2. Системний підхід.

Системний підхід — це методологія дослідження об'єктів як системи.

Ситуаційний підхід передбачає врахування конкретної ситуації під час прийняття організаційних рішень, тобто пов'язує конкретні організаційні прийоми при вирішенні конкретних проблем із загальною ситуацією, що склалась у зовнішньому середовищі й на підприємстві.

Системний підхід — це методологія наукового пізнання, в ос­нові якої лежить розгляд об'єктів як систем, що дозволяє побачити досліджуваний об'єкт як комплекс взаємопов'язаних підсистем, об'єднаних спільною метою, розкрити його інтегративні власти­вості, а також внутрішні та зовнішні зв'язки.

Системний підхід пе­редбачає послідовний перехід від загального до часткового, коли в основі розгляду лежить конкретна кінцева мета, для досягнення якої створюється система. Відповідно до методології системного підходу кожна система є інтегрованим цілим навіть тоді, коли вона складається з окремих розрізнених підсистем.

Отже, системний підхід — це методологія дослідження об'єктів із позиції теорії систем, тобто з урахуван­ням наявності взаємозв'язку між окремими елементами об'єкта, що вивчається.

У виробничій та економічній діяльності підприємства беруть участь різні його підрозділи, еле­менти, тобто складові цілого. Поєднуючись за визначеними правилами і принци­пами, вони створюють різні функціональні, організаційні, виробничі, управлінські системи. При поєднанні їх у єдину загальну інтегровану систему утворюється цілісне підприємство.

З погляду філософії системного підходу, система — це певна цілісність зумовленої сукупності взаємозалежних частин (елементів), кожна з яких унаслідок функціональної взаємодії робить свій внесок у загальну характеристику цілого.

3. Будова систем: підсистема, елемент, структура, зв'язок.

Елемент системи – це скла­дова частина системи, яка не розчленовується на дрібніші скла­дові, тобто найменша неподільна частина системи.

Елементи системи — це відносно самостійні, відокремлені частини системи, які, не будучи системами даного типу, при їх безпосередній взаємодії створюють сис­тему певного функціонального призначення.

Елементами ВС є люди і матеріальні об'єкти - праця, знаряддя, предмети, продукти праці, а також технологія, організація виробництва.

Виробнича система на первинному рівні може розглядатися як група механізмів (устаткування, апарати тощо), що обслугову­ються робітником. Кожний механізм і робіт­ник, як два взаємодіючих і взаємозалежних елементи, складають систему «людина - машина».

Елементами виробничої системи нижчого рівня (дільниці, цеху, відділу) є робочі місця (частина виробничої площі з розта­шованими на ній верстатами або агрегатами та робітниками, які їх обслуговують), які оснащені приладдям та інструментом, пар­тією деталей (або інший вимір предметів праці) та ін.

Інтеграція первинних систем «людина — машина» створює ви­робничу дільницю — складну систему, яка охоплює основних і допо­міжних робітників, основне і допоміжне устаткування, їх функції і комплекс взаємозв'язків.

До систем вищого рівня належать цехи, підприємства, галузі і т. п.

У виробничій діяльності підприємства беруть участь різні його підрозділи, еле­менти, тобто складові цілого. Поєднуючись за визначеними правилами і принци­пами, вони створюють різні функціональні, організаційні, виробничі, управлінські системи. При поєднанні їх в єдину загальну інтегровану систему утворюється цілісне підприємство.

Законом України «Про підприємства в Україні» встановлено, що підприємство є основною первинною організа­ційно-господарською ланкою економічної системи країни, яка, виготовляючи і реалізуючи продукцію та послуги, забезпечує до­сягнення своїх цілей.

Підприємство як об’єкт організації в сучасних умовах господарювання — це організаційно виділена та економічно самостійна ланка сус­пільного господарювання, що виготовляє продукцію, виконує роботи або надає платні послуги для задоволення потреб суспільства й отримання прибутку.

У більшості країн із розвиненою ринковою економікою виробничі підприємства називають фірмами.

Структура системи - це сукуп­ність елементів і стійких зв'язків між ними, що забезпечують цілісність системи і збере­ження основних властивостей системи під час різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін, тобто її тотожність самій собі.

Структура ВС визначається складом і взаємо­зв'язками її елементів і підсистем, а також зв'язками з зовнішнім середовищем. Розрізняють просторову (розташування елементів системи в просторі) і часову (послідовність змін у часі стану еле­ментів і системи в цілому) структури виробничих систем. Вони тісно взаємопов'язані і взаємозалежні.

Під структурою будь-якого підприємства розуміють його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і системи зв'язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. При цьому розрізняють виробничу структуру, що склада­ється з підрозділів, де виконуються виробничі процеси створення продукції, і загальну структуру підприємства. На формування виробничої структури впливає багато причин і факторів, зокрема вид продукції, яка виготовляється; обсяг виробництва; рівень спеціалізації та коо­перування; особливості й склад застосованих виробничих процесів тощо.

Виробнича структура будь-якого підприємства наочно відображається в його гене­ральному плані, де визначається розташування будівель, споруд (наприклад, цехи; їдальня; складські приміщення; адміністративний корпус; транспортний цех, гаражі), інших об'єктів на місцевості, підходів і під'їздів, рельєф, роза вітрів тощо. Проте гене­ральний план дає тільки наочне уявлення про підприємство, виробнича ж структура показує склад конкретних підрозділів і їх взаємозв'язки.

Виробнича структура підприємства — це сукупність його основних, допоміжних і обслуговуючих підрозділів та їх взаємозв'язки, що забезпечують перероблення входу сис­теми в її вихід — готовий продукт, тобто це склад виробни­чих ланок, їх кількість, розміри, співвідношення розмірів площ, чисельності робітників та потужності.