2. Еволюція теоретичних концепцій організації

Теоретичні концепції побудови організацій як частина загальної науки про управління розроблялися на стику різних галузей знань – менеджмента, антропології, психології, юриспруденції та ін.

Зміни обєктивних умов функціонування організацій у ХХ столітті призвели до появи багатьох наукових ідей і шкіл, які вивчали закономірності побудови організацій.

Час	Домінуючі фактори	Орієнтація наукових шкіл
І половина ХХ століття	Відокремлення управління від власності Зростання крупних організацій Розвиток наук про людину Розвиток точних наук Укріплення ринкових відносин	Закономірності і принципи побудови організацій Поділ праці, функцій і відповідальності Людські стосунки, мотиви і стимули Соціальні системи
ІІ половина ХХ століття	Революційні зміни в технології Складність і науковоємність виробництва Глобалізація виробництва і ринків Інформаційні технології Різноманітність споживчого попиту Зростання невизначеності розвитку і ризикованих інвестицій	Системний підхід до управління Організаційний потенціал і культура Біхевіоризм Маркетинг Реінжиніринг Концепція внутрішніх ринків Теорія інститутів та інституційних змін Теорія альянсів Приоритет соціальних цілей і розвитку

Теорії, які стверджують, що існує один єдиний раціональний спосіб побудови організації, наз. універсальними. Теорії, за якими оптимальна структура залежить від ситуації, від зміни технології і зовнішнього середовища, наз. ситуаційними.

Теорії розрізняють і за способом їх розробки: а) результат логічної дедукції, б) на основі дослідницьких розробок.

В теорії організацій виділяють чотири типи моделей, які віддзеркалюють еволюцію теоретичних концепцій, що визначають сутність організацій, роль і домінуючі функції менеджменту, а також критерії, за якими оцінюється ефективність їх діяльності.

3. Основні моделі організації

Основні моделі організацій: органічна та механістична моделі.

Модель механістичної структури організації (її також називають моделлю раціональної бюрократії) сформувалася наприкінці 19 століття і отримала широке розповсюдження в першій чверті ХХ століття.

Її теоретичною базою є положення школи наукового менеджменту, основоположником якої вважають Фредерика Тейлора, який у 1911 р. опублікував книгу «Принципи наукового управління» і першим здійснив науковий підхід до аналізу організацій і процесу управління.

Принципи наукового управління: виділення (розчленування) та вивчення елементів операцій, робочих рухів; хрономет­раж; нормування праці; облік; контроль методів роботи, а не продуктивності; сти­мулювання праці; стандартизація інструментів, підбір устаткування, режимів обробки, прийомів; відокремлення робітників від функцій адміністрації (у ста­леливарних компаніях і на машинобудівних підприємствах). Кн. «Управління фабрикою», «Принципи наукового управління»

Другим представником механістичної моделі організації був німецький соціолог М. Вебер, який обґрунтував положення, що найефективнішою формою організації людей є раціональна бюрократія.

Виходячи із цілей підприємств (мах. прибуток, рентабельність, капітальні вкладення  оптимальне використання всіх видів ресурсів), менеджмент організації повинен орієнтуватися насамперед на оперативне управління, за допомогою якого оптимізується структура і процес виробництва.

Механістична модель організації дозволяє встановити техніко-економічні зв’язки і залежності різних факторів виробництва. Однак вона недостатньо враховує роль і значення людського фактора в ефективній роботі організації, що оцінюється тільки по економічним результатам; а в якості бази застосовує такі положення школи наукового менеджменту, які критично оцінюються сучасною наукою: пріоритет крупних організацій; консерватизм (прагнення до збереження стабільності); завоювання ринку шляхом  витрат, а не  доходів; використання аналітичних методів, результати яких неможливо практично втілити; загальний контроль за якістю і виконанням планових завдань; уявлення про вищих керівників як про людей, мудріших, аніж ринок.

Друга модель побудована на визначенні організації як колективу, який побудований на розподілі праці.

Її засновниками (30-ті роки) були творці основ теорії людських стосунків і поведінкових наук: Е. Майо, Д. Макгрегор, Ч. Бернард і Ф. Селдник (у СРСР – А.К.Гастєв, Н.А.Вітке та ін.).

Основне положення теорії: людина як соціальний діяч є найважливішим фактором продуктивності на підприємстві.  Складові моделі: увага до робітників, їхня мотивація, комунікації, лояльність, участь у прийнятті рішень, зокрема управлінських. Перевага віддається демократичному стилю управління.

Головна задача менеджерів - організація і управління персоналом. Управління означає особистий і конкретний вплив на робітників, потрібний для реалізації планів.

Критерієм успішності моделі є підвищення ефективності організації за рахунок удосконалення її людських ресурсів, що потребує розробки методів оцінки якості праці.

Як і в механістичній моделі, система управління також орієнтована на аналіз внутрішніх факторів. Отже, обидві моделі є закритими, тобто не враховують зовнішні фактори (бізнесове середовище, конкуренцію, збут тощо).

Щоб організація мала можливість реагувати на зміни середовища та застосовувати нову технологію, були розроблені адаптивні організаційні структу­ри, які можна модифікувати відповідно до змін зов­нішнього середовища та потреб самої організації.

Вони ще мають назву органічних структур.

Бюрократичні структури називають механістичними (проблема розби­вається на багато дрібних, по окремих спеціаль­ностях, потім вони узгоджуються).

Як показали дослідники Берне та Сталкер, органічна та механістична структури є лише край­німи видами в переліку форм структур. Реальні структури лежать між ними. Так, у великих орга­нізаціях в одних підрозділах - механістична структура, в інших - органічна.

Третя модель є складною ієрархічною системою, що тісно взаємодіє з оточенням. Її основою є загальна теорія систем (А.Чандлер, П. Лоуренс, Дж.Лорш; у СРСР – І.В.Блауберг, Е.Г.Юдин, В.В.Дружинін, В.Н.Садовський та ін.). Головна ідея – визнання взаємозв’язків і взаємозалежностей елементів, підсистем і всієї системи із зовнішнім середовищем.

Структура підприємства — це склад і співвідношення його підсистем, що виділяються за критеріями виробничих або/і управлінських процесів.

До складу управлінської структури входять підсистеми маркетингу, управління нововведеннями, виробництвом, персоналом, фінансами.

Матеріальні елементи і підсистеми виробничої системи характеризуються особливим складом, взаємним розташуванням і взаємозв'язками, які створюють технологічну, або виробничу структуру.

Виробнича система поряд з технологічними (матеріальними) мі­стить соціальні елементи — робітників, які використовують засоби праці і керують ними при виготовленні продукції.