rinn.polit._konspekt

1.3. Місце інноваційної політики в системі регуляторів соціальноекономічних процесів

Інноваційна політика держави має виходити за межі НТП і стати засобом здійснення широкого кола змін у суспільстві, тобто пов'язувати заходи в рамках державної науковотехнічної політики з заходами в рамках соціальної військової, економічної й екологічної політики. Тому інноваційну політику варто водночас вважати складовою і науковотехнічної політики, і загальної політики держави [21].

Державна інноваційна політика має розглядатись з декількох точок зору [103]:

1)інституційного підходу (як сукупність інститутів, що забезпечують цілеспрямовану діяльність держави у сфері регулювання національних інноваційних процесів і формують специфічне інституціональне середовище взаємодії суб’єктів інноваційного процесу);

2)функціонального (як сферу та типи регулюючих функцій держави);

3)формального (як складової частини загальної політики держави, що націлено на забезпечення інтенсифікації інноваційного розвитку);

4)системного (як комплекс заходів щодо розвитку національної інноваційної системи).

Реалізація та регулювання інноваційної політики забезпечується такими методами

[142, с. 238-242]:

1)прямі методи: державне інвестування у вигляді фінансування (цільового, предметноорієнтованого, проблемно-спрямованого), кредитування, лізингу, фондових операцій, планування і програмування, державного підприємництва; заходи щодо стимулювання кооперації промислових корпорацій у сфері наукових досліджень та кооперації університетів з промисловістю;

2)непрямі методи: податкові і амортизаційні стимулювання новаторської активності.

1.4. Взаємозв’язок інноваційної політики з науково-технічною та промисловою політикою

Інноваційна політика як на державному так і на інших рівнях нерозривно пов’язана з науково-технічною та промисловою політикою. Розглянемо кожну з них більш детально для з’ясування аспектів взаємозв’язку.

۩ Державна науково-технічна політика – це складова соціально-економічної політики держави щодо формування умов ефективного науково-технічного розвитку країни, визначення цілей, напрямів, форм її здійснення [176].

Інноваційна політика також пов’язана з промисловою політикою Л.І. Федулова зазначає, що сьогодні слід розглядати і реалізовувати саме промислово-інноваційну

прискорення її інноваційного розвитку, підтримки інтересів національного товаровиробника і підвищення конкурентоспроможності промислової продукції до світового рівня [159, с. 113].

12

ТЕМА 2. ЕВОЛЮЦІЯ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

ЛЕКЦІЯ 2. ЕВОЛЮЦІЯ ТА СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Зміст заняття

2.1. Тенденції формування інноваційної економіки, етапи розвитку інноваційної політики 2.2. Основні світові тенденції інноваційної політики, досвід країн у її формуванні та реалізації

2.1. Тенденції формування інноваційної економіки, етапи розвитку інноваційної політики

۩ Інноваційна економіка – це економіка суспільства, заснованого на знаннях, інноваціях, на позитивному ставленні до нових ідей, нових машин, систем і технологій, на готовності їх практично реалізувати в різних сферах людської діяльності [7, с.18].

Характерними рисами інноваційної економіки науковці визначають такі [7, с. 24-25]

1)у структурі інновацій близько 60% становлять інновації, які мають значення прориву або належать до великих технологічних досягнень. Частка інновацій, пов’язаних тільки з удосконаленням традиційних технологічних процесів, у таких країнах має тенденцію до зменшення, і в розвинутих країнах з високим рівнем інноваційності вона не перевищує 10—12%;

2)стабільне зростання частки наукомісткого сектору виробництва, зокрема в доданій вартості та зайнятості. Так, в оборонній промисловості розвинутих країн цей сектор становить в середньому 35—40% у доданій вартості та зайнятості. Приблизно таким самим є показник частки високотехнологічної продукції в загальному випуску продукції;

3)активне запровадження інновацій в економіці супроводжується зниженням матеріаломісткості та енергомісткості виробництва, зростанням продуктивності праці й відповідно підвищенням конкурентоспроможності країни. Наприклад, протягом останніх 40 років ВВП п’ятнадцяти країн, що належать до ЄС, збільшився більше ніж у 5 разів, водночас зайнятість у цих країнах зросла лише на 20%, а робочий час навіть скоротився на 18—25%;

4)розширення кластерів високотехнологічних виробництв зумовило помітний структурний зсув світового експорту на користь продукції високота середньотехнологічних галузей. Зокрема США, які є світовим лідером в інноваційному розвитку, на початок XXI ст.. належали такі частки світового ринку продукції високотехнологічних галузей: аерокосмічної — близько 55%, фармацевтики — 30%, комп’ютерів, офісного та комунікаційного обладнання —

34%;

5)чітко визначена спрямованість відтворювального процесу на досягнення високої технологічної конкурентоспроможності країни за рахунок наукових знань, технологій та інформації;

13

6)наявність соціально-економічної інфраструктури, релевантної завданням зростання технологічної конкурентоспроможності до рівня найрозвинутіших країн світу;

7)наявність технологічного й виробничого потенціалу — матеріальних і людських ресурсів, здатних забезпечити випуск конкурентної високотехнологічної продукції;

8)значно вищі порівняно з традиційною економікою показники економічної ефективності виробництва, більш ніж наполовину досягнуті за рахунок інноваційних чинників.

Врозвинених країнах еволюція інноваційної політики пройшла три генерації [78]:

«Перша генерація» – передбачає впровадження результатів наукових досліджень та розробок у інноваційних продуктах. При цьому інноваційна політика ставала логічним продовженням науково-технологічної політики та базувалася перш за все на вже наявній в країні «пропозиції» з результатів творчої діяльності та за своєю суттю була реалізацією різних варіантів так званої «лінійної» моделі інноваційного процесу, в яких потік нових знань розглядався переважно як односпрямований процес з обмеженими зворотними зв’язками та не провідною роллю ринку. З такої моделі історично починали більшість розвинених країн світу;

«Друга генерація» – передбачає розгляд інноваційного процесу як системного явища. Основою державної політики стає формування комплексу заходів підтримки інноваційної активності на всіх стадіях інноваційного процесу. Інноваційна політика набуває статусу окремої сфери державного регулювання;

«Третя генерація» – передбачає подальше поглиблення координації міжгалузевих заходів щодо підтримки інноваційної діяльності з метою набуття інноваційною діяльністю центрального місця серед цілей у всіх сферах державної політики, через визначення комплексу завдань та заходів, здатних підвищити рівень інноваційної активності суб’єктів господарювання та темпів впровадження ними інновацій.

2.2.Основні світові тенденції інноваційної політики, досвід країн у її

формуванні та реалізації

Спрямування інноваційної політики різних країн залежить від багатьох чинників, специфіку напрямів якої в зарубіжних країнах наведено в табл.2.1.

Розгляд зарубіжної практики щодо формування та особливостей реалізації інноваційної політики доцільно розпочати з країн ЄС.

Інноваційна політика Європейського Союзу [62; 68]:

Головною особливістю інноваційної політики ЄС є існування та взаємодія інноваційної політики країн-членів ЄС. Регулювання у сфері інноваційної діяльності повністю належить до компетенцій країн-членів, а діяльність ЄС здійснюється тільки в межах та носить рекомендаційний характер з наступним запровадженням в національному законодавстві.

Розглянемо інноваційну політику окремих країн членів ЄС:

розробки (НДДКР); значним обсягом капіталовкладень в наукову та інноваційну діяльність провідних корпорацій (більше 10% інвестицій спрямовуються в інноваційну сферу); використанням програм і фондів ЄС; реалізацією прийнятої стратегії розвитку

14

Німеччини у сфері високих технологій, де комплексно відображено усі заходи сприяння інноваційного та технологічного розвитку; використанням державних та публічноправових науково-дослідних закладів різного спрямування для підтримки наукової та інноваційної діяльності на основі розгалуженої системи; практичною співпрацею між наукою та реальним сектором економіки, розширенням мереж кооперації та об’єднань потенціалу науково-дослідних установ і компаній через створення інноваційних союзів та кластерів; використанням програм сприяння інноваційної діяльності підприємств малого та середнього бізнесу; конкурсу на звання провідного кластеру, державної премії для малих і середніх підприємств, які надають науководослідним закладам замовлення на здійснення НДДКР, програми підтримки засновників інноваційних компаній тощо;

Таблиця 2.1

Специфіка напрямів інноваційної політики в зарубіжних країнах [6]

Великобританія. Основними напрямами інноваційної політики є асигнування держави на науково – технічну діяльність; підтримка пріоритетних напрямків досліджень, особливо тих, що реалізуються в наукових центрах і компаніях, що є світовими лідерами; державне замовлення на науково – дослідні та конструкторські розробки, що надалі використовуються приватними фірмами для освоєння випуску нових товарів і послуг; реалізація концепції «технологічних платформ», яка характеризується провідною роллю бізнесу у визначенні цілей, орієнтація на створення комерційних інноваційних продуктів, полегшення бюрократичних процедур, диверсифікація джерел фінансування; розвиток інститутів, задіяних в інноваційній діяльності (наукових парків, що спрямовані на підтримку високотехнологічного бізнесу в пріоритетних галузях економіки; бізнес інкубаторів, що надають послуги, в тому числі компаніями, які знаходяться за межами інкубатора; технопарків); пільгове оподаткування;

Австрія – посилення кооперації між виробництвом і науково-дослідною сферою, посилення інноваційної складової в діяльності малих та середніх підприємств, ефективне використання людських ресурсів, надання інноваційної діяльності пріоритетного статусу;

Бельгія – програма з розвитку науково-технічних досліджень, EUREKA – європейська програма розвитку співпраці підприємств і дослідницького сектору;

Данія – Національна програма розвитку інноваційної діяльності: підтримання високого рівня конкурентоспроможності економіки при одночасному збереженні соціально-економічного добробуту населення, підвищення рівня освіти, стимулювання знань, досліджень, винаходів та інновацій;

Ірландія – розвиток академічної бази та дослідницьких програм, посилення кадрового потенціалу, відкриття установ підвищення кваліфікації науковців, економізація наукової діяльності, розвиток промислових досліджень у співпраці з ВНЗ, здійснення секторальних досліджень з метою економічного та соціального прогресу, проведення інформаційної роботи, посилення транскордонного співробітництва. Податкові пільги (20

%податковий кредит), державні закупівлі;

Іспанія – Програма Інхеніо – сприяння високо конкурентній підприємницькій діяльності, розвиток інтегральної політики науки технологій та інновацій, досягнення сприятливого середовища для інвестицій в інноваційну сферу, сприяти розвитку наукової та технологічної культури в суспільстві;

Італія – інноваційні кредити до 15 р. (перші 5 р. на 15 % від облікової ставки, на наступні – 60 %, для Пд. районів – 25 %);

Люксембург – залучення молодих науковців з різних країн світу, створення механізмів електронної торгівлі, залучення молоді до ділового світу, зміцнення зв’язків між діловими колами та наукою, формування економіки знань. Надання партисипативних позик до 10 років;

Португалія. Технологічний план – підвищення рівня освіти, подолання наукового та технологічного відставання, стимулювання інновацій, підвищення рівня добробуту громадян, покращення стабільності у світі, забезпечення національної безпеки і виживання людства;

Фінляндія – Національна Інноваційна стратегія – підтримка конкурентоспроможності економіки, забезпечення потреб споживачів та охорона довколишнього середовища;

Чехія – Національна Інноваційна стратегія, Національна політика досліджень та розвитку. Заходи з захисту інтелектуальної власності, удосконалення патентної справи, програма підтримки інновацій в регіонах;

16

Швеція – Інноваційна Швеція – підтримка науковців, забезпечення регіонального зростання, розвиток знань, створення та підтримка інноваційних бізнесутворень, стимулювання розвитку інноваційного підприємництва, посилення проектів на перетині наук;

Естонія – Стратегія у сфері науково-дослідної й інноваційної діяльності на 2007–2013 роки «Наукомістка Естонія». Питання підтримки інноваційної діяльності покладені на Цільову державну установу розвитку підприємництва «Enterprise Estonia» (EAS): «Підтримка розвитку продукції» та «Центри розвитку технологій»;

Литва – Програма інновацій у підприємництві, Довгострокова стратегія розвитку Литви, Довгострокова стратегія розвитку економіки Литви до 2015;

Польща. Інноваційна політика Польщі зорієнтована на: надання технологічних кредитів, частину якого (20% вартості нетто вказаній на пред’явлених, не частіше ніж два рази на рік, кредитоодержувачем документаційних рахунках здійснення продажу товарів чи послуг, що виникли внаслідок технологічної інвестиції, яка фінансується з технологічного кредиту разом з підтвердженням здійснення оплати) Національним банком Польщі; надання переваги інноваційним пріоритетам; реалізацію стратегії інноваційного розвитку, що включає ініціювання інноваційної діяльності, підтримання фондів капіталу з підвищеним ризиком, створення системи, яка б полегшувала приватні інвестиції в MSP; інвестування в інноваційні підприємства; поширення (дифузія) інновацій; підтримання осередків інноваційності та управління інтелектуальною власністю; позицію країни на міжнародному ринку; зокрема система підтримки заохочення продажів за системою SRE.

Інноваційна політика Країн Азії. Цікавим до розгляду щодо інноваційної політики є Азія, зокрема такі країни як [62]:

Китайська Народна Республіка. Інноваційна політика Китаю полягає у наданні державної підтримки підприємствам з інноваційними технологіями, відповідно до цілеспрямованої програми заохочення технологічних інновацій, шляхом пільгового оподаткування підприємств з інноваційними технологіями та надання пільгових кредитів для впровадження їх у виробництво; функціонуванні галузевих технологічних центрів, що разом з науково-дослідними інститутами займаються науковими розробками з метою їх впровадження у виробництво; фінансування інновацій Державним інноваційним фондом; сприяння організації великих інноваційних проектів із залученням іноземних інвестицій, координація та узгодження інноваційних проектів з планами економічного та соціального розвитку країни, інтеграція та взаємодія науково-дослідних інститутів та підприємств щодо впровадження інноваційних розробок у виробництво;

Гонконг (САР Сянган) – сприяння прикладним дослідженням і розробкам, впровадження інноваційних винаходів у виробництво, підтримка у забезпеченні інфраструктури і людського потенціалу для здійснення інноваційних проектів, заохочення підприємництва у сфері інноваційних технологій;

Республіка Індія – створення бази даних попередньо відібраних інноваційних проектів, підтримка наукових досліджень, розвиток зв’язків між науковими колами, виробниками та підприємцями, створення позитивного іміджу Індії як країни з високим рівнем досягнень в інноваційній сфері;

Республіка Сінгапур – розробка стратегій управлінського та технологічного розвитку компаній, надання технічної підтримки, забезпечення постійно діючої бази технологічного трансферу, звільнення компаній від податку на прибуток (але річна сума податкового відшкодування не може перевищувати 150 тис. дол. );

17

Турецька Республіка – розвиток національної системи технопарків та інших інноваційних об’єктів, надання пільгових умов та переваг фірмам, що займаються інноваційною діяльністю;

Японія – створення нових наук, створення міцної економіки і суспільства шляхом застосування цих наук, зосередження на розвитку людських ресурсів та розвитку конкурентоспроможних наук, пряме фінансування дослідницьких організацій, фінансування окремих дослідницьких проектів та програм через спеціалізовані агенції при міністерствах.

Інноваційна політика Країн СНД. Має свої специфічні особливості і інноваційна політика країн СНД [62]:

Російська Федерація – підвищення ефективності функціонування сфери науки

ітехнологій на основі оптимізації мережі державних наукових організацій, концентрація ресурсів на розвитку науки, інтеграція освітньої і наукової діяльності, розвиток вузівської науки, створення науково-освітніх центрів, забезпечення матеріально-технічної бази сучасним устаткуванням, активізація малого інноваційного підприємництва;

Республіка Узбекистан – створення фондів модернізації та нових технологій, підрозділів, проектно-конструкторських бюро, відповідальних за інноваційний розвиток галузі, модернізація електроенергетики, скорочення енергоємності. Програма заходів з

села. Подальша підтримка малого бізнесу. Розвиток інфраструктури, банківського сектору.

Вірменія – створення і розвиток інноваційної інфраструктури, реалізація проектів, підготовка і перепідготовка кадрів, консультації, забезпечення зв’язку між інноваціями і бізнесом, створення і розвиток інноваційної інфраструктури, реалізація проектів, підготовка і перепідготовка кадрів консультацій, передача і комерціалізація технологій, впровадження міжнародних стандартів; передача і комерціалізація технологій, впровадження міжнародних стандартів та ін. Програма підтримки інноваційної діяльності, Програма формування інноваційної системи, Концепція інноваційної діяльності, документ Про визначення пріоритетних напрямків розвитку інноваційної галузі;

Казахстан – розвиток технопарків, бізнес-інкубаторів, в основі яких є галузева спрямованість, досягнення стійкого розвитку країни шляхом диверсифікованості галузей економіки і відходу від сировинної спрямованості розвитку до переробної; підвищення середньорічних темпів росту в обробній промисловості до 8,4%, підвищення продуктивності основних фондів обробної промисловості, стимулювання створення наукомістких і високотехнологічних експортоорієнтованих виробництв. Передбачається інвестування національними банками в створення нових і розвиток діючих виробництв із високою доданою вартістю і підтримка наукових і науково-технічних досліджень і розробок. Стратегія індустріально інноваційного розвитку Республіки Казахстан на 2003-

2015 роки.

Інноваційна політика США. Основними аспектами інноваційної політики США є приділення особливої уваги заходам щодо полегшення комерціалізації результатів інноваційної та інтелектуальної діяльності. Основними законами, що регулюють інноваційну діяльність США є Закон «Бей-Доула» та «Стівенсона Уайдлера», мета яких створити можливості для використання приватним сектором результатів наукових

досліджень, що проводяться за фінансової часті держави [68].

18

ЛЕКЦІЯ 3. НАЦІОНАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА

Зміст заняття

3.1.Національна інноваційна система та її особливості

3.2.Інноваційна інфраструктура

3.3.Міжнародне науково-технологічне та інноваційне співробітництво

3.1. Національна інноваційна система та її особливості

Вагомим завданням інноваційного розвитку будь-якої держави є створення Національної інноваційної системи, яка формується під впливом національних особливостей економіки, передумов та стану правового поля, інноваційного середовища, інституціонального та інфраструктурного забезпечення, інтелектуального та інноваційного потенціалів.

۩ Національна інноваційна система (НІС) – це, з одного боку, сукупність взаємопов’язаних організацій (структур), зайнятих виробництвом і комерційною реалізацією наукових знань і технологій у межах національних кордонів: малих і великих компаній, університетів, лабораторій, технопарків та інкубаторів; з іншого

– комплекс інститутів правового, фінансового та соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси та спираються на національні звичаї, культурні та політичні особливості [7, с.56].

НІС включає такі головні елементи [132, с.94-95]:

нормативну правову базу інноваційної діяльності, тобто спеціальний сегмент правового поля, що регулює інноваційні процеси;

інноваційну інфраструктуру (інноваційні центри, технопарки, венчурні та страхові фонди, особливі підприємства і науково-виробничі фонди);

систему підготовки кадрів для інноваційної діяльності, що включає вузівську та академічну науку, центри підготовки та перепідготовки кадрів тощо;

систему (механізм) державної підтримки і фінансування важливих (пріоритетних)

наукових напрямів;

сегмент міжнародного науково-технічного співробітництва, який характеризує рівень розвитку винахідництва, експорту та імпорту нововведень, баланс платежів на міжнародному ринку знань.

Виділяють 3 основні типи Національної інноваційної системи [87, с.111-112]:

Ринково-мережева інноваційна система – інституціоналізована сукупність мотивів, правил, стратегій [МПС] діяльності, спрямованої на розвиток інновацій. МПС реалізуються людьми, що об’єднані в цільові організації, але організації виступають при цьому не як вихідний факт («спочатку створимо організацію»), а як інструмент, за допомогою якого здійснюються відповідні МПС. Має бути не ієрархічна, а мережева структура МПС і організацій, що відповідає вимогам ринкової конкуренції нових продуктів і технологій та протистояти претензіям будь-яких організацій на домінування в інноваційній системі;

Адміністративно-командна інноваційна система – це сукупність організацій,

що діють централізовано-ієрархічно з метою розвитку інноваційних процесів в країні;

Змішано-мережева інноваційна система – в ній беруть участь не лише приватні організації, а й державні, які спрямовані на домінування. Тому важливо дотримуватись партнерської та паритетної взаємодії з приватними організаціями.

19