rinn.polit._konspekt

В методі оціночна матриця будується на підставі оцінки міжгалузевих співвідношень інноваційного потенціалу регіону (табл. 7.3)

Таблиця 7.3

Матричний метод оцінки інноваційного потенціалу регіону [134]

Розглянемо зазначену у табл. 7.3 методику [134]. У матриці Cij — це вартісна оцінка i-ой компоненти інноваційного потенціалу, використаної в j-ій галузі регіону. Причому набір даних галузей вибирається дослідником суб'єктивно або на підставі додаткового маркетингового аналізу (наприклад, з використанням матриці БКГ, матриці GE — МакКінзі).

За підсумками матричного аналізу універсальний коефіцієнт інноваційного потенціалу регіону розраховується за такою формулою:

Де Cijk — вартісна оцінка інноваційного потенціалу i-ої компоненти в j-ій галузі

регіону на k-ому напрямі використання;

Yj – величина, корисного ефекту в j-ої галузі. Цей коефіцієнт показує частку i-того елемента інноваційного потенціалу в одиниці корисного ефекту галузі j на k -му напрямку його використання.

60

ТЕМА 5. ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА КОРПОРАТИВНИХ СТРУКТУР

ЛЕКЦІЯ 8. КОРПОРАТИВНІ СТРУКТУРИ В СИСТЕМІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Зміст заняття

8.1.Корпоративні структури в інноваційній моделі економічного зростання.

8.2.Роль держави у забезпеченні результативності науково-технологічної діяльності корпоративних структур, механізми взаємодії держави з корпоративними структурами

8.1. Корпоративні структури в інноваційній моделі економічного зростання

Ураховуючи світовий досвід корпоративні структури займають провідне місце в національних інноваційних системах та є елементом становлення інноваційної моделі розвитку.

Існує два принципових моменти, які визначають провідне місце корпорацій в національних інноваційних системах розвинених країнах [29, с.43]:

1)масштаби використаних ресурсів і отриманих результатів;

2)економічна відповідальність за створення і комерційну реалізацію науковотехнічних досягнень.

Для визначення специфіки функціонування корпоративних структур в інноваційній сфері розглянемо еволюцію підходів до організації та управління корпоративними НДДКР [64, с.305-311; 191]:

1). 1950-1960рр. Попит переважає спроможність підприємств. Будь-яка продукція знаходила свого споживача та розроблялась на основі досліджень підрозділів підприємств. Відповідно розглядався зв’язок між масштабами виконуваних НДДКР і кількістю здійснюваних нововведень (рис.8.1).

Рис.8.1. Модель організації НДДКР в 50-ті, початок 60-х рр. («Technology push») [191] Переваги та недоліки зазначеного підходу наведено в табл.8.1.

Таблиця 8.1

Переваги та недоліки підходу 50-х початок 60-х рр.

(складено на основі [64; 191])

2). Середина 60-х- поч.70-х.

61

що коректуються зворотними зв’язками до міжфункціональних відносин з використанням принципів регулярної координації дій.

Крім зазначеного, під впливом конкуренції, керівники промислових корпорацій приходять до висновку про доцільність розподілу зусиль на до конкурентних стадіях наукових досліджень та розробок з іншими зацікавленими компаніями. В цей час період отримує розповсюдження така форма кооперації промислових компаній як науководослідницькі консорціуми. До таких консорціумів входили промислові компанії, що конкурували на ринку кінцевих продуктів, тому кооперація відбулась на до конкурентних стадіях інноваційного процесу, наступною передачею отриманих результатів засновникам для подальшого самостійного використання. В середині 80-х великі компанії намагаються налагодити зв’язки з самостійними малими та середніми інноваційними фірмами та за можливістю використовувати їх результати.

5). Середина 90-х років. Універсальним інструментом науково-технологічного розвитку промислових компаній та просування її продукції на ринок стають стратегічні альянси. Це дозволяє економити кошти, які були на початку витрачені на організацію НДДКР, вчасно відслідковувати новітні ідеї та розробки.

Управління інноваційним процесом корпорацій – це сукупність принципів, методів та форм управління інноваційними процесами, інноваційною діяльністю, підрозділами корпорацій, що зайняті цією діяльністю, а також їх персоналом [1, с.251, 255].

Великі корпорації є не тільки основою інноваційних систем держави, алей створюють ряд переваг для її функціонування та інноваційного розвитку, зокрема до їх функцій належать [112]:

створення об’єктів інтелектуальної власності. У результаті реалізації стратегій інноваційного розвитку і оформлення прав на створені при цьому технології, компанія формує свій портфель патентів, що дозволяє максимально закріпити за собою права на використання винаходів в даній галузі і блокувати наукові дослідження і розробки (НДДКР) конкурентів;

підвищення рівня наукомісткості виробництва. Глобальною світовою тенденцією останніх десяти років є поступове збільшення наукових витрат як державою, так і корпораціями, а також подолання тенденції стабілізації показників загальної наукоємності ВВП (співставлення національних витрат на НДДКР до ВВП);

науковий бюджет є помітною статтею витрат більшості сучасних корпорацій. Оскільки проведення досліджень пов'язано з невизначеністю і ризиком, то їх фінансування, як правило, здійснюється за власні кошти корпорацій. Джерелом фінансування може бути як нерозподілений прибуток, так і доходи, отримані від випуску акцій. Покриття багатомільярдних витрат на НДДКР у корпораціях завжди є вагомою фінансовою та економічною проблемою. Великі компанії, володіючи великою часткою на ринку, спроможні вкладати кошти в НДДКР і в технічне переозброєння з метою підвищення якості продукції. Характерною закономірністю слід вважати постійне збільшення частки НДДКР, що виконується за фінансові кошти іноземних замовників;

глобалізація НДДКР. Протягом останніх років здійснюється процес створення національних і міжнародних стратегічних альянсів. Вони є новою організаційною формою науково-технічної кооперації промислових компаній різних країн. Прояви цього процесу можна побачити в поступовому збільшенні частки іноземного фінансування наукових досліджень у більшості розвинених індустріальних країн, у появі все більшої кількості дослідних підрозділів транснаціональних корпорацій (ТНК) в сприятливих регіонах. Наукове співробітництво ТНК за кордоном проявляється у таких організаційних формах:

а) незалежна наукова лабораторія. Це найбільш досконала форма, яка дозволяє забезпечити захист інтелектуального продукту. В діяльності такої лабораторії

63

поєднуються самостійність досліджень і пряме управління з центрального штабу; б) спеціалізований науковий підрозділ виробничого підприємства з іноземними

інвестиціями. Зазвичай такі підрозділи удосконалюють вироби компанії задля їх адаптації до вимог місцевого ринку та займаються розвитком технологій материнської компанії;

в) кооперативне науково-дослідне утворення з місцевим університетом чи науководослідним інститутом, чи з підприємством;

г) безпосереднє наукове співробітництво незалежних наукових лабораторій та наукових частин вищих навчальних закладів;

технологічна конкурентоспроможність. Розвиток наукових досліджень у компаніях створює, зокрема, потенціал наукових відкриттів і нових технічних можливостей. Потужний науково-дослідний підрозділ спроможний забезпечити випереджальне перетворення результатів наукових досліджень чи винаходів у нововведення й у такий спосіб створити основи довгострокової конкурентоспроможності.

У світовій спільності за інтенсивністю НДДКР вирізняється 20 інноваційних корпорацій (табл.8.2)

Вітчизняними корпораціями в сфері НДДКР притаманна така специфіка [124]:

1)більшість підприємств приділяє недостатню увагу проведенню НДДКР через відсутність дієвого механізму стимулювання стратегії інноваційного розвитку;

2)більшу частину прикладних досліджень і розробок виконує галузевий сектор науки, а не заводський;

3)в Україні нараховується незначна кількість підприємств, що виконують увесь цикл НДДКР;

64

4)недосконалість існуючої системи стимулювання новаторської діяльності та впровадження підприємствами несуттєвих нововведень уповільнюють темпи використання організаційного ресурсу корпорацій;

5)організація проведення НДДКР у корпоративних структурах як складова процесу управління здійснюється на основі принципу наздоганяючого оволодіння нововведеннями.

8.2.Роль держави у забезпеченні результативності науковотехнологічної діяльності корпоративних структур, механізми взаємодії

держави з корпоративними структурами

Держава має вагомий вплив на забезпечення результативності інноваційної діяльності корпоративного сектору економіки у формі регулювання його діяльності, зокрема це стосується таких основних напрямів впливу:

адміністративний (стандартизація продукції, нормування, ліцензування, заборони, контроль, антимонопольне регулювання тощо);

організаційний (інформаційна інфраструктура, інституційне забезпечення інноваційної діяльності, захист прав на інтелектуальну власність, регулювання підготовки кадрового складу для потреб інноваційного середовища тощо);

регулювання інноваційної діяльності (фінансова підтримка у формі державного замовлення інноваційних розробок, надання фінансування; інформаційна та правова інфраструктурна підтримка; забезпечення захисту прав інтелектуальної власності; звільнення від оподаткування інвестицій, звільнення від обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті, спеціальний режим експорту та імпорту товарів) тощо;

держава може бути учасником або партнером виконання інноваційних проектів

корпорацій.

Напрями підтримки державою інноваційної діяльності корпоративних структур можна визначити такі, як наведено табл. 8.3.

Крім зазначеного є необхідними інші заходи, зокрема [160; 167]:

створення системи спеціальних інститутів з регулювання партнерських відносин;

держава має виступати як провідний партнер, що визначає умови партнерства, принципи й організацію різних його типів; здійснювати нагляд за ходом виконання умов, зафіксованих у договорах про партнерство через функцію контролю над цінами, тарифами, доходами, якістю вироблених продуктів, регулювання розподілу ризиків;

на державу повинні покладатись функції стимулювання розвитку конкурентних засад під час укладання контрактів передавання державної власності в оренду, лізинг, концесію, надання їх на конкурентній основі за удосконалення конкурсних процедур;

розроблення нормативно-правового забезпечення договірних форм партнерства;

організація державних замовлень на корпоративні НДДКР;

сприяння в отриманні контрактів українськими компаніями в межах зовнішньоекономічної діяльності;

введення концесійних форм державно-приватного партнерства в державні та регіональні програми галузевого та регіонального розвитку тощо.

65

Таблиця 8.3

Напрями підтримки державою інноваційної діяльності корпоративних структур

66

ЛЕКЦІЯ 9. КОРПОРАТИВНА ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА ТА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА

Зміст заняття

9.1. Корпоративна інноваційна система та організаційна структура інноваційної діяльності корпорацій 9.2. Напрями та механізми реалізації інноваційної політики корпорацій

9.1. Корпоративна інноваційна система та організаційна структура інноваційної діяльності корпорацій

۩ Корпоративна інноваційна система (КІНС) – це сукупність організаційних,

структурних і функціональних компонентів (інституцій), що задіяні в процесі створення та застосування наукових знань та технологій, визначають правові, економічні, організаційні та соціальні умови інноваційного процесу в межах підприємства, забезпечують розвиток інноваційної діяльності та сприяють підвищенню ринкової вартості підприємства [167, с. 137].

Концептуально, корпоративна інноваційна система повинна складатися (за аналогією з класичними положеннями) з таких підсистем як [167, с. 137]:

підсистема генерації знань, що включає корпоративний інноваційний центр, власні структурні науково-дослідні підрозділи, наукові установи й організації усіх форм власності та наукові підрозділи системи вищих навчальних закладів, що виконують наукові дослідження та розробки для підприємства тощо, які створюють нові наукові знання та технології;

підсистема освіти – складається із власних структурних підрозділів та навчальних закладів з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

підсистема виробництва продуктів та послуг. Включає організації та

підприємства, що входять до складу корпоративної структури, або мають кооперативні та інтеграційні зв’язки з ним, які є виробниками інноваційної продукції та (або) споживачами технологічних інновацій;

підсистема інноваційної інфраструктури. Така підсистема поділяється на виробничо-технологічну, фінансову, інформаційно-аналітичну та експертноконсалтингову складові й охоплює технополіси, технологічні та наукові парки, інноваційні центри та центри трансферу технологій, бізнес-інкубатори та інші інноваційні структури, мережі науково-технічної інформації, експертно-консалтингові та інжинірингові фірми; комплекс інституційних та приватних інвесторів, зокрема, банки, інвестиційні компанії та фонди, індивідуальних інвесторів (бізнес-ангелів) тощо;

підсистема корпоративного управління. Складається з комплексу законодавчих,

структурних та функціональних інституцій, які визначають та забезпечують дотримання норм, правил, форм, умов тощо в інноваційній сфері та взаємодію всіх складових національної інноваційної системи.

Для побудови ефективної корпоративної системи необхідно здійснити такі заходи

[17]:

а) створити ядро корпоративної інноваційної системи – центр освіти, науки і виробництва;

б) розробити довгострокову програму підготовки спеціалістів з урахуванням перспектив розвитку галузі та підприємства;

67

метою – в прикладній науці метою є результат, який має саме практичний, а точніше комерційний інтерес. Результат діяльності корпоративних дослідницьких центрів виражається в нових даних і ефектах, спроможних скласти основу майбутніх технологій, і

впатентах, що забезпечують охорону результатів. В багатьох корпораціях такі центри виконують проекти до рівня створення лабораторного регламенту (дослідницького зразку). Іншими результатами є – ноу-хау, публікації, покращення іміджу компанії через демонстрацію наукових досягнень;

3)технологічні центри. Ці центри займаються прикладними дослідженнями та створенням технологій. Результатами їх діяльності є технологічні регламенти процесів, технічні завдання на проектування (базовий проект), конкретні технологічні рішення, програмні продукти, інженерні рішення, методики, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, технічні рекомендації, готові технології та інше;

4)проектні та інжинірингові організації. Такі організації виконують роботи з проектування та розроблення робочої документації. В основному вони зайняті підготовкою проектів для будівництва або реконструкції промислових одиниць компанії, а

вінноваційному процесі вони грають важливу роль під час проектування дослідних і дослідно-промислових установок;

5)дослідно-промислові площадки, дільниці, цеха. Вони створюються на базі існуючих промислових одиниць та експлуатаційних дослідних установок або випуску дослідних партій продукції.;

6)сервісні центри/галузеві лабораторії – здійснюють обслуговування та удосконалення нових технологій і продуктів.

Центральною ланкою організаційної структури корпорації щодо інноваційної діяльності є корпоративний інноваційний центр (КІЦ) (рис. 9.2).

9.2. Напрями та механізми реалізації інноваційної політики корпорацій

Інноваційна політика корпорації реалізується використовуючи відповідні механізми та інструменти. Розглянемо їх докладніше.

Формування плану НДДКР [141]:

Програма і щорічні плани НДДКР корпорацій формуються відповідно регламенту планування і організації науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних розробок. Нові роботи включаються в програму НДДКР шляхом конкурсного відбору заявок на виконання НДДКР. Залучаються і заявки зовнішніх науково-дослідних організацій, університетів. На стадії планування визначається вартість робіт включно з оплатою персоналу, купівлею обладнання. Після цього переходять до детального планування проекту з забезпеченням чіткого контролю досягнення результатів. Надалі визначаються виконавці і механізм фінансування робіт. Функціональним замовником може бути:

­корпоративна структура управління НДДКР, якщо роботи далекі від комерціалізації;

­виробнича одиниця компанії, якщо проект спрямований на вирішення

технологічних проблем.

Особливо важливим є чітке управління інтелектуальною власністю в дослідницьких та технологічних центрах під час розроблення основ технології і продуктів. Стандартна процедура передбачає:

1)інноваційна заявка подається дослідницьким групам під час виявлення будьякого охороноспроможного технологічного рішення;

69