rinn.polit._konspekt

У структурі інституціоналізації доцільно виділяють такі основні складові підсистеми: інституційно-економічну, організаційно-інституційну (структурну), нормативну (регулятивну), інституційно-фінансову та соціокультурну [35; 88, с. 8]:

інституційно-економічна підсистема охоплює механізми економічного відтворення, що передбачають підтримання історично зумовлених процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ за допомогою, як правило, неписаних (неформальних) правил здійснення господарських відносин;

організаційно-інституційна структурна підсистема формується із комплексу органів різних рівнів, функціями яких є управління, регулювання, стимулювання інноваційної діяльності та сприяння її розвитку. До складу даної підсистеми входять також інститути законодавчої, виконавчої та судової влади, об’єднання підприємців, споживачів, неурядові організації, великі корпорації, університети, академії наук, винахідники та інші суб’єкти, що зацікавлені у ефективності інноваційної діяльності. Залежно від історичних подій, функціональних завдань і суб’єктивного цілевизначення такі органи можуть займатися створенням “правил гри” та контролем, брати активну участь у розробці напрямів технологічного та соціального розвитку суспільства, що відповідає сучасним реаліям;

нормативна (регулятивна) підсистема, яка охоплює систему законодавчих документів, нормативних актів, а також традиційних поведінкових норм і звичаїв, що забезпечують формування і проведення у державі узгодженої науково-технічної політики, ефективне функціонування та розвиток сфери досліджень і розробок, поглиблення її зв’язків з виробництвом в умовах ринкових відносин.

Механізм інституційного забезпечення інноваційної діяльності складається з декількох частин [158, с.118]:

процес інституційного проектування;

процес створення стимулів для ефективного функціонування економічних інститутів інноваційної сфери економіки.

Механізм інституційного забезпечення інноваційної діяльності наведено на рис.

16.1.

Розрізняють три типи стратегій формування інституційних систем [121]:

шокова терапія – це одночасна радикальна зміна системи інститутів;

вирощування – передбачає можливість «позичання» інституту «з минулого» країнидонора на будь-якій стадії її розвитку. Вирощування допускає одночасну трансформація деяких варіантів інституту і їх спільне існування (конкуренцію) з аналогічним інститутом реципієнта;

стратегія проміжних інститутів – передбачає побудову інституційної послідовності, кінцевим елементом якої є сучасна НІС.

160

Таблиця 16.4

Можливе використання стратегії проміжних інститутів в переході від інститутів соціалістичної інноваційної системи до ринкових інститутам НІС

[158, с.125]

162

Таблиця 16.5

Інституційна структура Національної інноваційної системи України

(складено на основі [137, с.138-142])

Рівні управління

163

164

ТЕМА 8. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ТА РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

ЛЕКЦІЯ 17. ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Зміст заняття

17.1.Поняття ефективності та результативності інноваційної політики, фактори впливу

17.2.Методи, показники та методичні підходи до оцінювання ефективності та результативності інноваційної політики на різних рівнях управління інноваційним розвитком

17.1.Поняття ефективності та результативності інноваційної політики,

фактори впливу

Реалізація інноваційної політики в реальному секторі економіки без отримання позитивних результатів є процесом який починає економічні матеріальні, фінансові, виробничі та інші ресурси. Саме тому інноваційна політика має бути спрямована на результат та бути ефективною.

Поняття ефективності та результативності дещо різняться між собою [79]:

результативність – характеризується ступенем задоволення потреб зацікавлених сторін;

ефективність – показує, як саме з економічного погляду використовують ресурси для забезпечення певного рівня задоволення зацікавлених сторін.

Поняття економічного ефекту від реалізації інноваційної політики передбачає, з

одного боку, співвідношення кінцевих результатів від їх використання над витратами на розроблення, виготовлення і реалізацію, а з іншого – зіставлення отриманих при цьому результатів з результатами від застосування інших аналогічних за призначенням варіантів інноваційної політики [88].

Ефективність інноваційної політики виявляється на мікроекономічному та макроекономічному рівнях [60]:

мікроекономічний рівень – це рівень окремих суб’єктів господарювання, які прагнуть поліпшити результати свого господарювання і отримати вищий прибуток у довготерміновій перспективі;

макроекономічний рівень – це рівень держави, метою якої є забезпечення динамічного розвитку всього суспільства.

Ефективність інноваційної політики конкретного суб’єкта господарювання залежить від: відповідності обраної стратегії інноваційного розвитку та процесів її реалізації потребам та спроможності підприємства; реалізації сформованої інноваційної програми, її доцільності у наявних умовах розвитку виробничо-економічної системи; сприятливих умов зовнішнього середовища підприємства; політики щодо розвитку інноваційного потенціалу та формування інноваційного клімату всередині організації; застосування управлінських інновацій, подолання опору змінам, креативного менеджменту на підприємстві; інвестиційної політики забезпечення інноваційної діяльності підприємства; ефективності інноваційних комунікацій.

165

17.2. Методи, показники та методичні підходи до оцінювання ефективності та результативності інноваційної політики на різних рівнях управління інноваційним розвитком

Відповідно до рівнів управління інноваційним розвитком ефективність інноваційної політики доцільно оцінювати на Державному рівні, регіональному та мікро рівні – підприємства.

А) Державний рівень.

Методика ОЕСР. Оцінювання інноваційної політики країни може здійснюватись відповідно до методики ОЕСР (табл. 17.1).

Таблиця 17.1

Методика Світового Банку. (табл. 17.2). Світовий Банк як критерії оцінки використовує 80 показників. Експерти вводять нові змінні з варіаціями від 0 до 10, що відповідають кожному початковому параметру (0 – мінімальне значення параметра, 10 – максимальне). Для кожної групи вважається власний показник, а композитний індекс «економіки знань» (knowledge economy index) є середнім арифметичним із таких чотирьох групових параметрів: економічний режим, людський потенціал, міра поширення інновацій та інформаційна інфраструктура [80].

166

Таблиця 17.2

Оцінювання інноваційної політики за методикою Світового Банку [80].

Індекс технологічних досягнень (ІТД). Інноваційний потенціал економіки характеризується індексом технологічних досягнень (ІТД) (агрегований показник вимірювання досягнутого країною розвитку в галузі використання, створення та поширення технологій, а також підготовки кваліфікованого персоналу) [7, с. 446]. За допомогою ІТД визначають рівень досягнень за такими напрямами науково-технічного прогресу та інноваційної діяльності, як [7, с. 446-447]:

1)створення технологій та їх трансфер, що свідчить про введення у господарський обіг об'єктів прав інтелектуальної власності й вимірюється кількістю патентів, отриманих резидентами країни та обсягом виплат гонорарів на 1 млн населення й

167

ліцензійних платежів за використання технологій на 1 тис. населення;

2)поширення новітніх технологій, що визначається для інформаційних технологій кількістю інтернетхостів на 1 тис. населення часткою продукції високого ступеня переробки, а також продукції високих технологій у сукупному обсязі експорту товарів;

3)поширення традиційних технологій, що відображається індексами телефонізації країни та споживання електроенергії на душу населення;

4)рівень професійної підготовки персоналу, який функціонально пов'язаний із середнім терміном навчання громадян країни віком 15 років і старших та сукупним

контингентом учнів навчальних закладів із природничих наук третього ступеня.

Європейське інноваційне табло (European Innovation Scoreboard (EIS). Головна мета створеної системи Європейського інноваційного табло полягає в тому, щоб на основі аналізу даних окремих країн відпрацювати раціональну стратегію ЄС по гармонізації розвитку в рамках «єдиної Європи». З метою визначення відносних позицій кожної країни в ЄС у галузі інноваційного розвитку експерти Комісії ЄС розраховують загальний інноваційний індекс – Summary Innovation Index (SII) [80]. Виділяють наступні групи країн: країни-лідери, країни – «послідовники», країни – «помірні інноватори», країни, що йдуть навздогін (табл. 17.3).

ті відносні оцінки, які менше, ніж середнє значення мінус два стандартних відхилення. Ці сторонні значення замінені на відповідні максимальні і мінімальні значення, які спостерігаються протягом усіх років і всіх країн.

Крок 2: Встановлення базових років. За кожним показником базовий рік визначається на основі доступності даних для всіх країн (для всіх країн доступність даних

Крок 3: Вставлення відсутніх значень. Дані базисного року використовуються потім для «2010» і т.д. Якщо недоступні проміжні дані року, вставляємо значенням за попередній

періоду часу у всіх країнах, виключаючи позитивні сторонні значення. Аналогічним чином визначається мінімальна оцінка.

Крок 5: Перетворення даних, якщо дані сильно спотворені. Більшість показників є дробовими показниками із значеннями від 0% до 100%. Деякі показники є незв'язаними показниками, значення яких не обмежені верхнім порогом. Ці показники можуть бути досить нестійкими і можуть здійснювати спотворення розподілу даних. До цих показників належать: студенти на докторську ступінь країн, які не входять до ЄС; венчурний капітал; договір про патентну кооперацію патентних заявок щодо соціально-культурних проблем та ліцензійні та патентні доходи з-за кордону.

168

Таблиця 17.3

Крок 6: Розрахунок перелічених оцінок. Перелічені оцінки відносної оцінки за всі

роки розраховуються за першим вирахуванням мінімального балу, а потім діленням на різницю між максимальний і мінімальний бал. Максимальна перелічена оцінка за шкалою, таким чином, дорівнює 1, а мінімальна перелічена оцінка за шкалою дорівнює 0. Для

позитивних і негативних сторонніх значень і малих країн, де значення відносної оцінки вище максимальної оцінки або нижче мінімальної, перелічена оцінка за шкалою, таким чином, рівна 1 або відповідно 0.

169