rinn.polit._konspekt

найбільш короткий проміжок часу та з найменшими витратами перетворювати науковотехнічні ідеї на інноваційну продукцію. Серед форм зв’язків між учасниками інноваційної мережі можна виділити технологічний трансфер, створення венчурних фондів, цитування, співпрацю, стратегічні альянси, горизонтальну та вертикальну інтеграцію тощо [69, с. 21].

۩Динамічна інноваційна конвергенція – збалансування регіональних нерівномірностей у темпах економічного розвитку внаслідок імпульсів активізації інноваційної діяльності на певних територія [19, с. 247].

۩Інноваційні регіональні кластери – об’єднання та кооперація наукових,

технічних, виробничих, фінансових, інвестиційних та інших установ (підприємств, організацій) з метою узгодження спільних інтересів у забезпеченні інноваційної взаємодії, реалізації новітніх технологій та інноваційної продукції [19, с. 247].

Світовий досвід свідчить про доцільність та ефективність запровадження кластерної політики, що об’єднує в собі елементи регіональної політики, промислової політики, політики підтримки малого та середнього бізнесу, політики залучення іноземних інвестицій, інноваційної, науково-технічної та інших політик і програм [82]. Виділяють такі типи державної кластерної політики [82]:

–політика посередництва (в основному мова йде про сприяння посиленню кооперації між учасниками кластера);

–політика стимулювання попиту (наприклад, державне замовлення);

–політика стимулювання зовнішніх зв’язків (зокрема, реалізація інфраструктурних та інвестиційних проектів, ліквідація торговельних бар’єрів, захист прав інтелектуальної власності тощо);

–політика створення сприятливих структурних умов (інституційних, макроекономічних).

Виділяють два напрями реалізації регіональної кластерної політики (табл. 6.7). Перевагами кластерного підходу на регіональному рівні є наступні аспекти функціонування економіки [146]:

регіональні інноваційні кластери ґрунтуються на стійкій системі розповсюдження нових технологій, знань, продукції, тобто на так званій технологічній мережі, що має значну наукову базу;

підприємства кластера володіють додатковими конкурентними перевагами через можливості здійснювати внутрішню спеціалізацію та стандартизацію, мінімізувати витрати на впровадження інновацій;

наявність у структурі інноваційних кластерів гнучких підприємницьких структур

–малих підприємств, які дозволяють формувати інноваційні точки зростання економіки регіону;

сприяють розвиткові малого підприємництва, позаяк забезпечують для малих фірм високий ступінь спеціалізації під час обслуговування конкретної підприємницької ніші, оскільки полегшується доступ до капіталу промислового підприємства, а також активно здійснюється обмін ідеями та передача знань від спеціалістів до підприємців.

50

Виникнення та еволюцію кластерів (рис. 6.1) можна описати шістьма різними етапами, зокрема кожний етап характеризується певними особливостями [122, с. 14-15]:

1)народження кластеру може часто обумовлюватися історичними обставинами, такими як наявність сировини, спеціальні знання в науково-дослідних організаціях, або традиційне «ноу-хау», спеціальні, або сучасні вимоги певної групи (географічно концентрованих) клієнтів, або фірм, та місцезнаходження фірм або підприємств, що представляють важливі інновації в технологіях, які стимулюють зростання багатьох інших;

2)як тільки фірми агломеруються, вони починають отримувати більше вигоди, обумовленої зовнішніми факторами, та акумулюють її;

3)формування нових організацій, що надають послуги декільком фірмам у зростаючому кластері, наприклад науково-дослідні інститути, спеціалізовані навчальні заклади та бізнес-асоціації;

4)розвиток зовнішніх економічних факторів та виникнення нових місцевих організацій збільшують важливість, престиж та привабливість кластеру;

5)створення неринкових некомерційних активів у вигляді взаємовідносин, що сприяють безкоштовному обміну інформацією та знаннями через, наприклад, неформальне співробітництво, та допомагають координувати господарську діяльність;

6)занепад кластеру часто відбувається через те, що бізнес поведінка у технологічному, інституціональному, соціальному та/або культурному аспектах стає більш внутрішньо орієнтованою.

51

1)концентрація підприємств однієї або суміжних галузей в одній географічній точці;

2)конкурентоспроможність продукції, що випускається ними;

3)конкуренція за завоювання й утримання клієнта;

4)кооперація із високим ступенем розвиненості.

Існує декілька моделей формування кластеру, як наведено в табл.6.8.

۩ Інноваційний кластер – об’єднання різних організацій (промислових компаній, дослідницьких центів, органів державного керування, громадських організацій і т. д.), що дозволяє використовувати переваги двох способів координації економічної системи – внутрішньо фірмової ієрархії й ринкового механізму, що дає можливість більш швидко й ефективно розподіляти нові знання, наукові відкриття й винаходи

[98].

Таблиця 6.8

Існуючі моделі формування кластеру

(складено на основі [150])

В Україні також розпочато формування регіональних кластерів, зокрема натепер їх налічується близько 8 (табл. 6.9)

52

Структуру інноваційного кластеру наведено на рис. 6.2.

53

ЛЕКЦІЯ 7. ПРОГРАМНИЙ ПІДХІД ДО РЕАЛІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ, ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕГІОНУ

Зміст заняття

7.1.Програмний підхід до реалізації регіональної інноваційної політики

7.2.Інноваційний потенціал регіону, його оцінювання та напрями розвитку

7.1.Програмний підхід до реалізації регіональної інноваційної

політики

Вагомим інструментом у здійсненні регіональної інноваційної політики є формування та реалізація програм регіонального розвитку.

Програма регіонального інноваційного розвитку згідно [81, с. 119] має містити такі складові розділи:

5)загальні положення – обґрунтування мети та підстав для розроблення Програми;

6)описово-аналітична частина – аналіз стану економічного та інноваційного потенціалу регіону, який було враховано при розробленні та формуванні середньострокових інноваційних пріоритетів регіонального рівня;

7)терміни та етапи виконання програми – визначення початку і закінчення виконання програми, етапи її реалізації. Залежно від строку виконання програми можуть реалізовуватись в один етап (до 3 років), у два етапи (до 5 років);

8)перелік заходів – під час реалізації програми необхідно врахувати наступні заходи:

співробітництво науково-дослідних установ та промислових підприємств, спрямованого на формування інноваційно-технологічних об'єднань, орієнтованих на випуск наукомісткої продукції, проведення маркетингових досліджень у науково-технічній та інноваційній сфері;

кооперацію науково-дослідних установ і вищих навчальних закладів;

зміцнення інноваційної інфраструктури;

залучення коштів підприємств, інвесторів для реалізації Програми;

9)ресурсне забезпечення Програми має містити орієнтовні обсяги фінансових витрат, необхідних для виконання програми в цілому і диференційовано за роками з визначенням джерел фінансування, в тому числі за рахунок коштів місцевого бюджету;

10)механізм реалізації Програми. Реалізації Програми здійснюється шляхом відбору на конкурсних засадах регіональних інноваційних проектів та інноваційних проектів технологічних парків, спрямованих на виконання середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіону.

Регіони України відповідно до програм інноваційного розвитку можна

класифікувати таким чином як наведено в табл.7.1.

Для узяття участі у інноваційній програмі, яка впроваджуватиметься за рахунок бюджетних коштів суб’єкти мають пройти спеціальну процедуру відповідно до Порядку проведення конкурсного відбору регіональних і галузевих інноваційних програм [105]. Оголошення про проведення Конкурсу розміщується у засобах масової інформації. Відбір регіональних і галузевих інноваційних програм здійснюється Конкурсною комісією, яка утворюється Держінвестицій, що проводить засідання у разі потреби, але не рідше одного разу на місяць.

55

Таблиця 7.1

Класифікація регіонів України відповідно до програм інноваційного розвитку

(складено на основі [81, с. 120])

Для участі у Конкурсі регіональні центри інноваційного розвитку подають до Держінвестицій заявку за формою згідно з додатком, до якої додаються такі документи

[105]:

затверджена або схвалена в установленому порядку відповідна інноваційна програма (копія);

резюме (короткий опис) інноваційної програми з відображенням у ньому основних критеріїв конкурсного відбору;

інформація про те, що виконавці інноваційних програм не визнані банкрутами, стосовно них не порушено справу про банкрутство та не прийнято рішення про їх ліквідацію.

Департамент інноваційного розвитку Держінвестицій проводить перевірку комплектності пакета документів, та в разі, якщо він є повним і оформленим належним чином, реєструє заявку у спеціальному журналі. Департамент інноваційного розвитку Держінвестицій не пізніше ніж за два робочих дні до засідання Комісії розсилає її членам копії резюме (короткого опису) інноваційної програми. Комісія на своєму засіданні розглядає та оцінює інноваційні програми і одержувачів коштів відповідно до таких критеріїв [105]:

відповідність середньостроковим пріоритетним напрямам;

56

інноваційної діяльності регіонального рівня;

організація ефективної системи збільшення виробництва інноваційної продукції;

економічна ефективність, зокрема оцінка планового обсягу прибутку від впровадження програми та інших економічних показників програми;

бюджетна ефективність (оцінка розміру планових надходжень платежів до бюджетів);

наявність у програмі завдань, заходів і проектів, які відносяться до ресурсота

соціальна значиущість (створення нових робочих місць, зростання заробітної плати, поліпшення умов праці);

можливий вплив впровадження програми на навколишнє природне середовище (оцінка екологічних аспектів програми);

впровадження механізмів ефективного використання фінансових, земельних, майнових та інших ресурсів з точки зору розвитку регіону;

впровадження інновацій у підвищення безпеки життя,

зменшення ризику виникнення природних та техногенних катастроф на території регіону;

інноваційний розвиток системи охорони здоров’я, освіти та соціального забезпечення;

освітнє, наукове та інформаційне забезпечення інноваційного розвитку регіону;

відповідність плану заходів щодо впровадження програми класифікації видатків

бюджету.

На підставі проведених оцінок Комісія шляхом голосування ухвалює висновки щодо доцільності виділення бюджетних коштів Держінвестицій подає Міжвідомчій раді з питань інвестицій та інноваційного розвитку висновки Комісії, урахуванням рекомендацій Міжвідомчої ради Комісія приймає остаточне рішення щодо спрямування бюджетних коштів на впровадження інноваційних програм з визначенням одержувачів коштів та розміру бюджетних коштів, які їм виділятимуться. Держінвестицій протягом п’яти робочих днів після прийняття рішення письмово повідомляє про результати Конкурсу регіональні центри інноваційного розвитку.

7.2. Інноваційний потенціал регіону, його оцінювання та напрями розвитку

Для реалізації належної інноваційної політики в регіонах є доцільним оцінювати їх інноваційний потенціал з метою визначення ефективного спрямування заходів його підвищення.

Інноваційний потенціал регіону розглядається з точки зору таких підходів [134, с

174]:

1)ресурсний підхід, згідно якого ефективність функціонування інноваційної системи визначається синергетичним ефектом від якісного використання залучених ресурсів та комбінації [134]. Оцінюючи інноваційний потенціал враховують такі групи ресурсів як [134, с. 175]:

фінансові ресурси регіону;

матеріально – технічні ресурси регіону;

кадрові;

організаційні (управлінські).

57

Негативним аспектом усього підходу є те, що він не дозволяє якісно провести порівняльне оцінювання регіонів через різницю у портфелях їх ресурсів.

2)інклінціонний підхід. Виявляються патентні можливості регіону для їх реалізації у перспективі. Однак він не дозволяє оцінити поточну ситуацію в регіоні;

3)підхід, що враховує процесну та результуючу сторони інноваційного потенціалу. Інноваційний потенціал розглядається як діяльність суб’єктів регіону в сфері планування розроблення, апробації та впровадження інновацій та аналізуються такі показники як:

загальна кількість підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність в регіоні;

питому вагу таких підприємств в загальній кількості організацій;

кількість організацій, що виконують дослідження і розробки;

чисельність персоналу залученого в процес досліджень та розроблень;

чисельність дослідників з ученим ступенем;

чисельність організацій, що ведуть підготовку наукових кадрів в регіоні. Розгляд інноваційного потенціалу як результату передбачає оцінювання

ефективності інноваційної діяльності суб’єктів в регіоні за такими показниками:

кількість виданих потенціалів;

кількість створених провідних виробничих технологій;

кількість реально-використовуваних на практиці провідних виробничих технологій;

обсяг створених інноваційних товарів, робіт та послуг на території регіону, питома вага таких товарів у загальному обсязі;

рентабельність регіональної інноваційної діяльності (відношення чистого прибутку суб’єктів регіонального інноваційного процесу до загальної суми інвестицій в наукові дослідження і розробки);

сумарний дохід від регіональної інноваційної діяльності.

Даний підхід не є системним та не враховує умови внутрішнього та зовнішнього середовища регіону, психологічні особливості і бар’єри суб’єктів регіону до їх сприйняття;

4)інтегрований підхід. Розглядає показник інноваційного потенціалу як міри спроможності та готовності регіональної інноваційної системи забезпечувати безперервний інноваційний процес.

۩Інноваційна сприйнятливість регіону – це наявність та спроможність суб’єктів регіону та органів виконавчої влади створювати, здійснювати та реалізовувати інноваційні процеси, виходячи з наявних умов в межах визначеної регіональної інноваційної політики [28, с 13].

Методика визначення комплексного показника інноваційної сприйнятливості

регіонів включаючи наступну систему часткових показників (табл. 7.2)

Методом оцінювання інноваційного потенціалу є матричний метод, який дозволяє оцінити кількісні пропорції між різними складовими інноваційного потенціалу у кожній галузі регіону [134, с. 176-179]:

58

Таблиця 7.2

Система часткових показників оцінювання інноваційної сприйнятливості регіонів [28, с. 25-26]

59