РОЗДІЛ 4. ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА

Фахівці – інженерно-технічні працівники, що виконують рядові функції управління, здійснюють технічне, організаційне, економічне керівництво виробничими процесами, а також організують діяльність промислово-виробничого персоналу. До цієї категорії відносяться інженери, економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, нормувальники, технологи тощо.

Службовці – працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, виконують адміністративно-господарську, фінансову, статистичну, обліково-бухгал- терську, інші функції обслуговування. До цієї категорії відносять діловодів, секретарів, друкарів, табельників, креслярів, копіювальників, архіваріусів, агентів тощо.

До категорії молодшого обслуговуючого персоналу відносять осіб, зайнятих обслуговуванням основного парку обладнання та устаткування, а також зайнятих обслуговуванням основних, допоміжних, чергових і ремонтних виробничих працівників. До цієї категорії відносять також прибиральників, двірників, гардеробників, охоронців, пожежно-вартову службу.

До категорії стажерів (учнів) зазвичай відносять осіб, які набувають практичних навичок оволодіння професією на конкретному підприємстві.

Склад персоналу підприємства представлений на рис. 4.1.

СКЛАД ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Рис. 4.1. Характеристика складу персоналу підприємства

Поділ персоналу на категорії може бути іншим, ніж представлений на рис. 4.1. Категорії персоналу визначаються підприємством самостійно. Так, з підвищенням автоматизації виробничих процесів зменшується частка витрат праці основного контингенту виробничих робітників і збільшується частка допоміжних робітників та інженернотехнічних працівників, не говорячи вже про гнучке інтегроване виробництво, де основні, допоміжні й обслуговуючі працівники залучені до єдиного виробничого процесу.

121

Класифікатор професій (далі – КП) є складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної і соціальної інформації. Його розроблено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.1993 р. №326 «Про Концепцію побудови національної статистики України і Державної програми переходу до міжнародної системи обліку і статистики». При розробці КП за основу була прийнята Міжнародна стандартна класифікація професій 1988 р. (ISCO-88: Internatio-nal Standard Classification of Occupations/ ILO, Geneva), яку рекомендувала Міжнародна конференція статистики праці Міжнародного бюро праці для переведення національних даних у систему, що полегшує міжнародний обмін професійною інформацією. КП використовується для рішення таких завдань:

-розрахунку чисельності працівників, обліку складу і розподілу кадрів за професійними угрупованнями різних рівнів класифікації, планування додаткової потреби

вкадрах тощо;

-систематизації статистичних даних з праці за професійними ознаками;

-аналізу і підготовки до публікації статистичних даних, а також розробки відповідних прогнозів у таких областях, як зайнятість, доходи, охорона праці, утримання, перепідготовка кадрів тощо;

-підготовки статистичних даних для періодичних оглядів зі статистики праці, розроблених Міжнародною організацією праці (МОП);

-вирішення питань контролю й аналізу міжнародної міграції, міжнародного набору і працевлаштування.

Класифікація ґрунтується на концепціях ISCO-88 про роботу і кваліфікацію.

Під роботою розуміють визначені завдання й обов'язки, що виконані, виконуються чи повинні виконуватися однією особою.

Кваліфікація представляє собою здатність виконувати завдання й обов'язки щодо визначеної роботи. У дипломі фахівця чи в іншому документі про професійну підготовку кваліфікація визначається як назва професії (інженер-механік, економіст, токар, секретар-стенографістка тощо).

Під професією слід розуміти здатність виконувати подібні роботи, що зажадають від особи визначеної кваліфікації.

Об'єктами класифікації в КП є професії.

Робота є статистичною одиницею, яка класифікується відповідно до кваліфікації, необхідної для її виконання.

Кваліфікація визначається рівнем освіти і спеціалізацією.

Необхідний рівень освіти досягається завдяки реалізації освітніх, освітньопрофесійних і освітньо-наукових програм підготовки і повинен відповідати в цілому колу і складності професійних завдань і обов'язків. Спеціалізація пов'язана як з необхідною галуззю знань, використовуваними інструментами чи устаткуванням, так і з вироблюваною продукцією чи наданими послугами і відповідає більш-менш деталізованому колу професійних завдань і обов'язків.

Кваліфікаційний рівень виконуваних робіт визначається в залежності від вимог до освіти, професійного навчання і практичного досвіду працівників, здатних виконувати відповідні завдання й обов'язки. У розділах 5, 7 і 8 КП ця ознака використовується для виділення груп професій, пов'язаних з виконанням робіт високої, середньої і низької кваліфікації. Професії, пов'язані з виконанням робіт високої кваліфікації, зажадають від особи кваліфікації на рівні молодшого фахівця. До професій, пов'язаних з виконанням робіт низької кваліфікації, віднесені професії з діапазоном тарифних розрядів, верхня границя яких не перевищує третього розряду. Інші професії в розділах 5, 7 і 8 КП відносяться до професій, пов'язаних з виконанням робіт середньої кваліфікації.

Структурно класифікатор складається з кодів і назв професійних угруповань різних рівнів класифікації (розділів, підрозділів, класів, підкласів і груп професій).

122

Алфавіт кодів складається з цифр від 0 до 9 і крапки.

Схема ієрархічної структури кодових позначень наведена на рис. 4.2.

х____________________код розділу хх___________________код підрозділу

ххх__________________код класу

хххх_________________код підкласу

ххххх________________код групи

Рис. 4.2. Структура кодових позначень професій в КП

Ознаки класифікації розташовані в такій послідовності:

-рівень освіти (перший рівень класифікації – розділи професій);

-спеціалізація (другий, третій, четвертий рівні класифікації – підрозділи, класи і підкласи професій);

-кваліфікаційний рівень виконуваних робіт (п'ятий рівень класифікації – групи професій).

Розділи ідентифікуються однозначним цифровим кодом. Код підрозділу складається з коду розділу й однозначного коду підрозділу. Код класу складається з коду підрозділу й однозначного коду класу. Код підкласу складається з коду класу й однозначного коду підкласу. Частина підкласів поділяється на групи. Код групи складається з коду підкласу і відділеного від нього крапкою коду групи.

Приклад утворення класифікаційних угруповань наведений в табл. 4.1.

У додатках до Класифікатора наведені відповідно покажчик професійних назв робіт з класифікаційних угруповань і алфавітний покажчик професійних назв робіт. Для полегшення користування КП у додатках наводяться коди Загального класифікатора професій, посад і тарифних розрядів, а також номери випусків Єдиного тариф- но-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників.

Таблиця 4.1

Приклад утворення класифікаційних угруповань

На підприємствах, в установах і організаціях записи про роботу вносяться у встановленому порядку в трудові книжки працівників відповідно до професійних назв, зазначених в додатках до Класифікатора. Від назв, зазначених у додатках, можуть утворюватися похідні назви робіт і посад шляхом додавання уточнюючих слів (провідний, головний, молодший, змінний, третій тощо).

Основними завданнями нормування праці на підприємстві є встановлення норм витрат праці, конкретним вираженням яких є:

а) норми часу; б) норми виробітку;

в) норми обслуговування; г) норми чисельності.

123

Норма обслуговування – це кількість одиниць устаткування, виробничих площ тощо, обслуговуваних одним чи групою робітників.

Норма часу обслуговування – це необхідний час на обслуговування одиниці устаткування протягом визначеного календарного періоду (однієї зміни, місяця тощо).

Норма чисельності – це кількість працівників, установлена для обслуговування об'єкта чи виконання визначеного обсягу робіт.

Норми витрат праці можуть встановлюватися на операцію, виріб, роботу, комплекс робіт. Вони розрізняються за періодами і сферами дії, за методом встановлення, за ступенем укрупнення, за способом визначення тощо.

Узагальнена класифікація норм витрат праці наведена на рис. 4.3.

КЛАСИФІКАЦІЯ НОРМ ВИТРАТ ПРАЦІ

124

Робочий час, який витрачається на конкретному робочому місці, поділяється на:

-нормований час;

-ненормований час.

Нормований час – це передбачуваний час, необхідний для виконання конкретної операції, роботи.

Ненормований час – це час, який виникає внаслідок різних технічних і організаційних неполадок і не входить до норм праці.

Нормований час підрозділяється на:

-підготовчо-заключний час (tПЗ);

-основний час (tОСН);

-допоміжний час (tДОП);

-час організаційного обслуговування робочого місця (tОРГ);

-час технічного обслуговування робочого місця (tТЕХ);

-час для відпочинку і природних потреб (tВІДП).

Приклад структури нормованого часу на виконання робіт наведений на рис. 4.4.

ШТУЧНО-КАЛЬКУЛЯЦІЙНИЙ ЧАС

tШК = tШТ + tПЗ

Підготовчо-заключний час (tПЗ) витрачається робітником на виконання таких робіт:

-одержання й ознайомлення з технічною документацією (креслення, технічні умови, опис технологічного процесу тощо);

-підготовка устаткування (налагодження, переналагодження), інструменту, устаткування, вимірників тощо;

-дії, пов'язані із закінченням обробки деталей, виробів тощо.

Підготовчо-заключний час формується на всю партію деталей (виробів) і не залежить від її величини.

Разом з тим слід зауважити, що у масовому виробництві підготовчо-заключний час відсутній, тому що деталі (вироби) обробляються постійно протягом усього терміну їх виготовлення.

Основний час (tОСН) – час, протягом якого безпосередньо здійснюється технологічний процес (змінюється форма, розміри, фізико-хімічні властивості деталі чи виробу). Він може бути:

-ручним;

-машинно-ручним;

-машинно-автоматичним;

-апаратним.

Допоміжний час (tДОП) витрачається на виконання окремих елементів роботи:

125

-встановлення та зняття деталі (виробу);

-закріплення і відкріплення деталі (виробу);

-вимірювання зразків;

-підведення і відведення інструментів;

-включення і вимкнення устаткування.

В умовах масового і серійного виробництв, коли застосовуються групові методи обробки чи відбуваються апаратні технологічні процеси (термічні, гальванічні тощо), основний і допоміжний час встановлюється на партію, що залежить від пропускної спроможності устаткування. Час на одну деталь при цьому можна визначити за фор-

мулами (4.1-4.2):

де ТЗАГ.ОСН, ТЗАГ.ДОП – відповідно загальний основний і допоміжний час на виготовлення партії деталей (виробів);

n – число деталей (виробів) у партії продукції.

Час організаційного обслуговування робочого місця (tОРГ) – час на прибирання відходів на робочому місці, на одержання і здачу інструментів, вимірювачів, приладів, приймання робочого місця протягом зміни.

Час технічного обслуговування робочого місця (tТЕХ) – час змащення, налаго-

дження, заміни інструменту, який було ушкоджено протягом зміни.

Час на відпочинок і природні (особисті) потреби (tВІДП) – час, який встановлю-

ється для підтримки працездатності робітника протягом зміни.

Відповідно до наведеної класифікації витрат робочого часу встановлюється його структура (рис. 4.4) і здійснюється розрахунок технічно обґрунтованої норми часу.

Норма штучного часу (tШТ) застосовується в умовах масового виробництва і обчислюється за формулою (4.3):

Час відпочинку (tВІДП) та час на організаційне (tОРГ) і технічне (tТЕХ) обслуговування зазвичай встановлюються у відсотках до оперативного часу виробництва (tОП),

який в свою чергу складається з основного (tОСН) і допоміжного (tДОП) часу. В такому разі штучний час стає можливим визначити за формулою (4.4):

де kОРГ, kТЕХ, kВІДП – коефіцієнти відповідно на організаційне, технічне обслуговування, а також на відпочинок і природні потреби.

Норма штучно-калькуляційного часу (tШК) застосовується в серійному виробництві, де встановлюється досить значний коефіцієнт на підготовчо-заключний час. Вона визначається за формулою (4.5):

126

чи для партії деталей (виробів) за формулою (4.6):

де n – кількість деталей (виробів) у партії.

У виробництві з неминучими технологічними втратами норма штучного часу встановлюється з урахуванням виходу придатних деталей (tШТ.ПР) за формулою (4.7):

де kВ – коефіцієнт виходу придатних деталей (виробів), який розраховується за формулою (4.8):

При обробці деталей (виробів) на автоматичному устаткуванні (на установках, термічних агрегатах, стендах) основний час визначається на підставі паспортних даних устаткування чи розрахунків його продуктивності.

Так, наприклад, при обробці деталей на агрегаті прохідного типу, норма основного часу визначається в такій послідовності:

1. Здійснюється розрахунок пропускної спроможності агрегату за формулами

(4.9-4.11):

де NЗМ – пропускна спроможність агрегату (шт. на зміну); ТЕФ – змінний фонд робочого часу агрегату (хвилин); n – кількість деталей на піддоні (штук);

r – такт виходу одного піддона з печі (хвилин); ln – довжина піддона (см);

v – швидкість руху стрічки конвеєра агрегату (см/ хвилину); TЗМ – тривалість зміни (хвилин);

tХ – час холостого ходу агрегату (хвилин);

tЗ – час завантаження печі піддонами (повне заповнення конвеєра) (хвилин).

2. Основний час розраховується за формулою (4.12):

Формули для розрахунку пропускної спроможності різного устаткування залежать від особливостей виконання робіт на ньому.

127

Допоміжний час, час на організаційно-технічне обслуговування робочого місця і час на відпочинок і природні потреби розраховується за встановленими раніше нормативами, а потім уточнюється згідно з фактичними витратами під час здійснення технологічного процесу.

При багатоверстатному обслуговуванні устаткування, не пов'язаного із загальним ритмом роботи, технічно обґрунтована норма часу (tШТ) може бути розрахована за формулою (4.13):

де TОП – оперативний час на одному верстаті (хвилин);

m – кількість верстатів, що обслуговуються одним робітником;

kС – коефіцієнт одночасного збігу обслуговування декількох верстатів (зазвичай він дорівнює 1,1-1,2);

tОРГ, tТЕХ, tВІДП – відповідно час на організаційне, технічне обслуговування робочого місця і час відпочинок у відсотках до оперативного часу.

Норму штучного часу (tШТ) за умов періодичної роботи устаткування при багатоверстатному обслуговуванні (тобто пов'язаного загальним ритмом роботи) можна розрахувати за формулою (4.14):

При потоковому виробництві розрахунки норми штучного часу (tШТ) здійснюють в такій послідовності:

1)нормування кожної операції;

2)організаційно-технологічна синхронізація робіт окремих видів устаткування, розміщення (перестановка) робітників;

3)остаточний розрахунок норми часу і норми виробітку.

Норма обслуговування устаткування (NОБСЛ) (налагодження, огляд, змащення,

заправлення мастильно-охолодними рідинами тощо), закріпленого за одним чи за групою робітників розраховується за формулою (4.15):

де ТЕФ – ефективний фонд робочого часу устаткування за зміну, місяць, рік (годин); tОБСЛ – норма часу обслуговування відповідного календарного періоду (годин).

Норма часу обслуговування (tОБСЛ) визначається за формулою (4.16):

де tОД – норма часу на одиницю обсягу роботи, хвилин;

Q – кількість одиниць обсягу роботи, виконуваних протягом заданого календарного періоду (умовні одиниці устаткування);

kД – коефіцієнт додаткових функцій певної категорії робітників, не врахованих в нормах праці (наприклад, функції обліку, інструктажу тощо).

128

Існують два методи встановлення норм праці:

1.Дослідно-аналітичний метод.

2.Розрахунково-аналітичний метод

Дослідно-аналітичний метод встановлення норм праці заснований на вивченні витрат робочого часу шляхом спостережень і містить:

-безпосередній вимір норм часу за допомогою хронометражу і фотографії робочого дня;

-фотографування робочого дня методом моментних спостережень. Хронометраж – метод вивчення витрат робочого часу багаторазово повторю-

ваних ручних і машинно-ручних елементів операцій шляхом їх виміру. Він використовується переважно в крупносерійному і масовому виробництвах для встановлення нових і перевірки діючих норм, установлених розрахунковим шляхом. Об'єктом дослідження є операція і її елементи, а його метою – встановлення основного і допоміжного часу чи витрат часу на окремі трудові прийоми.

Розрізняють суцільний і вибірковий хронометраж. При суцільному хронометражі його об'єктом є всі елементи оперативного часу, а при вибірковому – лише окремі елементи оперативного часу чи технологічної операції.

Процес хронометражу містить три етапи:

1)підготовку до спостереження;

2)хронометрування;

3)аналіз отриманих даних.

Підготовка до спостереження складається з:

-вибору робочого місця для хронометрування;

-розчленування операції на складові елементи (переходи, прийоми);

-визначення фіксажних точок елементів операції, тобто моментів часу, що вказують на початок елемента операції (початкова фіксажна точка) і його кінець (кінцева фіксажна точка);

-встановлення найважливіших факторів, що впливають на тривалість кожного елемента операції;

-визначення необхідної кількості вимірів;

-підготовки документації.

Хронометрування – вимір елементів досліджуваної операції із здійсненням запису у хронометражну карту.

Аналіз отриманих даних здійснюється за хронометражними рядами. Отриманий ряд вимірів називається хронометражним рядом. Він характеризу-

ється коефіцієнтом стійкості (βСТ), який розраховується за формулою (4.17):

де tMAX і tMIN – відповідно максимальна і мінімальна тривалість виміру.

Час тривалості операції чи її окремих частин (t) визначається як середньозважена величина хронометражного ряду за формулою (4.18):

де ti – час i-го виміру; n – число вимірів.

129

Фотографія робочого дня – це спостереження, проведені для вивчення усіх витрат робочого часу протягом зміни чи її частини. Вони можуть бути індивідуальними, груповими, бригадними тощо. Основними завданнями фотографії робочого дня є:

-виявлення втрат робочого часу;

-встановлення причин цих втрат;

-розробка дієвих заходів для усунення втрат робочого часу;

-одержання аналітичних даних про необхідну чисельності працівників для створення нормативів часу.

Етапи фотографії робочого дня аналогічні етапам хронометражу.

Метод моментних спостережень дає можливість визначати величину втрат робочого часу, не вдаючись до їх безпосереднього виміру. Він застосовується при спостереженні за великою кількістю об'єктів. Метод заснований на використанні положень теорії ймовірностей, а його сутність полягає в заміні безперервної фіксації часу при безпосередніх вимірах (звичайні фотографії робочого дня) обліком кількості моментів спостережень. Отримані за цим методом дані дозволяють визначити питому вагу й абсолютні значення втрат часу за окремими елементами.

Етапи моментних спостережень включають:

-підготовку до спостережень;

-проведення моментних спостережень;

-аналіз отриманих результатів.

Підготовка до спостережень включає:

-підготовку документації;

-класифікацію елементів витрат робочого часу та їх індексацію (цифра, буква, умовна позначка);

-визначення фіксажних пунктів, тобто постійні місця фіксування стану об'єкта вивчення (робітника, устаткування);

-визначення кількості спостережень (n) залежно від типу виробництва;

-складання схеми маршруту обходу робочих місць (кільцевий, маятниковий, комбінований);

-визначення тривалості одного обходу;

-встановлення кількості обходів за зміну і число днів спостережень;

-побудова графіка обходів і таблиці вимірів.

Кількість спостережень можна визначити за формулою (4.19):

де k0 – найменша питома вага елемента в балансі робочого дня, необхідна для аналізу результатів;

kПР = р/ k0 – припустима помилка остаточних результатів; р – інтервал розсіювання величини;

kГАР = р/ 2kПР2 – гарантійний коефіцієнт, який показує, скільки разів середньоквадратична помилка укладається в половині інтервалу розсіювання р.

Якщо при проведенні спостережень досліджуються всі елементи витрат часу, то кількість спостережень визначають за витратами, питома вага яких найменша чи необхідна точність яких найвища.

Моментні спостереження здійснюються шляхом обходу дільниці, де розташовані робочі місця виконавців, за визначеним маршрутом. Спостерігач визначає, чим зайнятий робітник на своєму робочому місці, і фіксує результат у бланку за допомогою умовних позначок.

130