Охарактеризуйте роль і місце Української Центральної Ради в процесі українського державотворення.

Українська Центральна рада була спочатку український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського Національного Конгресу — революційним парламентом України, який керував українським національним рухом. Проголосила незалежність України.

Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР 29 квітня, яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно-демократичним режимом. Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Головним законодавчим органом стверджувались Всенародні Збори України, які обирали Голову Всенародних Зборів.

Визначте здобутки і недоліки у діяльності Української Центральної Ради.

При всій серйозності внутрішніх недоліків українського національного руху (не вирішення соціальних проблем) все ж вирішальними в його поразці стали зовнішні чинники. До того ж, воюючи з набагато могутнішими країнами, Україна не отримала визнання і допомоги Антанти. Егоїстично дбав лише про свої інтереси і німецько-австрійський блок, керівництво якого і не думало допомагати Україні, навпаки, намагалося пограбувати її. Поряд із втратами і розчаруваннями, революція і громадянська війна принесли українцям і деякі здобутки. Національна свідомість, раніше притаманна обмеженій частині інтелігенції, поширилася на значну частину українського суспільства. Більшість селянства боролася не лише за свої соціальні інтереси. Воно поступово усвідомило і свою національну приналежність і прагнуло до того, щоб до його мови та культури ставили з повагою і визнанням. Тому в Україні за короткий період — 1917-1920 pp. — процес національного відродження зробив великий крок вперед, значно зросла зрілість української нації. І більшовики після революції змушені були надати їй хоч мізерну автономію і зберегти назву республіки відповідно до традиційної — Українська РСР (до революції Малоросія) та визначити територію.

Назвіть причини, які зумовили усунення Центральної Ради від влади та становлення Гетьманату в Україні у 1918 році.

Деякий час після ліквідації радянської влади в Україні зберігалася республіканська форма правління: всі державні акти підписувалися від імені УНР. Але її авторитет серед населення падав. Заможні верстви були невдоволені соціалістичною фразеологією Ради, проголошенням нею націоналізації великої земельної власності, безпорадністю у налагодженні роботи промисловості. Зі свого боку селянська біднота відчувала, що після повернення поміщиків обіцянки УЦР наділити селян землею перетворяться на пусту декларацію.

Одночасно між Центральною Радою та німецькими окупаційними властями назрів конфлікт. Німцям потрібен був хліб. УЦР була неспроможна забезпечити вивезення продовольства в Німеччину, а також налагодити роботу транспорту. В такій ситуації кайзерівські чиновники почали активно втручатися в діяльність українського уряду. Поступово складалася ситуація для усунення Центральної Ради з політичної арени. В закулісних переговорах із цього приводу брали участь консервативні українські політичні групи, офіцери українізованих частин та Вільного козацтва. Вони увійшли в контакт з німецьким командуванням, для якого встановлення в Україні твердої влади було гарантією успішного вивезення продовольства.

Республіканський режим в Україні був ліквідований 29 квітня 1918 р., коли загін німецьких військ зайняв приміщення, де засідала УЦР. Одночасно на Всеукраїнському з'їзді землеробів було вирішено ввести монархічну форму державного правління і проголосити гетьманат. Гетьманом України був проголошений генерал Павло Скоропадський, нащадок гетьмана України початку XVIII ст.