Тема 4. Організація як соціум

План

1. Соціальна організація і соціальна спільність. Загальні риси соціальної організації.

2. Основні види соціальних організацій: формальна і неформальна організації.

3. Механізми регулювання в соціальних системах.

1. Соціальна організація і соціальна спільність. Загальні риси соціальної організації

Соціальна (суспільна) організація (підсистема) характеризується наявністю людини в сукупності взаємопов’язаних елементів, тобто в ній людина – суб’єкт і об’єкт управління.

Соціальна система може містити біологічну і технічну системи.

Суспільні організації діють на основі задоволення потреб своїх членів, тобто у внутрішньому середовищі (напр., профспілки), на відміну від господарських організацій, які створюються для задоволення потреб та інтересів людини і суспільства в зовнішньому для організації середовищі.

2. Основні види соціальних організацій: формальна і неформальна організації

Процес керівництва передбачає створення та ро­боту формальної організації.

Формальні організації - це юр. або неюр. особи, зареєстровані у встановленому порядку.

Формальні організації утворюються цілеспрямовано для досягнення конкретної мети. Це, наприклад, установа, школа, підприємство тощо.

Нефор­мальні – це незареєстровані організації.

Неформальні організації виникають спонтанно, як результат тривалої спільної діяльності. Вони поєднують людей, близьких за поглядами, інтересами та можуть утворюватись як у складі формальних організацій, так і поза їх межами.

Отже, в кожній формальній організації можуть існувати неформальні організації.

Вони виникають спонтанно всупереч бажанню ке­рівництва, але кожний керівник повинен розуміти, що неформальні організації справляють досить силь­ний вплив на поведінку співробітників. Керівник, щоб контролювати ситуації на виробництві, пови­нен знати, яку роль у конкретній ситуації відіграє неформальна організація та як нею керувати.

Вміння керівника працювати в малих групах, таких, як різні комітети та комісії, створені са­мим колективом, а також вміння будувати взає­мовідносини зі своїми безпосередніми підлегли­ми, є необхідною умовою ефективності керування взагалі.

Кожен з нас належить до кількох груп водночас (сім'я, друзі, виробництво). Групи існу­ють короткострокові (студенти на час сесії для підготовки екзаменів: мета досягнута - група роз­палася), більш тривалі (друзі по школі).

За визна­ченням Марвіна Шоу: «Група - це дві чи більше особи, які взаємодіють таким чином, що кожна особа чинить вплив на інших і водночас перебу­ває під впливом інших осіб».

На виробництві групи утворюються, коли відбувається поділ праці по горизонталі (підрозділи) та по вертикалі (рівні керівництва). Групи, створені за бажанням керівництва для організації вироб­ничого процесу, називають формальними, їх фун­кцією є виконання конкретних цілей та досягнен­ня визначених конкретних задач.

В організації існує три типи таких груп:

- групи керівників;

- виробничі групи;

- комісії.

Група керівника складається з керівника та його безпосередніх підлеглих, які, у свою чергу, також можуть бути керівниками. Наприклад, президент компанії та старші віце-президенти; директор за­воду та завідуючі відділами, цехами. До складу групи входять лише ті особи, які підлеглі керів­никові безпосередньо.

Другий тип формальної групи - робоча (цільо­ва) група. Вона складається з осіб, які разом пра­цюють, вирішуючи одне й те саме завдання. Хоча вони мають одного загальною керівника, ці групи відрізняються тим, що в них значно більше само­стійності у плануванні та здійснюванні своєї праці.

Третій тип групи - комітет (рада). Це група, якій делеговані повноваження для виконання пев­ного завдання чи сукупності завдань. Інколи вони звуться радами, комісіями.

Комітет утворюється як група всередині орга­нізації, якій делеговані повноваження для ви­конання будь-якого завдання чи комплексу завдань. Комітети мають два типи: спеціальний та постійний. Існують і неформальні комітети.

Спеціальний комітет - тимчасова група, сфор­мована для виконання визначеної мети (наприк­лад, для вивчення особливих проблем чи рішення делікатних питань).

Постійний комітет - діюча група всередині організації, яка має конкретну мету (консультації з визначених питань - рада директорів).

Ефективне керівництво кожною формальною групою в середині організації має вирішальне зна­чення. Ці взаємозалежні групи являють собою організацію як систему. Вони повинні забезпечи­ти діяльність один одного. Група загалом створює вплив на поведінку окремої особистості. Чим кра­ще керівник володіє мистецтвом ефективного ке­рівництва групою, тим більша ймовірність того, що продуктивність праці групи та організації в цілому підвищуватиметься.

Формальна організація створюється за бажанням керівництва, неформальна - спонтанно. Чому люди вступають у неформальні організації? Основним мотивом є задоволення потреби в приналежності:

- підлеглі повинні мати можливість звернути­ся до свого керівника по допомогу (керівник здобуває престиж та повагу, а підлеглий - керівництво до дії);

- потреба в захисті (спільна боротьба проти шкідливих умов праці);

- щільне спілкування та симпатія. Співробіт­ники одного відділу відвідують разом кав'­ярню, обмірковують загальні справи. Людей звичайно тягне до тих, хто, на їх погляд, може задовольнити їх потребу в приналежності, компетентності, захисті, повазі і т. ін.

Неформальні організації створюються не за бажанням керівництва, але за відповідних умов вони можуть впливати на результати праці орга­нізації, стати домінуючою організацією та зводи­ти нанівець усі зусилля керівництва.

Неформальні організації характеризуються та­кими факторами:

а) соціальний контроль за своїми членами (вста­новлення та закріплення норм поведінки, виду й одягу, характер робіт);

б) опір змінам (загроза існуванню неформаль­ної організації в разі реорганізації, запровад­ження нової технології, утворення нових ро­бочих місць, поява нових людей або скоро­чення робочих місць, тобто ліквідація нефор­мальної організації);

в) неформальні лідери суттєво не відрізняються засобами для утворення тиску лідерів на членів формальної та неформальної організацій. Опо­ра неформального лідера - визнання його гру­пою. Можливість стати лідером визначають вік, посадовий стан, професіональна компетентність, чуйність (залежить від системи цінностей в групі). У неформального лідера дві функції: допомагати групі в досягненні мети, підтриму­вати та укріплювати її існування.

Неформальні організації взаємодіють з формаль­ними.

Джордж Хоманс вважає, що неформальни­ми організаціями необхідно керувати. Існує дум­ка, що ефективному керівництву організацією за­важає невисока думка керівників про неформальні організації.

Цілі групи можуть збігатися з ціля­ми формальної організації, а норми ефективності неформальної організації можуть перевищувати норми формальної організації. Слід враховувати, а якщо можна, то й використовувати неформальні організації в інтересах формальних. Скотт та Девіс пропонують таке:

1. Керівництву слід визнати неформальну орган­ізацію, працювати з нею та не загрожувати її існуванню.

2. Вислуховувати думку членів і лідерів нефор­мальних груп (треба знати лідерів), співпра­цювати з ними.

3. Дозволити групам брати участь у прийнятті рішень.

4. Швидко видавати точну інформацію, запо­бігаючи таким чином поширенню чуток.