30. Економічний розвиток незалежної України

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України прийняла «Акт проголошення незалежності України». Вона проголосила створення самостійної укра­їнської держави під назвою «Україна». На початку 90-х років Україна володіла достатнім для стабільного соціального та економічного розвитку при­родно-ресурсним потенціалом, хоча стартові умови роз­витку української економіки відрізнялися значними про­тиріччями. Земельні ресурси України. За розмірами території (603,7 тис. кв. км.) Україна займає друге місце в Європі після Росії і 40 місце у світі. На її частку припадає 5,7 відсотків площі Європи, 0,44 відсотки загальної площі світової поверхні суші. Майже вся територія республіки придатна для промислового, транспортного та сільсько­господарського освоєння та розвитку. Частка сільськогосподарських угідь у загальній струк­турі земель складає 70 відсотків, орних земель — понад 56 відсотків, що є одним із найвищих показників у Європі та світі. Порівняно високою є і забезпеченість ріллею у розрахунку на одного жителя. В Україні цей показник складає 0,78 га, у середньому по Європі — 0,26, у світі — 0,29 га. Разом із тим, розораність у лісостеповій та степо­вій зонах суттєво перевищує оптимальні розміри, фактич­но сягаючи 70 відсотків. Зворотним боком такого стану справ є ерозійні процеси (37 відсотків ріллі сьогодні скла­дають ерозійні землі). Щорічно з кожного гектара змива­ється від 5 до 25 м³ найродючішого верхнього шару, що зумовлює зменшення врожайності на 30—70 відсотків. Мінеральні ресурси України. Налічуючи на своїй те­риторії понад 7 тис. родовищ корисних копалин, Украї­на належить до держав з середнім рівнем мінерально-сировинного потенціалу. Водні ресурси України. Вода є одним із найважливі­ших факторів господарського розвитку. Особливу цінність мають сьогодні запаси прісних вод, дефіцит яких в Украї­ні досить помітний.

Лісові ресурси в Україні. Лісистість території досягає лише 14,3 відсотків, що не тільки менше оптимального показника (19 відсотків). Україна, яка становила 2,7 відсотків території СРСР, у 1990 р. виробляла 16 відсотків усієї промислової, 22,5 відсотків сільськогосподарської продукції країни. В жовтні 1991 р. Верховна Рада України розглянула «Основні напрями економічної політики в умовах неза­лежності», в яких передбачалась структурна перебудова господарства України. Велике значення надавалось кон­версії оборонної промисловості. Передбачалося закриття нерентабельних підприємств, а машинобудування переорієнтувати на задоволення по­треб агропромислового сектора, легкої та харчової про­мисловості. Основними завданнями економічної політики України стала інтеграція в європейську й світову економіку, пере­хід від командно-адміністративної до ринкової економі­ки. У зв'язку з цим в Україні було прийнято Закон «Про приватизацію майна державних підприємств», згідно з яким було створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпора­цій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. Було зареє­стровано понад ЗО тис. малих підприємств, 28 тис. коопе­ративів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чол. Україна, як і країни колишнього Радянського Союзу, розпочала економічні реформи в специфічних і гірших умовах, ніж інші країни Центральної Європи. До них, зо­крема, відносяться: тотальне одержавлення економіки - планування монополізму призвели до від­сутності самостійного історичного розвитку націо­нальних господарств і власного досвіду використан­ня національної валюти; нераціональне територіальне розміщення промис­лових підприємств без урахування втрат на транс­порт і енергію; значною проблемою для незалежної держави сталауспадкована структура республіканської економі­ки, яка базувалась на принципі незавершеності; характерною рисою української економіки булазначна її мілітаризація. На воєнні цілі витрачало­ся близько 35 відсотків бюджету. Вагома частка цихкоштів вкладалась у промисловість України; майже повна відсутність приватного сектора, рин­кових традицій, недостатній досвід у питаннях управління якістю, фінансами і збутом порівняно з країнами Центральної Європи.

До економічних умов слід додати низку політичних чинників, які стримували і продовжують стримувати про­цес реформ. Україні доводиться не лише змінювати еко­номічну систему, але вирішувати проблеми, пов'язані з формуванням національної держави, переходом від то­талітарної політичної системи до демократії, переходом від соціальної системи, яка повністю спиралась на держа­ву, до плюралістичних структур. Основними напрямками економічної політики України стали: роздержавлення в промисловості, перехід до ринко­ вих відносин; приватизація (при збереженні ряду галузей у влас­ності держави). Це створює умови для розвитку кон­курентоспроможного виробництва, змагання підпри­ємств різних форм власності; структурна перебудова, в ході якої забезпечується гармонічний розвиток усіх галузей. Адже радянсь­ка у т.ч. українська, орієнтувалася не на потреби лю­дини, а на випуск продукції, прямо або посередньо пов'язаної з військово-промисловим комплексом; земельна реформа, в результаті якої село отримує виробника-власника, а не найманого працівника начужій землі. На початку реформ була лібералізована торгівля, від­мінена монополія на зовнішню торгівлю, що відкривала можливості для контактів із країнами світової співдруж­ності. Почався процес роздержавлення та приватизації промислових підприємств, що давало можливість створити приватний сектор в економіці. Для успішного прове­дення реформ важливою умовою стала фінансова підтрим­ка міжнародних фінансових організацій. здобувши незалежність і проголосивши курс на проведення економічних реформ, Україна стала перед необхідністю реалізації надзвичайно складних і ва­жливих заходів.