Підприємство як складна виробнича система

Зовнішнє середовище опосередкованого впливу Політика Економіка Фізико-географічні умови Технологія Право Соціально-культурні фактори Інституціональні організаційно-технічні умови

Зовнішнє середовище безпосереднього впливу

Акціонери Конкуренти Постачальники Споживачі Торгівельні підприємства Спілки і товариства за інтересами Центральні та місцеві органи влади

ОРГАНІЗАЦІЯ (П І Д П Р И Є М С Т В О)

Вхід Замовлення на продукцію, послуги (обсяг, якість, номенклатура) Ресурси (Людські, матеріально-технічні, інформаційні, енергетичні)





Вихід Готова продукція, послуги (за замовленим обсягом, номенклатурою та якістю) Інформація Ідеї Відходи виробництва

Місія



Виробничі цілі







Процес управління



Управлінські впливи





Зворотний звязок



Виробничий процес

Предмети праці



Праця



Засоби праці

Виробнича структура

Організаційна структура



Внутрішнє середовище: структура, культура, ресурси



Зворотний зв’язок





Зворотний зв’язок

(інформація про стан і можливості розвитку ВС)

(інформація про попит і пропонування продукції)

Структура виробничої системи - це сукуп­ність елементів і стійких зв'язків між ними, що забезпечують цілісність системи і збере­ження основних властивостей системи під час різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін, тобто її тотожність самій собі.

Структура виробничої системи визначається складом і взаємо­зв'язками її елементів і підсистем, а також зв'язками з зовнішнім середовищем. Розрізняють просторову (розташування елементів системи в просторі) і часову (послідовність змін у часі стану еле­ментів і системи в цілому) структури виробничих систем. Вони тісно взаємопов'язані і взаємозалежні.

Під структурою будь-якого підприємства розуміють його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і системи зв'язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. При цьому розрізняють виробничу структуру, що склада­ється з підрозділів, де виконуються виробничі процеси створення продукції, і загальну структуру підприємства. На формування виробничої структури впливає багато причин і факторів, зокрема вид продукції, яка виготовляється; обсяг виробництва; рівень спеціалізації та коо­перування; особливості й склад застосованих виробничих процесів тощо.

Виробнича структура будь-якого підприємства наочно відображається в його гене­ральному плані, де визначається розташування будівель, споруд (наприклад, цехи; їдальня; складські приміщення; адміністративний корпус; транспортний цех, гаражі), інших об'єктів на місцевості, підходів і під'їздів, рельєф, роза вітрів тощо. Проте гене­ральний план дає тільки наочне уявлення про підприємство, виробнича ж структура показує склад конкретних підрозділів і їх взаємозв'язки.

Виробнича структура підприємства — це сукупність його основних, допоміжних і обслуговуючих підрозділів та їх взаємозв'язки, що забезпечують перероблення входу сис­теми в її вихід — готовий продукт, тобто це склад виробни­чих ланок, їх кількість, розміри, співвідношення розмірів площ, чисельності робітників та потужності.

В цій моделі головна задача менеджерів - стратегічне управління, тому що поведінка організації в умовах, коли всі взаємопов’язані підсистеми діють на власний розсуд, не може бути об’єктом точного прогнозування і планування.

Ефективність організації оцінюється як системна доцільність, що враховує її здатність до саморегулювання і самоорганізації, до досягнення цілей при зміні зовнішніх факторів і умов.

Проте зовнішнє середовище тільки визначає правила гри, а внутрішнє середовище будь-якої організації, яке формується під впливом управлінських рішень, що постійно приймаються, реально визначає рівень системної ефективності.

Четверта модель представляє підприємства як організації, що реалізують концепцію заінтересованих груп як всередині, так і зовні їх границь. Отже, цілі трактуються не стільки у плані виробництва і збуту, скільки у плані задоволення вимог пов’язаних з ними груп: споживачів, постачальників, конкурентів, інвесторів, суспільства загалом.

Основу моделі, що формується з 80-их років, складає стратегія обмеженої оптимізації, при якій досягнення однієї мети лімітується вимогою виконувати й інші цілі на прийнятному рівні.  Необхідність додержуватися балансу між різними за значенням цілями: обсяг продажів, прибуток, дохід, інтереси персоналу і місцевих органів влади, захист навколишнього середовища тощо.

В цій моделі головні функції менеджерів – досягнення високої продуктивності і ефективності на основі співробітництва і залучення робітників у діла організації, постійного балансування інтересів основних груп, залучених у діла організації, потрібного для укріплення позицій підприємства в суспільстві.

Визначення ефективності організації в цих умовах базується на виборі цінностей і визначенні політичної орієнтації організації, поряд з використанням критеріїв соціально-економічної ефективності.