rinn.polit._konspekt

ТЕМА 6. ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА, ЇЇ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК З ІННОВАЦІЙНОЮ СТРАТЕГІЄЮ НА МІКРОРІВНІ

ЛЕКЦІЯ 10. ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА, ПІДХОДИ ДО ЇЇ РОЗРОБЛЕННЯ

Зміст заняття

10.1.Поняття інноваційної політики підприємства

10.2.Процедура розроблення інноваційної політики підприємства

10.1. Поняття інноваційної політики підприємства

Інноваційна політика підприємства спрямована на реалізацію його інноваційної ідеології та спрямованості інноваційного розвитку. Наявність або відсутність інноваційної політики визначає позицію підприємства щодо забезпечення напрямів та специфіки функціонування підприємства як: інноваційно-активного, інноваційного чи інноваційноорієнтованого або ж не інноваційного типу.

Інноваційна політика підприємства за характером її реалізації виражається через вплив керуючої системи на керовану в контексті інноваційної діяльності за допомогою різних інструментів та заходів, створюючи інноваційне середовище та інноваційний клімат в економічній системі.

За дослідженнями І.І. Глущенка інноваційною політикою підприємства називають всю сукупність його відносин з внутрішнім та зовнішнім середовищем, специфіку реалізації власних повноважень, діяльності персоналу підприємства щодо практичної реалізації інноваційної ідеології підприємства, досягнення цілей інноваційної діяльності. Також, нею можна назвати сукупність практичних заходів, спрямованих на досягнення інноваційної діяльності підприємства [2, с.19].

۩ Інноваційна політика – форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу [85].

Інноваційну політику характеризують як базис для формування інноваційної стратегії підприємства, оскільки якісно сформованою вона надає вектор інноваційного розвитку, включно з місією та принципами реалізації основних інноваційних пріоритетів організації

Уся сукупність заходів, що формують інноваційну політику підприємства – це управлінський вплив на його інноваційну діяльність.

За масштабом впливу та тривалістю заходи реалізації управлінського впливу поділяються на такі [2, с.20-21]:

1)стратегічні – це заходи з організації та управління інноваційною діяльністю протягом усього ЖЦТ, заходи, спрямовані на продовження ЖЦ підприємства, інноваційні заходи, що стосуються всього товару або його основних підсистем;

2)тактичні – це заходи, спрямовані на реалізацію інноваційної стратегії підприємства та ті, що стосуються окремих частин його інноваційної стратегії або блоки, елементи підсистем інноваційного товару протягом відносно короткого проміжку часу або невеликої частини ЖЦТ чи інноваційного проекту.

Головною метою інноваційної політики підприємства є формування стратегічного плану дій, місії та перспективних засад його інноваційного розвитку, крім зазначеного її формування пов’язане з досягненням таких цілей як [48, с. 145]:

80

­окреслення та створення передумов для реального інноваційного прогнозування;

­виявлення напрямів інноваційної діяльності підприємства;

­розробку інноваційних планів;

­визначення джерел і форм фінансування інновацій;

­обґрунтування заходів зведення до мінімуму ризику, пов’язаного з впровадженням інновацій;

­визначення підприємством основних контурів майбутніх інновацій і джерел їх

реалізації.

Інноваційна політика виступає основою формування інноваційної стратегії, забезпечує облік в процесі стратегічного планування цілей, принципів і пріоритетів інноваційної діяльності підприємства.

У зв’язку з інноваційною стратегією інноваційну політику розрізняють за такими основними типами як наведено в табл.10.1

Крім зазначеного інноваційну політику доцільно поділяти на зовнішню та внутрішню [180]:

зовнішня інноваційна політика – загальна лінія поведінки організації на ринку, що призводить до підвищення рівня її розвитку та визначає пріоритетні інноваційні проекти. Визначається зовнішнім середовищем, потребами ринку та можливостями організацій;

внутрішня інноваційна політика – процес регулювання поведінки персоналу, цілеспрямованого на інноваційний тип розвитку організації – визначається системою менеджменту організації.

81

Загалом кожна з наведених інноваційних політик має охоплювати [48, с. 144]:

­обґрунтування і розробку планів та програми інноваційної діяльності, визначення пріоритетів та економічних розрахунків щодо діяльності нововведень;

­проведення спостереження, коректування на етапі розробки, перевірки апробації, інновації та її впровадження у виробництво;

­розробку заходів формування концепції інноваційного мислення персоналу, розгляд проектів розробки інновацій, сприйнятливості для підприємства;

­формування концепції та проведення єдиної інноваційної політики, координацію інноваційної діяльності у всіх структурних підрозділах підприємства;

­забезпечення інноваційної діяльності фінансовими, кадровими, матеріальнотехнічними ресурсами, створення економічних передумов стимулювання інновацій, інноваційної ініціативи, створення ініціативних груп для комплексного вирішення інноваційних планових завдань.

Структура інноваційної політики промислового підприємства включає такі елементи

[67, с. 218-220; 71]:

1)організаційно-управлінська політика. Даний елемент є системою надання переваг тих чи інших управлінських рішень і типу організаційної структури;

2)НДДКР. Основні завдання, що стоять перед НДДКР, містять: визначення наукового потенціалу підприємства; створення політики в науковій та конструкторській сферах; забезпечення дослідного виробництва; створення механізмів прийняття рішень, за допомогою яких відбувається реалізація, контроль та оцінка ефективності політики, що здійснюється в науковій сфері;

3)маркетингова політика має за свою мету розробку поведінки підприємства на ринку і ставить перед собою необхідність вирішення таких завдань: проведення маркетингових досліджень; розробку товарної, цінової, збутової, комунікаційної та сервісної політик;

82

4)виробнича політика – це система надання переваг конкретним видам сировини; технологічним способам обробки, виробництва та збору виробів; методам формування технічної політики; способам проведення політики забезпечення виробництва тощо;

5)технічна політика визначає можливості впровадження інновацій. Завданням технічної політики є: вивчення можливостей виробництва та вимог до нього, розроблення напрямів технічного переозброєння, модернізації та реконструкції діючого виробництва;

6)політика структурних змін. Її завданням є вивчення внутрішнього середовища та організаційної форми підприємства з метою формування адекватної інноваційним завданням організаційної структури і культури підприємництва;

7)економічна політика промислового підприємства визначає порядок управління усіма грошовими потоками на підприємстві і включає облікову, податкову, фінансову та зовнішньоекономічну політику;

8)фінансова політика - це система надання переваг способам та методам управління виробничо-господарськими ресурсами підприємства;

9)інвестиційна політика включає визначення загальної потреби в інвестиціях, вибір та реалізацію найбільш ефективних форм інвестування, способів раціонального використання накопичень, поєднання різноманітних джерел фінансування, контроль за використанням засобів та розрахунок ефективності інвестицій в інновації;

10)соціальна політика сприяє стимулюванню творчо-креативної діяльності, підвищує рівень інноваційного сприйняття, що приводить до активізації інноваційної діяльності.

Вмежах соціальної політики реалізується кадрова політика, політика оплати праці, екологічна політика, впроваджується корпоративна культура.

Принципами, на яких базується інноваційна політика підприємства науковці визначають такі [67, с. 215-217]:

переважання стратегічної спрямованості. Мета інноваційної політики полягає у формуванні умов для створення і збереження тривалих конкурентних переваг підприємства, що потребує прогнозування розвитку ринкової ситуації у довгостроковому періоді. Тому планування інноваційної діяльності має здійснюватись у межах обраної стратегії, а реалізація інновацій повинна забезпечувати досягнення стратегічних цілей;

орієнтація на потреби ринку. Розроблення і впровадження інновацій є доцільними за умови, що новий товар чи послуга ймовірно відрізнятимуться за певними параметрами від товарів конкурентів, тобто матиме конкурентні переваги. Для цього необхідно ретельно досліджувати ринок і його потреби (наявні і приховані). Однак приваблива на перший погляд інновація може виявитися передчасною, або і зовсім непотрібною з огляду на потреби ринку. Тому важливо вміти своєчасно відмовитися від спроб такої новинки, уникаючи непотрібних втрат, пов’язаних з її удосконаленням, доробкою і просуванням;

цілеспрямованість. Вдаючись до інноваційних змін, підприємство переслідує певну мету. Чітке визначення цілей інноваційної діяльності дає змогу вибрати засоби їх здійснення і контролювати процес реалізації шляхом розроблення ієрархії цілей для структурних одиниць підприємства, задіяних у процесі реалізації інновації;

комплексність. Цей принцип передбачає залучення до процесу розроблення інновацій всіх внутрішніх елементів підприємства;

планомірність. Дотримання принципу планомірності дає змогу координувати роботу всього підприємства у період створення інновацій, підготовки до її впровадження, реалізації та згортання;

інформаційна забезпеченість. Формування інноваційної політики неможливе без врахування сучасних досягнень НТП і тенденцій розвитку науки і техніки. Тому керівництво підприємства повинно надати службам НДДКР вільний доступ до джерел

83

науково-технічної інформації, щоб забезпечити їх нормативно-технічною і конструкторською документацією, патентними описами, власними розробками, ноу-хау, з організації виробництва у тих сферах діяльності, якими займається підприємство.

10.2. Процедура розроблення інноваційної політики підприємства

Формування інноваційної політики підприємства, на наш погляд, має включати такі

етапи:

1.Аналіз прогнозів науково-технічного розвитку галузі або сфери діяльності підприємства.

Насамперед, доцільно проаналізувати прогнози науково-технічного розвитку галузі або сфери діяльності підприємства для визначення спрямованості удосконалення чи інноваційного оновлення або інноваційного відтворення підприємства з урахуванням його життєвого циклу та можливих перспектив модернізації і розвитку продуктів.

2.Аналіз державних пріоритетів інноваційного розвитку.

Важливою передумовою формування інноваційної політики є розгляд державних пріоритетів інноваційного розвитку та можливості підприємства розвиватись відповідно ним з метою одержання державної підтримки.

У разі достатніх фінансових можливостей та ресурсного потенціалу підприємство спроможне розвивати й інші напрями науково-технічного та інноваційного розвитку.

3. Діагностика наявної інноваційної політики підприємства.

Така діагностика спрямована на виявлення спрямування діяльності підприємства в інноваційній сфері, визначення його точок зростання та загального бачення управління інноваційним розвитком, а також визначення керівництвом підприємства сталості або зміни управлінських дій щодо подальшої інноваційної діяльності та можливості коригувати напрями інноваційної політики.

4.Діагностика реалізації інноваційних процесів на підприємстві, включно з інноваційними комунікаціями та прийнятими взаємовідносинами з клієнтами, постачальниками, партнерами їх реалізацій.

На цьому етапі слід також концентрувати увагу на процедурах залучення, використання і капіталізації нематеріальних активів, використання інтелектуального капіталу в інноваційних процесах, раціональному використанні та багажу вчасних інноваційних надбань і запозичень.

5.Аналіз процедур прийняття рішень щодо інноваційних змін, запровадження НДДКР.

На цьому етапі слід оцінити систему управління інноваційною діяльністю підприємства загалом та окремо її компоненти, зокрема взаємозв’язок між службами та підрозділами, а також його цілісність під час реалізації інноваційної діяльності, завантаженість підрозділів та відповідність їх функцій призначенню, збалансованість системи планування інноваційного розвитку з загальною економічною системою підприємства. Доцільним є перегляд організаційної структури та наявності проектних та крос функціональних команд реалізації інноваційних проектів та заходів щодо розроблення, адаптації чи впровадження інновацій, стратегічне планування інноваційної політики.

6.Формування інноваційної стратегії підприємства.

Стратегічне планування інноваційної політики, включно з формуванням інноваційної стратегії, спрямоване на створення довгострокового плану дій. Інноваційна стратегія у цьому контексті виступає як інструмент її реалізації.

84

7. Розроблення головних спрямованостей інноваційної поведінки. Формування інноваційної бізнес-моделі.

К. Облуй характеризує бізнес-модель, як поєднання стратегічної концепції підприємства та технології її практичної реалізації, тобто створення ланцюга вартості для ефективної експлуатації та відновлення засобів і вмінь [189].

Існують різні класифікації бізнес-моделей, однак на наш погляд відповідно до інноваційного розвитку оптимальною буде запропонована H. Chesbrough (табл.10.2)

Таблиця 10.2

Класифікація бізнес-моделей H. Chesbrough [139].

Для розуміння опису бізнес-моделей доцільно використовувати концептуальну схему, запропоновану А.Ю. Сооляте (рис.10.1), що включає чотири основні блоки: систему створення цінності, пропозицію цінності, клієнтів та фінансову модель.

Фінансова модель

Рис. 10.1. Бізнес-модель (концептуальна схема) [140].

Кожний з наведених блоків моделі передбачає формування завдань. Для формування саме моделі інноваційного розвитку доцільним є закладання таких ключових аспектів:

1.Система створення цінності.

а) модель кооперації з партнерами та постачальниками.

85

У цьому блоці слід навести принципові напрями та інструменти реалізації інноваційних комунікацій, форм взаємодії: кластерної взаємодія, стратегічних партнерських відносин, консорціумів наукових та промислових підприємств, створення інноваційних бізнес-одиниць у корпораціях, субконрактації, альянсів, інструментів та напрямів міжфірмової взаємодії та мережевої дифузії знань.

б) ланцюг створення цінності.

Потрібно навести процес створення цінності, включно із засобами її досягнення: управлінськими, ресурсними, інтелектуальною складовою. Крім проекту створення слід враховувати і модель використання продукту і його віддачі в перспективі. Для цього можна використовувати продуктові технологічні карти. Під час формування ланцюгу слід враховувати декомпозицію цінності на кожній ланці з використанням технології потоку створення вартості та формуванням карти потоки створення вартості.

в) технологічна платформа.

Під час формування цього блоку слід враховувати прийняті в проекті пріоритети науково-технічного та інноваційного розвитку. В основному її формування передбачає державно-приватне партнерство в науково-технічній сфері. Доцільно проаналізувати технологічний потенціал підприємства і можливість використовувати наявну базу для розвитку.

г) інфраструктура.

Визначаються інфраструктурні об’єкти відповідно до основної та інноваційної діяльності підприємства з можливістю її використання для реалізації бізнес-моделі. Доцільно інфраструктуру розглядати відповідно до стадій бізнес-системи – розроблення, транспорт, маркетинг та збут.

2. Пропозиція вартості.

Під час реалізації цього блоку варто визначити особливості та рівень інновативності продуктів та послуг, в які може бути закладено додаткову «інноваційну вартість». Крім цього, слід враховувати модель прибутку підприємства та його примноження через створення вартості для споживача.

3. Клієнти.

а) канали просування продукції.

Під час формування цієї складової блоку, доцільно визначитись із специфікою реалізації інноваційної продукції або продукту. Насамперед слід прийняти рішення про капіталізацію чи не капіталізацію нематеріальних ресурсів підприємства, обрати канали розподілу і дифузії інновацій: трансфер технологій, продаж ліцензій, продаж патентів, франчайзинг, прямий продаж продукції.

б) цільові групи клієнтів.

Визначення цільових груп у разі реалізації інновацій є вагомим елементом усієї бізнес-моделі. Насамперед слід визначити типи клієнтів за ознакою належності до промислового або споживчого ринків. Крім цього, слід враховувати їх приналежності до суперінноваторів, інноваторів, послідовників чи традиційних покупців.

в) механізм взаємодії з клієнтами.

Враховуючи специфічність інноваційної продукції або продукту, традиційні механізми взаємодії з клієнтами мають доповнюватись: з клієнтами з промислового ринку

– навчанням, укладенням контрактів «під «ключ», тощо; з клієнтами зі споживчого ринку – пробний маркетинг, тестування, реклама, що містить елементи навчання.

4. Фінансова модель.

а) структура витрат.

Структура витрат має включати також витрати на НДДКР, освоєння виробництв нових продуктів та навчання персоналу, купівлю ліцензій, виплати за ліцензіями, витрати

86

на патентування та капіталізацію нематеріальних активів, – тобто відображати витрати реалізації обраної інноваційної стратегії підприємства.

б) структура доходів.

Структура доходів повинна також включати як доходи від основного продажу інноваційної продукції, так і продажу ліцензій на використання запатентованих розробок. Крім цього, слід додати навчання персоналу клієнта, можливість розробки для нього конструкторської документації щодо впровадження технології чи новітнього обладнання, гарантійного обслуговування або супроводження експлуатації (для промислової клієнтської бази), продаж товарів-супутників та деталей (для клієнтів з ринку роздрібної торгівлі населенню).

в) схема фінансових потоків.

Оскільки інноваційна діяльність потребує значних капіталовкладень та інвестицій, слід під час формування схеми фінансових потоків враховувати залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів, венчурних інвестицій та механізми їх повернення. Крім цього, потрібно розробляти процедури внутрішнього перетоку капіталу від прибутків реалізації продукції до започаткування чи продовження НДДКР, з урахуванням доцільних термінів початку розроблення і виведення на ринок на основі технологій прогнозування.

8.Формування інноваційної програми розвитку підприємства.

Уструктурі програми мають бути присутні аналітичні, дослідницькі етапи, на основі результатів яких програма постійно уточнюється, а її склад проектів постійно змінюється. Програма є інструментом вирішення проблем, а не задач [34].

9. Розроблення дорожніх карт реалізації завдань виконання інноваційної політики підприємства.

До сучасних інструментів управління інноваційною діяльністю підприємств належить

іроудмаппінг.

۩Роудмаппінг («рух по дорожній карті») передбачає побудову так званих «дорожніх карт» – маршрутів розвитку компанії у майбутньому за основними сферами діяльності: ринок, продукти, технології і т.д. [154]. Це взаємопов’язане конкретне довготривале планування найбільш важливих сфер діяльності, спрямоване на підвищення ефективності управління як окремих сторін її діяльності, так і компанії в цілому. Основним його акцентом є інновації та нові технології [154].

10.Формування методичного комплексу управління реалізацією інноваційної політики.

Впровадження та реалізація інноваційної політики з точки зору управлінських підходів має включати комплекс методичного забезпечення.

11.Реалізація інноваційної політики на підприємстві. Цей етап передбачає безпосередню реалізацію інноваційної політики та інноваційної стратегії на підприємстві для досягнення її короткострокових та довгострокових цілей.

12. Аналіз ефективності інноваційної політики та вироблення рекомендації на основі управління за результатами. Такий аналіз має відбуватись через визначені проміжки часу або відповідно до встановлених нормативів перевірки щодо досягнення певних результатів інноваційної діяльності чи виконання комплексу дій або інноваційних проектів.

87

ЛЕКЦІЯ 11. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ НА МІКРОРІВНІ

Зміст заняття

11.1. Формування та реалізація інноваційних стратегій підприємства в контексті інноваційної політики

11.2. Формування інноваційної програми підприємства

11.1.Формування та реалізація інноваційних стратегій підприємства в

контексті інноваційної політики

Інноваційна стратегія підприємства у сучасних умовах господарювання є невід’ємною складовою його розвитку та стратегічного планування забезпечення конкурентоспроможності в довгостроковій перспективі. Стратегія має вдало вмонтовуватись у загальну стратегію підприємства та доповнювати єдину систему управління розвитком підприємства, з дотриманням збалансованого функціонування кожного напряму діяльності підприємства та систем, що його забезпечують.

Традиційно виділяють такі типи стратегій як наведено в табл.11.1 Головними принципами розроблення інноваційної стратегії є такі [16]:

1)підприємство розглядається як відкрита соціально - економічна система, що спроможна до самоорганізації. Тобто підприємство є повністю відкритим для активної взаємодії з зовнішнім середовищем, під час чого підприємство спроможне набувати відповідної просторової часової або функціональної структури без специфічного впливу ззовні в умовах економіки ринкового типу, що розглядається як його здатність до самоорганізації;

2)врахування базових стратегій операційної діяльності підприємства. Інноваційна стратегія при цьому розглядається як один із головних факторів забезпечення ефективності розвитку підприємства відповідно до обраної ним загальної економічної стратегії;

3)виокремлення домінантних сфер стратегічного інноваційного розвитку. На основі цього принципу забезпечується ідентифікація пріоритетних напрямів інноваційної діяльності підприємства;

4)забезпечення гнучкості інноваційної стратегії, тобто можливість змінювати спрямованість інноваційної діяльності на стадіях процесу її реалізації. Стратегічна гнучкість передбачає потенціальну спроможність підприємства швидко коригувати або розробляти нові стратегічні інноваційні рішення за зміни зовнішніх та внутрішніх умов реалізації інноваційної діяльності;

5)забезпечення альтернативності стратегічного інноваційного вибору. Вибір найкращих альтернативних варіантів напрямів, форм та методів здійснення інноваційної діяльності є базою для побудови загальної інноваційної стратегії та формування механізму

їїреалізації;

6)забезпечення постійного використання результатів технологічного прогресу в інноваційній діяльності. Реалізація цілей стратегії розвитку підприємства значно залежить від того, наскільки інноваційна стратегія відображає досягнуті результати технологічного процесу та адаптована до швидкого використання нових результатів;

88

89