3. Розвиток ремесла і торгівлі в Київькій Русі

У розвитку галузі ремесла були: утворення держави, ріст попиту на залізні землеробські знаряддя, зброю, будівельні матеріали, шкіряні, дерев’яні, гончарні, ювелірні вироби. Головними сферами ремісничого виробництва були видобуток і плавка руд та металообробка – сировиною були дернові і болотні руди. Поява чавуноливарної домниці, яка підвищила температуру і забезпечила справжню плавку руди і поліпшилась якість металу. Основними методами обробки металу були: кування, пайка, гартування, карбування, зварювання. Деревообробка: виготовлялися з дерева - житло, знаряддя праці, човни, підводи, міські с тіни і мости. У цій сфері знаряддями праці були: залізна сокира, молоток, столярне тесло, свердло. Прийняття християнства сприяло спорудженню деревяних, а потім кам’яних рамів. Будівельні матеріали: виробництво цегли, черепиці, багатофарбної плитки. Розвиток склоробства: вимагалось певного рівня знань, властивостей окремих хімічних речовин. Розвивалось не тільки звичайне прозоре, а й кольорове скло (червоне, синє, жовте). Потреба у шкіряному взутті, сідлах, поясах сприяла розвитку обробки шкіри. Прядіння і виробництво тканин з льону, конопель вовни – займалися жінки за допомогою таких знарядь праці: веретено, гребінь, ткацький верстат. Деревяний та глиняний посуд: діжки, ковші, лечики, блюда, чашки. Ювелірне ремесло: виготовлялись такі вироби, як: браслети, христи, блюда, підвіски за допомогою лиття, карбування, кування і позолоти. Іконопис: займалися ченці – іконописці, які працювали на замовлення і за певну плату. Її діяльність включала: підготовку і сушку деревяних дощок – основ, наклейку на деревяну основу полотна, покриття її крейдою і втілення образу за допомогою кольорових фарб. Розвитку торгівлі сприяли: ріст кількості міст, чисельності їх населення; торгові договори з Візантією, охорона власності; розвиток торгівлі не тільки внутрішнього, а й розвитку зовнішнього ринку. Асортимент товарів внутрішнього ринку: продукція с\г, ремесло, тваринництва, полюваня, рибальства, дрібна і Велика рогата худоба, також книги, живий товар – раби. Поява грошової системи: спочатку грошовою одиницею були худоба, хутра, а грошовою одиницею Київської Русі – стала гривня – злиток срібла визначеної ваги. Гроші виконували такі функції: засіб обігу, платежу, міри вартості, засоби нагромадження. Розвиток зовнішньої торгівлі: головним торговим шляхом був шлях із варягів у греки (Скандинавія – Прибалтика – Київ – Констинтинопіль). Товарами зовнішньої торгівлі були: хутра, шкіра, мед, віск, ремісничі вироби, імпортовані дорогі тканини, кольорові дорогі метали, зброя, вини, прикраси.

4. Соціально – економічні наслідки татаро-монгольського завоювання КР В 30р. 13 ст. на князівство накинувся лютий ворог – татаро – монгольська орда. У 1239 р. татаро- монголи захопили і зруйнували Переяслав і Чернігів, а в 1240 р. зруйнували і київ. Загинули всі захисники, частина населення, міста спалені і зруйновані. Князівства в тратили свою незалежність і стали власністю Золотої Орди. Татаро- монголи нанесли великої втрати продуктивним силам, знищена активна частина правлячої еліти суспільства. Почався великий процес деградації правлячого прошарку. Знищені міста, центри матеріальної духовної культури і потім відроджувалися як села. Загинула частина виробників, тому деформувався процес утворення суспільства і передачі досвіду від покоління до покоління. Загальмувався розвиток ремісничого виробництва і землеробства. Порушився процес поступової акумуляції національного багатства. Створювані нові матеріальні цінності систематично присвоювались Ордою. У південних і північно – східних князівствах встановився режим багатоступінчастої експлуатації трудящого населення. Головою його була Орда, а далі слідували місцеві князі, бояри, церква. На користь орди виробник повинен був вносити данину, платити поплужне, тамгу. В його обов’язок входило перевезення татарських адміністраторів і утримання ординських загонів. Грубі силові способи управління економічного і позаекономічного поневолювання, безпосереднього виробника в розглянутий період посилилися. В менталітеті хлібороба закріпилося подвійне відношення до праці, як важкої феодальної повинності і способу фізичного самозбереження і виживання.

5. Розвиток с\г в XIII-в первій половині XYIIст. Закріпачення селянства. Третій Литовський статут.Основною галузю господ-ва було – землеробство, а також скотарство, садівництво, бджілництво, рибні промисли і полювання на великого і дрібного звіра. Знаряддя праці: вдосконалений залізний плуг з колісним предком, а також деревяна соха і рало з залізним наконечником. Обробка землі: орали кілька разів спочатку плугом – уздовж, а потім ралом чи сохою поперек, що дозволяло подрібнити великі брила, потім застосовувалась борона. Збирання хлібів здійснювалося серпом і косою. Системою землеробства було трипілля: озиме поле, ярове і пар; переліг – ділянку обробляли декілька разів, а потім залишали і через деякий час обробляли знову; підсічна система – ліс вирубувався, а вільна ділянка землі використовувалася під посадку чи посів різних культур. Вирощування: зернові-жито, пшениця, овес, ячмінь, гречку, просо; бобові-квасоля, гороху, боби; городні культури-цибуля, часник, огірки, капуста, ріпа, буряк,петрушка; технічні культури-льон, коноплі. Земля належала феодалу. Категорії власників: король-мав у своєму розпорядженні староства з численними феодальними маєтками; магнати-мали у своїх володіннях міста, селянські двори, селян; шляхта-до них входили нащадки південноруських бояр; церква-монастері володіли значними земельними ділянками і мили тисячі кріпаків; вільні козацтва-землевласники хуторського типу; прошарок вільного селянства- володіли землею, але не були їх власниками. В 1588р. було прийнято третій Литовський статут, який остаточно закріпачив селянство. Було скасовано право переходу від феодала до феодала. Всі хто проживав на даній території більше 10р. оголошувався залежним. Панам надавалось право вотчинного суду над кріпаками. Кріпаки позбавлялись можливості розпорядження своїм майном без дозволу феодала. Шляхта зрівнювалась в правах з вотчинниками, розширялися її права. Термін розшуку біглих продовжувався до 10 р. Остаточне юридичне оформлення закріпаченя селянства значно посилило його експлуатацію та сприяло росту відробіткової, натуральної і грошової ренти. В першій половині XVIIст. В Галичині, на Волині, на Поділлі щодена панщина стала нормою. Посилення феодального і релігійного гніту викликало протест поневоленого населення. Що проявлялося в різних формах: частина кріпаків бігла на Запоріжжя,частина розправлялась з гнобителями на місцях та