникненні незручності для хворого її слід замінити. Потрібно знати, що не тільки надмірно тісна, але і надто вільна пов’язка може спричинити певні ускладнення. Якщо гіпсова пов’язка не досить щільно прилягає до поверхні кінцівки, то може виникати рухливість відламків, пошкодження кісткової мозолі, потертість та пухирі, які здатні інфікуватись. Ретельне дотримання методики накладання гіпсової пов’язки, постійний контроль за станом хворих та уважне ставлення до їх скарг є найбільш надійною профілактикою виникнення різних ускладнень.

Усі хворі, у тому числі з великими гіпсовими пов’язками, повинні приймати гігієнічну ванну не рідше одного разу на 10 днів. При цьому гіпсову пов’язку ретельно ізолюють від води і обмивають усі ділянки тіла, незакриті гіпсовою пов’язкою. Особливі труднощі виникають при догляді за хворими з травмами хребта, спинного мозку, кісток таза. Медичний персонал повинен пам’ятати, що таких хворих необхідно кілька разів на день перевертати із спини на живіт, піднімати головний кінець ліжка, створювати умови для активних рухів. Поряд з цим, необхідно слідкувати, щоб під час акту дефекації і сечовипускання гіпсова пов’язка не забруднювалась. Важливим профілактичним заходом різноманітних ускладнень у цієї категорії хворих є лікувальна фізкультура, навчання ходьби на милицях, користування візками.

1.7. ДРЕНУВАННЯ РАН І ПОРОЖНИН ТІЛА

1.7.1. СПОСОБИ ДРЕНУВАННЯ РАН

Дренування ран і порожнин тіла здійснюють з лікувальною або профілактичною метою.

Основним завданням дренування ран є забезпечення адекватного відтоку ранового секрету, видалення некротичних тканин та оптимізація загоєння ранового процесу.

Дренажі повинні бути м’якими, гладкими, виготовлені з тривкого рентгенконтрастного матеріалу, не повинні перегинатись і перекпучуватись в рані. Тверді дренажі можуть надавлюватися на оточуючі тканини, викликати некрози і пролежні внутрішніх органів.

Залежно від характеру рани, конфігурації ранового каналу, кількості ексудату використовують різні способи дренування:

1. Пасивне дренування застосовують при неглибоких відкритих ранах. У цих випадках у порожнину рани вводять хлорвінілові трубки, гумові, марлеві смужки, турунди, які не дають можливості злипатись краям шкірної рани і забезпечують відтік ранового вмісту в пов’язку під дією сили важкості самої рідини або за рахунок капілярних властивостей гігроскопічного матеріалу (рис 1.7.1).

Однак дренажі, які виготовляють з марлі, досить швидко перестають виконувати своє призначення, оскільки просякають рановим секретом. Марлеві смуж-

150 Загальна хірургія

використовувати для просякнення марлевих дренажів розчини антисептиків (0,02 % розчин хлоргексидину, 1 % розчин діоксидину, 20 % розчин димексиду, 1 % розчин йодопірону тощо). Коли ексудація збільшується, для покращання осмотичного ефекту і стимуляції загоєння рани, частіше застосовують мазі на поліетиленоксидній основі (водорозчинні мазі), до складу яких входять антисептики, антибіотики та стимулятори регенерації. До них відносяться: левомеколь, левосин, діоксизоль, офлокаїн, мафенид-ацетат тощо.

Нерідко дренування рани або порожнини тіла здійснюють за допомогою комбінованого гумово-марлевого або рукавичко-трубчатого дренажу, “сигар-

ного” дренажу за Пенроузом (рис. 1.7.2). Іноді для дренування ран використовують лише шматки гуми з рукавичок або поліетиленові трубки, через останні в рану вводять антибіотики або промивають її антисептичним розчином. Якщо за допомогою пасивного дренування рани не вдається досягнути бажаного результату, слід розпочати активне видалення ранового вмісту.

2. Активне дренування ран. Під активним дренуванням ран слід розуміти вимушене видалення ранового вмісту з порожнини рани. До активних методів