Визначте специфіку державного устрою, головних державних установ та органів управління давньоруської держави Київська Русь.

Початковий етап розвитку Русі в державно-організаційному аспекті мало чим відрізнявся від організаційних рис, які були властиві княжінням. Давньоруська держава була закономірно виниклою політичною спільністю і, об'єднуючи понад двадцять народів, зіграла прогресивну роль в їх історії.

На початку становлення держави Русів суспільство мало чим відрізнялося від суспільного ладу княжінь. Суспільство або община, за “Руською правдою”, поділялися на дві основні групи людей: а) людей (“людінов”), або вільних общинників; б) “луччих мужів”(княжих мужів), до яких належали дружинники, місцеві князі, верхівка общини та ін. Найчисленнішою суспільною верствою Русі були вільні общинники (селяни). Їх ще називали смердами.

Політична структура цієї держави ґрунтувалася на васалітеті знаті і різних формах данництва підвладних народів.

Об’єднавчі процеси вносили зміни і в організацію суспільства Русі. При Володимирі Святославичі та Ярославі Володимировичу князівські функції ускладнилися. З метою посилення великокнязівської влади й ліквідації широкої автономії колишніх княжінь Володимир Великий здійснив адміністративну, військову, релігійну і судову реформи.

Розкрийте зміст та проаналізуйте ефективність реформ князя Володимира Святославовича, спрямовані на централізацію держави.

Адміністративна реформа була спрямована на ліквідацію “племінних княжінь” і запровадження нового адміністративно-територіального поділу. Територія була розділена на уділи. Врядувати в них Володимир призначав своїх синів, родичів, довірених осіб – посадників. Їм належала військова, адміністративна та судова влада, яку вони чинили іменем “Великого князя”.

Військова реформа сприяла ліквідації племінних збройних формувань. Натомість великий князь наймав дружинників, яких наділяв маєтками з правом експлуатації населення. Дружинники давали клятву “вірою і правдою” виконувати волю князя.

Внаслідок релігійної реформи з 988-989рр. почалося утвердження християнства як державної релігії.

Судова реформа розмежовувала світське (княже) й церковне судочинство. Для цього було запозичені норми візантійського права, об’єднані у збірниках “Номоканонах”.

Визначте роль князя, боярської думи, а також віча у системі державного управління в Київській Русі.

Верховна влада на Русі і в окремих її землях належала князю. До його повноважень за звичаєм входило: прийняття законодавчих актів, поточне управління, судочинство, командування військом, визначення податків, карбування монети, розпорядження скарбницею. Наявність цих повноважень дає підстави вважати князів самодержцями.

При князях була боярська рада. Вона не була постійно діючим інститутом влади. Але вона перетворювалася на нього, коли становище князя ставало хитким. В умовах політичної роздробленості бояри, як суспільно-політичний прошарок, були активною політичною силою, а нерідко і правлячою. На цей час боярство уже мало імунітетне право. На його основі великокнязівські і удільнокнязівські землі ставали боярськими.

Народні збори (віче) вирішували найважливіші громадські справи. Найактуальнішим для них була оборона. Для захисту вони утворювали військо, будували земляні вали, чинили інші військові дії.