РОЗДІЛ 8. ОБОРОТНІ КОШТИ ПІДПРИЄМСТВА

СТРУКТУРА І СКЛАД ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ ПІДПРИЄМСТВА

3.Малоцінні та швидкозношувані предмети.

Рис. 8.1. Класифікація і склад оборотних коштів

Незавершене виробництво – предмети праці, які знаходяться у виробництві на різних стадіях обробки в підрозділах підприємства, тобто це продукція (роботи), яка не пройшла усіх передбачених технологічним процесом стадій, а також вироби, які не укомплектовані чи не пройшли випробування і технічного приймання.

Напівфабрикати власного виробництва – предмети праці, обробка яких цілком завершена в одному з підрозділів підприємства, але вони підлягають подальшій обробці в інших підрозділах підприємства, зокрема литтю, куванню, штампуванню тощо.

Витрати майбутніх періодів – це витрати, здійснені в звітному періоді, але віднесені до наступного періоду, зокрема, витрати на підготовку й освоєння нової продукції, раціоналізаторство і винахідництво, а також інші витрати в даному періоді, які будуть включені в собівартість продукції в наступному звітному періоді.

3)Готова продукція – це виготовлена кінцева продукція, яка пройшла випробування і приймання, повністю укомплектована відповідно до договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і вимогам. До цієї групи оборотних коштів відносять готову продукцію на складі підприємства, а також відвантажену, але ще не оплачену продукцію.

4)Грошові кошти і розрахунки (засоби розрахунку) включають дебіторську заборгованість перед підприємством, дохідні активи (від вкладень в цінні папери), а також грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті.

Дебіторська заборгованість представляє собою:

-заборгованість перед підприємством покупців або замовників за надані їм товари, роботи чи послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем);

-заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету;

-сума авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок наступних платежів;

-сума нарахованих дивідендів, процентів, роялті, що підлягають надходженню;

-заборгованість взаємопов'язаних сторін;

287

- заборгованість за внутрішньовідомчими розрахунками.

Дохідні активи – це короткострокові (на термін не більше 1 року) вкладення підприємства в цінні папери (ринкові високоліквідні цінні папери), а також надані іншим господарюючим суб'єктам позики.

Грошові кошти та їх еквіваленти – кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів. У цій статті окремо наводяться кошти в національній та іноземній валюті. Кошти, які не можна використати для операцій протягом одного року, починаючи з дати балансу або протягом операційного циклу внаслідок обмежень, слід виключати зі складу оборотних активів та відображати як необоротні активи.

Співвідношення між окремими групами, елементами оборотних фондів і загальними їх обсягами, виражене в частках одиниці чи відсотках, є структурою оборотних фондів. Структура оборотних фондів формується під впливом:

-характеру і форми організації виробництва;

-типу виробництва;

-тривалості технологічного циклу;

-умов постачань паливно-сировинних ресурсів тощо.

У середньому на промислових підприємствах України в загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів складає близько 70%, а незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виготовлення – 25%.

ПРИКЛАД 8.1. Охарактеризуйте структуру оборотних коштів підприємства, якщо незавершене виробництво складає 5% у загальній вартості готової продукції, виробничі запаси складають 45% її вартості, а грошові кошти підприємства налічують суму 100 тис грн. Відповідно до складеного на звітну дату балансу підприємства його оборотні активи складали суму 526 тис грн. За даними задачі необхідно визначити питому вагу кожного елемента оборотних коштів підприємства.

РІШЕННЯ. Відповідно до визначення поняття структури оборотних коштів та її складових елементів приймемо за х вартість готової продукції, тоді частка незавершеного виробництва складе 0,05 х, а частка виробничих запасів – 0,45 х. Оборотні активи підприємства, таким чином, складають суму (0,45 х + 0,05 х + х + 100) тис грн, що за умов задачі дорівнює 526 тис грн. Складе-

мо і розв'яжемо рівняння: 0,45 х + 0,05 х + х + 100 = 526. Звідси 1,5 х = 426, а х = 426 /1,5 = 284 тис грн. Отже, на підприємстві вироблено готової продукції на суму 284 тис грн, що дорівнює 54% в загальній сумі оборотних коштів ((284 тис грн / 526 тис грн) х 100%). Відтак, незавершене виробництво складає 0,05 х 284 тис грн = 14,2 тис грн чи 2,7% ((14,2 тис грн / 526 тис грн) х 100%), а виробничі запаси 0,45 х 284 тис грн = 127,8 тис грн чи 24,3% ((127,8 тис грн / 526 тис грн) х 100%). Відповідно грошові кошти, сума яких дорівнює 100 тис грн, складають 19% в стуктурі оборотних коштів підприємства ((100 тис грн / 526 тис грн) х 100%).

За джерелами фінансування (джерелами формування) оборотні кошти розділяють на власні, залучені та прирівнювані до власних.

Джерелами власних оборотних коштів є:

-уставний капітал;

-додатковий капітал;

-резервний капітал;

-резервні фонди;

-фонди накопичення;

-цільове фінансування і надходження;

-орендні зобов'язання;

-нерозподілений прибуток;

-амортизаційні відрахування.

Джерелами залучених (довгострокових і короткострокових) оборотних коштів є:

-довгострокові кредити;

-довгострокові запозичення;

288

-довгострокова оренда основних фондів;

-короткострокові кредити;

-короткострокові запозичення;

-аванси покупців і замовників;

-кредиторська заборгованість.

Джерелами прирівнюваних до власних оборотних коштів є:

-заборгованість підприємства перед працівниками по заробітній платі;

-заборгованість бюджету з відрахувань від заробітної плати.

За характером участі у виробничо-торговельному обороті оборотні виробничі фонди і фонди обігу залежать одне від одного і постійно переходять із сфери обігу в сферу виробництва і навпаки. Тому доцільно розглядати їх як єдиний оборотний кругообіг, який відбувається за такою схемою (рис. 8.2):

Рис. 8.2. Модель кругообігу оборотних коштів підприємства

Прийнято виділяти три стадії кругообігу:

1.Оборотні кошти виступають у грошовій формі (ГК1) і використовуються для створення виробничих запасів (ВЗ).

2.Виробничі запаси споживаються в процесі виробництва, утворюючи незавершене виробництво (НВ) і перетворюючись на готову продукцію (ГП).

3.Готова продукція реалізується (РП), у результаті чого підприємство отримує

необхідні кошти (ГК2), частина яких формує прибуток підприємства (йде на матеріальне стимулювання праці, формує фонд накопичення), а частина (ГК1 ') – йде на поповнення виробничих запасів.

Кругообіг повторюється, й у такий спосіб постійно створюються передумови для продовження процесу виробництва.

Головною умовою формування і використання оборотних фондів є їх нормування. Нормування оборотних коштів представляє собою процес розробки і встановлення обґрунтованих норм і нормативів в сфері використання оборотного капіталу.

Нормами витрат є максимально припустимі абсолютні величини витрат сировини і матеріалів, палива й електроенергії тощо на виробництво одиниці продукції.

289

- економічність (забезпечення зниження норм витрат).

Отже, як було зазначено, потреба в оборотних коштах визначається їх нормуванням. Нормуванню підлягають оборотні кошти у:

-виробничих запасах (НВЗ);

-незавершеному виробництві (ННВ);

-витратах майбутніх періодів (НВМП);

-залишках готової продукції (НЗГП).

Загальна сума окремих нормативів утворює сукупний норматив оборотних коштів підприємства (НОБ), який визначається за формулою (8.1):

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах визначається шляхом множення середньодобового споживання матеріалів у вартісному вираженні (ВДОБ) на норму їх запасу в днях (ТЗАП), тобто за формулою (8.2):

Норма запасу в днях залежить від виду виробничого запасу. Розрізняють транспортний, підготовчий, поточний та страховий запаси.

Транспортний запас для виробництва формується виходячи з дня оплати рахунка постачальника до прибуття вантажу на склад.

Підготовчий запас створюється в тих випадках, коли певний вид сировини чи матеріалів потребує попередньої підготовки і витримки перш, ніж бути використаним у виробництві (час природних процесів, наприклад, сушіння, ферментація тощо).

Поточний запас створюється для забезпечення потреби в матеріалах і сировині між двома суміжними постачаннями.

Страховий запас створюється в тих випадках, коли відбуваються часті зміни інтервалів постачань, які залежать від конкретних умов роботи підприємства.

Отже, норма виробничих запасів обчислюється:

-для транспортного запасу вона дорівнює тривалості періоду від укладання договору або оплати рахунку постачальника до прибуття вантажу на склад підприємства;

-для підготовчого запасу вона дорівнює часу, необхідному для приймання, складування і підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів;

-для поточного запасу вона дорівнює половині інтервалу між суміжними постачаннями;

-для страхового (резервного, гарантійного) запасу вона дорівнює середньому відхиленню фактичних строків постачання від передбачених договором.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві (ННВ) визначаєть-

ся за формулою (8.3):

290

де ВТП – середньоденний випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю, грн на день; ТЦ – середня тривалість виробничого циклу, в днях;

kНВ – коефіцієнт наростання витрат, який характеризує відношення собівартості продукції в незавершеному виробництві до собівартості готової продукції (ступінь готовності виробу) і визначається за формулою (8.4):

де СМ – частка матеріальних витрат в собівартості продукції (витрати на сировину, основні матеріали тощо), грн; СД – решта супутніх витрат на виготовлення виробу, грн;

СВП – виробнича собівартість виробу, грн.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів (НВМП) визнача-

ється за формулою (8.5):

де ЗВМП – залишки витрат майбутніх періодів на початок планового періоду, грн; ВМП – витрати майбутніх періодів впродовж планового періоду, грн; СМП – сума погашення витрат майбутніх періодів за рахунок собівартості, грн.

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції (НЗГП) визначається як добуток вартості середньоденного випуску готових виробів у вартісному вираженні (ВТП) та норми їх запасу на складі у днях (ТСКЛ), тобто за формулою (8.6):

Норма запасу складається з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації (комплектування, пакування, відвантаження, оформлення платіжних документів). Слід також зауважити, що грошові кошти підприємства та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті не нормуються.

ПРИКЛАД 8.2. Для виробництва продукції використовується два види сировини: А і Б. Середньодобові витрати сировини А для виробництва одиниці продукції складає 0,5 тонни, сировини Б – 0,2 тонни. Ціни на сировину складають відповідно 3 тис грн і 4 тис грн за 1 тонну. Тривалість інтервалу між суміжними постачаннями поточного запасу сировини складає 14 діб, підготовчого запасу – 2 доби, страхового запасу – 4 доби. Середньодобовий випуск 1 тонни товарної продукції за її виробничою собівартістю складає суму 2450 грн. Частка витрат на незавершене виробництво складає 40% у загальній виробничій собівартості виготовленої продукції. Відповідно до технологічного регламенту тривалість виробничого циклу складає 10 діб. За наведеними даними необхідно розрахувати норматив виробничих запасів і незавершеного виробництва на підприємстві.

РІШЕННЯ. Відповідно до формули (8.2) знайдемо норматив виробничих запасів на підприємстві: НВЗ = (0,5 тонни / добу х 3000 грн / тонну + 0,2 тонни / добу х 4000 грн / тонну) х (14/2 + 2 + 4) діб = 29900 грн. Відповідно до формули (8.3) знайдемо норматив незавершеного виробництва: ННВ = 2450 грн / добу х 0,4 х 10 діб = 9800 грн. Отже, норматив виробничих запасів складає 29900 грн, а незавершеного виробництва – 9800 грн.

291

Методи оцінки окремих елементів оборотних коштів

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. №246 і зареєстрований в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. №751/4044, зі змінами і доповненнями, визначає методологічні засади формування інформації про запаси підприємства і розкриття її у фінансовій звітності. Відповідно до П(С)БО 9 під запасами розуміють активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності. Вони перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, утримуються для споживання під час виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), а також управління підприємством.

Запаси включають:

-сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

-незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, які виконують роботи (надають послуги), складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких ще не визначено доходу;

-виготовлену на підприємстві готову продукцію, призначену для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

-товари у вигляді матеріальних цінностей, придбані (отримані) та утримувані підприємством з метою подальшого продажу;

-малоцінні та швидкозношувані предмети, використовувані не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

-молодняк тварин і тварин на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарств (для сільськогосподарських та суміжних з ними підприємств).

При відпуску запасів у виробництво, продажі та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

-методом ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

-методом середньозваженої собівартості;

-методом собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО – first in, first out); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО – last in, first out);

-методом нормативних витрат;

-методом ціни продажу.

Для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

За методом ідентифікованої собівартості оцінюються запаси, які відпуска-

ються для спеціальних замовлень і проектів, а також невзаємозамінні запаси.

Оцінка за методом середньозваженої собівартості здійснюється окремо за кожною одиницею запасів шляхом ділення сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.

Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж, інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів.

Оцінка запасів за методом ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж, інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

292

Оцінка за нормативними витратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), встановлених підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотку торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і часто змінювану номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотку торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

ПРИКЛАД 8.3. Здійсніть оцінку руху виробничих запасів підприємства за методами середньозваженої собівартості, ФІФО і ЛІФО. Порівняйте результати, отримані за кожним з методів, в табличному вигляді. На початку січня 2004 р. підприємство мало 100 кг товарно-матеріальних запасів за ціною 8 грн за 1 кг. Протягом звітного місяця було придбано 60 кг сировини вартістю 9 грн за 1 кг і 80 кг матеріалів за ціною 10 грн за 1 кг. Відпуск запасів у виробництво склав за місяць 150 кг.

РІШЕННЯ. На початок 2004 р. підприємство мало товарно-матеріальні запаси на суму 800 грн (100 кг х 8 грн / кг). Протягом року було придбано сировини на суму 540 грн (60 кг х 9 грн / кг) та матеріалів на суму 800 грн (80 кг х 10 грн / кг). Отже, всього підприємство мало запасів 240 кг (100 кг + 60 кг + 80 кг) на загальну суму 2140 грн (800 грн + 540 грн + 800 грн). Відтак, середня собівартість товарно-матеріальних запасів становитиме: 2140 грн / 240 кг = 8,92 грн за 1 кг. Подальше рішення представлене в табл. 8.1.

Таблиця 8.1

Оцінка матеріальних запасів методами середньозваженої собівартості, ФІФО і ЛІФО

1.Метод оцінки за середньозваженою собівартістю враховує всі ціни, за якими були придбані товарно-матеріальні запаси протягом звітного періоду і тим самим згладжує зміну рівня цін.

2.Метод оцінки запасів ФІФО в період зростання цін відображає найбільш високий рівень прибутку.

3.Метод оцінки запасів ЛІФО в період інфляційних процесів відображає найменший рівень прибутку в порівнянні з іншими методами.

293