rinn.polit._konspekt

укладання угод на виконання досліджень;

надання консультаційних послуг;

невтілені знання: ноу-хау, патенти, ліцензії, торгові марки, програмне забезпечення.

Таблиця 15.1

3) Інноваційна співпраця – це активна участь у спільних з іншими організаціями інноваційних проектів. Відмінністю цього типу є те, що активну участь в роботах беруть обидві сторони, надає можливість отримати доступ до знань користуватись самостійно, присутній значенні синергетичний потенціал.

Джерела інформації для зазначених типів потоків знань наведено в табл.7.7 ۩ Вихідна дифузія знань – це процес, який здійснюється через продаж нового

товару або послуги споживачам, нового продукту або процесу іншому підприємству

[133].

Як зазначає колектив авторів під редакцією О.С. Белокрилова [6]: розповсюдження нових знань, отриманих на початкових етапах, відбуваються шляхом трансферу технологій, який здійснюється через:

-дифузію знань;

-комерціалізацію технологій.

۩Комерціалізація технологій – етап трансферу, на якому споживач виплачує винагороду, власнику (розробнику або новому власнику) технології відповідно до договору [6].

ВУкраїні для регулювання трансферу технологій прийнято закон «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», згідно якого:

۩ Трансфер технології – передача технології, що оформляється шляхом укладення двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними

150

особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов'язки щодо технології та/або її складових [50].

Суб’єктами трансферу технологій є [50]:

­центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (далі - уповноважений орган), а також інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які беруть участь у закупівлі, передачі та/або використанні технологій;

­Національна академія наук України і галузеві академії наук, установи науки, освіти, охорони здоров'я та інші установи, де створюються та/або використовуються технології і яким належать майнові права на технології;

­науково-виробничі об'єднання, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, де створюються та/або використовуються технології;

­фізичні особи, які беруть участь у створенні, трансфері та впровадженні технологій, надають інформаційні, фінансові та інші послуги на всіх стадіях просування технологій та їх складових на ринок;

­юридичні та фізичні особи, які є постачальниками складових технологій, що використовуються під час застосування технологій, які пропонуються до трансферу;

­юридичні та фізичні особи, що надають технічні послуги, пов'язані із застосуванням технологій;

­технологічні брокери.

ЗУ «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» визначені шляхи взаємодії суб’єктів трансферу технологій [50]:

­обміну досвідом та інформацією щодо науково-технологічних досягнень;

­проведення консультацій з основних питань науково-технічної і технологічної політики стосовно застосування технологій та їх складових;

­виробництва та кооперації поставок складових технологій в межах договорів про їх трансфер;

­укладання інших цивільно-правових договорів відповідно до законодавства. Існують різні форми реалізації дифузії і трансферу інновацій, тому промисловим

підприємствам доцільно розробляти ефективну стратегію їх реалізації.

Ю.А. Дулепін та Н.В. Казакова пропонуються такий алгоритм вибору стратегій трансферу інновацій [45]:

1.Постановка цілей, формування бажаних результатів.

2.Аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища та ідентифікація чинників, які впливають на трансфер.

3.Розширення SWOT – аналіз (рис.15.1), на основі якого індифікуються сили, слабкі сторони кожного окремо – внутрішнього чинника – інновацій та підприємство, а також можливості та загрози. Впевнено аналізуються в комплексі, на основі чого розробляються стратегія, яка найбільше враховує вплив кожного з основних чинників впливу на процес трансферу інновацій.

4.Визначення типу трансферу (вхідний/вихідний).

5.Визначення об’єкту трансферу (які інновації або знання продавати/передавати чи купувати).

6.Оцінювання варіантів стратегій згідно характеристик та показників трансферу.

7.Вибір оптимальних варіантів стратегій.

8.Підготовка до практичної реалізації трансферу інновацій (пошук партнера, переговори).

9.Укладення угоди.

151

Розвиток системи і змісту навчання в сучасному світі відбувається в контексті глобальних освітніх тенденцій, серед яких найпомітнішими є [169]:

­масовий характер освіти та її неперервність;

­значущість освіти для індивіда і суспільства;

­орієнтація на активне освоєння людиною способів пізнавальної діяльності;

­адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості;

­орієнтація на демократизацію всіх освітянських структур;

­орієнтація навчання на інновації, особистість, забезпечення можливостей її саморозвитку та саморозкриття;

­освіта стає пріоритетною галуззю фінансування в розвинених країнах.

15.2. Регулювання обороту інтелектуальної власності і трансферу технологій. Моніторинг інноваційних процесів

Ефективність дифузії знань та трансферу технологій для науковців, наукових організацій та підприємств залежить від належного регулювання їх обігу.

Діючі у країнах системи державного регулювання технологічного обміну мають низку функцій [41]:

—створення законодавчо-нормативної бази, яка забезпечує національним підприємствам умови для вільного обміну технологією усередині країни і на світовому ринку;

—охорона об´єктів інтелектуальної власності;

—запобігання безконтрольному вивезенню високих технологій в інші країни;

—контроль за дотриманням антимонопольного законодавства;

—контроль за ліцензійними договорами про закупівлю закордонних технологій;

—укладання міжурядових договорів і участь у міжнародних угодах, які стосуються взаємного обміну технологіями між краї-нами-учасницями, а також передачі технології в інші країни.

Основними механізмами регулювання міжкраїнного трансферу технології визначають

[41]:

—пряме державне регулювання вивезення і ввезення технології, яке здійснюється органами експортного контролю методами митного і прикордонного контролю;

—непряме регулювання передачі технології, яке здійснюється в більшості країн через державну систему реєстрації патентів і торгових знаків;

—система спеціальних дозволів уряду для одержання права експортувати той або інший технологічно місткий товар;

153

— кримінальна відповідальність за порушення законів, що регулюють міжнародну передачу технології.

Залежно від ступеню впливу та домінування держави та приватного сектору виділяють такі моделі розвитку та регулювання ринку інтелектуальної власності, як наведено в табл.15.3:

Таблиця 15.3

Моделі розвитку та регулювання ринку інтелектуальної власності

(складено на основі [118])

۩ Моніторинг – безперервне стеження за яким-небудь процесом з метою виявлення його відповідності бажаному результату або тенденцій розвитку. Методологічно моніторинг це проведення ряду однотипних замірів при цьому головна інформація полягає навіть не в самих значеннях результатів, а в їхній зміні, динаміці від одного заміру до іншого [102].

154

Моніторинг перебігу інноваційних процесів може здійснюватися на таких рівнях: державному, регіональному, на рівні суб’єктів інноваційної діяльності, в тому числі окремо взятих суб'єктів господарювання, а також на рівні окремого

діяльності. Таке спостереження, відповідно до Закону України «Про державну статистику» проводиться органами державної статистики шляхом збирання та розробки даних спостереження за формою державного статистичного спостереження. Фактично, логіка побудованої загальнодержавної системи статистичного спостереження базується не тільки на спостереженні безпосередньо перебігу інноваційних процесів всередині в державі, а також передумов до їх виникнення – науково-технічного та наукового потенціалу, зокрема позитивних результатів НДДКР [144].

Державними органами управління, що здійснюють моніторинг інноваційних процесів та інноваційної діяльності, крім Кабінету Міністрів, також є:

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (ДІФКУ), Український центр сприяння іноземним інвестиціям (УЦСІІ);

Державне підприємство «Національний центр впровадження галузевих інноваційних програм» (ДП «НЦВГІП»);

регіональні центри інноваційного розвитку.

155

ЛЕКЦІЯ 16. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ РЕСУРС, ІНЛЕКТУАЛЬНИЙ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ. ІНСТИТУТИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Зміст заняття.

16.1.Організаційний ресурс інноваційної політики, управління інтелектуальним ресурсом

16.2.Інститути інноваційного розвитку. Інституціональний устрій, інституціональне забезпечення

16.1. Організаційний ресурс інноваційної політики, управління інтелектуальним ресурсом

۩ Організаційний ресурс – це складова потенціалу на різних рівнях управління здатна приносити користь протягом тривалого періоду шляхом просування управлінського процесу і перетворення невикористаних можливостей в діяльності, забезпечуючи самоорганізацію системи управління інноваційним розвитком економіки [181].

За дослідженнями І.Г. Яненкової складовими організаційному ресурсу на різних рівнях управління є такі як зазначено в табл. 16.1

۩Інтелектуальний ресурс – це сукупність знань, умінь, навичок, здатностей індивіда, що розвинені до соціально-необхідного рівня та залучаються в процес суспільного виробництва метою задоволення інтересів та потреб різних суб’єктів

[165].

۩Інтелектуальні ресурси підприємства – це не матеріалізовані надбання підприємства або інтегрована сукупність у вигляді знань, умінь, накопиченого досвіду, носії яких є персонал підприємства, та результати науково-технічної діяльності, організаційно-методичних рішень за різними напрямами функціонування підприємства [108, с.94].

Розглянемо головні складові інтелектуального ресурсу підприємства, згруповані в табл. 16.2

Як зазначають Я. Д. Крупка та І. П. Хвищун, інтелектуальний капітал є головним ресурсом сучасних підприємств, від якого залежить подальший їх розвиток та продуктивність; інтелектуальний капітал дає змогу економити техніку, заощаджувати кошти і матеріальні засоби, вивільняє фінанси, підвищує життєздатність учасників економічного процесу, а також сприяє зростанню прибутковості економічної діяльності [83]. За І.В. Проніною [128] інтелектуальний капітал виконує ряд функцій, які, на нашу думку, також впливають на інноваційний розвиток (табл.16.3).

157

Таблиця 16.3

Функції інтелектуального капіталу та вплив їх реалізації на інноваційний розвиток підприємства

(Складено з доповненням на основі [128])

Інтелектуальний капітал впливає на інноваційний розвиток підприємства через функціонування його складових, які як по окремо, так і у комплексі відіграють вагому роль. Тому доцільно розглянути складові інтелектуального капіталу. За стандартами IFAC інтелектуальний капітал поділяють на [187]: людський капітал (human capital), капітал відносин (relationship capital), структурний (організаційний) капітал (structural (organizational) capital).

158

Розглянемо використання складових інтелектуального капіталу як інструментів інноваційного розвитку [20]:

Людський капітал. Людський капітал є одним з головних ресурсів будь-якого підприємства. Саме його склад з точки зору кваліфікації, креативного мислення, можливостей генерування, акумулювання знань, продукування інновацій надає змогу підприємству втілювати напрями та реалізовувати завдання інноваційного розвитку.

Організаційний капітал. Організаційний капітал – це частина інтелектуального капіталу, яка стосується організації в цілому і визначає її матеріальні, інтелектуальні та інноваційні засоби, які працівники компанії використовують у своїй діяльності; цей капітал здебільшого є власністю компанії і може бути відносно самостійним об’єктом купівлі-продажу [14].

Структурний капітал як складова організаційного капіталу та як інструмент інноваційного розвитку забезпечує формалізацію та документування знань і досвіду, що можуть бути використані для інноваційного розвитку. Відповідна культура організації, що формує сприятливе середовище для ініціативності й творчої активності стимулює працівників, підвищує їх зацікавленість, відкриває можливості щодо інноваційного розвитку підприємства. Використання структурного капіталу забезпечує перетворення результатів творчої праці на матеріальні продукти, а потім їх комерціалізацію. Інформатизація прискорює процеси господарсько-економічної діяльності підприємства, в тому числі¸ – і в інноваційній діяльності.

Об’єкти інтелектуальної власності. Використання об’єктів інтелектуальної власності підприємством складової організаційного капіталу є одним з головних інструментів інноваційного розвитку.

Клієнтський капітал. Будь-яка організація не в змозі розвиватися, а тим більше інноваційно, без сприятливого зовнішнього середовища та стійких відносин з партнерами. Тому для інноваційного розвитку підприємства потрібно забезпечувати належний рівень комунікацій, щодо взаємодії різних інноваційних структур та суб’єктів інфраструктури, зв’язків і стійких відносин із споживачами та клієнтами.

Використання інтелектуально капіталу як інструмент інноваційного розвитку надає можливість забезпечувати сприятливі умови для інноваційного зростання підприємства через гармонійне поєднання людського, організаційного та клієнтського капіталів.

16.2. Інститути інноваційного розвитку. Інституціональний устрій, інституціональне забезпечення

۩ Інститути – це правила гри в суспільстві, або створені людиною обмежувальні межі, які створюють структуру спонукальних мотивів людської діяльності в інноваційні системі [132, с.118].

Інститути поділяються на формальні та неформальні [132, с.119]:

1)формальні інститути – прийняті закони і встановлені правила гри, спрямовані на здійснення інноваційних процесів;

2)неформальні – звичаї, неписані норми поведінки і суспільні цінності, обумовлені історичним розвитком економічних укладів.

۩Інституціональне забезпечення інноваційної діяльності – це сукупність заходів і засобів, створення умов, що сприяють нормальному протіканню інноваційного процесу, реалізація намічених планів, програм, проектів, підтримки стабільного функціонування інноваційної підсистеми економіки та її економічних інститутів

[158, с.117].

159